Торговельне маклерство

Торговельний маклер – це підприємець-посередник, який сам не бере участі в укладанні угоди, а тільки вказує на її можливість. Як правило, його функції полягають лише у зведенні партнерів. Підприємницький доход маклер одержує у формі маклерської винагороди, розмір якої залежить від суми угоди. Маклер також займається посередницькою діяльністю при укладанні торгових угод на біржах.

Джбберство

До посередників відносяться також джобери – суб’єкти посередництва, які мають запаси готової продукції, забезпечують зберігання і поставку (транспортування) товарів. До того ж принципи їх діяльності аналогічні агентським функціям. Звертання до послуг джоберів доцільно у тому випадку, якщо виробнику з якихось причин невигідно створювати власну збутову мережу, або у випадку, коли він прагне вийти за рамки території, де розташовані його власні збутові підрозділи.

Торгівля по каталогам

Активним суб’єктом торгівлі по каталогам єпосередник, який займається реалізацією товарів шляхом розсилання каталогів товарів потенційним покупцям. У цьому випадку посередник має передбачити наявність складського приміщення. Крім того, передбачається можливість використання якого-небудь ефективного виду транспорту.

Торгове представництво

Торговий представник як самостійний підприємець також відноситься до категорії посередників. Він може представляти одночасно інтереси кількох принципалів.

Комівояжер

Комівояжер – цепідприємець - посередник, який не тільки продає, але і доставляє товар покупцю (продаж із доставкою). До комівояжерів відносять роз’їзних представників торговельних фірм, які пропонують покупцям товари за зразками. Комівояжери забезпечують доволі ефективну рекламу товарів і створюють міцні канали збуту продукції, а також післяпродажного обслуговування.

Аукціон

Аукціонна форма торгівлі також є посередницькою операцією. У здійсненні таких операцій беруть участь три суб’єкта відносин.

Аукціонатор – особа, яка передає товар аукціоннику за договором для реалізації на аукціоні відповідно до умов договору і правил аукціону.

Аукціонер – особа, яка проводить аукціон.

Аукціонери – потенційні покупці, яки беруть участь в аукціоні.

Аукціон представляє собою публічний торг. Це змагання покупців за право придбання товару, що виставляється на аукціонний продаж. Аукціонні товари мають стартову ціну та пропонуються на продаж лотами.

Стартова ціна – це початкова ціна, призначувана аукціонатором і аукціонником в аукціонному договорі, з якої починається торг під час проведення аукціону.

Лот – неподільна партія товару, що виставляється на аукціонний продаж. Усі лоти (під номерами) виставляються для попереднього огляду до початку аукціону. Товар (лот) вважається проданим після третього удару молотка аукціонника тому аукціонеру, який запропонував найвищу ціну. На міжнародні аукціони виставляються хутро, скакові коні, пряності, чай, тютюн, вовна, антикваріат, інші товари.

Біржове підприємництво

Біржове підприємництво порівняно з іншими формами професійної підприємницької діяльності має ряд специфічних особливостей, що дозволяє виділити його в особливий тип і класифікувати як самостійний напрям ділової практики.

По-перше, біржі являють собою посередницькі структури. При цьому вони виділяються із усього ряду посередників тим, що практично жоден підприємець рідко обходиться без них. По-друге, біржі обслуговують клієнтів - це їх головна функція.

Види бірж

Біржа – це особлива організаційна форма оптової торгівлі. Для кожної біржі характерна спеціалізація, що визначається або географічним регіоном (регіональні універсальні біржі), або обраним профілем діяльності. Біржі, спеціалізація яких визначається профілем діяльності, підрозділяються на такі види:

1) товарна біржа – спеціалізується на оптовій торгівлі масовими товарами, що мають стійкі якісні параметри;

2) фондова біржа – центр систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів;

3) валютна біржа – місце для здійснення операцій з купівлі-продажу золота і валюти;

4) біржа праці – спеціалізується на обліку потреб у різних видах робочої сили та наявної пропозиції робочої сили (купівля-продаж робочої сили через посередника).

Товарні біржі

Для підприємництва найбільшої уваги заслуговують товарні біржі. Принциповими відмітними властивостями біржових товарів є однорідність, взаємозамінність, можливість установлення для них стандартних якісних характеристик. Реалізація біржових товарів здійснюється без попереднього огляду, за зразками або стандартними описами при попередньо заявлених розмірах мінімальних партій.

Розрізняють кілька форм угод, здійснюваних на товарних біржах. По-перше, це угоди з негайною передачею товару (угоди з наявним товаром), по-друге, форвардні угоди, тобто угоди з поставкою товару в майбутньому. Ці види угод завершуються здачею-прийомкою реального товару.

По-третє, термінові угоди – цеугоди, що укладаються з метою поставки товару в певний строк, розрив між моментом укладання угоди і строком поставки товару може становити від 6 до 14 місяців. Наприклад, угоди на поставку бавовни укладаються в липні з поставкою бавовни в грудні.

По-четверте, онкольні угоди – такий вид операцій, при яких покупка реального товару здійснюється без фіксації ціни доти, поки цього не затребує покупець. Продавець у такій ситуації страхує себе хеджуванням продажем. При цьому ціна, по якій продавець закриває хедж, стає ціною покупки реального товару.

Спекуляція як форма біржової угоди

Невід’ємним елементом біржової торгівлі є спекуляція. Вона властива економічним (торговельним) відносинам, основою яких виступає обмін. Обмін завжди (або у переважній більшості випадків) розпадається на дві окремі операції – продаж та купівлю. В умовах невизначеності ринку та відсутності достовірної інформації це уможливлює здійснення операцій “роблення грошей” без процесу виробництва. Спекуляція визначається як торгівля в надії отримати прибуток від зміни ринкової ціни. Вона пов’язана з очікуваннями продавців щодо підвищення або зниження цін. Спекулянтів, залежно від спрямованості їх дій, називають биками та ведмедями.

“Бик ” – біржовий гравець, який думає, що ціни незабаром зростуть, і тому скуповує або зберігає придбані раніше контракти. Тобто, це спекулянт, який грає на підвищення цін.

“Ведмідь” – біржовий гравець, який міркує, що ціни скоро знизяться, і із цієї причини продає контракти. Отже, це спекулянт, який грає на зниження цін.

До угод спекулятивного характеру відноситься хеджування (від “хеджувати”) – огороджувати, страхувати себе від можливих втрат).

