Питання для самоконтролю. Дайте стислу характеристику основних етапів розвитку теорії підприємництва

Дайте стислу характеристику основних етапів розвитку теорії підприємництва.

У чому полягає особливість підприємницької діяльності як форми економічної активності?

Розкрийте зміст поняття “підприємництво”.

Назвіть головні законодавчі документи, якими регламентується підприємництво в Україні.

У чому є особливості технології як товару?

Дайте визначення технології.

Перерахуйте основні види ефекту.

Дайте визначення показника “період окупності”.

Яка головна мета підприємницької діяльності?

Що представляє собою підприємницький доход?

У чому особливість формування підприємницького середовища?

Обґрунтуйте необхідність та напрями державної підтримки підприємництва.

Які існують основні форми підприємницької діяльності?

Банк ідей та технологія накопичення ідей.

Назвіть елементи витрат виробництва.

Що являє собою підприємницький ефект? Назвіть фактори та джерела підприємницького ефекту.

Головні економічні показники підприємницької діяльності.

Наведіть головні складові логіки підприємницької діяльності.

За якими напрямами підприємці здійснюють свою діяльність?

Які типи підприємницької діяльності розрізняють у залежності від форми власності?

Розкрийте особливості виробничої підприємницької діяльності.

Наведіть на прикладах, коли проявляється основний та допоміжний характер підприємницької діяльності?

Які є способи впливу підприємця на споживача?

У чому особливість традиційного та інноваційного підприємництва? Наведіть приклади.

Посередники - їх функціональна роль й типи.

Типи агентів, головні форми агентування.

Які існують біржі та види біржових угод?

Що являє собою підприємницький капітал, способи та джерела його формування?

Які фактори, на Ваш погляд, мають найбільший вплив на підприємницьку діяльність?

Структурно-логічні схеми для засвоєння матеріалу

Модуль 1.

Тема 1. Сутність підприємницької діяльності

1. Підприємництво як особлива форма економічної активності.

Суб'єкти підприємницької діяльності

Процес прийняття підприємницького рішення.

Логіка підприємницької діяльності (див. схему).

Тема 2. Типологія підприємництва

Два основних типи професійної підприємницької діяльності.

Форми продуктивної підприємницької діяльності.

Посередницька підприємницька діяльність.

Підприємництво у фінансовій сфері.

Тема 3. Умови підприємницької діяльності

Підприємницька ідея і її вибір.

!!!! !!!!

без наявності конкретної ідеї підприємницька діяльність неможлива (що особливо важливо для починаючого підприємця); будь-який функціонуючий підприємець у своїй діяльності не може уникнути процесу накопичення, добору і порівняльного аналізу підприємницьких ідей.

Технологія виробництва, що відповідає підприємницькій ідеї.

Засоби виробництва як форма використання технології.

Підприємницький капітал. Способи його формування.

Підприємницький тип мислення і поведінки.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2

Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності

Тема 4. СУБ’ЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Перелік питань для розгляду та засвоєння

- Підприємець: особисті якості.

- Партнер як суб’єкт підприємницького процесу.

- Роль споживача в процесі підприємницької активності.

- Найманий робітник як учасник підприємницького процесу.

- Держава як суб’єкт підприємницької активності.

1. Підприємець: особисті якості

Підприємництво являє собою невід’ємну частину соціально-економічних процесів Як загальноекономічні процеси, так і підприємницька діяльність включають у свою орбіту одних і тих же суб’єктів:

організатора виробничого процесу,

споживача,

робітника,

партнерів,

державу.

При цьому суб’єкти підприємницького процесу (на відміну від загальноекономічного) мають свої специфічні характеристики. Організатором виробничого процесу виступає підприємець. Хто такий підприємець і чому людина стає підприємцем? Відповіді на ці питання у кожній конкретній ситуації можуть бути неоднозначними.

Один із перших мислителів, які узагальнили досвід підприємництва, Й. Шумпетер характеризував підприємця як новатора (виділивши його інноваційну спрямованість). “Завдання підприємців, - писав він, - реформувати і революціонізувати виробництво шляхом впровадження винаходів, а в загальному змісті - через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів або традиційних товарів, але новим методом завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку - і до реорганізації існуючої й створення нової галузі промисловості”.

Феномен підприємця зводиться до того, що він є постійним “збурювачем” суспільного виробництва. Він не дозволяє виробництву “стояти” на місці, “застоюватися”. Від нього надходять імпульси, що рухають виробництво по лінії поступального розвитку.

Приміром, у підприємця дозріло рішення виробляти новий товар. Він змінює свої вимоги до партнерів-постачальників, які також змушені перебудовувати свою діяльність. Все це можливо лише у випадку, коли споживач “проголосує” за таке підприємницьке рішення, тобто проявить готовність придбати товар. Таким чином, усе суспільство починає рухатися.

Необхідно зазначити, що “збурювачем спокою” у цьому плані виступає саме підприємець, але ніяк не держава. Держава може лише допомагати підприємцю або, навпаки, придушувати підприємницьку ініціативу.

У цьому зв’язку не можна не погодитися з висновком, що підприємець повинен володіти поглибленим (у порівнянні із середнім рівнем) типом мислення, здатністю аналізувати та помічати все нове, що з’являється в житті взагалі та у його галузі зокрема. Такі якості необхідні для того, щоб реалізувати основні принципи підприємництва – новаторство, ініціативність, цілеспрямованість, відповідальність.

Підприємець не обов’язково має бути винахідником. Він не зобов’язаний реалізовувати власні винаходи, але помічати, відшукувати і продумувати конкретні форми використання нових ідей - його покликання. Так, відомий американський підприємець Ендрю Карнегі не був автором винаходів, але він краще за інших знав, як можна використовувати винаходи інших людей в сталеливарному виробництві. Правда, є й інші приклади. Генрі Форд не тільки знав, як використовувати нові ідеї, але й сам був їх автором.

Важливою особливістю підприємця є його здатність вгадати, як реалізація нових ідей у виробничому процесі буде сприйнята ринком. Уміння поєднати в одному процесі ці два компоненти - впровадження новинки та реакцію ринку - запорука майбутнього успіху підприємця.

Із цієї точки зору підприємництво є формою поєднання унікальних знань і конкретної ринкової ситуації з метою забезпечення твердих позицій на ринку. Культура підприємства зумовлює пошук нових економічних можливостей шляхом реформування виробництва з метою його постійного (плавного або стрибкоподібного - залежно від обставин) переходу на більш ефективний рівень функціонування через впровадження інноваційних (технічних, технологічних, організаційних або управлінських) досягнень.

