Тема 12. 12.1. Поняття, призначення та функції міжнародних фінансів

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

12.1. Поняття, призначення та функції міжнародних фінансів

12.2. Загальна характеристика світового фінансового ринку та його структури

12.3. Міжнародні фінансові інститути

_________________________

12.1. Поняття, призначення та функції міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси – це економічна категорія, що відоб­ражає обмінно-перерозподільні відносини національних і наднаціональних суб'єктів світової економіки з приводу руху вар­тості між країнами та в процесі формування й використання централізованих грошових фондів.

Відносини обміну характеризують валютні надходження та валютні платежі, пов'язані з міжнародною торгівлею й обміном валют. Вони відображаються у торговельному ба­лансі, стан якого характеризує взаємозв'язок міжнародних грошових потоків.

Відносини перерозподілу виникають у процесі формуван­ня і використання централізованих грошових фондів міжна­родних організацій та інституцій, а також переміщення влас­ності на валютні цінності з країн-донорів до країн-реципієнтів.

Об'єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов'язані з ними фінансові відносини на світовому ринку. Грошові потоки, які виникають у процесі діяльності над­національних суб'єктів міжнародних фінансів (міжнародних фінансових організації та інститутів), спрямовано на концент­рацію фінансових ресурсів у певних фондах та їх подальший перерозподіл. До того ж виникають централізовані витрати, направлені на фінансування централізованих заходів і про­грам, та витрати на утримання апарату даних організацій.

Суб'єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди, міжнародні організації й фінансові інституції, а також банки та інші кредитно-фінансові установи – посеред­ники на міжнародному фінансовому ринку.

Оскільки фінансові ресурси – наймобільніший вид еко­номічних ресурсів, тобто вони знаходяться в постійному русі й перерозподіляються між різними учасниками міжнародних економічних відносин, виникають валютно-фінансові потоки. Крім того, у системі світового господарства торгівля това­рами, послугами, факторами виробництва, іноземне інвесту­вання здійснюються опосередковано через обмін іноземних валют, що також зумовлює виникнення валютно-фінансових потоків.

Міжнародні валютно-фінансові потоки – це потоки іно­земних валют або будь-яких інших фінансових активів, які зу­мовлено економічною діяльністю суб'єктів світового господар­ства.

Представлення міжнародних фінансів через систему руху валютно-фінансових потоків на світовому ринку подано на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Система руху валютно-фінансових потоків

між суб’єктами міжнародних фінансів

Валютно-фінансові потоки та їх напрями між суб'єктами міжнародних фінансів створюють певні взаємозв'язки у сис­темі міжнародних фінансів (див. рис. 12.1):

1) між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання й погашення кредитних зобов'язань;

2) між усіма вищезгаданими суб'єктами та банками щодо отримання й погашення кредитів, відкриття та обслуговуван­ня валютних рахунків, надання гарантій страховими ор­ганізаціями з приводу страхування ризиків та іншими фінан­сово-кредитними установами;

3) між усіма вищезгаданими суб'єктами і міжнародними фінансовими інституціями з приводу отримання кредитів, субсидій тощо;

4) між усіма вищезгаданими суб'єктами та фізичними особами
з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари й послуги, виконання договорів стра­хування;

5) між усіма вищезгаданими суб'єктами та іноземною державою
з приводу сплати податків і виконання певних зо­бов'язань, які випливають із правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

6) між фізичними особами з приводу здійснення різно­манітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

7) між урядами різних країн з приводу сплати (отриман­ня) контрибуцій та репарацій, надання й погашення кредитів тощо;

8) між урядами різних країн і міжнародними ор­ганізаціями та фінансовими інституціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

9) між наднаціональними суб'єктами міжнародних фінансів (міжнародними організаціями та фінансовими інсти­туціями).

До функцій міжнародних фінансів відно­сять розподільчу та контрольну.

Суть розподільчої функції полягає у грошовому роз­поділі й перерозподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів. Механізм розподілу й перерозподілу має певні об'єктивні та суб'єктивні закономірності.

