Не иди проторенной дорогой,

А проложи свой путь.

Дж. Рофеллер

Перелік питань для розгляду та засвоєння

1. Основні типи підприємницької діяльності

2. Форми продуктивної підприємницької діяльності.

2. Посередницька підприємницька діяльність.

3. Підприємництво у фінансовій сфері.

1. Основні типи підприємницької діяльності

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють:

державне підприємництво;

приватне підприємництво.

Державне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого державними органами управління, які вповноважені (відповідно до діючого законодавства) управляти державним майном (державне підприємство), або органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство).Власність таких підприємств є формою виокремлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою цих підприємств є те, що вони відповідають по своїм зобов’язанням тільки майном, щоперебуває в їх власності (держава не відповідає по їх зобов’язанням, вони не відповідають по зобов’язанням держави).

Приватне підприємництво є формою реалізації економічної активності від імені підприємства або підприємця (якщо діяльність ведеться без найму робочої сили, як індивідуальна трудова діяльність).

Звичайно, кожен із цих видів - державне і приватне підприємництво - має свої визначальні риси, але основні принципи їх здійснення багато в чому збігаються. І в першому, і в другому випадку ведення бізнесу зумовлює ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10%, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства Україні, залежно від чисельності працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств [1].

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Слід зазначити, що на цей час у світі не існує загальноприйнятого визначення малої підприємницької структури. Віднесення фірми до цієї категорії здійснюється за чисельністю працівників або за обсягом обороту (наприклад, у США використовується комбінований метод класифікації). Так, у Франції до малих підприємницьких структур відносяться фірми із числом зайнятих до 9 осіб. Проте, на частку малих підприємницьких структур припадає 90% від загального числа підприємств і 20% від загальної чисельності зайнятих у країні.

Виробнича та посередницька підприємницька діяльність

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямована на одержання прибутку (підприємницького доходу), відбувається через:

1) здійснення виробничих функцій, тобто виробництво товару або надання послуги (наприклад, машинобудівний завод, туристична компанія, інжинірингова фірма або конструкторське бюро);

2) виконання посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов’язаних із просуванням товару на ринок і його передачу у належному (суспільно прийнятному) виді від виробника до споживача.

Чи існує принципова різниця між цими двома типами підприємницької діяльності, а якщо існує, то яка? Відповідь на це питання може бути надана із двох позицій - з погляду суспільства та з погляду підприємця. Суспільне розуміння проблеми зводиться до того, що, з одного боку, пріоритетне значення має перший тип підприємницької діяльності, так як суспільне багатство (рівень і якість життя громадян) залежить від стану справ саме в сфері матеріального виробництва, науково-технічних і сервісних послуг. З іншого боку, такі суспільні відносини цього типу підприємництва на практиці не мають дійсно пріоритетного характеру - суспільство сприяє розвитку іншого типу підприємницької діяльності, тобто посередництва. Чому? Насамперед тому, що рівень життя, зручність і комфорт кожного члена суспільства у великому ступені залежать від розвитку посередництва (організація торгівлі, реклама, доставка товарів додому, замовлення товару поштою, за телефоном, через інтернет).

Але суспільне сприйняття посередницької діяльності є неоднозначним. Головне полягає в іншому - посередницька підприємницька діяльність, її розвиток у межах розумного веде до:

1) зростання продуктивності праці виробників товарів на основі поглиблення спеціалізації;

2) прискорення темпів оборотності капіталу;

3) насичення товарних ринків і функціонування товаровиробників відповідно до інтересів споживачів (посередник спеціалізується на вивченні споживчого попиту та замовленні або придбанні тільки такої продукції, до якої виявлено споживчий інтерес).

Товаровиробник та посередник: логіка партнерства

У цьому зв’язку слід зазначити, що логіка підприємницької діяльності виробника товарів зводиться до того, що замість самостійного вивчення ринку він може одержати експертну оцінку підприємницької ідеї, звернувшись до посередника. Із цієї причини найчастіше між цими двома суб’єктами встановлюються партнерські відносини, засновані на взаємній передачі необхідної інформації, і кожен з них розуміє, що досягнення мети (одержання підприємницького доходу) залежить від взаємних дій.

Отже, тип підприємницької діяльності визначається тим місцем, яке займає підприємець в процесі задоволення споживчого інтересу.