Володіння та уміння оперувати капіталом, управляти фінансами, сполучення і комбінування факторів виробництва в умовах ринку, орієнтація на отримання максимально можливого прибутку і найбільш ефективні способи його капіталізації, уміння прийняти ризик, особлива система управління, здатність вписати або пристосуватися до мінливих економічних умов, майже інтуїтивне прогнозування змін ринкового попиту, сприйнятливість до інновацій - все це відноситься до тих характеристикам, без яких не може існувати сучасне ефективне підприємництво.

У світі склалася думка, що підприємницький прошарок у громадянському суспільстві доволі тонкий. За оцінками, такою діяльністю на високому професійному рівні можуть займатися не більше 6-8 % дієздатного населення. Підприємництво вимагає певних особистих якостей бізнесмена, як і будь-яка інша професія. Якими якостями має володіти підприємець?

Передусім, підприємцю потрібна впевненість у собі та у своїх здібностях. Невпевнена у собі людина, яка не вірить у свої здібності, не здатна довести справу до кінця в будь-якій сфері, не тільки у підприємництві. Правда, необхідно остерігатися того, щоб ця якість не перейшла в самовпевненість, не стала основою власної переоцінки. Такі побоювання будуть зведені до мінімуму, якщо підприємець реалістично дивиться на себе та навколишню дійсність.

Реалістичність вимагає зваженої експертної оцінки своїх ідей. З одного боку, не слід поспішати з реалізацією ідеї. З іншого боку - не можна баритися з її втіленням у практику. Вихід із такої суперечливої ситуації один: люба ідея має дозріти. Непродуману до кінця у всіх деталях ідею не можна провадити в життя. Спочатку вибудовується загальна схема реалізації ідеї. Виділяються моменти, які поки що неясні, і наступна робота пов’язується із відпрацьовуванням таких деталей. Ця робота досить важлива і необхідна, тому що в ній основа майбутнього успіху (у тому числі й фінансового).

Така підприємницька активність зумовлює пошуковий характер діяльності. Ініціативний пошук нових можливостей потребує постійного вивчення усіх деталей підприємницького середовища. Головне полягає в тому, що підприємець не просто вивчає складні обставини, а визначає своє місце в цій ситуації. При цьому підприємницький успіх багато в чому буде залежати від уміння підприємця розробити бізнес-план, тобто план підприємницьких дій. В основі розробки такого плану мають бути стійкий настрой на досягнення результату, гнучка тактика, готовність до ризику (але ризику “зваженого”), використання максимального обсягу інформації, постійний аналіз фінансових результатів, ефективності партнерських зв’язків, орієнтація на споживача (вимоги до якості, упакування та інших характеристик товару).

Підприємець рідко здійснює реалізацію своєї ідеї поодинці. Виграє, звичайно той, хто в змозі створити “команду”, здатну ефективно впливати на процес реалізації підприємницької ідеї. У цьому зв’язку перед підприємцем виникають непрості завдання - якого профілю фахівці потрібні, якими особистими якостями вони мають володіти, як вони впишуться в психологічний клімат колективу.

Бізнесом займається людина, і ефект від будь-якої діяльності залежить саме від людини, і передусім - від рівня культури праці. Японці стверджують, що в основі їх “економічного дива” знаходиться не тільки наука, науково-технічні і технологічні досягнення, а насамперед зміна культури праці, для чого японському суспільству було потрібно близько 30 років.

Під культурою праці розуміється певний рівень загальної організації виробництва, відмова від традиційних, застарілих і сприйнятливість до нових, більш ефективних методів праці та прийомів спілкування з колегами та підлеглими, пошук нових ідей, технологій, дбайливе ставлення до власності й засобів виробництва. Про культуру праці можна судити лише в тому випадку, якщо процесу праці властива гуманістична спрямованість.

Особисті характеристики підприємця формують основу його ділових якостей. Відповідно до сучасних вимог ділові якості включають:

здатність створювати поліпшені організаційні структури шляхом формування нових виробничих підрозділів або шляхом купівлі-продажу компаній (при цьому використовується аналіз факторів розвитку, виділення на цій основі господарчої “ніші”, що поки залишається “незайнятою”, і т.д.);

спроможність правильно оцінювати ситуацію на ринку, усе що відбувається, а також зміни, виявляти потреби ринку, які “носяться у повітрі”; ці потреби можуть не задовольнятися взагалі або неповністю, або можуть бути задоволені краще, ефективніше;

уміння здійснити елементарні підприємницькі розрахунки на основі результатів кон’юнктурного і маркетингового досліджень, на основі чого підприємець робить висновок, чи варто займатися цією ідеєю;

готовність і здатність прийняти підприємницьке рішення, засноване на принципі максимізації як власного доходу, так і вигод споживача;

здібність керувати реалізацією підприємницького проекту, тобто формулювання цілей і завдань, розробка заходів щодо стимулювання підлеглих, колег та партнерів у досягненні цілей.

Особливе значення в діяльності підприємця має здатність до творчості. Прояв творчості буде потрібен як при розробці підприємницької ідеї, так і в процесі її реалізації. Особисті характеристики підприємця можуть бути пов’язані з його природною схильністю до професійного ведення справ або є результатом спеціальної підготовки і придбаного досвіду. Мобілізаційні (організаторські) здатності багато хто відносить до природжених властивостей людини.

Особливо зазначимо одну (може, саму головну) якість підприємця - його готовність і здатність до прийняття рішення. Таку якість можна назвати по-іншому - здатність прийняти на себе відповідальність. Дійсно, приймаючи рішення, підприємець бере на себе відповідальність за наслідки такого рішення не тільки перед тими, хто допомагає йому при реалізації ідеї, не тільки перед своїми партнерами, але й перед своїм майбутнім. Може бути, саме ця вимога або чітке її усвідомлення пояснює феномен підприємця.

Таким чином, підприємництво являє собою самостійну господарську ініціативу, діяльність з виробництва та просування товару на ринок, здатного принести прибуток (підприємницький дохід). До підприємців відносять ділових людей, що свідомо йдуть на економічний ризик шляхом прийняття інноваційних підприємницьких рішень, утримування яких зводиться до виробництва та постачання на ринок таких товарів, які можуть принести підприємницький дохід (прибуток).