До об'єктивних закономірностей відносять такі:

§ капітал обертається відповідно до закону про­порційного розвитку;

§ потоки грошових коштів знаходяться в русі у пошуку найвищої норми прибутку;

§ отримання прибутку завжди пов'язано з ризиком.

Суб'єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу,
є політичні й особисті інтереси суб'єктів міжнарод­них фінансів.

Об'єктивні та суб'єктивні закономірності мо­жуть збігатися або бути різноспрямованими.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжна­родних фінансів: обмін і перерозподіл вартості між держава­ми. Перша роль виконується, коли на противагу грошовим по­токам рухається товар. Друга – коли акумулюються і транс­формуються грошові фонди між державами.
У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція.

Суть контрольної функції полягає у тому, що в будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, заставній) формі, оскільки міжнародні фінан­си відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інфор­мацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів, а також для опрацювання суб'єктами міжнародних фінансових відносин поточної та стратегічної політики своєї діяльності. На ефективну реалізацію цієї функції впливає як політика держави, характер і рівень її економічного розвитку, технічне оснащення процесу збирання й оброблення інфор­мації, так і ступінь розуміння можливості практичної ре­алізації контрольної функції.

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення – ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг
та перерозподіл грошового капіталу між кон­куруючими агентами світового ринку, а також вчасно подава­ти сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

Загальну систему міжнародних фінансів формує кілька сфер міжнародних фінансових відносин: міжнародний фінансо­вий ринок, міжнародні платіжні розрахунки та їх баланси, міжнародні валютні операції, міжнародні валютні системи, міжнародні організації та інституції, регулювання міжнарод­них фінансів. Усі сфери у взаємодії формують певний механізм функціонування міжнародних фінансів, який постійно розвивається. На нього впливають рівень еко­номічного розвитку та характер зовнішньоекономічної діяль­ності країн, поточні й довгострокові пріоритети держави та ін.

12.2. Загальна характеристика світового фінансового ринку та його структури

Інтеграція національних фінансових ринків поступово приводить до їх глобалізації, що виявляється у взаємозалеж­ності ринків, а не тільки в їх взаємодії. Поняття глобалізації фінансів дає уявлення про світ як про взаємопов'язаний і взаємозалежний інтегрований ринок, який не має кордонів. Фінансовий ринок, що діє в просторі міжнародних еко­номічних відносин, називають міжнародним фінансовим ринком.

Міжнародний фінансовий ринок має на меті забезпечення перерозподілу між країнами тимчасово вільних фінансових ресурсів та одержання від цих операцій певного зиску, а також забезпечення міжнародної ліквідності. Функціонування світо­вого фінансового ринку дає змогу країнам швидко отримувати на вигідних умовах наднаціонального ринку таку кількість фінансових ресурсів, яка сприяла б їхньому економічному розвитку. На міжнародному фінансовому ринку обертаються активи, які або є іноземними (емітовані нерезидентами, відповідно до законодавства певної країни), або емітовані поза юрисдикцією будь-якої країни.

Міжнародний фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Він розміщений у фінансових центрах та поза ними. Усі операції здійснюються телефоном, факсом або ж за допомогою інших сучасних систем зв'язку. Він функціонує через систему міжбанківських кореспондентських зв'язків і є результатом об'єктивної тенденції до інтер­націоналізації національних фінансових ринків провідних промислово розвинутих країн.

З організаційної точки зору міжнародний фінансовий ринок – це сукупність уповноважених банків, брокерських фірм, ва­лютних бірж, транснаціональних компаній та інших юридич­них осіб, які здійснюють свою діяльність та впливають на ньо­го.

За ступенем впливу на ринок банки та компанії, які пра­цюють на ньому, поділяються на активних і пасивних учас­ників ринку.

Активними учасниками є великі банки та фінансові ком­панії, яким належить переважний обсяг усіх фінансових угод на ринку. За рахунок здійснення значної частини операцій во­ни встановлюють поточний рівень валютного курсу або відсоткових ставок, тобто "роблять ціни", тому їх ще назива­ють створювачами ринку (від англ. market makers). При визна­ченні таких банків (компаній) головним є не абсолютний їхній розмір, а частка в операціях ринку, тобто спроможність вста­новлювати ціну і впливати на ринок.