2. Форми виробничої підприємницької діяльності

Стосовно кожного типу підприємницької діяльності існує можливість і необхідність спеціалізації підприємця. Звернемося до загальної схеми підприємницької діяльності, що відображує протистояння двох суб’єктів економічних відносин.

Підприємець ↔ Споживач

Два можливих способи дій підприємця щодо споживача

Варто підкреслити, що таке протистояння не носить гострого антагоністичного характеру. Навпаки, протистояння відбувається тільки через пошук взаємоприйнятого компромісу (обидва суб’єкти - підприємець і споживач - усвідомлюють, що жоден із них не може існувати без іншого). У такому протистоянні активна роль зберігається за підприємцем, який може діяти відносно споживача одним із двох способів.

Спосіб 1. Виявлення інтересу споживача – це результат вивчення підприємцем очевидних, але незадоволених (або незадоволених повністю) потреб споживача, які можна задовольнити шляхом розвитку підприємницької активності (наприклад, мало виробляється цукерок або не виробляються дієтичні цукерки). Такий підхід є можливим в умовах товарного дефіциту і характерний для суспільства з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.

Спосіб 2. Інтерес, що нав’язується споживачу – це результат підприємницького рішення з виявлення неусвідомленого інтересу споживача. В основному така підприємницька активність пов’язана з рішенням (і готовністю) підприємця виробляти нові товари, нетрадиційні для ринку.

Традиційне та інноваційне підприємництво

Підприємницька діяльність у сфері виробництва товарів може носити:

1) традиційний характер (традиційне підприємництво);

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво ).

Інновація (нововведення) – це відновлення основного капіталу (виробничих фондів) або продукції на основі впровадження досягнень науки, техніки, технології. Це закономірний, об’єктивний процес розвитку суспільного виробництва.

Підприємництво в сфері виробництва товарів може орієнтуватися на виробництво й постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі містить у собі інноваційний процес. Типологія підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що виробництво та постачання традиційних товарів також здійснюється із використанням нових методів або прийомів організації виробництва, технічних елементів виробництва або змінами якісних характеристик товару. У цьому випадку можна говорити про виробництво традиційних товарів із привнесенням часткової інновації. У випадку, коли виробництво не частково, а повністю ґрунтується на інновації, результатом організації є новий (неіснуючий раніше) товар або товар із принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання.

Основний і допоміжний види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність у сфері виробництва товарів може носити основний або допоміжний характер. До основної діяльності відносяться такі види підприємницької активності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого або індивідуального).

Допоміжними є види підприємницької, ціль яких зводиться до розробки та передачі товаровиробникам інновацій – способів, методів, прийомів, застосування яких у процесі виробництва впливає на підвищення якісних характеристик товару. Результатом інноваційної діяльності є розробка і передача товаровиробникам нової техніки і технологій. До допоміжної відносяться також такі види підприємницької діяльності як інжинірингова, конструкторська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність.

3. Посередницька підприємницька діяльність

Ринок, як відомо, являє собою місце зустрічі двох основних суб’єктів економічних відносин. Отже, на ринку мають бути присутнім або самі виробник і споживач, або їх представники.

Особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника або споживача (часто діють від їх імені), але самі не є такими, називаються посередниками.

Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє поєднати у стислі строки економічні інтереси виробника та споживача. Посередництво підвищує ступінь ефективності роботи виробника, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на виробництві, передати посереднику функції з просування товару. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує строк оборотності капіталу, тим самим підвищує прибутковість виробництва.

Канали розподілу товарів

Співпраця з посередниками пояснюється високою ефективністю їх роботи, чого виробнику товару домогтися неможливо або доведеться міняти профіль, тобто ставати посередником. Завдяки включенню посередника в ланцюжок взаємин “виробник-споживач” забезпечується доступність товару для всіх (або майже всіх) споживачів. Інша сторона цієї проблеми зводиться до здатності посередника ефективно довести товар до цільових ринків. Посередник звичайно пропонує виробнику значно більше того, що може здійснити сам виробник. З точки зору споживача, посередництво дозволяє повніше та значно швидше задовольнити існуючі потреби за рахунок створення більш ефективного каналу розподілу.

Канал розподілу – це шлях, яким рухаються товари від виробника до споживача (покупця). Канали розподілу усувають досить тривалі розриви або в часі, або між місцем виробництва і місцем споживання, а також між правами власності на товари та правами на користування ними. Отже, канали розподілу найбільш ефективні, коли базуються не на прямих зв’язках, а на основі включення посередника.

