Тема 11

ФІНАНСОВИЙ РИНОК

11.1. Сутність фінансового ринку та його структура

11.2. Суб’єкти фінансового ринку

11.3. Характеристика об'єктів фінансового ринку

11.4. Державне регулювання фінансового ринку

­­­ __________________________

11.1. Сутність фінансового ринку

В Україні фінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій акціонерних товариств і депозитних сертифікатів комерційних банків. Звичайно, за такий короткий час у формуванні фінансового капіталу і розвитку фінансового ринку очікувати більш-менш помітних результатів не можна. Сучасний рівень розвитку у країнах із класичною ринковою економікою став результатом тривалої еволюції ринкових відносин про­тягом кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах Східної Європи, які почали переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринкових відно­син також не досяг рівня розвинених країн. Однак, аналізуючи процес, що відбувається в Україні, можна виявити деякі тенденції у розвитку фінансового ринку.

До основних передумов формування фінансового ринку можна зара­хувати такі:

§ розвиток альтернативного сектору економіки;

§ комерціаліза­цію банківської сфери;

§ скасування монополії зовнішньої торгівлі;

§ пільго­вий порядок оподатковування доходів за цінними паперами;

§ відсутність державного регулювання операцій із цінними паперами.

Це дасть змогу, насамперед, послабити платоспроможний попит, що вже формується на ринковій основі.

Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим цен­тром" економічного організму. За станом фінансового ринку можна су­дити про "здоров'я" економіки; впливаючи на нього, можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучаснийфінансовий ринок – це винятково складна структура з ве­ликою кількістю учасників – фінансових посередників, які оперують із різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий на­бір функцій із обслуговування й управління економічними процесами. А проте, це ринок, на якому присутні продавці й покупці, є товар, що продається і купується. Але товар цей особливий – це гроші, надані у ко­ристування: тимчасово – у формі позик під зобов'язання, або назавж­ди – під акції.

Фінансовий ринок – це ринок, на якому визначаються попит
та пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух засобів (капіталу). Гроші – не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу і шляхи його вкладення. Тому всі суб'єкти господарювання зіштовхуються, насамперед, з фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти чи здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і одержують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємозалежних і взаємодоповнюючих ринків: кредитного, валютного і ринку цінних паперів. Структуру фінансового ринку як ринку фінансових ресурсів подано на рис. 11.1.

Дамо коротку характеристику окремих сегментів фінансового ринку.

Кредитний ринок – це специфічна сфера економічних відносин, де об'єктом операцій виступає наданий на визначених умовах у позику капітал.

Цей ринок виконує такі функції:

§ трансформація засобів у позиковий капітал;

§ надання позик державним органам і населенню.

Кредитний ринок треба розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємини між продавцями і покупцями валют.

Рис. 11.1. Структура фінансового ринку

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, який пов'язано з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Валютний ринок виконує такі функції:

§ своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

§ регулювання валютних курсів;

§ диверсифікацію валютних резервів;

§ страхування валютних ризиків;

§ одержання прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

§ проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики
у межах світового господарства.

Валютний ринок України – це переважно міжбанківський ринок, тому що саме під час міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі-продажу іноземних валют. Суб'єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці і посередники.

У залежності від обсягу, характеру валютних операцій та набору валют ринки поділяються на міжнародні, регіональні і національні.

Міжнародний ринок – сукупність операцій з валютами, які виступають на вільному світовому ринку в країні походження валюти. На регіональних і національних ринках банки проводять операції з обмеженою кількістю вільно конвертованої валюти.

Ринок цінних паперів – сукупність суспільних відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталу у формі цінних паперів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження й інвестування як за обсягом, так і за структурою.

11.2. Суб’єкти фінансового ринку

Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні господарства, фірми й підприємства, фінансові інститути і держава.

Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять
до інших суб'єктів господарювання та надають їм можливість задовольнити потреби у засобах для розширення своєї діяльності.