Як правило, активними учасниками ринку стають банки (компанії), які мають великі грошові активи, надійну репутацію, розвинуту мережу зарубіжних відділень і філій, знач­ний обсяг міжнародних розрахунків. Певне значення також має державна політика валютних обмежень, політика банків, а також стан телекомунікації в регіоні їх розташування.

Основною функцією активних учасників ринку є котиру­вання для дрібніших банків; останні можуть прийняти або не прийняти ці котирування. Тобто вони формують ціни шляхом здійснення операцій один з одним та з меншими банками, які є учасниками ринку.

Пасивні учасники ринку – це дрібніші банки та компанії, які використовують для своїх операцій встановлені курси. Оскільки вони не є активними гравцями на ринках і "беруть ціну", то їх ще називають користувачами ринку (від англ. market users). Незважаючи на те, що сукупний обсяг їхніх опе­рацій на ринку може бути достатньо великим, частка кожного з них - незначна.

Головними гравцями на світовому фінансовому ринку є банки, які здійснюють 85-95% угод між собою на міжбанківському ринку та з торгово-промисловою клієнту­рою. Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється близько 30% операцій світового фінансового ринку. З кінця 60-х років XX ст. зростає роль великих ком­паній на світовому фінансовому ринку.

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централізований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений валютними біржа­ми. Його також називають біржовим ринком. На децент­ралізованому (позабіржовому) світовому ринку торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, те­лефоном. На сучасному етапі спостерігається процес гло­балізації централізованого фінансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та франкфуртської фондових бірж. До цієї угоди приєднується також американська, яка в Європі представлена через електронну біржу у Брюсселі.

Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому рин­ку операцій (валютних, кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів.

Міжнародний валютний ринок – це система економічних та організаційних взаємовідносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземній валюті.

Валютний ринок охоплює ту особливу сферу фінансової діяльності, де об'єктом купівлі-продажу й інструментом здійснення цих операцій є валюта різної національної прина­лежності. Ціною ж на валютному ринку є або валютний курс, або процентний доход.

Валютний курс – це ціна, за якою може бути продана або куплена валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни, тобто це певне співвідношення для валют, які можна обміняти одна на одну. Валюта може обмінюватися на іншу лише за умови її конвертованості.

Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватися на валюти інших країн за кур­сом, що формується у встановленому порядку, а також мож­ливість її вільно переміщуватися через кордон.

Учасниками (суб'єктами) валютних відносин можуть бути: національні й комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, юридичні й фізичні особи. За характером виконуваних операцій і ступе­нем їх ризику всі суб'єкти валютного ринку можна поділити на групи: інвестори, позичальники, спекулянти, посередники, хеджери, підприємці.

Інвестори валютного ринку вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою отримання доходу.

Хеджери валютного ринку проводять захисні операції від несприятливої кон'юнктури валютного ринку.

Спекулянти валютного ринку отримують доход від різниці в курсах, купуючи-продаючи валюту.

Посередники валютного ринку створюють умови для діяль­ності всіх суб'єктів валютного ринку.

Позичальники валютного ринку продають валютні цінності з метою отримання фінансового капіталу.

Підприємці валютного ринку здійснюють операції з валю­тою для забезпечення своєї комерційної діяльності.

На кон'юнктуру валютного ринку впливають: обсяг ВНП; темпи зростання промислового виробництва; рівень безробіття; індекс оптових і роздрібних цін; стан основних статей платіжного балансу; динаміка відсоткових ставок.

Міжнародний кредит – це переміщення позичкових капіталів з одних країн в інші на умовах оплати та повернення у визначені строки.

Залежно від особи, що надає позички, міжнародні кредити бувають: банківськими, фірмовими, урядовими, міжнародних організацій.

Фірмовий кредит – це комерційний кредит на міжнарод­ному ринку, коли розрахунки між імпортером та експортером здійснюються в борг.

