М О Д У Л Ь 1

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури вимагає наявності у спеціалістів широкого кола знань нових понять, що використовується у фінансовій теорії та практиці, а також у галузі організації фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів, що мають глибокі теоретичні та практичні знання, які зможуть діяти не тільки в умовах налагодженої роботи підприємства, а також і в умовах кризи та фінансової скрути.

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це обумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні та якісні параметри кожного економічного явища або процесу, а також віддзеркалює остаточні результати ефективності господарювання.

Фінанси є галуззю знання, що заслуговує на уважне вивчення внаслідок важливості її для загальної освіти студента, а також як однієї із норматив­них спеціальних дисциплін підготовки бакалавра з еко­номіки.

Метою дисципліни є формування у студентів системи знань щодо сукупності фінансових відносин як особливої форми суспільних відносин, специфіки їхнього функ­ціонування у сфері державних фінансів і фінансів підприємств, взаємовідносин підприємств з бюджетними, фінансовими структурами та іншими суб’єктами господарювання, в оволодінні базовими аспектами управління інвестиційною діяльністю та особливостями страхування фізичних і юридичних осіб в умовах ринкових відносин, а також у набутті практичних навичок в об'єктивній оцінці процесів, які відбуваються у фінансовій сфері.

Предметом дисципліни є фінансові відносини на макро- і макрорівнях, особливості їх розвитку на сучасному етапі, а також ме­тоди їх регулювання. Предмет пізнання становлять: за­кономірності у сфері фінансових відносин між державою, підприємствами та населенням; роль фінансів в економічній перебудові сус­пільства на шляху розвитку ринкових відносин; сукупність заходів, що забезпечують викорис­тання фінансів як одного з дійових важелів економічної політики держави.

Необхідним елементом успішного засвоєння навчального матеріа­лу дисципліни є самостійна робота студентів із загальноекономічною та спеціальною літературою, а також з нормативними актами.

М О Д У Л Ь 1

Т Е О Р Е Т И Ч Н І О С Н О В И Ф І Н А Н С І В.

Д Е Р Ж А В Н І Ф І Н А Н С И

Тема 1

ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ
ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

Лекція 1

ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

1.1. Предмет, мета та завдання фінансової науки

1.2. Методи та складові науки про фінанси

______________________________________

Мета: вивчити методи та складові науки про фінанси, вміти розкрити функції фінансів та їх соціально-економічну сутність

1.1. Предмет і мета фінансової науки

Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються
у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресур­сів
на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси іс­нують об'єктивно, тому пізнання їх функціонування пов'яза­но з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницьки­ми структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприєм­ницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'язана
зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в економіці держави величина завж­ди обмежена, тому актуально постає питання їхнього ефектив­ного використання для найкращого задоволення потреб сус­пільного добробуту. Для цього повинні залучатися досконалі методи мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх використання.

Фінансові явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях. На рівні національної економіки, тобто на макрорівні, досліджуються інтегральні показники загальної величини фі­нансових ресурсів, їхня динаміка, взаємозв'язок із валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, їхня структура, розміщення за місцем володіння
та розпорядження тощо.

Дослідження фінансових явищ і процесів на рівні під­приємницької структури або окремого громадянина, тобто на мікрорівні, включає вивчення процесів створення й викорис­тання фондів фінансових ресурсів на рівні господарюючого суб'єкта або окремого громадянина. Тут об'єктом дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизацій­них відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та обі­гових коштів.

Дослідження фактів й аналітична обробка статистичних даних дають змогу встановити закономірність явищ і процесів, які пов'язано
зі створенням доходів та їх використанням. Існу­ють об'єктивні параметри, що забезпечують найефективніше, з точки зору суспільства у цілому, функціонування фінансів, тобто їх вплив на економічне
та соціальне життя.