Прямі зв’язки – це договірні відносини, що встановлюються між виробником товару (послуги) і споживачем.

Припустимо, є три виробника різних товарів і три споживача кожного із цих товарів. Канал розподілу, що базується на таких прямих зв’язках, буде містити в собі 9 контактних ліній (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Схема контактних ліній “виробники-споживачі”

(без включення посередника)

Включення посередника скорочує число каналів розподілу до шести (рис. 2.2).

Рис 2.2. Схема контактних ліній “виробники-споживачі”

(із включенням посередника)

Агентування

Підприємницька діяльність у посередництві здійснюється завжди в конкретній формі. Найпоширенішою формою посередництва є агентування, тобто такий тип відносин, у яких агент виступає посередником між виробниками та споживачами.

Агент – це особа, що діє від імені та в інтересах виробника товару або споживача. Особа, в інтересах і від імені якого діє агент, називається принципалом. Принципалом може бути як власник товару, який доручає агенту його продати, так і споживач товару, який замовляє агенту купити необхідний товар.

Таким чином, посередництво за участю агента включає взаємини вже не двох, а трьох суб’єктів.

Типи агентів

Розрізняють кілька типів агентів:

ü агенти виробників;

ü збутові агенти;

ü агенти із закупівлі.

Агенти виробників (представники виробників) – представляють інтереси двох або декількох виробників товарів, які доповнюють один іншого.

Збутовіагенти одержують право на збут всієї продукції і ототожнюють собою відділ збуту, але не входять до структури фірми-виробника, а взаємодіють з нею на договірних умовах.

Агенти із закупівлі займаються формуванням товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

Правова основа здійснення агентських функцій

Правовою основою здійснення подібних відносин є агентська угода (агентський договір), що укладається між принципалом і агентом. За цим договором агент зобов’язується від імені принципала продати (або купити) товар на зазначених у договорі умовах.

Основою такого договору серед інших виступають дві ключових умови - ціна товару та розмір агентської винагороди.

Агентування:

збіг економічних інтересів агента і принципала

У випадку, коли агент відноситься до категорії продавців товару, ціна в договорі фіксується на мінімально припустимому рівні (“...Агент зобов’язується продати товар за ціною не нижчою, ніж...”). Однак, звичайно розмір агентської винагороди встановлюється у відсотках від ціни реалізації (наприклад, 10%), і агент буде прагнути реалізувати товар по максимально можливій у даних умовах ціною. Таким чином, відбувається збіг економічних інтересів принципала й агента (агент розуміє, що 10% від 200 грн. вище, ніж 10% від 100 грн., але це вигідно і принципалу).

На збіг економічних інтересів партнерів варто звернути особливу увагу. Підприємець у своїй діяльності взагалі повинен спиратися саме на цей принцип, якщо він дійсно прагне ефективного партнерства. У підприємництві пошук однобічної вигоди не може обіцяти процвітання в майбутньому. Підприємництво, здійснюване поодинці, а не командою, у сучасних умовах не є високоефективною формою діяльності. Під командою мається на увазі співдружність взаємозалежних партнерів у рамках єдиного виробничого циклу. Саме співдружність, а не протистояння партнерів, що постійно спілкуються з питань виробничої діяльності, ефективніше випадкових партнерських зв’язків, коли для кожного окремого виробничого циклу підбирається нове коло агентів. Це положення не є аксіомою - у ряді випадків саме пошук разових партнерів приносить найбільший ефект.

Якщо агенти представляють інтереси принципала на довгостроковій основі, то посередницькі функції разового (для покупця або продавця) агента виконує брокер - особа, основне завдання якої - звести покупців із продавцями та допомогти їм досягти домовленості.

Конкретні форми агентування

Брокерство

Брокер - посередник при укладанні угод, який спеціалізується на певних видах товарів або послуг, діє за дорученням та за рахунок клієнтів, одержуючи від них спеціальну винагороду. Відноситься до категорії професійних ділових посередників, причому він не бере на себе ризик.

Комісія

Іноді агент виступає як комісіонер, який самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що укладається між комісіонером (агентом) і принципалом, який у такому випадку виступає комітентом.

Комісійні операції - це різновид торгово-посередницьких операцій, що здійснюються однією стороною (комісіонером) за дорученням іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Відносини сторін регулюються договором комісії.