Хедж – страховка від цінових ризиків або ф'ючерсний контракт зі страхування від цінових ризиків.

Хеджер – фірма, яка здійснює хеджування.

Ф’ючерсні угоди

Ф’ючерсний контракт – це контракт з поставки товару певного сорту або марки за фіксованою ціною протягом строку, зазначеного в договорі. У всіх випадках (за незначним виключенням) зобов’язання за ф’ючерсними контрактами виконуються шляхом сплати різниці в ціні, а не через поставку реального товару.

Хеджування купівлею – операція на біржі стосовно купівлі ф’ючерсного контракту. Той, хто здійснює таку операцію, на ринку реального товару продає, а на біржі купує, тим самим страхуючи операцію з реальним товаром.

Хеджування продажем – операція на біржі на предмет продажу ф’ючерсного контракту. У цьому разі здійснюється купівля на ринку реального товару або товар тримається в запасі, а на біржі здійснюється продаж. При цьому особа, яка здійснює хеджування, має намір припинити зобов’язання з угоди на ф’ючерсному ринку одночасно із завершенням операції з реальним товаром і до настання строку постачання за ф’ючерсним контрактом. Таким чином, хеджування - це балансування між зобов’язанням на ринку реального товару і зобов’язанням на ф’ючерсному ринку (для покриття можливих ризиків).

Опціон

До особливого виду біржових угод відносять опціони. Під опціоном розуміють угоду, при якій ризик обмежений у порівнянні зі звичайними ф’ючерсними операціями. Її зміст зводиться до договірного зобов’язання купити (продати) товар або фінансові права по заздалегідь встановленій ціні у момент укладання угоди в межах періоду часу. Така ціна називається базисною, ціною виконання опціону або ціною угоди. В обмін на одержання такого права покупець опціону виплачує продавцю суму грошей, так звану премію. Ризик покупця обмежується розмірами цієї премії, а ризик продавця знижується на величину премії. При здійсненні угоди беруть участь продавець опціону (або передплатник опціону) і покупець опціону (власник опціону). Опціони можуть застосовуватися з товарами, цінними паперами, ф’ючерсними контрактами.

Таким чином, під опціоном мається на увазі вибір, можливість вибору. Наприклад, якщо опціон використовується в чартері (договорі перевезення), то під ним розуміється умова, за якою фрахтувальнику (наймачу судна, орендатору) надається право вибору порту навантаження (розвантаження) або вантажу для перевезення, а також право заміни зафіксованого в договорі вантажу іншим вантажем.

Опціон доволі часто зустрічається у ділових відносинах, має застосування у різних аспектах ділової активності. Так, поняття опціонний дивіденд означає, що акціонер наділяється правом вибору форми доходу – він може одержати такий доход у грошовій формі або у вигляді нових акцій на суму дивіденду. Часто використовується таке поняття, як опціонна позика, або позика з опціоном, – форма позики або боргового зобов’язання, при якій кредитору в певних межах надається право вибору умов погашення позики (наприклад, він може потребувати від позичальника погасити позику або її частину у валюті, а не в гривнях, якщо вона була надана у гривнях).

У договірних відносинах під опціоном розуміють право вибору способу, форми, обсягу, техніки виконання зобов’язання. Таке право надається за договором одній зі сторін. Опціон може надаватися покупцю на право закупити додаткову кількість товару на умовах попереднього контракту. Причому в контракті обговорюється період, протягом якого покупець зобов’язаний повідомити продавця про свій намір.

Опціон на біржі знижує ризик у порівнянні зі звичайними терміновими угодами. Він виступає як договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей або фінансових прав за заздалегідь встановленій ціні (у момент укладання угоди). При цьому (в обмін на одержання такого права) покупець опціону сплачує продавцю опціонну премію - визначену сторонами суму. Така дія означає скорочення ризику для сторони на величину цієї суми. При невиконанні опціону в строк, зазначений у контракті, опціонна премія, виплачувана при покупці на користь продавця, не вертається.

Опціон на покупку надає право (але не є обов’язком) купити ф’ючерсний контракт, товар або іншу цінність за визначеною ціною. Такий опціон ініціюється тим, хто грає на підвищення.

Опціон на продаж надає право (але не виступає як обов’язок) продати ф’ючерсний контракт або іншу цінність (крім товару) за даною ціною. Цей різновид опціону ініціюється стороною, що грає на зниження.

Опціонний контракт на фондовій біржі надає право його покупцю на окремий строк купити або продати пакет звичайних акцій якої-небудь компанії за фіксованою ціною. Покупка опціону не дає права власності на акції, а надає покупцю тільки можливість розпоряджатися акціями протягом строку дії контракту.

Біржове брокерство

Підприємництво в біржовій діяльності може бути пов’язано:

1) із організацією діяльності біржі як комерційної структури;

2) із організацією брокерської контори.

Здійсненням операцій на біржі займаються біржові брокери – посередники, які сприяють здійсненню угод між зацікавленими сторонами – клієнтами. Угоди укладаються брокерами від імені, за дорученням і за рахунок клієнта. Також вони можуть діяти від свого імені, але за рахунок довірителя на основі угод із клієнтами. За здійснення угод брокер одержує брокерську винагороду в розмірі, обговореному із клієнтом, або за біржовим тарифом.

Брокерські місця на біржі продаються та купуються. Продаж брокерських місць проводить біржовий комітет. Брокери-професіонали працюють у біржовій залі. Клієнт (або замовник), що хоче продати або купити акції, може по телефону одержати інформацію від брокера, який представляє його інтереси.

Важливе значення для ефективної діяльності фондових бірж має лістинг (англ. List -список) – включення ряду емітентів (компаній, що випускають акції та продають їх на фондовій біржі) у біржовий список. Але це не просте включення, а візитна картка біржі: за умовами організації біржі до складу біржового списку можуть попадати лише серйозні фірми. У противному випадку наноситься серйозний удар по діловій репутації фондової біржі, падає довіра до неї з боку клієнтів.

Котирування акцій. Рейтинг компаній

Лістинг не обмежується тільки формуванням списку компаній, з акціями яких здійснюються операції на біржі. Крім цього, елементом лістингу є котирування акцій, тобто визначення ринкового курсу цінних паперів, а також визначення рейтингу (ділового авторитету) компаній з біржового списку.

Операції з цінними паперами, які не допущені до офіційного біржового котирування і не включені до біржового списку, відносяться до позабіржового обороту.

