Державний кредит

7.1. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин

7.2. Класифікація державного кредиту. Державні позики як основна форма державного кредиту

_______________________________

7.1. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин

Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та органу управління. В якості складової фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави (бюджету і позабюджетних фондів).

За економічною сутністю державний кредит уявляє собою сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава може виступати в якості позичальника, кредитора або гаранта.

Як економічна категорія, він знаходиться на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту з поєднанням їх особливостей. Як один із видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах зворотності, терміновості і платності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту, що відображено у табл. 7.1

Таблиця 7.1

Особливості державного кредиту

Найменування характеристики	Особливості
Причина появи	Виникає при фінансових труднощах у держав; необхідності врегулювання розриву між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами; на покриття бюджетного дефіциту.
Умови угоди	Забезпечення зацікавленості кредиторів у добровільній передачі коштів у користування позичальника шляхом зобов’я­зання держави виплачувати їм визначений дохід
Напрями витрачання мобілізованих ресурсів	Відповідно поточним потребам народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат
Забезпечення	Майно територіальної одиниці або будь-який її прибуток, що знаходиться у державній власності
Поверненість	Як кредитор, держава за рахунок коштів бюджету надає на плат­ній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам; Як гарант, держава приймає на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань фізичних чи юридичних осіб
Платність	Обумовлено виплатою відсоткової ставки за державними цінним паперам
Строковість	Обумовлено строком дії державних цінних паперів (у випадку, коли держава виступає позичальником)

При класичній формі державно-кредитних відносин держава виступає позичальником коштів: залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Отримані через державну позику кошти надходять
у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Функціонування державного кредиту випливає з особливостей фор­мування і часу використання доходів фізичних і юридичних осіб. Тимчасово вільні кошти з’являються у населення у зв’язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних тощо. Коливання в одержанні прибутку від реалізації продукції і послуг пов’я­зано з тривалістю виробничого циклу, сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси юридичних осіб утворюються у вигляді нерівномірності здійснення капітальних вкладень у виробництво та соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути і резервні фонди підприємств. Із зростанням ефективності суспільного виробництва збільшуються можливості залучення коштів у сферу державного кредиту. Позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави
і відображатись у дохідній частині бюджету. Кошти цього фонду мають спрямовуватися на покриття дефіциту бюджету чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. При цьому розвиток фактично йде на дефіцитній основі, за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної систем.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості ВВП: у сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу.

Об’єктивну необхідність використання державного кредиту обумовлено постійною суперечністю між величиною суспільних потреб
і можливостями щодо їх задоволення за рахунок бюджетних коштів. Регулювання економіки, реалізація соціальної політики, виконання державою функцій щодо оборони та управління, міжнародна діяльність вимагають постійного збільшення бюджетних витрат при обмеженості доходів. Тому при наявності вільних грошових ресурсів у фізичних та юридичних осіб органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, державні запозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела формування доходів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для дер­­жавних фінансів і грошового обігу країни порівняно з грошовими прийомами (емісія грошей) збалансування доходів і витрат. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

При дефіциті бюджету додатково мобілізовані ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами, а у разі позитивного бюджетного сальдо – безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, виступає важливим чинником прискорення її соціально-економічного розвитку.

7.2. Класифікація державного кредиту. Державні позики як основна форма державного кредиту

Форми державного кредиту представлено на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Форми державного кредиту

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються залученням тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб на фінансування суспільних потреб шляхом емісії і реалізації різних видів державних цінних паперів центральним урядом або місцевими органами влади.Характеристику державних позик подано на рис. 7.2.

Рис. 7.2. Характеристика державних позик

Найбільш поширеним видом державних цінних паперів є облігація, яка виступає як державне боргове зобов’язання, що надає право власнику після закінчення певного терміну повернути суму позики та отримати відсотки. Держава встановлює номінальну вартість облігацій, яка ви­ражає суму, надану власником державі у тимчасове користування. Саме вона виплачується під час погашення, і на неї нараховуються відсотки. Водночас, реальна прибутковість облігацій може бути вищою або нижчою номінального процента. Це пояснюється тим, що облігації реалізуються за курсовою ціною, яка відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею і залежить від ряду чинників: насиченості ринку державними цінними паперами, стану господарчої кон’юнктури, рівню довіри населення до уряду.