Урядовий кредит виникає при інвестуванні однією країною іншої або при розміщенні урядових цінних паперів на міжнародному ринку капіталів.

Найбільшу частку кредитного ринку становлять банківські кредити, коли однією із сторін кредитних відносин є банк. Кредит надається по змінних (плаваючих) відсоткових ставках, які переглядаються щоквартально або раз на півріччя відповідно до зміни базових ставок. Базовими називаються се­редні ставки, за якими першокласні банки, що мають значну частку операцій на ринку, надають позики іншим першокла­сним банкам шляхом розміщення в них депозитів.

На міжнародному ринку в банківському кредитуванні ча­сто кредити надають у євровалютах. Євровалютами прийнято вважати кошти в операціях банків у валюті, яка не є офіційною на території розташування банку. Кредити банків у євровалютах, ставки по яких визначаються на євроринках, на­зиваються єврокредитами.

Найбільші банківські єврокредити найчастіше надаються в межах банківських синдикатів і пулів. Синдикований кредит – це кредит, який фінансується групою банків. При такому виді кредитування банки мають можливість, незалежно від їхнього розміру, брати участь у кредитуванні та рівномірніше розподілити свої ризики, а позичальники - отримати значну суму коштів, яку за інших умов отримати неможливо.

Особливе місце займають кредити міжнародних фінансо­вих інститутів. Такі кредити надаються переважно через МВФ, СБ, ЄБРР, регіональні банки розвитку та ін. Кредиту­вання суб'єктів міжнародних фінансів такими інститутами відбувається через певні механізми й певними способами.

Кредитування країн – членів МВФ здійснюється за допо­могою звичайного, спеціального та пільгового механізмів кре­дитування.

Звичайний механізм кредитування передбачає викорис­тання загальних ресурсів МВФ, до яких належать внески дер­жав до фонду та запозичені кошти.

Спеціальний режим кредитування – це надання фінансо­вих ресурсів членам МВФ на умовах компенсаційного і над­звичайного фінансування та фінансування платіжного ба­лансу.

Пільговий режим кредитування – передбачає надання пільгових позик та грантів членам фонду з метою фінансуван­ня структурної перебудови в країні.

Міжнародний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов'язань та інстру­ментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання прибутку. До цінних па­перів належать акції, облігації, похідні цінні папери (деривативи), векселі, депозитарні розписки. Найчастіше на світово­му ринку капіталів обертаються, крім кредитних ресурсів, єврооблігації та євроакції.

Євроакції – це акції, які розміщуються на фінансових рин­ках інших країн. Вони можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних інших ринках, де вони можуть обертатися. Євроакції можуть обертатися на євроринку і котируватись у світовому фінансовому центрі (наприклад у Лондоні) або в офшорній зоні. Ціна купівлі-про-дажу акцій встановлюється, як правило, в євровалютах.

Останнім часом деякі багатонаціональні корпорації (ТНК) активно емітують свої акції спеціально для продажу в інших країнах. Для цього вони вносять ці акції в курсові бюле­тені на біржах різних країн, що призводить до значних затрат. Тому ТНК для емісії й одночасного розміщення акцій на за­рубіжних ринках об'єднуються в синдикат. Часто євроакції ре­алізуються міжнародними банківськими синдикатами.

Єврооблігації – це боргові зобов'язання євроринку, які ви­пускаються позичальником для отримання довгострокової по­зики і можуть котируватись одночасно на фінансових ринках кількох країн. Єврооблігації в основному реалізуються в іно­земній для кредитора валюті, хоча для окремих кредиторів ва­люта може бути й національною. Єврооблігаційні позики мо­жуть розміщуватись емісійним синдикатом. Єврооблігації бу­вають з фіксованою відсотковою ставкою на весь період пози­ки та з плаваючою відсотковою ставкою (використовуються у період різких коливань відсоткових ставок).