Насамперед, включення компанії в біржовий список покликано захистити інтереси потенційних інвесторів, тобто тих, хто купує на біржі цінні папери, не допустити можливість проникнення на біржу цінних паперів “випадкових” компаній. Компанія, яка набула право на включення в список фондової біржі, має відповідати вимогам щодо її активів, прибутків і надійності цінних паперів.

Фірма, коли входить до біржового списку, бере на себе цілий ряд зобов’язань, що її роблять “прозорою” для всіх учасників фондового ринку. Справа в тім, що пересічні клієнти біржі, як правило, не мають достатньої інформації для прийняття рішень, у які саме папери вкласти гроші. Цілий ряд інститутів допомагає потенційним інвесторам одержати необхідну інформацію. Фондові біржі займають у ряді цих інститутів одне із провідних місць, здійснюючи котирування цінних паперів (публікацію в біржовому бюлетені), розрахунки біржових індексів, визначення рейтингу компаній та їх цінних паперів.

Роботу зі збору інформації про компанії-емітенти, аналітичну експертизу і цілий ряд інших завдань виконує відділ фондової біржі, який займається процедурою ведення біржового списку, а також відділ котирування цінних паперів.

Операції з цінними паперами

У біржовий список допускаються акції акціонерних товариств, облігації, державні боргові зобов’язання, похідні цінні папери. Порядок ведення біржового списку складається із процедури включення цінних паперів у біржовий список; підтримки належного рівня біржового списку (лістинг); процедури тимчасового призупинення котирування та виключення цінних паперів зі списку.

Розроблена методика оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів акціонерних компаній реалізована у вигляді програмного продукту. Навіть фахівець середньої кваліфікації може за допомогою персонального комп’ютера у лічені секунди отримати необхідні дані про цінні папери компаній і зробити потрібні розрахунки.

В операціях із цінними паперами використовуються такі поняття, як номінальна ціна (номінал), ціна пропозиції, ціна угоди (ціна купівлі). Для аналітика важливим є виявлення: 1) процентного співвідношення ціни купівлі до ціни пропозиції; 2) процентного відношення ціни покупки (угоди) до номінальної ціни.

При здійсненні біржових угод головною діючою особою є маклер. Маклер реєструє всі побажання клієнтів щодо купівлі-продажу акцій і визначає, при якому курсі здійснюється максимальний обіг. Це курс касових операцій, або єдиний курс. Плата маклеру, який виступає посередником в угодах із цінними паперами, називається куртажем.

Ф’ючерси

Ф’ючерсний контракт дає право власнику купити або продати певну кількість товару за встановленою ціною в майбутньому (дата фіксується в контракті). Потрібно знати, що контракт являє собою тільки право купити або продати, але не право власності на товар - предмет контракту. При плануванні ф’ючерсної угоди підприємець виходить із того, що при підвищенні ціни на товар в майбутньому, він намагатиметься купити контракт, а при зворотному положенні – продати контракт.

Таким чином, ф’ючерсна угода визначається і як термінова угода, тобто угода на певний строк, припускає лише перехід права купівлі-продажу товару, але не права власності на товар. Інакше кажучи, вона не передбачає зобов’язання поставити або прийняти обумовлений у договорі товар. Із цієї причини ф’ючерсний договір іноді називають паперовим, а ф’ючерсну угоду - паперовою угодою.

Ф’ючерсний договір не може бути анульований або ліквідований у традиційному сенсі. Ліквідація такого договору відбувається шляхом укладання протилежної угоди на однакову (зазначену в контракті) кількість товару або (що трапляється рідко) у зв’язку з поставкою реального товару на умовах контракту.

Однак ф’ючерсні контракти укладаються не через очікування одержати реальний товар, а з метою одержати різницю ціни на товар. Різниця в ціні визначається як її перевищення або зниження між двома моментами часу - терміном підписання контракту (ціна на момент підписання контракту) і строком його виконання (ціна на момент підписання контракту із протилежною умовою: якщо ф’ючерсний контракт укладений на покупку, то його ліквідація відбувається через його продаж, і навпаки).

Наприклад, 10 листопада 2007 р. продавець продав на Лондонській біржі металів партію нікелю за ціною 4740,5 дол. США за тонну з поставкою через 3 місяці. Однак до 10 лютого 2008 р. ціна на нікель піднялася до 4785 дол. США за тонну. У цій ситуації продавець є стороною, що програла, і змушений буде при ліквідації такого ф’ючерсного контракту, укладеного 10 листопада 2007 р., виплатити покупцю10 лютого 2008 р. суму в 44,5 дол. США за кожну тонну партії нікелю, проданої за ф’ючерсом. Покупець, навпаки, буде стороною, що виграла, і тепер (10 лютого 2008 р.) функції сторін змінилися на прямо протилежні:

продавець ф’ючерсного контракту (на 10 листопада 2007 р.) стає 10 лютого 2008 р. покупцем контракту на таку ж кількість цього товару, але на момент ліквідації контракту;

покупець ф’ючерсного контракту (на 10 листопада 2007р.) перетворюється в продавця 10 лютого 2008 р.

У дійсності суб’єкти ф’ючерсної угоди після підписання контракту не вступають у відносини один з одним (з приводу цієї угоди). Вони реєструють підписані ф’ючерсні контракти у розрахунковій палаті біржі. Таким чином, розрахункова палата разом з іншими функціями займається реєстрацією ф’ючерсних контрактів, також через неї здійснюються платежі.

У цей час майже на всіх біржах розроблені й застосовуються стандартизовані форми ф’ючерсних контрактів, що полегшує і прискорює процедуру їх укладання та ліквідації.

Ф’ючерсні угоди укладаються для спекуляції на біржі або для страхування від можливих змін ціни на товар, тобто хеджування.

Ф’ючерсні угоди слід відрізняти від термінових угод на реальний товар, якого у продавця на момент підписання документів не має, але який, як передбачається, буде в нього через певний час; і тоді (це фіксується в контракті) реальний товар буде передано покупцю. При цьому, якщо партнери не впевнені в стабільності цін за період, що виокремлює момент укладання угоди на реальний товар від моменту поставки товару, то вони одночасно можуть укласти фіктивний контракт, що не припускає поставку реального товару (ф’ючерсний контракт). Ф’ючерсний контракт в таких умовах є формою страхування партнерів від ризику зміни ціни. Хоч це важливо для покупця (є побоювання про більш високу ціну), але і продавець погоджується на таке, так як це дає можливість обом сторонам прогнозувати свої операції. Якби не існувало такої можливості - укладати паралельно з контрактом на реальний товар інший, фіктивний (ф’ючерсний) контракт, то партнери серйозно ризикували. При цьому можливі такі варіанти:

1) Ціна на момент постачання товару могла б підвищитися у порівнянні із ціною, що існувала на момент підписання контракту. У цій ситуації покупцю довелося б заплатити більше високу ціну.