Фінансова наука має відповідати на запитання – як і в яких формах мають створювати­ся та використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Проте шляхи вирішення цього питан­ня залежать від умов, у яких перебуває держава, від того, який рівень економічного розвитку суспільства, яка форма влас­ності, структура економіки, соціальний склад населення, рі­вень інтеграції
у світову економіку тощо.

Фінансова наука вивчає факти і явища не відособлено
від сьогодення, а у конкретних умовах організації держави та ін­тересів різних верств населення. Але врахування цього повин­но здійснюватися виходячи з поняття закономірностей фінан­сових явищ, їхньої об'єктивної необхідності.

Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ – лише ті, що пов'язані з перерозподілом за допомогою фінансів ва­лового внутрішнього продукту. Це диктує необхідність засто­сування певного мето­до­логічного підходу до вивчення фінан­сового життя в країні. Передусім необхідності врахування інтересів усіх учасників процесу створення валового внутріш­нього продукту: держави як представника суспільства в ціло­му, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспіль­ному виробництві населення. У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння при­значення фінансової науки.

Будь-яке нововведення у фінансо­вій сфері – запровадження нових податків, нової форми фі­нансування або іншого виду витрат – призводить до певних суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кож­ної соціальної або господарської групи зокрема. Простежити ці наслідки, встановити на їхній основі історичні аналогії
та паралелі - одне з важливих завдань фінансової науки.

Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об'єк­тивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання.

Об'єктивні закони у сфері фінансів – це стійкі зв'яз­ки та залеж­ності фінансових явищ. Так, рівень бюджетного де­фіциту тісно пов'язаний з рів­нем інфляції у державі, поряд із цим – від джерел фінан­сування дефіциту залежить його вплив на доходи юридичних і фізич­них осіб. Ставки податків впливають на розвиток певних видів діяльності
чи ви­робництв. На запитання, в яких випадках ставки податків мають руйнівний вплив на господарську діяльність, а в яких вони набувають лише фіскального змісту і не завдають шкоди підприємницькій діяльності, має відпо­відати фінансова наука.

1.2. Методи та складові науки про фінанси

Слід зазначити, що у фінансовій науці є багато нерозв'я­заних проблем. Це, передусім, пов'язано з тим, що економічне життя з часом змінюється, відповідно змінюються взаємозв'язки і сфери активного впливу фінансів на економіку. Фінансова наука повинна бути впорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною сис­те­матизацією відповід­но до існуючої економічної ситуації в державі.

Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тіль­ки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними
з яких, як і в кожній науці, є методи індук­ції і дедукції.

Метод індукції передбачає проведення досліджень шляхом вив­чення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на осно­ві яких вчений до­ходить певних висновків щодо на­явності закономірностей та за­леж­ностей між фінансовими яви­щами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактично­му матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або ло­гічних висновків. При дослідженні із зас­тосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстра­гування. Абстрагування – це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явищ або другорядних фактів.

Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юри­дичних
чи фі­зичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й мо­делі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції більш обґрунтованими.

На основі висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм виявлення фінансів У ньому проявляється зв'язок фінансової науки з правовими. Фінансо­ва наука – основа для відпрацювання принципів фінансової політики.

Фінансова наука, фінансове право та фінансова політика – це напрями дослідження фінансових проблем. Усі вони одна­ково необхідні для всебічного вивчення фінансів. Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи
і податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

Питання для самоконтролю:

1. Порівняйте особливості фінансових відносин та відносин з приводу ціноутворення.

2. Охарактеризуйте економічну природу заробітної плати, кредиту, грошей.

3. Назвіть функції грошей.

4. Визначте характерні особливості функціонування кожної економічної категорії.

5. Назвіть ланки фінансової системи та з’ясуйте їх зв‘язок з іншими ланками економічної системи України

Лекція 2

ФІНАНСИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1. Соціально-економічна сутність фінансів в ринкових умовах.

1.2. Характеристика функцій фінансів.

______________________________________

Мета: дослідити соціально-економічну сутність фінансів в ринкових умовах, характеристику функцій фінансів.