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, що спрямовується тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів; як правило, ними оформляються короткострокові позики.

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває інша форма внутрішнього державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних коштів, ощадні установи надають кредит за рахунок позикових. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми за рахунок позикових коштів без відому їх реаль­ного власника обумовлює виділення цих відносин в особливу форму держав­ного кредиту. Перетворення частини вкладів населення у державні позики здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних позик шляхом придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Казначейські позики як ще одна форма внутрішнього державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади за рахунок бюд­жетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. Вони забезпечують підтримку життєво важливих для народного господарства економічних структур (в Україні ця форма використовується не дуже активно).

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин,
в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини отримують форму зовнішніх державних позик, які надаються на умовах зворотності, терміновості і платності.

Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається до державного боргу країни. Країнам, що мають значні економічні
і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватися на пільгових умовах з метою сприяння зміцненню їх економічного потенціалу.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські і місцеві органи влади.

Кредиторами можуть виступати фінансово-кредитні установи, юридичні та фізичні особи іноземних держав, міжнародні фінансові інститути, іноземні держави та їх угрупування. Проекти, на які можуть бути надано позички цими кредиторами, поділяються на групи:

§ проекти макроекономічної стабілізації економіки;

§ проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;

§ інвестиційні проекти;

§ проекти технічної допомоги.

Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах: під 5–7 річних відсотків на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою країнам, що здійснюють ринкові перетворення. Отримання доходу не є першочерговим завданням кредиторів: погашення позик, виплата процентів по них може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав-постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими; надаються
у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою.

Тема 8

СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ

8.1. Сутність соціального страхування

8.2. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування

_______________________

8.1. Сутність соціального страхування

Важливим складовим елементом системи соціального захисту населення є соціальне страхування. Соціальне страхування – це сис­тема заходів щодо матеріального забезпечення населення у старості, на випадок захворювання чи втрати пра­цездатності у працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материн­ства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

Завдання системи соціального страхування полягають у такому:

1) збереження та повне відновлен­ня працездатності активної частини населення країни;

2) гарантоване матері­альне забезпечення громадян, які втратили працездатність у зв'язку з виходом на пенсію чи не мали її у працездатному віці з тих чи інших причин.

Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів:

§ відрахування до фондів централізовано визначаються державою згідно з відповідними законами і є її власністю;

§ відрахування до фондів є обов'язковими платежами і можуть стягуватися примусово;

§ витрати з фондів здійснюються лише на визначені по­
треби, передбачені законами України.

Через систему соціального страхування реалізується концепція забезпе­чення гарантованого мінімального доходу, в якій основою є прин­цип розподі­лу з урахуванням ресурсних можливостей суспільства та визна­чення міри соціальних гарантій.

Соціальне страхування – обов’язковий елемент економічної системи держави. Воно має на меті або відшкодування збитків, завданих окремому господарству у разі стихійного лиха, або надання певної суми коштів окремій особі у випадку настання заздалегідь визначеної події, пов’язаної з життям цієї особи.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування, незалежно від його виду, є:

§ страховики;

§ страхувальники;

§ застраховані особи;

§ в окремих випадках – члени родин застрахованих осіб та інші особи.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (або члена його родини, іншої особи) виникає право на одержання соціального матеріального забезпечення та соціальних послуг.

8.2. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування

Пенсійне страхування

Правові відносини у сфері пенсійного страхування базуються на Конституції України і регулюються:

§ Кодексом законів про працю в Україні;

§ Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-ІV.

У даний час відбувся перехід від однорівневої солідарної моделі пенсійного забезпечення до змішаної трирівневої.

Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку засновано на принципах солідарної взаємодопомоги і відповідальності працюючих за власний стан пенсійного забезпечення, тобто держава ставить за обов'язок працюючому населенню або його роботодавцям і деяким іншим категоріям фізичних і юридичних осіб виплачувати регулярні пенсійні внески, що зараховуються у загальнодержавний Пенсійний фонд і використовуються державою для виплати пенсіонерам поточних пенсій. Виплати з такого загальнодержавного Пенсійного фонду є головним джерелом пенсійних доходів пенсіонерів на основі заробітної плати протягом трудового періоду.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб із фіксованим розміром відрахувань із заробітної плати, що зараховуються у накопичувальні пенсійні фонди, враховуються на персоніфікованих пенсійних рахунках працю­ючих і використовуються для виплати пенсій після досягнення ними пенсійного віку.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців
та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та у порядку, передбаченому законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Основу такої системи мають становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. Відкриті пенсійні фонди створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни,
які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Корпоративні пенсійні фонди створюються роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників. Професійні пенсійні фонди створюються трудовими об'єд­наннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Іншою формою заощаджень у межах третього рівня є відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

Остаточне формування програми пенсійної реформи в Україні вимагає вирішення низки проблем, зокрема:

§ більш чіткого визначення гарантій щодо міні­мального розміру пенсії, враховуючи соціальну функцію системи пенсійного забезпечення;

§ встановлення гарантій перегляду розміру пенсій у зв'язку зі зростанням цін та за­робітної плати;

§ встановлення надійних механізмів забезпе­чення захисту майнових прав і законних інтересів застрахованих осіб при формуванні і використанні накопичувального сектора пенсійного забезпечення.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування – система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає призначення, перерахунок і виплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їхніх родин із коштів Пенсійного фонду України, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців і громадян на загально­обов'язкове державне пенсійне страхування, бюджетних і інших джерел, а також регулює порядок формування загальнообов'язкового накопичувального пенсійного фонду і виплат із його коштів пенсій або одноразових виплат.

Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структу­ру було створено в 1991 р. Його мета – забезпечен­ня пенсійного страхування. Фонд має право займатися комерційною діяльністю, пов'язаною з інвестуванням у цінні папери та депозити ко­мерційних банків, брати участь у засну­ванні підприємств і вкладенні фінансових ресурсів у їх капіта­ли, проводити грошово-речові лотереї та здійсню­вати благодійні заходи.

Основні завдання Пенсійного фонду:

§ забезпечення виплат пенсій громадя­нам України, які мають право на її одержання; збір та акуму­ляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення та ви­плати допомоги;

§ фінансування загальнодержавного й регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення;

§ організація виплат пенсій громадянам, які виїхали за межі України.

Джерела доходів Пенсійного фонду:

власні (близько 90 % усіх надходжень):

§ обов'язкові вне­ски фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, роботодавців, підприємств, установ, організацій, військових частин та органів, які виплачують грошове забезпечення – станом на кінець 2007 р. вони становили 33,2 % від фонду оплати праці;

§ страхові платежі громадян – залежать від розміру заробітної плати та інших доходів: станом на кінець 2007 р. вони становили 0,5 % від заробітної плати, яка не перевищує розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01.10.2007 р. – 568 грн.) та 2 % із частини сум доходу, що перевищує цей розмір;

передані (кошти, що пере­даються з державного та місцевого бюд­жетів, а також із дер­жавних цільових фондів):

§ цільові надходження державного бюджету на виплату пенсій війсь­ко­вослужбовцям, працівникам органів Міністерства внутрішніх справ України, інвалідам з дитинства.

§ частину доходів фонду Чорнобиля – для забезпечення пенсійних виплат громадянам, що постраждали внаслідок чорнобильсь­кої катастрофи;

§ перерахування з місцевих бюджетів – для фінансування виплат допомоги по догляду за дитиною.

Напрями використання грошових коштів Пенсійного фонду України:

§ виплата соціальних і трудових пенсій - за віком, за інвалідністю, при втраті годувальника, за вислугу років та ін.;

§ виплата допомоги по догляду за дитиною та щомісячна допомога на кожну дитину при досягненні нею віку, встанов­леного чинним законодавством;

§ підвищення пенсій у зв'язку зі змінами індексу спожив­чих цін
і зрос­танням заробітної плати;

§ реалізація державних, регіональних та обласних про­грам соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

§ забезпечення поточної діяльності й утримання органів управління фондом;

§ організація та проведення масово-роз'яснювальної ро­боти.

Страхування тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) є цільовим позабюджетним страховим фондів, са­мостійною некомерційною самоврядною організацією, діяльність якого регулюється Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням” (далі – Закон). Усі застраховані особи є його членами.

Мета створення Фонду – забезпечення надходження та акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням.