Наприклад, покупець припускав, що він заплатить за товар 100 грошових одиниць, а так як відбулося підвищення ціни, то фактично він платить 120 грошових одиниць. Але покупець цього не передбачав, в такій ситуації йому важко планувати свою діяльність. Використання ф’ючерсного контракту мінімізує такий ризик: якщо ціна зростає, то приріст ціни (на момент поставки товару в порівнянні з моментом укладання контракту) він одержить від розрахункової палати біржі. Іншими словами, він виплатить продавцю ціну 120 грошових одиниць, але 20 грошових одиниць йому поверне розрахункова палата. Таким чином, фактично він придбає товар за ціною 100 грошових одиниць.

2) Ціна на момент постачання могла знизитися у порівнянні з ціною, що існувала на момент укладання договору на поставку реального товару.

У такій ситуації продавець сподівався на одержання 100 грошових одиниць, а ціна упала до 80 грошових одиниць. Це означає, що він одержить тільки 80 грошових одиниць. Але, якщо разом з типовим договором продавець уклав ще і ф’ючерс, то при ліквідації ф’ючерса він одержить від розрахункової палати біржі 20 грошових одиниць (як різницю в ціні). І таким чином, він не несе ризику, пов’язаного зі зміною ціни.

Ріелтер

До особливих форм підприємницької діяльності відноситься торгівля нерухомістю, або, як її ще називають, ріелтерський бізнес. Людей, що займаються цим видом бізнесу, називають ріелтерами. Досить часто ріелтери використовують посередників - маклерів.

4. Підприємництво у фінансовій сфері

Фінансові інститути у підприємництві

Окрім двох основних типів підприємницької активності, варто виділити ще один тип, що займає особливе місце в структурі підприємництва. Мається на увазі підприємництво у фінансовій сфері, що, з одного боку, відноситься до посередницької діяльності, а з іншого боку - до сфери послуг, без яких здійснення будь-якої активності стає практично неможливим. Тому фінансове підприємництво виступає невід’ємною частиною будь-якого типу підприємницької активності.

Підприємництво у фінансовій сфері може здійснюватися банкірами або фінансистами за рахунок організації діяльності банків, інвестиційних компаній і фондів.

Банки

До банків відносяться спеціалізовані фінансові інститути (підприємства), що поєднують (зосереджують у себе) фінансові ресурси - тимчасово вільні кошти (внески), надають їх у тимчасове користування у вигляді кредитів, є посередниками у платежах і розрахунках між підприємствами, установами та окремими особами.

Таке визначення стосується державних або комерційних (приватних або акціонерних) банків. Національний банк виконує, в основному, функцію регулювання грошового обігу в країні, включаючи емісію (випуск в обіг) нових грошей. Національний банк, як правило, належить державі. Комерційні банківські установи належать до категорії підприємств, які здійснюють свої функції з метою одержання прибутку.

В організації банківської справи головна проблема зводиться до якісного обслуговування клієнтів. Однією з найважливіших характеристик діяльності банківських структур є період проходження банківських платежів. При цьому розрізняють:

внутрішньобанківські платежі,

міжбанківські платежі на національному рівні,

міжбанківські платежі на міжнародному рівні.

Внутрішньобанківські платежі - це внутрішні (стосовно кожного окремого банку) розрахунки з філіями. Для оперативної роботи в цьому напрямку використовують традиційні види зв’язку: телефон, телетайп і пошту.

Інвестиційні компанії й фонди

До інвестиційних компаній і фондів належать фінансові установи (підприємства), які переслідують комерційні цілі (отримання прибутку), концентрують як свої, так і чужі капітали, інвестують їх з максимальною ефективністю у функціонуючі та нові виробництва.

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу в яке-небудь підприємство, бізнес.

Інвестор - вкладник капіталу; особа, організація або держава, які здійснюють інвестиції.

Інвестиційні компанії й фонди підрозділяються на два види:

ü Підприємства, створені з метою концентрації наявних коштів вкладників, вкладення капіталу в діючі виробництва і одержання прибутку за рахунок таких інвестицій (з виплатою вкладникам доходу з прибутку).

Очікуваний ефект таким інвестиційним підприємством досягається за рахунок розосередження залучених коштів, що значно знижує ступінь ризику. Для цього необхідно володіти доскональною і об’єктивною інформацією про фінансовий стан компаній, в які планується вкладати капітал, і прогнозувати можливі зміни їх фінансового “здоров’я”.

Наприклад, інвестиційний фонд залучив (за рахунок реалізації акцій та облігацій) 100000 грошових одиниць. Вкладникам гарантовано доход у розмірі 10% річних. Отже, необхідно розмістити ці 100000 грошових одиниць так, щоб протягом року одержати сумарний доход не менш ніж 15000 грошових одиниць: 10000 грошових одиниць - виплати за внесками (вкладникам), 2000 грошових одиниць - витрати виробництва, 3000 грошових одиниць - мінімум нормативу прибутку. У такому випадку дуже важливо розробити ефективну схему розміщення запозичених капіталів. При цьому приваблива пропозиція банку придбати його акції за 100000 грошових одиниць із очікуваним дивідендом у розмірі 20%, навряд чи буде доцільною. (У бізнесі раціональні сумніви мають бути завжди, це природно). У цьому випадку виникає питання, а дійсно дивіденд 20%, а може усього 10% і менше? І тому, варто вчинити так:

20000 грошових одиниць використати на придбання акцій банку, очікуваний прибуток становитиме 4000 грошових одиниць (20% від 20000);

20000 грошових одиниць передати партнеру А в якості кредиту з його зобов’язанням повернути капітал через рік і виплатити 25% від розміру кредиту як плату за користування, тобто 5000 грошових одиниць (25% від 20 000);

на 30000 грошових одиниць придбати акції акціонерного товариства “Норд” - вони обіцяють не дуже високий дивіденд (14%), але за останніми даними справи підприємства йдуть досить добре і дивіденд може скласти 20% і більше, тобто можна чекати прибуток від інвестування як мінімум 6000 грошових одиниць (20% від 30 000).