1.1. Соціально-економічна сутність фінансів в ринкових умовах.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки головним їх призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб‘єкта господарювання, кожної державної структури достатніми для здійснення їх діяльності фінансовими ресурсами.

Термін "фінанси" з'явився у 18 столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. Ця сплата пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту. У цей же період у деяких державах, наприклад у Німеччині, слово "фінанси" мало негативне значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному тлумаченні термін "фінанси" став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

Зі встановленням капіталістичного господарства сформувалась товарно-грошова форма господарювання. Відповідно, формування доходів держави починає здійснюватися у грошовій формі, а фінансові відносини стають більш різноманітними. Зокрема, усувається їх єдиний зв'язок зі скарбницею — відбувається відторгнення монарха від казни. Розвиваються й удосконалюються грошові відносини, деякі натуральні повинності та оброки замінюються прогресивнішою формою оподаткування - грошовою. Удосконалюються і розвиваються функції держави: крім утримання двору і придворних господарств, а також армії і поліції, держава стає активним провідником економічних інтересів великих торговців і виробників, фінансуючи колоніальні завоювання і політику протекціонізму, виникає і набуває розвитку контрольна функція фінансів.

Подальший розвиток фінансових відносин без перебільшення пов‘язаний із демократизацією суспільства. У більшості держав змінюється парламентська влада, зароджується політика соціальної стабільності, яка передбачає необхідність перерозподілу засобів на користь найбідніших верств, установлення соціальних гарантій у вигляді допомоги і пенсій, впровадження спеціальних державних програм із соціального захисту і підтримки. Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів. Перехід до ринкової економіки характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави.

Таким чином, розвиток фінансів як історичної категорії можна обумовити такими факторами:

1) суспільний поділ праці та створення товарного виробництва;

2) розвиток грошового господарства, чітке формування та використання основних функцій грошей;

3) поява самостійних, незалежних суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність і створюють для виробництва необхідні грошові фонди;

4) виникнення та укріплення централізованої держави, яка забезпечує систему законодавчих та правових норм.

Визначаючи фінанси необхідно дати відповідь на просте і водночас надзвичайно складне запитання – що це таке і що воно в себе включає?

У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення меж фінансів у економічній системі держави. Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці й державному будівництві і є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Для визначення сутності фінансів та засад їх функціонування необхідно надати характеристику фінансовим відносинам і фінансовій діяльності. Фінансові відносини відображаючи рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у фінансових потоках. Фінансові відносини відображають процеси:

— обміну, зокрема у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

— розподілу та перерозподілу: у вигляді сплати податків, виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси виражають відносини, які виникають:

—між підприємствами у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей та реалізації товарів і послуг;

—державою та підприємствами при сплаті ними податків;

—підприємством і громадянами при внесенні ними податків та добровільних платежів;

—окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

— підприємствами та банками у процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

— на самому підприємстві і в державних органах влади тощо.

Фінансова діяльність є процесом господарської діяльності, результатом якої є формування доходів і здійснення витрат. З одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб'єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватись кожним суб'єктом відособлено – доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.

Фінанси, як і будь-яке інше явище, мають певні ознаки за якими їх ідентифікують. Більшість вітчизняних учених вважають, що суттєвою ознакою фінансів є їх розподільний і перерозподільний характер, а відносини обміну до них не належать. Однак формування доходів та здійснення видатків переважно на основі розподілу та перерозподілу вартості створеного продукту стосується лише державних фінансів. На рівні ж фінансів підприємств цей процес більшою мірою пов'язаний саме з обмінними відносинами. Окремі фінансисти вважають, що характерною рисою фінансів є не просто розподільні чи обмінні відносини, а процес формування і використання фондів фінансових ресурсів чи грошових коштів. Значною мірою це правильно, але дещо обмежує розуміння фінансів. На макрорівні, у сфері державних фінансів, фондовий характер фінансових відносин яскраво виражений. Однак на мікрорівні, у сфері фінансів підприємств, ці відносини сьогодні, як правило, не пов'язані з формуванням і використанням фондів. Оскільки фінансові відносини можуть мати і фондовий, і канальний характер руху коштів, наявність фондів грошових коштів не є ключовою ознакою фінансів.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух фінансових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів.