Поряд з єврооблігаціями на світовому ринку боргових цінних паперів обертаються й інші інструменти. На сучасному етапі єврооблігаційні позики значно перевищують емісію інших боргових цінних паперів, що пояснюється їхньою особ­ливістю не прив'язуватися до певної території, наприклад як іноземні облігації.

12.3. Міжнародні фінансові інститути

Сучасна інституціональна структура характеризується розгалуженою системою міждержавних організацій та інсти­тутів, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні ва­лютно-фінансові установи. Значну роль у концентрації фінан­сово-кредитних ресурсів і регулюванні сучасного світового господарства відіграють, зокрема, такі міжнародні фінансові організації, як Бреттон-Вудські інститути, Банк міжнародних розрахунків (БМР) та банки регіональної спеціалізації (Аф­риканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжа­мериканський банк розвитку та ін.).

Бреттон-Вудські інститути – це Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк. Вони мають таку назву, оскільки рішення про заснування цих двох установ було прий­нято на міжнародній валютно-фінансовій конференції в місті Бреттон-Вудс. Зі створенням Бреттон-Вудських інститутів міжнародна валютна система стає законодавчо регульованою офіційними угодами.

Міжнародний валютний фонд – міжнародна валютно-кре­дитна організація, створена для сприяння розвитку міжнарод­ної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встанов­лення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх до­держанням, вдосконалення багатосторонньої системи пла­тежів, а також для надання державам-учасницям коштів у іно­земній валюті при валютних труднощах, пов'язаних із платіжними дисбалансами країн.

МВФ почав свою діяльність у 1946 р., після ратифікації договорів, розроблених на Бреттон-Вудській конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа. Цілями МВФ є:

§ заохочення міжнародного співробітництва в галузі валютної
політики;

§ сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики;

§ підтримка стабільності валют й упорядкування валютних відносин між державами-членами, а також девальвації валют з огляду
на конкуренцію;

§ участь у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти;

§ надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

Нині членами МВФ є майже 180 країн, включаючи всі ко­лишні союзні республіки СРСР. Штаб-квартира МВФ знахо­диться у Вашингтоні.

Кожна країна-член МВФ має 250 голосів + 1 голос за кож­ну частину квоти, яка дорівнює 100 тис. СДР. СДР (Special Drawing Rights, SDR) – це спеціальні права запозичення, що визначаються на основі вартості кошика з п'яти провідних світових валют: долара США, євро, французького франка, фунта стерлінгів і японської єни. Внески (квоти) держав-членів і позики МВФ у своїх членів є основними джерелами фінансування МВФ. Як правило, МВФ надає кошти своїм членам рівними кредитними траншами, кожний з якого відповідає 25 відсоткам квоти держави-члена.

У галузі регулювання платіжних балансів і зовнішньої за­боргованості МВФ надає кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник повинна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчен­ня платоспроможності країни.

У межах програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися середньостроковий кредит (звичайно на три роки) для усунення внутрішньо-зовнішніх еко­номічних неузгодженостей.

Одночасно МВФ використовує такі спеціальні механізм.

1. Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, які зазнають труднощів у торговельній і платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

2. Фонд компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених допомагає державам-учасницям у разі понесення ними збитків (значне зростання цін на імпортоване зерно), якщо ці збитки мають тимчасовий характер та зумовлені причинами, що знаходяться поза сферою впливу цих країн, а також за необхідності підтримки темпів реформ, проведених відповідно до схвалених МВФ угод.

3. Система фінансування буферних запасів може надавати фінансову допомогу для відновлення запасів сировини.

4. Термінова допомога надається шляхом закупівлі товарів для країн, платіжний баланс яких зазнає значних труднощів внаслідок стихійних лих.

5. Фонд структурної адаптації і Розширений фонд структурної адаптації надає допомогу для проведення структурних реформ у країнах, що розвиваються і мають низькі доходи, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм.

У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє із Світовим банком.