Розміщення залученого капіталу за такою схемою обіцяє принести сумарний доход у розмірі 15 000 грошових одиниць (4000+5000+6000). Однак, за цією схемою розміщено всього 70 000 з наявних 100 000 грошових одиниць, але (за розрахунками) вже досягли цільового ефекту. Щоправда, ризик зберігається. Із цієї причини інші 30 000 грошових одиниць можна розмістити у такий спосіб:

10000 грошових одиниць використати для придбання привілейованих акцій акціонерного товариства “Данко” із фіксованим дивідендом 20% (2000 грошових одиниць - страхова сума, призначена для компенсації можливого недоодержання розрахункового доходу від вкладення 70 000 грошових одиниць);

на залишкові 20000 грошових одиниць можна придбати магазин для гарантованого в майбутньому доходу або для одержання можливості у (випадку невизначених обставин) перетворити цю власність у грошову форму капіталу через продаж або скористатися як об’єктом застави.

Звичайно, така діяльність вимагає раціонального, зваженого осмислення всього комплексу проблем, а також детальної розробки бізнес-плану на основі продуманої й вивіреної схеми розміщення капіталів. Саме процес залучення капіталів потребує особливої роботи розуму.

ü Підприємства, які створені з метою концентрації капіталів для реалізації певних проектів, у тому числі й на регіональному рівні. У цьому випадку можлива двояка форма таких підприємств:

1. інвестиційний фонд, що трансформується в ході реалізації проекту в акціонерне товариство. Приміром, створено інвестиційний фонд для реалізації проекту з організації автомобільного комплексу. При цьому ділова активність будується відповідно процедурі створення акціонерного товариства

б) регіональний інвестиційний фонд як комерційне підприємство, що спеціалізується тільки на пошуку та залученні капіталів для вкладення у конкретні проекти на території даного регіону.

Наприклад, залучено капітал для будівництва заводу з обробки шкір у Ровенській області. З адміністрацією заводу укладено договір про те, що інвестовані капітали мають приносити прибуток у розмірі 10 % від їх обсягу.

До інвестиційних підприємств також відносяться інвестиційні банки, якіспеціалізуються на фінансуванні довгострокових інвестицій (у тому числі - розповсюдженням підписки акцій).

Аудиторська діяльність

До особливих сфер підприємницької активності відноситься аудит. Аудит - це професійна діяльність із перевірки та контролю за фінансовим станом підприємства. Фірми, які спеціалізуються на аудиті, називаються аудиторськими, або фірмами-аудиторами. Посадових осіб таких фірм, які виконують перевірочні й контрольні функції, також називають аудиторами.

Аудиторська перевірка фірми може здійснюватися фірмою-аудитором на прохання керівництва (власника) фірми. Такі дії в підприємницькій практиці - не рідкість. Навіщо керівник або власник запрошує контролерів? Існує думка, що фінансові перевірки підприємств завжди здійснюються з єдиною метою - знайти недоліки та покарати винних. Аудит же виходить із інших цільових настанов: сторонній або нейтральний фахівець (або група фахівців) для фірми, що перевіряється, робить у ході контрольної перевірки висновки про ступінь компетентності управління фінансами фірми та надає рекомендації щодо поліпшення ситуації з фінансами.

Інколи аудиторські перевірки проводяться за рішенням судових інстанцій (наприклад, коли готується судове рішення про оголошення фірми банкрутом). Аудиторська перевірка передбачається тоді, коли фірма звертається за кредитом і кредитор виставляє обов’язкову умову проведення такої перевірки.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

Підприємницька діяльність може здійснюватися у різних формах. Ці форми доповнюють один одного, перетворюючи процес виробництва та просування товарів і послуг до споживача в цілісний процес.

Тема 3

УМОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Перелік питань для розгляду та засвоєння

Підприємницька ідея та її вибір.

Технологія виробництва.

Засоби виробництва як форма використання обраної технології.

Підприємницький капітал, способи його формування.

Підприємницький тип мислення та поведінки.

Якщо метою підприємницької діяльності є одержання підприємницького доходу, то засобом досягнення такої мети служить виробництво товару. Виробництво товару являє собою процес створення нової споживчої вартості або ускладнення, поліпшення вже існуючої. Таким чином, організатор виробництва має знати, як організувати виробництво, і бути спроможним його організувати. Однак для організації виробництва необхідні певні умови, без яких воно стає неможливим. Що це за умови? Зазначимо, що умови ведення діяльності дещо різні для бізнесмена-початківця та досвідченого підприємця.

Умовами здійснення підприємницької діяльності виступають фактори виробництва. Традиційно економічна наука відносила до факторів виробництва землю, капітал, працю. Підприємництво як особлива форма економічної активності в сучасних умовах вимагає конкретизації факторів виробництва.

Підприємницька ідея та її вибір

Підприємець повинен володіти ідеєю, яку можна охарактеризувати як підприємницьку ідею, що включає в себе інноваційний момент, тобто засновану на інновації. Наявність реальної для здійснення підприємницької ідеї – основний фактор підприємницької діяльності. Дійсно, можна мати капітал і все необхідне для виробництва, але володіння може бути марним, якщо немає ідеї, заради якої вкладається капітал в процес виробництва.

Що таке підприємницька ідея? Це відображення у свідомості підприємця бажання споживача мати товар, який буде зроблено підприємцем. Це чітке уявлення про те, як можуть бути задоволені потреби потенційного покупця, шляхом яких саме дій підприємця.

У практичній діяльності проблема підприємницької ідеї має дві суттєві особливості:

по-перше, без наявності конкретної ідеї підприємницька діяльність неможлива (особливо важливо для підприємця-новачка);

по-друге, будь-який підприємець у своїй діяльності не може уникнути процесу нагромадження, відбору та порівняльного аналізу підприємницьких ідей.

Технологія нагромадження ідей

Слід зауважити, що підприємцю доводиться часто замислюватися над проблемою нагромадження, відбору і порівняльного аналізу ідей. Хоч кожен підприємець обирає свою власну лінію професійного поводження, проте загалом концепція технології нагромадження, відбору й аналізу ідей використовується майже усіма підприємцями. Що являє собою ця концепція? Насамперед, ця концепція містить три моменти.