Отже, фінанси – це економічна категорію, що відображає сукупність фінансових відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання послуг населенню з боку держави та забезпечення виконання державою її функцій.

Призначення фінансів:

– забезпечити розподіл та перерозподіл ВВП;

– забезпечення безперервності процесів відтворення;

– здійснення перерозподілу коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

– вплив на інтереси суб‘єктів, регулювання різних напрямів соціально-економічного розвитку;

– утворення системи фінансових показників, які відіграють важливу роль індикаторів, стану та динаміки розвитку країни;

– забезпечення контролю між суб‘єктами господарювання за формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Як об'єктивне явище в економічному житті суспільства фінанси можуть успішно виконувати свою роль тільки за певних організаційних засад, тобто за наявності досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів.

Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевими цілями відповідного виду діяльності.

2. Характеристика функцій фінансів

Прояв сутності фінансів у реальній практичній діяльності розглядається через характеристику функцій, які притаманні даній категорії.

Згідно з економічної сутності фінансів, їм притаманні наступні функції: розподільча та контрольна. Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя - сферу матеріального виробництва, сферу обміну і споживання. Фінансовому розподілу притаманні різні види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Об'єктами дії розподільної функції фінансів є вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка набуває грошової форми (у разі перерозподілу раніше накопиченого виробничого потенціалу, покриття збитків від стихійного лиха тощо).

Суб'єктами є юридичні і фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення, а також держава.

Первинний розподіл - це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, у юридичних осіб - прибуток, у держави - прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають державний бюджет і державні фонди цільового призначення, регіональні - місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування. Відомчі - це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднань.

Провідну роль у перерозподільному процесі відіграє держава. У процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподілу. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів - направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо. Звідси виникають відносини вторинного перерозподілу.

Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держуправління тощо).

Таким чином, беручи активну участь у розподілі і перерозподілі створеної вартості фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли під час її первинного розподілу, в пропорції кінцевого використання.

Поряд з розподільною фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами розподілу та їх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів становить рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві, і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне й ефективне використання коштів. Головною контролюючою пропорцією є співвідношення між фондами нагромадження і споживання.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, паророзподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича.

Питання для самоконтролю:

6. На якій стадії суспільного відтворення виникають фінанси?

7. Як фінанси взаємодіють з іншими фінансовими категоріями?

8. Які грошові відносини виникають фінанси?

9. З чим пов’язане виникнення фінансів?

10. Що було первинною формою фіналів?

11. Коли почав офіційно використовуватися термін «бюджет»?

12. З чим пов’язані становлення і розвиток державного кредиту?

13. Назвіть чинники, що впливають на фінанси та їх розвиток в Україні.

Тема 2

ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

Лекція 3

ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

1. Історичний аспект виникнення і розвитку категорії фінансів.

2. Еволюція фінансів.

___________________________________

Мета: дослідити історичний аспект виникнення і розвитку категорії фінансів.

1. Історичний аспект виникнення і розвитку категорії фінансів.

Суспільно-економічні системи різняться економічними відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку продук­тив­них сил. Кожній суспільній системі і, відповідно, державі у цій сис­темі притаманний пев­ний фінансовий устрій. Відмінності між фінансами в окремих людських цивілізаціях зумовлено такими причинами:

1) кожній суспільній системі відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, організовуючи їх перерозподіл на користь держави;

2) у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси населення країни;

3) кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських відносин. Так, якщо рабовласницькому і феодальному устроям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер. Капіталістичне господарство
є товарно-грошовим. Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують фінанси.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з ви­ник­ненням держави при розшаруванні суспільства на класи.