Світовий банк – багатостороння кредитна організація, яка включає п'ять тісно пов'язаних між собою установ, що входять до системи ООН. Загальною метою їх є мобілізація та пере­розподіл фінансових ресурсів на користь країн, що розвива­ються, і країн з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Світовий банк, як один із спеціалізованих фінансових закладів ООН має сприяти виконанню стратегічного завдан­ня: інтегрувати економіку всіх її держав-членів із світовою си­стемою господарювання і таким чином забезпечувати підви­щення рівня життя у бідніших країнах до рівня розвинутих.

Групу Світового банку утворюють: Міжнародний банк ре­конструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація роз­витку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Ба­гатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Найвагомішою кредитною організацією групи Всесвітньо­го банку став Міжнародний банк реконструкції та.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку – міжуря­довий інвестиційний інститут, основним завданням якого є стимулювання економічного розвитку країн-членів МБРР (у даний час - переважно країн, що розвиваються), сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримки платіжних ба­лансів, надання довгострокових позик і кредитів, гарантуван­ня приватних інвестицій. МБРР був утворений у 1945 р. Чле­нами банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. У 1988 р. їх налічувалося 151. МБРР формально є спеціалізо­ваною фінансовою установою ООН, однак відповідно до ста­туту банку й угоди, укладеної між ООН і МБРР, цілком неза­лежний у своїх діях від її рішень.

Основною діяльністю МБРР є надання довгострокових позик під досить високий відсоток. Велика частина його кре­дитів надається на умовах, аналогічних умовам приватних ко­мерційних позик. Позики виділяються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій їхніх урядів. Значна частина кредитів направляється в місцеві (регіональні) банки розвитку, що перерозподіляють отримані від МБРР засоби. Більшість кредитів видається на термін близько 20 років за ставкою в розмірі 10%.

Банк був створений і дотепер діє під контролем розвину­тих держав. Його кредитна політика орієнтується на інтереси приватного капіталу, який функціонує у країнах, що розвива­ються. Надання позик обумовлюється виконанням рекомен­дацій МБРР щодо основних напрямів економічного, а часто і соціального розвитку країни-позичальника.

Банк міжнародних розрахунків – міжнародна валютно-кредитна ор­ганізація, яку називають "центробанком центробанків", члена-ми якої є центральні банки різних країн. Банк міжнародних розрахунків (БМР) координує валютно-фінансову політику країн-учасниць.

У статуті БМР зазначено, що з юридичної точки зору ця міжнародна організація є корпорацією, яка створена в 1930 р. на основі Гаазької угоди в Базелі. БМР функціонує на ко­мерційній основі як акціонерне товариство. Його акціонерами є майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки США, Канади, Японії, Австралії та Південної Африки, які беруть участь або тісно пов'язані з різноманітною діяльністю БМР.

Банк діяв спочатку для здійснення врегулювання різних фінансових претензій між країнами-кредиторами, пов'язаних з виплатою репарацій після першої світової війни. Нині основ­ною діяльністю БМР є операції щодо розміщення валютних резервів, здійснення кредитних угод як агента довіреної особи, проведення великих наукових досліджень, керування резерва­ми центральних банків, традиційні форми інвестування, розміщення на світових фінансових ринках засобів, не затре­буваних для кредитування інших центральних банків.

Основними формами інвестицій є депозити в комерційних банках і купівля короткострокових банківських паперів, що конвертуються, включаючи казначейські векселі США. БМР також кредитує одні центральні банки за рахунок засобів, отри­маних як депозити з інших центральних банків. Однак БМР не має права надавати позички урядам і відкривати їм визначені види рахунків. Також не дозволяються проводити операції з нерухомістю. За статутом, при проведенні банківських опе­рацій БМР повинен гарантувати, що його дії не суперечать гро­шовій політиці центрального банку - клієнта.

Також до інституційної системи міждержавних ор­ганізацій та інститутів входять регіональні валютно-фінансові установи, зокрема, такі як банки регіональні, банки розвитку (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Регіональні банки розвитку – банківські установи регіональної спеціалізації щодо надання кредитів на фінансу­вання інвестиційної діяльності приватних фірм і міжнародних проектів. їхня діяльність здійснюється на обмеженій тери­торії, але впливає на систему міжнародних фінансових відно­син і процеси міжнародної економіки.