По-перше, підприємець нагромаджує ідей, які могли б (при більш детальному аналізі) скласти предмет підприємницької активності. Нагромадження ідей – це результат осмислення навколишньої дійсності: ринку і ринкової ситуації, поводження споживачів, рівня розвитку науки, техніки і технології.

По-друге, він веде відбір конкретних ідей з накопиченого обсягу. Відбір здійснюється за різними критеріями залежно від конкретної ситуації, у якій перебуває сам підприємець. Такими критеріями можуть бути:

ефективність ідеї (наприклад, реалізація ідеї А обіцяє чистий прибуток у розмірі 100 тис. грн. на місяць, а ідеї Б - 200 тис. грн.); перспективи завоювання стабільного положення на ринку (з товаром А можна завоювати 10% ринкового сегмента, а з товаром Б - 25%);

тривалість підготовчого періоду, тобто періоду від початку втілення підприємницької ідеї до моменту передачі товару споживачу, що становить предмет ідеї (реалізація ідеї А потребує періоду тривалістю 6 місяців, а ідеї Б - 1,5 місяця);

розмір необхідного капіталу та можливості його інвестування (приміром, ідея А вимагає інвестицій в обсязі 10 тис. грн., якими підприємець володіє сам, а ідея Б - інвестицій у розмірі 100 тис. грн., 90 тис. із яких буде становити позиковий капітал);

ступінь доступності устаткування для виробництва (так, для реалізації ідеї А необхідно закупити устаткування за кордоном, а для ідеї Б устаткування може бути придбано у рідному місті підприємця);

доступність сировини в потрібних кількостях;

наявність робочої сили певного профілю та рівня кваліфікації.

Можна продовжити цей перелік критеріїв, але в кожному випадку їх вибір і важливість будуть залежати від конкретної ситуації.

Також необхідно відзначити, що відбираються тільки ідеї, які відносяться до категорії реальних для практичного втілення з погляду окремого підприємця, що планує їх використовувати. Тобто підприємець, зупиняючи свій вибір на якійсь ідеї, зовсім не відкидає усі інші. Цілком можливий варіант, що невикористані ідеї переходять у банк підприємницьких ідей.

По-третє, підприємець проводить порівняльний аналіз відібраних підприємницьких ідей. Оцінивши кожну з ідей за критеріями, підприємець одержує кінцевий підсумок, що є основою для порівняльного аналізу всіх ідей. Рішення про вибір кращої ідеї приймається відповідно до тих цілей, що підприємець ставить перед собою. Результат аналізу кожної ідеї не можна виразити в абсолютному значенні, тому рішення приймається на основі головного критерію.

Таким чином, проблема підприємницької ідеї зумовлює діяльність підприємця із нагромадження нових ідей, їх відбору та порівняльного аналізу для прийняття рішення: яку з існуючих ідей можна реалізувати на цей момент.

2. Технологія виробництва

Пошук і відбір підприємницьких ідей припускають:

знання споживача, його потреб у тому або іншому товарі, послузі;

об’єктивну оцінку підприємцем своїх власних здібностей, умінь і навичок, які дозволяють реалізувати ідею;

володіння інформацією про рівень розвитку науки, техніки й технології.

Володіння необхідною інформацією представляє собою другий фактор підприємницької діяльності. Підприємець, який прийняв рішення щодо практичне втілення ідеї, повинен мати інформацію про технологію виробництва товару, що становить предмет ідеї. Причому він прагне до виявлення найефективнішої із усіх існуючих технологій. Але така технологія при цьому має бути доступною для підприємця, і він вирішує, як цього досягти (придбати ліцензію, купити франшизу).

Рішення даної проблеми грає для підприємця важливу роль. Інколи, інноваційний момент діяльності зводиться саме до впровадження в процес виробництва нової технології (це змушує змінювати весь процес організації виробництва, його окремих компонентів, але початком таких змін є рішення про використання нової технології).

Поняття технології

Поняття технології в загальному виді являє собою сукупність методів, прийомів і навичок з обробки, зміни стану, властивостей, форми сировини, напівфабрикатів або матеріалів при виготовленні продукції, а також методи організації та управління виробничим процесом (поява конвеєрного виробництва на початку ХХ ст. - це використання нової технології, що базувалася на новій системі організації виробництва).

Проблема технологій - особлива тема, оскільки за оцінкою провідних економістів і соціологів, сучасний світ переживає технологічну революцію, що істотно впливає як на соціальну, так і на економічну ситуацію. Із погляду підприємця, важливо звернути увагу на одну обставину, яка набуває все більшого значення. Це використання гнучких технологій, тобто технологій, які дозволяють швидко та без особливих принципових змін перепрофілювати виробництво з одного виду продукції на іншій. Звичайно, не на будь-якому підприємстві можна використовувати гнучкі технології, але якщо існує така можливість, то їх застосування, безсумнівно, більш ефективно у перспективі порівняно зі звичайними технологіями.

Вибір підприємцем конкретної технології має важливе економічне значення, пов’язане з рівнем ефективності виробництва. При цьому підприємець визначає рівень ефективності як на найближчу, так і на віддалену перспективу. Проілюструємо це положення прикладом.

Припустимо, є інформація, що сьогодні можна зробити товар А, використовуючи застарілу (але відносно дешеву) технологію або сучасну, але дорогу технологію. При цьому також відомо, що вихід на ринок із цим товаром може бути недовгим (через ринкову ситуацію або через перепрофілювання виробництва).

Таким чином, вибір ідеї потребує одночасного прийняття підприємцем рішення про вибір технології виробництва, залежно від конкретної ситуації.

3. Засоби виробництва як форма використання обраної технології

Технічні елементи виробництва

Технологія, обрана та використана підприємцем для організації виробництва, вимагає певного матеріального забезпечення, під яким розуміється устаткування, машини, апарати, пристрої, ресурси (енергетичні, транспортні, сировинні тощо). Крім цього, підприємець має потребу в приміщенні, де буде встановлене устаткування, а також – у земельній ділянці, зайнятій під виробничі потужності (виробничі корпуса, офіс, складські приміщення). Усе це становить технічні елементи виробництва або основний капітал підприємця (за винятком сировини та ресурсів, які належать до оборотного капіталу). Технічні елементи виробництва виступають як третій фактор підприємницької діяльності. Технічні елементи виробництва називають також виробничими фондами.