2. Партнер як суб’єкт підприємницького процесу

У сучасних особливостях господарювання кожен підприємець функціонує в умовах доволі глибокої спеціалізації виробництва, що виникла на основі розділу праці. Якщо взяти для аналізу цілісний процес виробництва, то він із безлічі фрагментів, кожен з яких фокусується на конкретній діяльності підприємця (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Структура виробничого процесу

1. видобуток і заготівля сировини;

2. виробництво машин і устаткування для видобутку і заготівлі сировини;

3. переробка сировини й виготовлення напівфабрикатів;

4. виробництво машин і устаткування для переробки сировини, виготовлення напівфабрикатів;

5. виробництво машин і устаткування для виробництва товарів;

6. виробництво товарів, готових до споживання;

7. реалізація товарів;

8. виробництво устаткування для підприємств з реалізації товарів.

Наведена схема носить самий загальний, спрощений характер. Реальний економічний процес набагато складніший. Кожен із фрагментів схеми має потребу в деталізації, розгляді додаткових партнерських зв’язків. Будь-який підприємець має потребу в ефективних партнерських зв’язках: тільки в такому випадку він може вдало діяти в рамках того або іншого фрагмента цілісного виробничого процесу. Ідеальною є ситуація, коли всі підприємці створюють відносно ізольований від загального економічного процесу ланцюжок партнерських зв’язків. Часто така ситуація складається через застосування підприємцями певної організаційно-правової форми, наприклад консорціуму, тобто форми тимчасового об’єднання, що не припускає втрати самостійності кожного учасника договору, а використовується для реалізації проекту або ідеї.

В умовах ринку підприємцю потрібне вміння, навіть схильність, діяти в союзі з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв’язків, у ході якого підприємець робить переорієнтацію своєї діяльності.

Партнерські зв’язки (реальні, потенційні) грають досить важливу роль у підприємництві. Підприємець при плануванні діяльності, при розробці бізнес-плану обов’язково враховує встановлення необхідних партнерських зв’язків.

Вибір партнерських зв’язків залежить від цілого ряду факторів. Партнерські зв’язки можна класифікувати таким чином:

- Довгострокові (або постійні). Ця форма партнерських зв’язків використовується тоді, коли підприємець планує постачання на ринок товару протягом тривалого періоду часу. Ініціатива встановлення довгострокових зв’язків може виходити як від однієї, так і від іншої сторони. Така форма партнерських зв’язків здійснюється на договірній основі шляхом постійного подовження договору.

- Короткострокові (або на певний строк). Ця форма партнерських зв’язків використовується у випадках:

а) коли підприємець прагне зробити пробну партію товару і протестувати ринок на предмет сприйняття такого товару;

б) коли обидва підприємця, що виступають у договірними сторонами, не впевнені в можливостях один одного виконати прийняті на себе зобов’язання або в здатності ринку сприйняти товар.

в) коли в основі партнерських зв’язків є виробництво товару, що має обмежений попит, тоді здійснюється разова поставка на основі попереднього замовлення споживачем.

- Випадкові. Ця форма партнерських зв’язків відіграє допоміжну роль у діяльності підприємця і представляє собою форму одержання додаткового прибутку.

Наприклад, підприємець завжди купував деревину у свого постійного партнера за ціною 10 тис. грн. за 1 куб. м, але стався випадок придбати деревину високої якості (у формі разової угоди) за ціною 8 тис. грн. за 1 куб. м.

Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера як суб’єкта підприємницького процесу, від форми взаємин з яким залежить рівень ефективності діяльності.

3. Роль споживача в процесі підприємницької активності

Продовжуючи думку, розпочату в цій історії, можна помітити: підприємець, що прагне “бігти” швидше, ніж його конкуренти, у певному сенсі може сподіватися на успіх.

При загальному підході до взаємин підприємця та споживача підприємець перший відноситься до категорії активного суб’єкта, а споживачу притаманна пасивна роль. При аналізі змістовної сторони цих взаємин, споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. І це зрозуміло, так як все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем є готовністю останнього придбати товар. Інакше кажучи, якщо підприємець виробляє товар і споживач готовий його придбати, то це позначає, що товар одержав позитивну експертну оцінку споживача. Якщо товар залишається незатребуваним, споживач не купує його та зовсім не планує придбання, то така позиція свідчить про негативну оцінку товару. Отже, підприємець при плануванні й організації своєї діяльності у жодному разі не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.

Споживачів не слід розглядати як “маси” або “суспільство”, оскільки ні маси, ні суспільство нічого не купують. Продукти та послуги споживаються конкретними людьми. І коли ми, абстрагуючись від властивостей нового товару, задамо собі питання - для кого або для задоволення яких потреб покупця буде поставлена на ринок нова продукція, тільки тоді споживач буде в центрі уваги.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого способу впливу на споживача, окрім як діяти в унісон з його інтересами. Це означає, що підприємець має досить глибоко знати інтереси споживача. Саме тому в останні десятиліття у світовій практиці стало надаватися велике значення маркетингу як системі вивчення взаємин виробника і споживача.

Однак, така ситуація зовсім не позначає, що підприємець зобов’язаний діяти тільки в строгій відповідності з виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит, створювати нові купівельні потреби (хто мріяв придбати DVD-програвач або мобільний телефон, коли їх ще не було на ринку?). Саме до цього зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі “нав’язування” йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця є необхідність “завоювати” споживача, створити коло власних споживачів. Але на тих самих споживачів намагаються впливати інші підприємці або групи підприємців, кожен з яких прагне створити для себе найбільш сприятливі умови діяльності, тобто “завоювати”, залучити “на свою сторону” якнайбільше споживачів. Дії підприємця, спрямовані на створення власного кола споживачів, постійне розширення їх числа в умовах подібного впливу на споживача інших підприємців, називаються конкурентною боротьбою.

Конкуренція, конкурентна боротьба здійснюється з різними цілями, різними методами, на різних рівнях. Але вихідною точкою для всіх процесів, пов’язаних з конкуренцією, виступають відносини на рівні “виробник (підприємець) – споживач”.

Таким чином, підприємець діє в умовах конкуренції, тобто змагається з іншими підприємцями. А це означає, що він повинен володіти інформацією про своїх конкурентів, бути в курсі їх комерційних планів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача є такі фактори:

новизна товару і відповідність інтересам споживача;

якість;

ціна, доступність товару;

ступінь універсальності товару;

зовнішній вигляд та упакування;

позитивні визначальні характеристики товару від товарів інших виробників, можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

послуги післяпродажного сервісу;

відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;

престижність і привабливість реклами товару тощо.

Висновок, який можна зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо на рівні суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб’єкта, то з погляду підприємницького процесу, його змісту та ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

4. Найманий робітник як учасник підприємницького процесу

Кожному підприємцю зрозуміло, що будь-яка ідея не може бути реалізованою, перетвореною в практичну діяльність без кваліфікованих працівників, які надають ідеї товарний вид.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб’єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї. Коли говорять про прагнення підприємця “створити команду”, то мають на увазі найманих робітників необхідної кваліфікації. Якщо підприємець розробляє бізнес-план, то він враховує також можливість залучення працівників. Підприємець переходить до нової, більш складної ідеї - він має фокусуватися на перепідготовці своїх працівників або на залученні нових спеціалістів.