Держава, надаючи кредит і одержуючи позику, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.

Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника й інвестора, а фінансові інститути грають на цьому ринку роль посередника.

Позичальники – це фізичні чи юридичні особи, що залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.

Інвестори – громадяни і юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, що приймають рішення про вкладення особистих чи притягнутих засобів в об'єкти інвестування.

Фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч інвестора і позичальника. Основна їх функція – це допомога у передачі засобів від потенційних інвесторів до потенційних позичальників та навпаки. Їхня діяльність вигідна і для інвесторів, і для позичальників тому, що:

1) відпадає потреба у пошуках один одного;

2) знижується ризик неповернення позики та неефективних капіталовкладень, зростає процентний доход інвестора;

3) знижуються сумарні витрати позичальника на одержання позики за рахунок зменшення моральних, фізичних зусиль і витрат часу на залучення капіталу декількох інвесторів для одержання потрібної суми;

4) дрібні інвестори одержують можливість брати участь у бізнесі, що дає більші прибутки;

5) для інвесторів більш привабливою є можливість одержання гарантованого доходу на свій капітал, ніж ризик участі у незавжди надійних проектах.

Таким чином, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах "кредитор (інвестор) – позичальник" (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що його одержує).

11.3. Характеристика об'єктів фінансового ринку

Товарами фінансового ринку є гроші і цінні папери, що виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.

Гроші з економічної точки зору – це всі ліквідні активи, що можуть бути порівняно швидко і без великих втрат переведені в готівку.

Цінні папери – основний товар фінансового ринку, своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Вони як інструменти фінансового ринку являють собою документарні свідчення про боргове зобов'язання чи право власності.

Цінні папери повинні мати такі характеристики: ринковість; прибутковість; ризикованість; ліквідність; спекулятивність; стандартність.

Цінні папери тотожні грошам за такими своїми функціями:

§ емітент багатьох цінних паперів та грошей той самий;

§ іноді випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, строго стандартизовані, мають визначений ступінь захисту від підробок;

§ обіг регулюється тими ж органами, що їх випустили;

§ можливе їх функціонування у безготівковій формі;

§ можуть бути конвертованими;

§ можуть бути як іноземними, так і національними;

§ є сегментами фінансового ринку;

§ підпадають під дію інфляційних процесів;

§ можуть нагромаджуватися та бути засобом утворення скарбів;

§ використовуються як засоби платежу.

Гроші і цінні папери є таким товаром, що має значення не сам по собі, а як інструмент відповідних ринків, потреби яких він обслуговує. При цьому гроші виступають як відображення вартісної природи усього товарного світу, а цінні папери – як відображення вартості інвестицій. Тому власна внутрішня вартість грошей і цінних паперів дорівнює вартості виготовлення самого папера. З огляду на це цінні папери можна визначити як представницьку форму реального капіталу.

Розбіжностей між цінними паперами і грошима подано у табл. 11.1.

Таблиця 11.1

Відмінності між грошима і цінними паперами

Гроші	Цінні папери
можуть випускатися тільки держа­вою чи Центральним банком	випускаються практично будь-якими юридич­­ними, а у ряді випадків і фізичними особами
високий ступінь стандартності і захисту	ступінь стандартності і захисту значно нижчий
обслуговують усі сегменти фінан­со­во­го ринку, а також ринок товарів і послуг	обертаються в основному лише на одному сегменті фінансового ринку (РЦП)
відображають процеси, що відбу­ва­ються в межах усього товарного світу	відображають процеси, що відбуваються у середині капіталу і на фондовому ринку
показник багатства	титул власності
кількість грошей в обороті об­ме­жу­ється сумою цін товарної ма­си і плат­­них послуг, скоректованої на швидкість обороту грошової одиниці	капіталізація цінних паперів визначається потребою реального капіталу у фондових замінниках, фінансових інструментах і місткістю фондового ринку
безособові	виражено яке-небудь право чи зобов'язання
мають безстроковий характер	обмежені термінами

За характером нарахування плати за позику інструменти фінансового ринку можна поділити на такі основні типи:

§ проста позика;

§ дисконтна позика;

§ позика з фіксованими виплатами.