Капіталовкладення і строк окупності проекту

Кожна технологія вимагає власного матеріального забезпечення. Підприємець розглядає разом проблеми технології та її матеріального забезпечення. Він виконує такі розрахунки: використання технології зумовлює витрати в такому-то обсязі, а придбання всього необхідного для організації виробництва на основі цієї технології потребує загальних капіталовкладень у такому-то обсязі.

Підприємець при осмисленні проблеми вибору технологій використовує показник фондовіддачі - економічний показник, що характеризує обсяг валової або товарної продукції у розрахунку на одиницю вартості основних і оборотних виробничих фондів, використаних для виробництва такої продукції.

Розрахунок фондовіддачі важливий не тільки при виборі технології, але й при виборі інвестиційної можливості, хоча в останньому випадку особливе значення має строк окупності проекту.

Розрахунок фондовіддачі грає важливу роль у вирішенні: що краще - побудувати новий цех або залучити додаткову робочу силу та організувати двозмінну роботу. У другому випадку зросте фондовіддача, але виникне небезпека швидкого зносу обладнання.

4. Підприємницький капітал, способи його формування

Реалізація підприємницької ідеї, вибір технології та її матеріальне забезпечення - стає можливим тільки тоді, коли у підприємця з’являється можливість використовувати ще один, четвертий фактор підприємницької діяльності - капітал у необхідній формі (матеріальній або грошовій) і достатньому обсязі.

Ефективність і обсяг капіталу - різні поняття. Результат може бути значним при невеликих витратах капіталу, наприклад комерціалізація нової ідеї, принципово нове технічне відкриття, винахід (інновація).

Без володіння капіталом не може бути підприємництва. Чим ефективніше капітал у розпорядженні підприємця, тим значніше результат його діяльності, тим більший обсяг суспільних потреб він може задовольнити. Суспільство з розумною організацією не може протидіяти прагненню підприємця до володіння все зростаючим капіталом, тому що саме сумарний обсяг підприємницького капіталу в значній мірі визначає рівень національного багатства. Завданням держави є регулювання соціально-економічних процесів з метою створення для підприємницького капіталу не тільки можливості до самозростання, але й економічні умови для його функціонування, які змушують підприємця діяти для всього суспільства.

Цікаво, що магістральним засобом досягнення такої гармонізації є політика держави, що зводиться до наступного:

підтримки новостворених підприємницьких структур;

фінансової допомоги;

організаційного зміцнення.

Здійснення цих заходів пов’язано з такими наслідками:

ускладнення підприємницьких структур;

підвищення рівня конкуренції серед підприємців;

скорочення (ліквідації) товарного дефіциту, росту кількості і якості товарів;

зміни цін або грошових доходів.

Капітал – це не тільки речовинні об’єкти власності. Капітал може існувати в матеріалізованій або нематеріальній формі (знання, навички, уміння, таланти, здатності, професійні секрети, тобто ноу-хау також розцінюється як товар і капітал).

Капітал - це матеріальні або фінансові кошти, а також інтелектуальні наробітки та організаторські навички, які використовуються в процесі виробництва, слугують засобами для отримання прибутку.

Інакше кажучи, капіталом є: 1) усі технічні засоби виробництва (будинки, споруди, устаткування, верстати, транспорт, інструменти та інше), застосовуються підприємцем на законних підставах (не обов’язково як власність, можливо на правах оренди, лізингу, тимчасового користування); 2) матеріальні елементи оборотного капталу (сировина, матеріали, пристрої, інструменти); 3) оборотні кошти (у грошовій формі - кошти на придбання сировини, необхідні для організації виробництва); 4) інтелектуальна власність - це підприємницька ідея, спосіб виробництва товару, спосіб надання товару нових властивостей або нових якісних характеристик, новий спосіб виробництва, тобто має відношення до поняття “інновація”.

Таким чином, підприємницький капітал (К_п) можна представити формулою (3.1):

Кп=Те+ОК+Ів,

(3.1)

де Т_е- технічні елементи виробництва;

О_к - оборотні кошти;

І_в- інтелектуальна власність.

Формування первісного підприємницького капіталу

“Без грошей у підприємництві нічого не досягнеш”, - говорить мудре правило ділових людей, які розуміють сенс своєї професії. Звичайно, у цьому випадку мається на увазі капітал - гроші, призначені для вкладення в якусь справу. Організація нового підприємства будь-якого типу обов’язково пов’язана з володінням капіталом. Потреба підприємця у певному обсязі капіталу залежить від планів самого підприємця, від його ідеї. Існують досить капіталомісткі галузі, але і такі, що не потребують значних вкладень капіталу. Розмір первісного капіталу залежить саме від галузі, де передбачається реалізація підприємницької ідеї.

Первісним називається капітал, що пускається в оборот у момент початку практичної реалізації підприємницького проекту або на початковій стадії підприємницької діяльності. Звичайно під первісним капіталом розуміють всі витрати в грошовій формі, які необхідно здійснити для реалізації проекту та одержання планованого ефекту.

Первісний капітал - це категорія, яка не тільки необхідна для реалізації проекту, але є однією з можливих гарантій, за якою партнери оцінюють діловий авторитет підприємця.

Джерела формування підприємницького капіталу

Тепер виникає головне питання: де взяти необхідний обсяг первісного капіталу? При цьому особливу увагу звертають на можливі способи формування первісного капіталу. До них відносяться:

- фінансові результати попередньої підприємницької діяльності (власної або наслідуваної);

- особисті заощадження (у грошовій або речовій, товарній формі);

- позикові кошти, тобто кошти, узяті в борг з певними зобов’язаннями (під відсотки).

Третій спосіб формування первісного капіталу в умовах ринкової економіки має досить широке поширення, це так званий “ріст із нуля”. Правда, у цьому випадку одержати кредит не так-то просто: потрібні тверді гарантії. У ряді випадків такими гарантіями є сам підприємницький проект, а вірніше, точність розрахунків, висока ймовірність значного ефекту та швидкий оборот капіталу.