У докапіталістичних цивілізаціях більша частина потреб держави задовольнялася встановленням різного роду нату­ральних повинностей і зборів. Грошові відносини в той період почали розвиватися
в армії. Так, у Римській імперії вводяться грошові виплати для найманців, офіцерів. Ці, а також інші по­треби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові по­датки. Першим таким податком був податок на купівлю й про­даж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж непро­довольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із спадку у розмірі 5%.

Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі рабо­власництва, або патріархального ладу. Роль централізованого уряду
та його функції визначалися у кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини фе­одал установлював власну систему податків. Центральна вла­да могла втручатися у господарське життя, зокрема оподатко­вувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

З розкладом феодалізмуі поступовим розвитком капі­таліс­тичної ринкової економіки все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка на­туральних зборів
і повин­ностей різко зменшується.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежу­вань між ресурсами держави і ресурсами її голови: монархи керували ресур­сами держави як своїми власними, о виникнен­ням державної скарбниці
і повним відділенням її від власності монарха (XVI-XVII ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси стали значним важелем первинного на­копи­чення капіталу, яке відбувалося в XVI-XVIII ст. У цей період державні позики й податки широко використовувалися для створення перших капіталістичних підприємств. Розви­вається система протекціонізму,
яка надала можливість першим капіталістам встановлювати на продук­цію високі ціни, отри­мувати високі прибутки, значну частину яких спрямову­валося на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають домінуючим, фінанси відображують економічні відно­сини щодо утворенням, розподілу і використання фондів грошових засобів у процесі розподілу й перероз­поділу національного доходу.

Для державних фінансів капіталістичних країн кінця XIX ст. характерним є таке:

більше 2/3 державних видатків вико­ристовувалося на військові цілі та на погашення державного боргу та відсотків по ньому;

зростають витрати на ут­римання державного апарату;

витрати на освіту та охо­рону здоров'я є незначними;

головними джерелами напов­нення бюджету держави стають податки, насамперед непрямі.

Для XX ст. характерним є стрімкий розвиток продуктивних сил, утворення монополістичних об'єднань, злиття держави з монополіями, розширення функцій капіталістичних держав. Держава не лише забезпечувала обороноздатність країни, охо­рону приватної власності на засоби виробництва, розподіл і використання суспільного продукту, а й сприяла становленню та розвитку грошово-кредитної системи, інфраструктури рин­кових відносин.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особ­ливо під час другої світової війни, різко зростають державні витрати.
У післявоєнні роки витрати держави трохи скорочу­ються і в подальшому мають тенденцію до збільшення.

Після другої світової війни у структурі державних витрат відбуваються суттєві зміни:

частка витрат на мілітаризацію зменшується;

витрати на соціальне забезпечення, освіту й охорону здоров'я, різко зростають;

у країнах Західної Європи (Нор­вегії, Швеції та ін.) витрати на соціальні потреби стали одни­ми з головних; виникає поняття "шведська модель соціалізму";

зростають капітальні вкладення держави у вугільну, газову та інші галузі промисловості, на підтримку сільського господарства;

різко зростають витрати на науково-технічний прогрес;

значного розвитку набувають місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств та приват­них національних і транснаціональних корпорацій;

виникають нові державні витрати на охорону довкілля, на­дання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Отже, історично виникнення фінансів пов'язано з двома суспільно-економічними передумовами:

1) виникнення держави й розвиток державності;

2) розвиток товарно-грошових відносин.

Ці передумови визначають об'єктивну причинуїхньої появи – потреба суб'єктів господарювання й держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їхню діяльність.

Таким чином, фінанси є однією ізконкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язано з об'єктивною необхідністю розподілу й перерозподілу вартості суспільного продукту.

Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної категорії проявляється у такому:

з одного боку, їхня сутність не може кардинально змінюватися при зміні суспільно-економічної формації, тому що вони завжди спря­мо­вані на розроблення ефективної системи формування й викорис­тання фондів і доходів, які забезпечували б виконання державою своїх функцій;

з іншого боку – у кожній формації фінанси мають свої відмінності за соціальною спрямованістю, ролі у суспільному виробництві, конкретними формами фінансових відносин.