Таким чином, фінансовий ринок здійснює мобілізацію засобів для економічного розвитку, перерозподіл їх між галузями, областями і регіонами; забезпечує нагромадження засобів та визначає економічний підйом. Фінансовий ринок утворює достатні фонди засобів для всіх суб'єктів економіки – держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

11.4. Державне регулювання фінансового ринку

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що існує закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить.

Досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

Високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують із конкретною країною.

Якісний, добре відрегульований ринок – це незамінний інструмент для залучення у процесі економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення.

Цілі державного регулювання фінансових ринків в Україні:

§ проведення єдиної й ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

§ захист інтересів споживачів фінансових послуг;

§ створення сприятливих умов для розвитку і функціонування ринків фінансових послуг;

§ створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасників ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

§ забезпечення рівних можливостей доступу на ринок і захист прав його учасників;

§ дотримання учасниками вимог законодавства;

§ запобігання монополізації і створення умов розвитку чесної конкуренції;

§ контроль за прозорістю і відкритістю фінансових ринків;

§ сприяння інтеграції в європейський і світовий фінансові ринки.

Державне регулювання діяльності щодо надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

ведення державних реєстрів фінансових заснувань і ліцензування діяльності щодо надання фінансових послуг;

§ нормативно-правового регулювання діяльності фінансових заснувань;

§ нагляду за діяльністю фінансових заснувань;

§ застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

§ проведення інших заходів державного регулювання фінансових ринків.

Органи державного регулювання фінансових ринків:

§ ринок банківських послуг – Національний банк України;

§ ринок цінних паперів – Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

§ інші ринки фінансових послуг – спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності щодо надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг".

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку йуповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних, що ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Уповноважений орган – центральний орган виконавчої влади. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутріш­ніх і зовнішніх державних позик чи здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках. Положення проуповноважений орган затверджується Президентом України.

Головою уповноваженого органу можуть бути використані такі заходи впливу:

§ зобов'язати порушника вжити заходи для усунення порушення;

§ вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансових заснувань;

§ накладати штрафи;

§ тимчасово зупиняти чи анулювати ліцензію на право здійснення діяльності щодо надання фінансових послуг;

§ відстороняти керівника від управління фінансовою установою і призначати тимчасову адміністрацію;

§ затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

§ ставити питання про ліквідацію установи.

Уповноважений орган накладає на суб'єктів підприємницької діяльності штрафи:

1) за діяльність на ринках фінансових послуг без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, – у розмірі до 5 000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснив правопорушення;

2) за ненадання, не своєчасне надання чи надання свідомо недостовірної інформації – у розмірі до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснив правопорушення;

3) за відхилення від виконання чи несвоєчасне виконання розпоряджень про усунення порушень щодо надання фінансових послуг – у розмірі до 500 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснив правопорушення.

Рішення уповноваженого органу про накладення штрафу може бути оскаржене в суді.

Уповноважений орган має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується уповноваженим органом, у випадку:

1) систематичних порушень фінансовою установою законних вимог уповноваженого органу;

2) якщо фінансова установа протягом 30 робочих днів не виконує десять і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;

3) арешту керівників фінансової установи;

4) здійснення фінансовою установою дій щодо утаювання рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;

5) не обґрунтованого відмовлення фінансової установи у наданні документів чи інформації уповноваженим особам;

6) наявності публічного конфлікту у приміщенні фінансової установи;

7) наявності клопотання фінансової установи про призначення тимчасової адміністрації.

Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після ухвалення рішення про її призначення.

Тимчасова адміністрація очолюється керівником, що призначається уповноваженим органом. Термін повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.