5. Підприємницький тип мислення і поведінки

Як вже було з’ясовано, в процесі підприємницької активності є обов’язковими чотири фактори: ідея, технологія, засоби виробництва і капітал. Проте, без ще одного, п'ятого фактору підприємницької діяльності - самого підприємця - здійснення цього процесу неможливо. Більше того, саме підприємець здійснює комбінування чотирьох зазначених факторів виробництва для досягнення певних цілей, а процес комбінування факторів виробництва і є процес виробництва. Саме вміння здійснювати ефективну комбінацію факторів виробництва виступає як показник рівня кваліфікації підприємця. Із цього погляду сам процес здійснення підприємницької активності можна представити у такий спосіб (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Фактори виробництва

Проблема комбінування факторів виробництва розглядається в теорії виробництва і витрат - основної концепції управління фірмою. Теорія виробництва і витрат зводиться до виявлення можливих взаємозв’язків між обсягом виробленої продукції та різних сполучень факторів виробництва.

Для виявлення такого взаємозв’язку і вибору можливих форм комбінування факторів застосовується графічний метод. Будуються ізокванти, тобто криві, що відображають всі сполучення виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції. При цьому на осях координат позначені рівні факторів виробництва на певний період (рис. 3.2).

На графіку представлені дві ізокванти. Нижня відображає можливі форми комбінування витрат капіталу і праці для виробництва продукції в обсязі 50 товарних одиниць. Можна (за наведеним графіком) використовувати два варіанти - 2 одиниці капіталу і 1 одиницю праці або 1 одиницю капіталу і 3 одиниці праці.

Витрати

капіталу

Рис. 3.2. Ізокванта комбінування витрат капіталу і трудових витрат

ПІДСУМКИ ТЕМИ

- Процес підприємницької активності потребує обов’язкової наявності п’яти факторів виробництва: підприємницької ідеї; технології реалізації ідеї; засобів виробництва, що дають можливість використовувати обрану технологію; капіталу; нарешті, самого підприємця - носія підприємницького духу.

- Основним завданням підприємця є необхідність вибору найефективнішої форми комбінування факторів виробництва, що дозволяє організувати процес виробництва.

ТЕСТОВІ ВПРАВИ

Знайдіть єдино правильну відповідь на кожне тестове завдання.

Не має права займатися підприємницькою діяльністю:

а) пенсіонер;

б) студент-юрист;

в) лікар-педіатр;

г) заступник помічника міністра праці та соціальної політики.

Підприємство має статус монополіста на ринку, якщо:

а) ринкова частка підприємства становить 35 % та більше;

б) сума прибутку підприємства перевищує прибутки інших підприємств галузі на 35 % та більше;

в) акції підприємства є власністю державних структур на 35 % та більше;

г) більше ніж 35% асортименту продукції підприємства експортується.

До основних факторів підприємницької діяльності не належать:

а) підприємницька ідея;

б) конституційний устрій в країні;

в) технічні елементи виробництва;

г) підприємницький капітал.

Підприємець може не бути:

а) винахідником;

б) спроможним прийняти рішення;

в) відповідальним за реалізацію рішень;

г) впевненим у своїх здібностях.

До елементів підприємницького капіталу не відносяться:

а) технічні засоби виробництва, що використовуються власником на законних підставах;

б) об’єкти інтелектуальної власності;

в) кошти фонду оплати праці;

г) кошти резервного фонду.

“Ведмідь” – це:

а) біржовий гравець, що грає на підвищення цін;

б) біржовий гравець, що грає на зниження цін;

в) біржовий гравець, що припускає незмінність цін;

г) спекулянт, який сподівається отримати прибуток від зміни цін.

Посередник, який укладає угоди між покупцями та продавцями товарів/послуг:

а) дилер;

б) брокер;

в) дистриб’ютор;

г) комісіонер.

До функцій товарних бірж не належать:

а) надання посередницьких послуг із укладання торгових угод;

б) упорядкування, регулювання торгівельних операцій;

в) збір та публікація інформації щодо цін, стану виробництва;

г) збір та публікація інформації щодо стану майна підприємства.

Витрати підприємця, що пов’язані з виробництвом продукції включають:

а) сировина+амортизація+заробітна плата+накладні витрати;

б) заробітна плата+накладні витрати;

в) сировина-заробітна плата-накладні витрати;

г) сировина-заробітна плата.

Підприємницький ефект (прибуток) розраховується:

а) валовий прибуток - витрати;

б) витрати – валовий прибуток;

в) витрати + валовий прибуток;

г) валовий прибуток × витрати.

Перевищення доходів над витратами в результаті реалізації підприємницького проекту - це:

а) чисті витрати;

б) прибуток;

в) збиток;

г) випадковість.

Чистий прибуток дорівнює...:

а) валовий прибуток - витрати – податок на прибуток;

б) валовий прибуток - витрати;

в) валовий прибуток + витрати + податок на прибуток;

г) витрати + податок на прибуток.

Скільки складає чистий прибуток ТОВ “Еліс”, якщо валовий прибуток=50 тис. грн., витрати=20 тис. грн., ставка податку на прибуток=25%:

а) 7,5 тис. грн.;

б) 30 тис. грн.;

в) 22,5 тис. грн.;

г) 17,5 тис. грн.

Норма прибутку (рентабельність) ЗАТ “Дункан” за І-й квартал поточного року дорівнює (за таких умов: чистий прибуток=150 тис. грн., витрати=800 тис. грн.):

а) 5,33 %;

б) 18,75 %;

в) 23,10 %;

г) 15,79 %.

Доход (виручка від реалізації) підприємця не включає:

а) доход від реалізації товарів, послуг;

б) доход від продажу майна;

в) доход від здачі обладнання в оренду;

г) амортизаційні відрахування.

Посередницька підприємницька діяльність веде до:

а) зниження продуктивності праці;

б) скорочення швидкості обертання товарів;

в) насичення товарних ринків продукцією;

г) збільшення витрат праці та грошей виробників і споживачів.

Початковим етапом дій підприємця є:

а) експертна оцінка результатів економічних розрахунків;

б) оцінка ідеї;

в) економічні розрахунки майбутніх показників;

г) зародження (генерація) підприємницької ідеї.

До підприємств посередницького типу відноситься:

а) кафе-кондитерська “Ласуня”;

б) типографія “Новий мир”;

в) агенція нерухомості “Гніздечко”;

г) страхова компанія “АСКО”.

До підприємств виробничої форми діяльності відноситься:

а) брокерська фірма “Профі”;

б) Донецька фондова біржа;

в) агенція з підбору персоналу;

г) Донецький завод металевих конструкцій.

До біржових угод не відноситься:

а) опціон;

б) ф’ючерсний контракт;

в) форвардний контракт;

г) трудовий контракт.