Відомо, що у кожного економічного суб’єкта є свої власні інтереси. Що стосується підприємця та найманого робітника, то частина їх цілей збігається (наприклад, чим більше прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці на відміну від найманого робітника). У таких випадках сторони змушені шукати компромісні варіанти, що ляжуть в основу взаємин суб’єктів підприємницького процесу.

У рамках таких відносин підприємець зіштовхується з певними проблемами у своїй діяльності й намагається вирішити їх з максимальним ефектом. Які це проблеми?

Передусім, підбір кадрів необхідної спеціалізації та достатнього рівня кваліфікації. Таку проблему можна усунути двома шляхами:

підготовка кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (такий шлях не завжди є ефективним);

залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких або виробничих структурах (тактика “переманювання” кадрів), для чого потрібно створення більш привабливих умов для працівників (висока заробітна плата, комфортні умови праці, різні пільги тощо).

Іншою проблемою є необхідність залучення робітника до інтересів підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:

залучення робітника до виробничого інтерес підприємницької структури;

залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції та виконує їх з професіоналізмом.

Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, при якій кожен найманий робітник зацікавлений не тільки у належному виконанні своїх виробничих функцій, але й переймається загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є більш ефективною у порівнянні з першої та найбільш привабливою як для підприємця, так і для суспільства.

Форма залучення найманого робітника до інтересів підприємницької структури залежить від прийнятої підприємцем системи оплати праці.

Тверда гарантована заробітна плата. Встановлюється в абсолютному розмірі щомісячно при належному виконанні робітником своїх обов’язків. Правда, ця форма оплати праці ніяк не пов’язана з ефективністю роботи працівника, із цієї причини не може виступати в якості провідної.

Тверда гарантована заробітна плата із щомісячною (щоквартальною або щорічною) премією, виплачувана за умов досягнення працівником поставлених перед ним цілей (або при перевищенні норм).

Відрядна заробітна плата. Оплата здійснюється у прямій залежності від обсягу або якості праці.

Відрядно-преміальна заробітна плата. Виплачується за двома підходами: у межах нормативу - за відрядною ставкою, понад нормативу - за преміальною шкалою (більш висока оплата).

Тарифна заробітна плата. Оплата праці здійснюється за тарифною сіткою, відповідно до розряду працівника, рівня його кваліфікації.

Погодинна заробітна плата. Оплата ведеться залежно від відпрацьованого часу робітником.

Слід зауважити, що всі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для робітника в такій ситуації головне - виконати належним чином свої обов’язки, а яким буде загальний результат діяльності підприємства - для нього не важливо.

Для залучення працівника до комерційного інтересу фірми треба створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним способом - встановленням достатнього рівня заробітної плати. У такій її рівень ситуації буде залежати:

1) від особистого результату працівника в процесі виробництва;

2) від загального результату роботи колективу.

У практичній діяльності конкретна форма взаємозв’язку цих трьох компонентів - рівня заробітної плати працівника, його результату та колективного результату праці - визначається самим підприємцем.

5. Держава як суб’єкт підприємницької активності

Роль держави як суб’єкта підприємницького процесу може бути різною, залежно від суспільних умов, ситуації в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

В умовах конкретної ситуації держава може бути:

гальмом для розвитку підприємництва, коли владні інститути створюють несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть з його забороняють;

стороннім спостерігачем, якщо держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але і не сприяє розвитку;

прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний пошук заходів для залучення у підприємницький процес нових економічних агентів (часто така цілеспрямована діяльність держави провокує “вибух” підприємницької активності, призводить до “буму” підприємництва).

Треба помітити, що держава, у якості прискорювача підприємницького процесу, виконує ряд функцій.

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції професійної підготовки підприємницьких кадрів. При цьому до уваги береться той факт, що здійснення підприємницької діяльності в сучасній ситуації можливо лише за умови вмілого сполучення принаймні трьох основних елементів та їх ефективного використання на практиці:

а) економічної теорії;

б) практичного досвіду, підприємницьких навичок;

в) кількісних методів у підприємництві, тобто вміння здійснювати підприємницькі розрахунки та операції, а також уміння передбачити рух коштів на рахунках свого підприємства при плануванні та здійсненні угоди.

Із 1980 р. у США, а потім в інших промислово розвинених країнах стали використовувати доволі ефективну форму стимулювання та підтримки новостворених підприємницьких структур через заснування в окремих районах країни так званих бізнес-інкубаторів. У США на початку 1990-х років діяло близько 350 таких інкубаторів для підприємців-початківців. Бізнес-інкубатори - це такі центри допомоги новим підприємцям. Вони надають молодим фірмам доступні приміщення, послуги за низькими цінами та допомогу в управлінні - від залучення конторського персоналу й користування оргтехнікою до консультацій з питань бухгалтерського обліку і маркетингу. У багатьох центрах є фахівці високої кваліфікації для координації ділових операцій, зв’язки яких часто відкривають можливості одержання банківських кредитів й інші джерела фінансування. Іноді бізнес-інкубатори надають капітал фірмам-початківця.

Звичайно бізнес-інкубатори поєднують під одним дахом від 10 до 100 молодих компаній, розташовуються у складах, у будинках державних установ або в новобудовах. Інкубатори одержують фінансову підтримку від приватних інвесторів, державних і некомерційних організацій, університетів і коледжів.

Інкубатори допомагають бізнесменам-початківцям уникнути дорогих помилок. Інкубатор, відбираючи своїх підопічних, ретельно перевіряє їх фінансовий стан і ділові плани. Таким чином, інкубатори не дають недосвідченим підприємцям з перших кроків “збитися з дороги”.

Так як орендарі приміщень інкубатора спільно користуються конторськими послугами та консультаціями з менеджменту, не витрачають великих сум на придбання дорогої техніки, у них залишається більше коштів на рекламу, закупівлю товарів і розвиток свого бізнесу. До того ж, деякі підприємці вважають, що інкубатор дає щось більше, ніж просто економію грошей. Загальні труднощі молодих компаній і спільна боротьба за виживання створюють атмосферу доброзичливості та надії на успіх. Компанії, які починають свою діяльність в інкубаторах, не виплачують членські або вступні внески, але вони платять за приміщення, телефон і обслуговування будинку. Орендна плата неоднакова в різних інкубаторах, але вона нижче цін за оренду приміщень для комерційних структур.