Основні завдання Фонду:

§ керівництво і управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності
й вит­ратами, зумовленими народженням та похованням,

§ збір і акумуляцію страхових внесків та інших засобів, призначених для фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 Закону. України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням”;

§ фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг;

§ контроль за використанням коштів Фонду.

Джерела формування Фонду:

§ страхові внески роботодавців у розмірі 2,9 % від фонду заробітної плати;

§ страхові платежі найманих працівників: у розмірі 0,5 % від заробітної плати та інших доходів, сума яких є нижчою за прожитковий мінімум працездатної особи; у розмірі 1 % від заробітної плати та інших доходів, сума яких є вищою за прожитковий мінімум працездатної особи;

§ асигнування з Державного бюджету України;

§ благодійні внески підприємств, установ, організаційні та фізичних осіб;

§ прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитному рахунку;

§ нарахування пені у випадках несплати страхових внесків у встановлений строк, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб.

Напрями використання грошових коштів Фонду:

§ виплата застрахованим особам допомоги за тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами, при народженні дитини і у разі догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

§ на поховання;

§ фінансування санаторно-курортного лікування й оздоровлення застрахованих осіб і членів їхніх родин;

§ створення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб;

§ забезпечення поточної діяльності і утримання органів фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Фонд соціального страхування від нещасних випадків (далі – Фонд) є некомерційною самоврядною організацією. Його кошти включаються до складу Державного бюджету, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України, або спеціального банку, який обслуго­вує фонди соціального страхування.

Мета фонду – проведен­ня профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здо­ров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещас­них випадків, відшкодування їм заданої матеріальної та мо­ральної шкоди.

Завдання фонду:

§ проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкід­ливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

§ відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

§ відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Страхові тарифи диференційовано за групами галузей економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва. Їх розмір встановлюються законом.

Джерела формування Фонду:

§ внески роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій – із асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

§ прибуток, одержаний від тимчасово віль­них коштів Фонду на депозитних рахунках;

§ кошти, одержані від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

§ добровільні внески та інші надходження, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Напрями використання грошових коштів Фонду:

§ відшкодування матеріальної і моральної шкоди застра­хованим і членам їх сім'ї шляхом здійснення соціальних виплат;

§ відновлення здоров'я та працездатності потерпілим від нещасних випадків;

§ проведення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків на виробництві;

§ створення резервів коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування.

Страхування на випадок безробіття

Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття (далі – Фонд) є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, діяльність якої регу­люється законодавством України про обов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про зайнятість на­селення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття". Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюд­жету України. Усі застраховані особи є членами Фонду.

Мета створення Фонду – сприяння забезпеченню ефек­тивної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць та ін.

Завдання фонду:

§ управління страхуванням на випадок безробіття;

§ провадження збору та аку­муляції страхових внесків;

§ контроль за використанням коштів;

§ виплата забезпечення та надання соціальних послуг.

Джерела формування Фонду:

§ кошти державного й місцевого бюджетів;

§ обов'язкові внески підприємств, установ та організацій усіх форм власності незалежно від виду діяльності –1,3 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

§ обов'язкові збори з фізичних осіб, що працюють на умовах контракту: 0,5 % від заробітної плати або з частини заробітної плати, що не перевищує розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2 % з частини заробітної плати в розмірі понад прожитковий мінімум для працездатних осіб;

§ асигнування державного бюджету;

§ суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до законодавства України за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до за­кону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

§ прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому чис­лі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;

§ благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

§ інші надходження відповідно до законодавства України.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страху­вання на ви­падок безробіття створюється на державному й місцевому рівнях.

Напрями використання грошових коштів Фонду:

на державному рівні:

§ розвиток центрів підготовки, навчання та про­форієнтації вивільнюваних працівників;

§ проведення наукових досліджень з проблем рівноваги ринку праці й зайнятості населення;

§ надання допомоги державним та місцевим центрам зайнятості;

§ відшкодування Пенсійному фонду витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", та ін.;

на місцевому рівні:

§ професійна орієнтація населення;

§ професійне на­вчання безробітних, сприяння їх працевлаштуванню;

§ виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по без­робіттю;

§ надання безпроцентної позики безробітним для здійснення підприємницької діяльності; організація додатко­вих робочих місць та ін.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.