Комісіонер – посередник, фізична або юридична особа, яка укладає угоди за певну винагороду (комісійну винагороду) на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.

Комітент – особа (виробник або власник товару), яка дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти угоду або кілька угод від імені останнього, але за рахунок комітента.

При здійсненні комісійної операції угоди купівлі-продажу здійснюються комісіонером за рахунок комітента, що виплачує комісіонеру комісійну винагороду. Розмір винагороди встановлюється як відсоток від суми угоди (звичайно, коли в ролі комітента виступає продавець товару) або різниці між ціною, призначеної комітентом, і ціною, по якій комісіонер реалізував товар (у випадку, коли в ролі комітента виступає продавець).

Делькредере

Відносини між комісіонером і комітентом регулюються договором комісії, і можуть включати зобов’язання, які комісіонер дає комітенту стосовно гарантії того, що договір між комісіонером і третьою стороною буде виконаний. Таке зобов’язання (вірніше – порука) називається делькредере і припускає передачу комісіонеру додаткової винагороди.

Делькредере – це поручительство комісіонера перед комітентом за виконання договору, укладеного із третьою особою. За делькредере комісіонер одержує особливу винагороду. Це зобов’язання є гарантією від збитків комітента у випадку неплатоспроможності покупця (третьої сторони відносин).

Індент

У міждержавних відносинах нерідко використовують разові комісійні доручення – індент. Це різновид комісійної операції, коли імпортер однієї країни дає доручення комісіонерові іншої країни на покупку партії конкретного товару.

Консигнація

До комісійних операцій відносять і операції консигнації. Цевид торговельно-посередницької операції, коли консигнатор (посередник) продає товар зі свого складу на основі договору-доручення (рідше – консигнаційної угоди).

Консигнатор працює в сфері відносин між консигнантом і роздрібними торговцями. Діяльність консигнатора, яким зазвичай є власник складських приміщень і одночасно оптовик, зводиться до того, що він приймає від консигнанта товари на зберігання з метою їх реалізації (звичайно - оптом). Але при цьому дає зобов’язання не продати, а лише запропонувати товар потенційному покупцю при першій можливості (звичайно, він несе відповідальність за втрачену можливість).

Найбільше поширення консигнація одержала в сфері оптових поставок роздрібним торговцям (консигнаційні склади можна порівняти з оптовими базами). Великі комісійні фірми, як правило, разом з посередницькими надають інші види послуг - беруть на себе відповідальність за транспортування, здійснюють страхування, гарантійне обслуговування.

Оптова торгівля

Часто посередники виступають у формі фірм-оптовиків (уСША на їх частку припадає більше половини загального оптового обороту).

Оптові фірми – незалежні комерційні підприємства, що отримують право власності на всі товари, з якими мають справу. Це професійний вид підприємницької діяльності. Підприємницький доход складається з різниці між ціною покупки товарів оптовиком і ціною продажу. Оптовик продає товар роздрібним торговцям.

Оптовики функціонують у різних формах:

1) оптова фірма,

2) оптовий дистриб’ютор,

3) торговий дім.

Дистриб’ютор

Дистриб’ютор - це посередник, який спеціалізується на придбанні товарів у виробників і реалізує їх (розподіляє) своїм постійним клієнтам. Розрізняють дистриб’юторів товарів промислового призначення (їх партнерами є підприємці, що виробляють товари, готові до споживання) і дистриб’юторів, які продають товари роздрібним торговцям.

Дилер

Розповсюдженою формою посередницьких операцій є дилерство. До дилерів відносяться посередницькі структури, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Звичайно дилер здійснює перепродаж товарів від свого імені та за свій рахунок. Дилерський прибуток створюються за рахунок різниці між ціною придбання товарів і ціною продажу товарів самим дилером. За особливим договором із продавцями дилер може надавати їм інформацію про ринок, робити послуги з реклами, а також здійснювати післяпродажне обслуговування реалізованих товарів.

Розрахунки дилера із принципалом за одержаний від нього товар рідко відбуваються на основі спеціальних договорів. Відносини у такому випадку будуються за принципом: принципал доручає дилеру (на постійній, довгостроковій основі) займатися реалізацією товару за ціною не нижче, ніж... (така ціна сплачується дилером принципалу, якщо дилер зуміє реалізувати переданий йому товар).