Коли підприємці міцно стають на ноги, вони залишають інкубатор, що звичайно відбувається через 4-5 років. Довгострокове планування діяльності орендарів і поступове підвищення плати за приміщення сприяють виходу молодих підприємств із-під опіки інкубаторів. Крім того, молоді підприємці зрештою розуміють, що для більш ефективної роботи краще винаймати і навчати власні кадри. А іншим фірмам просто стає затісно в приміщеннях інкубатору.

У багатьох країнах створюються національні організації, які поєднують такі центри підтримки підприємців. Наприклад, у США діє спеціальна федеральна асоціація з підтримки та розвитку інкубаторів.

По-друге, держава фінансово підтримує тих підприємців, які тільки вступили або вступають у сферу ділової активності. Звичайно, з цією метою державою розробляються спеціальні програми підтримки підприємців, в яких враховуються заходи для пільгового кредитування. Особливі пільги надаються тим, хто реалізує стратегічно значущі проекти. Як правило, державною підтримкою охоплюються підприємницькі структури до моменту їх переходу до середніх або великих підприємств.

По-третє, держава бере на себе функції створення необхідної підприємницької інфраструктури, тобто допоміжних структур (з погляду основного змісту підприємницьких проектів), які могли б надати підприємцю послуги, потрібні для ефективної реалізації проектів. Держава забезпечує підприємця необхідною інформацією, бере на себе витрати із проведення наукових, науково-технічних, проектно-дослідницьких та інших робіт, а також може надавати їх результати підприємцям на безоплатній або пільговій основі. Держава стимулює створення консультаційних, юридичних та інших фірм, які полегшують діяльність підприємців, а також бере на себе функції з підготовки кадрів необхідної кваліфікації для підприємницьких структур.

Державна підтримка підприємництва в Україні

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади (згідно з Господарським кодексом України):

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

надають підприємцям інші види допомоги.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

- Підприємець є основним суб’єктом підприємницької активності.

- Разом із підприємцем до суб’єктів підприємницької активності відносяться споживач, найманий робітник, партнери, держава. Кожен з них виконує свої функціональні обов’язки в підприємницькому процесі.

- Головним завданням підприємця виступає прагнення до підвищення ефективності діяльності його фірми. Основним засобом досягнення цієї мети пошук найбільш ефективної форми залучення працівника у комерційний інтерес фірми, для чого підприємець аналізує взаємозв’язки між такими факторами, як ефективність особистої та колективної праці, з одного боку, і оплата праці - з іншого.

Тема 5

ОБ’ЄКТ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Перелік питань для розгляду та засвоєння

1. Товар як об’єкт підприємницької діяльності.

2. Ціна товару.

3. Ціна товару і витрати виробництва.

4. Підприємницька ідея та життєвий цикл товару.

5. Маркетинг у підприємництві.

6. Управління якістю.

1. Товар як об’єкт підприємницької діяльності

Підприємець завжди виступає суб’єктом господарських зв’язків або економічних відносин. Об’єктом його діяльності є вироблений продукт, товар або послуга. В умовах ринкового господарства всі три різновиди об’єкта підприємницької діяльності прийнято йменувати єдиним терміном - товар. Таким чином, об’єктом діяльності підприємця є товар. З товаром підприємець виходить на ринок як виробник (або продавець), для його виробництва (з метою придбання всього необхідного для організації процесу виробництва) підприємець звертається до ринку як споживач (або покупець).

Властивості товару

Товар і все те, що з ним зв’язане - от що цікавить підприємця, є основою підприємницьких ідей і планів. А що таке товар?

- Товар - це продукт праці. Виникає питання: чи можна все, що споживається, назвати товаром (наприклад, воду). Відзначимо, що під працею розуміється процес витрачання людиною її фізичних або розумових зусиль, спрямованих на зміну природи або речовини природи та доведення її до стану, готового до споживання. Вода у річці - це ще не товар, а її відділення від загальної маси шляхом будівлі водопроводу та перекачування до споживача перетворює продукт у товар.

- Не всякий продукт праці виступає як товар – а лише той, що призначено для обміну, для продажу, для передачі кому-небудь за умови (попередньої, поточної або майбутньої) компенсації зусиль із виробництва продукту, у формі та розмірах, визначених учасниками угоди.

Якщо Петренко А.О. виготовив книжкову полицю і встановив її у своїй квартирі, то це не означає, що він зробив товар. Але, якщо він передав полку сусіду, а той замість неї приніс 10 кг яблук або просто продав її на ринку та одержав від покупця гроші, то Петренка А.О. можна із повним правом віднести до товаровиробників.

- Товаром можна назвати лише такий продукт праці, що не тільки призначений для продажу, але може задовольнити певну потребу покупця. Інакше кажучи, товар - це такий продукт праці, яким зацікавлений володіти споживач.

- Товар має споживчу вартістю (корисність), тобто такі властивості, які дають можливість людині задовольнити які-небудь потреби.

Товари можуть бути високої споживчої вартості, якщо в них зацікавлена велика кількість людей, наприклад, основні продукти харчування. Правда, виробник має враховувати межу насичення ринку товарами. Для виробника ця обставина грає важливу роль, оскільки визначає рівень граничного обсягу виробництва. Також особливе значення має проблема заміщення товарів. Так, виробництво товару не слід нарощувати або навіть доцільно його скоротити, коли інший виробник почав випускати інший товар, яким люди також можуть задовольнити свою потребу.

Висока споживча вартість товару пов’язана з тим, що він призначений для задоволення універсальних (або близьких до таких) потреб, тобто потреб, які властиві всім, майже всім або великій кількості людей (продукти харчування, одяг тощо).

Інші товари мають низьку споживчу вартість, якщо з певних причин мало хто зацікавлений у купівля таких товарів - дія вимушена. Випускаються Приміром, консерви “Сніданок туриста” мають низьку споживчу вартість: люди їх купують тоді, коли не могли придбати іншого.

Від таких товарів необхідно відрізняти товари з обмеженою споживчою вартістю. Цітовари випускаються тільки для певної й досить невеликої (найчастіше, вузькопрофесійної або соціальної) групи людей, як то марки для філателістів або інвалідні візки.

Ряд підприємців орієнтує своє виробництво на виготовлення товарів з індивідуальною споживчою вартістю на основі попереднього замовлення (наприклад, компанія “Мерседес-Бенц” виробляє автомобілі з урахуванням індивідуальних побажань покупців).

Таким чином, споживча вартість (корисність) - це властивість товару задовольнити певну потребу індивіда в чому-небудь (хліб задовольняє потребу людини в їжі, книга - потребу в духовному розвитку, розширенні кругозору, розумінні навколишнього світу й т.і.).

Підприємець, який починає виробництво товару, прагне якомога точніше визначити ринкового адресата виробленого товару (яка група людей буде споживачем). Це необхідно для прогнозування гранично припустимого рівня нарощування виробництва товару (для недопущення перевиробництва і затоварення ринку або власних складів).

2. Ціна товару

Головною визначальною характеристикою товару є його ринкова ціна - кількість грошових одиниць, що покупець (споживач) погоджується передати продавцю (виробнику) в обмін на право володіння і використання товару. В основі ціни - витрати виробництва, які несе кожен підприємець при виготовленні товару.

Підприємець визначає декілька видів ринкової ціни товару:

стартова,

монопольна,

демпінгова,

ліквідно-розпродажна.

Стартова ринкова ціна властива тим товарам, які є новинкою для ринку (або окремого сегменту ринку). Стартова ціна може встановлюватися із завищенням або із заниженням від реальної (сталої) ринкової ціни. Відхилення в одну чи іншу сторону від реальної ціни залежить: 1) від стратегії підприємця на ринку; 2) від умов ринку (рівень конкуренції, наявність товарів-замінників, ступінь платоспроможності покупців).

Стабільна ринкова ціна властива товарам, що зайняли стабільне положення на ринку на минулому етапі конкуренції. Наприклад, стартова ціна на мобільні телефони в момент їх початкового надходження на ринок була значно вище нинішньої, стабільної ціни.

Монопольна ціна встановлюється на товари, які постачаються на ринок монопольним виробником або монопольним постачальником в умовах відсутності конкуренції, тобто порушення механізму встановлення ринкової ціни при дотриманні рівноваги між ціною й кількістю товару.

Демпінгова ціна - це така ціна, що переслідує мету “знищення” конкурентів. Встановлення демпінгових цін часто є підставою для застосування санкцій стосовно підприємця (виробника або продавця), який встановлює такі ціни. Найчастіше демпінгові ціни відхиляються на 30% і більше від рівня стабільної ціни. Демпінговими визнаються також ціни, встановлені на рівні, нижчому за витрати виробництва (проте, буває складно виявити такий взаємозв’язок).

Окремої уваги заслуговує проблема демпінгових цін на світовому ринку. Більшість світових товарних ринків - цивілізовано організовані, зі своїми правилами, звичаями й традиціями. Цивілізованість таких ринків проявляється у тому, що вони вміють захищати себе від демпінгу через використання антидемпінгових процедур.

Антидемпінгові процедури – це законодавчий захист національних виробників від імпорту іноземних товарів за цінами нижче “справедливої ціни”, тобто ціни, що встановлюється на товар у країні-експортері або країні виробництва товару (як це було у випадку з українськими постачальниками алюмінію та феросплавів, коли проти них були порушені антидемпінгові процедури). Проте, навіть у відносинах промислово розвинутих країн час від часу спалахують так звані “горілчані”, “молочні”, “газові” війни, причина яких - прагнення обійти правила ринку та використовувати демпінгові ціни.

Боротьба з демпінгом є загальновизнаною в торговельній практиці більшості країн світу як один з методів державного регулювання імпорту. Офіційно захист від демпінгу відбувається у рамках СОТ при застосуванні спеціального “Антидемпінгового кодексу”. Він регламентує процедуру виявлення і доказу факту демпінгу, а також способи компенсації збитку, нанесеного фірмам країни-імпортера, які виробляють аналогічну продукцію. У випадку встановлення факту демпінгу країна-імпортер у праві ввести антидемпінгові мита на ввезені товари.

Однак, існування “Антидемпінгового кодексу” і його схвалення світовим співтовариством не виключає національної специфіки застосування на практиці положень цього документа. Наприклад, у США будь-який представник американської промисловості й торгівлі може затребувати від влади провести розслідування факту продажу імпортованого товару за ціною, нижче “справедливої”. У відповідь на це Департамент міжнародної торгівлі США має дати висновок про відповідність цього дійсності. Важливим моментом у розслідуванні є з’ясування, чи нанесено матеріальний збиток імпортом виробникам у США. Одночасно інша організація - незалежне відомство Комісії з міжнародної торгівлі (КМТ) - виявляє форму і ступінь збитку. Якщо розслідування підтверджує факт демпінгу, то всі розрахунки стають відомими широкому загалу, операції з продажу імпортних товарів припиняються, а імпортер зобов’язується сплатити антидемпінгове мито в розмірі різниці між ціною постачальника та “справедливою ціною” товару.

Таким чином, при виході на світовий ринок підприємець має знати як загальні, так і національні правила, звичаї, традиції, пов’язані із міжнародним співробітництвом.

Ліквідно-розпродажна ціна - це стабільна ціна з певною знижкою. Звичайно така ціна встановлюється на товари сезонного попиту по закінченні (або під час) сезону, на застарілі моделі при появі нових моделей товарів, на товари, які виходять із моди. Такі ціни використовуються для ліквідації зайвих товарних запасів і недопущення збитків, одержання невеликого прибутку (відносно звичайного рівня) від реалізації таких товарів.

3. Ціна товару і витрати виробництва

Ціна товару на ринку залежить від цілого ряду факторів. Дуже важливо розглянути взаємозв’язок між ціною товару та витратами виробництва з виготовлення товару, його просування на ринок і передачі споживачу (покупцю).

Розмір витрат будь-якого товару пов’язаний з матеріалоємністю, трудомісткістю і вартістю основних засобів виробництва у розрахунку на одиницю продукції.

Матеріаломісткість товару

Матеріаломісткість товару - це загальний обсяг сировини, напівфабрикатів, енергетичних та інших ресурсів, а також інструментів, пристосувань, допоміжних засобів, що забезпечують процес виробництва товару.

При цьому матеріаломісткість охоплює частки зазначених компонентів, які йдуть у відходи або браковані товари. Логіка взаємозв’язку ціни товару і його матеріаломісткості проста: чим вище остання, тим більш високою буде ціна товару. Із цієї причини підприємець шукає можливості зниження матеріаломісткості товару для того, щоб знизити ціну або збільшити прибуток від виробництва та реалізації товару при незмінній ціні.

Облік матеріаломісткості ведеться в натуральній і вартісній формі. Це важливо для прийняття підприємницького рішення, що ґрунтується на виборі одного із двох можливих варіантів:

зниження матеріаломісткості одиниці продукції в натуральній формі (використовувати для шиття чоловічого костюма не 3,2 м, а всього 2,8 м за рахунок більше раціональних способів крою тканини);

зниження матеріаломісткості у вартісному вираженні (завдяки відмові від традиційних постачальників сировини і переходу до нових постачальників, які пропонують таку ж сировину, але за більш низькою ціною).

Вибір одного із цих варіантів означає, що підприємець здійснює раціоналізацію виробництва через зниження матеріаломісткості. Раціоналізація виробництва може бути пов’язана із заміною одного виду ресурсів (сировини) на іншій, більш економічний, але не знижує якісних або інших характеристик товару. Так, рішення підприємця про заміну частини металевих деталей на пластикові у виробництві побутових інструментів може привести до зниження матеріаломісткості.

Проблема скорочення матеріаломісткості та постійний пошук потенційних можливостей такого зниження при виробництві товару (навіть на стадії планування виробництва) виступає в якості важливого техніко-економічного завдання, що часто потребує залучення фахівців - техніків, технологів, економістів.

Трудомісткість товару

Трудомісткість товару - це загальна кількість праці, необхідна для виробництва одиниці товару, включаючи трудову діяльність працівників, як прямо задіяних у процесі виробництва (токар, слюсар, кондитер), так і побічно (майстер цеху, менеджер, комірник, секретар).

Трудомісткість може розраховуватися як у натуральному (у годинах), так і у вартісному вираженні. Підприємець при аналізі процесу виробництва не завжди заміняє одну форму обліку кількості праці на іншу, тому що така заміна й рішення, прийняте на її основі, не завжди веде до раціоналізації виробництва і досягнення більшого економічного ефекту.

Наприклад, у поточний момент трудові витрати на одиницю продукції в натуральному вираженні становлять 8 годин (у вартісному вираженні - 400 грн.). Припустимо, що в підприємця є можливість замінити двох працівників одним працівником, продуктивність праці якого у 2 рази вище, ніж у зайнятих. Але платити йому доведеться в 2 рази більше, ніж іншим працівникам. Таким чином, у випадку залучення нового працівника трудові витрати на одиницю продукції в натуральній формі складуть 4 години (в 2 рази менше), а в грошовій формі - 400 грн. (тобто змін не відбудеться).

Ряд економістів, як і підприємців, у розрахунках ділового проекту застосовують натуральну форму обчислення загальних трудових витрат. Так, відомий американський економіст російського походження, лауреат Нобелівської премії з економіки В.Леонтьєв розповідав, що, коли його запросили працювати в Японію для проведення економічних розрахунків проекту підводного тунелю, він використовував такий метод. Спочатку він розрахував у робочих годинах кожен вид робіт за усіма категоріями працівників (спеціальностей), а потім, помноживши планову погодинну ставку кожної категорії працівників на визначене число робочих годин і підсумувавши всі результати, одержав суму витрат на оплату праці. Тобто, В.Леонтьєв визначав трудомісткість проекту спочатку в натуральній, а потім - у грошовій формі. У цілому ряді випадків така методика є найбільш доцільною.

Раціоналізація виробництва через зниження трудомісткості зводиться до таких можливих варіантів:

скорочення витрат праці у натуральній формі з одночасним скороченням витрат у грошовій формі (за рахунок скорочення простоїв виробництва, “перекурів”, що призводить до підвищення продуктивності праці);

скорочення трудових витрат у натуральній формі з одночасним скороченням витрат у грошовій формі, причому темпи скорочення витрат у грошовій формі відстають від темпів скорочення витрат у натуральній формі.

Наприклад, трудові витрати в натуральній формі скорочуються на 100%, а в грошовій формі - на 60%. Припустимо, що замість двох колишніх працівників узяли одного нового, продуктивність якого в 2 рази вище (двом колишнім працівникам необхідно було 8 годин для виробництва одиниці продукції, а одному новому - лише 4 години). Але заробітну плату цьому працівнику збільшили на 60% (колишнім платили 50 грн. за годину, а новому - 80 грн. за годину). Таким чином, трудомісткість одиниці продукції становить (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Порівняльний аналіз трудомісткості одиниці продукції

	У натуральній формі	У грошовій формі
У минулий період	8 годин	400 грн.
У цей час	4 години	320 грн.

За даними таблиці 5.1 можна побачити, що трудомісткість одиниці продукції скоротилася в натуральній формі в 2 рази (на 100%), а в грошовій - у 1,25 рази.

Таким чином, підприємець у своїй діяльності постійно прагне до скорочення трудомісткості продукції шляхом раціоналізації виробництва для підвищення його прибутковості або підтримки конкурентоспроможності продукції на достатньому рівні.

Вартість основних засобів виробництва на одиницю продукції

Цей показник розраховується шляхом ділення сумарної вартості всіх технічних елементів виробництва товарів (за ціною придбання) на загальну кількість товарної продукції (окремо по кожному виду, оскільки нормативний строк експлуатації кожного елемента різний).

У процесі виробництва використовується обладнання А і обладнання Б. Протягом року на кожному з них можна зробити 1000 одиниць товару. Обладнання А придбано за 100 000 грошових одиниць, а обладнання Б - за 160 000 грошових одиниць. Нормативний термін служби обладнання А становить 2 роки, а обладнання Б - 4 роки. Вартість цих технічних елементів у розрахунку на одиницю товару складе:

обладнання А - 100000 грошових од.: 2 роки: 1000 од. товару=50 грошових од.;

обладнання Б - 100000 грошових од.: 4 роки: 1000 од. товару=40 грошових од.;

обладнання А і Б разом - 90 грошових од.

Звичайно, цей показник являє собою амортизацію, але тут не коректно вживати цей термін. Тому що амортизація - це поняття, що застосовується відносно існуючого у підприємця устаткування та інших технічних елементів виробництва. У цьому випадку аналізуються дії підприємця на підготовчому етапі, коли він ще тільки готується до прийняття рішення почати виробництво або відмовитися від підприємницької ідеї. При цьому зрозуміле прагнення підприємця скоротити витрати на виробництво товару. Як він може досягти цього? Шляхом раціоналізації виробництва. Раціоналізація зводиться до такого: необхідно знайти устаткування більше продуктивне (за допомогою якого можна виготовити не 1000, а 2000 товарних одиниць) або з більшим нормативним строком служби (не 3, а 5 років). Ціна такого устаткування буде більш високою, але підвищення ціни має відставати від росту продуктивності або збільшення нормативного терміну служби нового обладнання.

Можливі такі варіанти:

ціна нового обладнання перевищує ціну наявного на 60%, але його продуктивність вище на 100% при однаковому строку використання;

ціна нового обладнання дорівнює ціні наявного, його продуктивність така сама, але нормативний строк служби - не 3, а 5 років;

ціна нового обладнання дорівнює ціні наявного, нормативні строки їх експлуатації рівні, але продуктивність нового верстата вище на 10%.

Таким чином, підприємець, який прагне підвищення прибутковості свого бізнесу, має враховувати вартість основних засобів виробництва, що припадає на одиницю товарної продукції, а також вести пошук реальних шляхів її скорочення. Для цього необхідно постійне й детальне вивчення ділових пропозицій щодо придбання нового обладнання, удосконалення експлуатації наявного устаткування та інших технічних елементів виробництва.

4. Підприємницька ідея та життєвий цикл товару

Підприємницька діяльність завжди заснована на конкретній ідеї. Підприємницька ідея, в основі якої - продумана у всіх деталях інноваційна ініціатива підприємця, може охоплювати як процес виробництва у цілому, так і один або з його фрагментів. Якщо зосередити увагу на фрагментарній формі підприємницької ідеї, то можна виділити основні напрями інноваційної діяльності підприємця:

зміни системи управління виробництвом;

вдосконалення системи партнерських зв’язків;

застосування нової техніки й технології;

використання нових, економічних матеріалів у виробництві товару;

удосконалення дизайну, упакування товару;

нова схема організації рекламної роботи;

швидке реагування на результати маркетингових досліджень;

прискорення обороту капіталу;

пошук ефективних форм використання прибутку.

Звичайно, як і при будь-якому дослідженні складного явища, зазначено не всю безліч факторів, а подана лише методику пошуку таких факторів. Варто звернути увагу, що інноваційний характер діяльності підприємця може виявитися не тільки стосовно факторів виробництва, організації процесу виробництва або товару, але й відносно людей, які приймають участь у процесі виробництва. У цьому випадку підприємницька ідея може реалізовуватися шляхом таких дій:

повна або часткова заміна працівників, які беруть участь у виробництві з метою усунення малокваліфікованого персоналу;

створення “особливого духу” у колективі, використання мобілізуючих формулювань, цільових настанов і стимулів;

вживання заходів щодо продуктивного використанню робочого часу кожним працівником.

Інновації у підприємництві

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [4].

Інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального обсягу діяльності.

Інноваційний продукт - результат науково-дослідної та дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом України “Про інноваційну діяльність” [4].

Інноваційна ідея – це реально існуюча можливість виробництва оригінального товару або модифікацій товарів, а також нових товарних марок. Інноваційна діяльність є результатом науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт (НДДКР). При цьому неважливо, хто здійснює НДДКР - сам виробник або спеціальна фірма, інститут, лабораторія. Підприємець, який реалізує ідею, повинен бути впевнений у тому, що товар в основі ідеї, буде прийнятий споживачем. Слід зауважити, що інноваційна діяльність є досить ризикованою. Можна навести безліч прикладів, коли навіть всесвітньо відомі фірми зазнавали значних збитків через неправильну оцінку наслідків реалізації інноваційних пропозицій. Гарантією скорочення ризику може бути точна інформація, якою має користуватися підприємець.

За свідченням фахівців, невдачі зазнають до 40% усіх ринкових новинок. Тому багато фірм створюють спеціальні ризикові фонди для освоєння нових напрямів діяльності або розробки нових товарів. Головними причинами невдач найчастіше є недостовірна інформація або помилкові висновки при аналізі інформації.

Джерела інформаційного забезпечення

Інформаційний матеріал – це основа підприємницької діяльності. Інформаційними джерелами можуть бути конкретні знання підприємця:

ринку і його потреб;

про появу нових технологій, матеріалів і методів виробництва;

про структурні або географічні “розриви” у забезпеченні певним товаром.

Якщо говорити про персоніфікацію джерел ідей, то ними можуть бути:

споживачі (найбільш логічна стартова площадка для пошуку ідей, але вона вимагає певної системи у способі виявлення споживчого інтересу - опитування клієнтури, соціологічні дослідження тощо);

вчені (вони націлені на пошук нових матеріалів, товарних властивостей, які приведуть до створення оригінальних або вдосконалених варіантів продукції);

конкуренти (їх поведінка, вивчення споживчого попиту можуть підказати варіанти рішень або підвести до зародження ідеї);

торговельні агенти, торговельний персонал, дилери та інші суб’єкти, які виконують посередницькі функції між підприємцем і споживачем;

консультанти підприємця з певних питань (з виробництва, дизайну, маркетингу, реклами, управління);

робітники фірми, відповідальні за інформаційні огляди, реферування друкованих видань.

“Із банальної ідеї народжується тільки пересічний товар” - цей афоризм відомий досвідченим підприємцям, які переконалися в його вірності на практиці. Для досягнення успіху необхідна розробка унікальних, привабливих видів продукції, отже потрібен фахівець для такої діяльності. Для того в ряді фірм використовуються спеціальні прийоми стимулювання діяльності працівників з розробки нових товарів. Особливо багатий досвід накопичено японськими фірмами, де застосовуються спеціальні картки пропозицій. Дійсно, будь-яке інформаційне джерело дає підприємцю “їжу” для роздумів і наштовхує на нову ідею.

Ринок як джерело інформації

Що впливає на зародження підприємницької ідеї? Можна говорити лише про загальний підхід до відповіді на таке питання, але не про всю безліч факторів, що впливають на процес зародження ідеї. Звичайно, мова йде про доскональне знання власної справи, всіх складових процесу виробництва. Якщо підприємець не знає, яка технологія та які методи використовуються у виробництві, йому буде досить складно реагувати на можливість перейняти нововведення (а рішення треба приймати швидко). Тому підприємцю бажано мати основи технічних знань про своє виробництво і конкретні джерела (журнали, рекламні збірники, матеріали та публікації спеціалізованих фірм, інститутів), де можна одержати відомості про можливості підвищення науково-технічного рівня виробництва.

Виграє той підприємець, дії якого спонукають працівників удосконалювати науково-технічний рівень виробництва. Увага підприємця до цього блоку інформації пояснюється прагненням одержувати економічний ефект за рахунок мінімізації витрат виробництво. Однак, економічного ефекту можна також досягти за рахунок постійного вивчення ринку. Ринок цікавить підприємця з двох міркувань:

- положення товар на ринку і ринкова ситуація навколо товару (ринкова кон’юнктура);

- можливостей для розширення своєї частки ринку за рахунок збільшення ринкових поставок товару або заснування виробництва нового товару, у якому відчувається потреба.

Ефективність партнерських зв’язків

Звичайно, підприємцю не уникнути “прив’язки” до партнерів. Ефективні партнер