Фінанси – це система грошових відносин з приводу формуван­ня і використання фондів, необхідних державі для виконання своїх функцій.

Фінанси як економічна категорія. Оскільки економічними є від­но­сини із приводу виробництва, обміну, споживання й розподіли сукупного суспільного продукту, то як економічна категорія фінанси характеризуються рядом специфічних ознак, які дозволяють виділити фінансові відносини із загальної сукупності грошових відносин:

§ грошовий характер;

§ розподільчий характер;

§ матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Грошовий характер. Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реаль­ним рухом грошових коштів. Немає грошей – не може бути й фінансів. Але на відміну від грошей фінанси не можна реально відчути дотиком. Отже, фінанси – це економічні відносини між держа­вою й суспільством, які виражаються через рух грошових потоків. Тому у суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише такі операції, які можна оцінити у вартісних вимірниках.

Розподільчий характер. Розподільний характер фінансових відносин проявляється у такому: сферою виникнення фінансових відно­син є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту на зарплату й прибуток; на основі фінансів відбувається й подальший пе­ре­розподіл вартості між суб'єктами господарювання (вилучення час­тини прибутку на користь держави, сплата податків громадянами й т.д.). Таким чином, фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

§ підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції й послуг;

§ підприємствами й вищими організаціями при створенні централізованих фондів, грошових ресурсів і їхньому розподілі;

§ державою й підприємствами при сплаті ними податків у бюд­жетну систему й фінансуванні витрат;

§ державою й громадянами при внесенні ними податків;

§ підприємствами, громадянами й позабюджетними фондами при сплаті платежів і одержанні ресурсів;

§ окремими ланками бюджетної системи;

§ органами майнового й особистого страхування, підприємст­­вами, населенням при сплаті страхових платежів і відшкодуванні збитку після настання страхових випадків.

Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси. Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, які прий­мають специфічну форму фінансових ресурсів: вони фор­муються у суб'єктів господарювання й держави за рахунок різних гро­шових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на роз­ширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Отже, фінансові відносини завжди пов'язано з формуванням грошових фондів і нагромаджень, які приймають форму фінансових ресурсів.

Специфічні ознаки фінансів як економічної категорії дозволяють дати таке визначення: фінанси – це грошові відносини із приводу формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання й держави з метою задоволення суспільних інтересів
і потреб, що виникають у процесі розподілу й перерозподілу на макрорівні вартості внутрішнього валового продукту й національного доходу, на мікрорівні – виторгу й прибутку.

2. Еволюція фінансів.

Соціально-економічна сутність фінансових відносин полягає у дослідженні питання – за рахунок кого держава одержує фінансові ресурси й у чиїх інтересах їх використовує.

Суспільне призначення фінансів відображується у тому, що вони:

-забезпечують розподіл ВВП на потреби юридичних і фізичних осіб;

-забезпечують кругообіг фінансових ресурсів;

-здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між облас­тями, регіонами, соціальними верствами, і окремими фізичними
та юридичними особами;

-впливають на суб'єктів розподільчих відносин;

-відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою держави;

-забезпечують контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси як економічний інструмент кількісно і якісно впливають
на сус­пільне виробництво. Вплив фінансів на суспільне виробництво здійснюється через:

-забезпечення джерел економічного розвитку;

-регламентування процесу формування фінансових ресурсів і їхнього використання за допомогою фінансового механізму.

Кількісний вплив фінансів на суспільне виробництво характеризується пропорціями розподільного процесу – обсягом і про­по­зицією мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів. Якісний – впливом на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання, через різні форми організації фінансових відносин і пов'язаний з перетворенням фінансів у стимул розвитку економіки, що стає можливим, якщо умови й принципи формування прибутків, фондів, напрямів їхнього використання погоджено з еконо­міч­ними інтересами суб'єктів господарювання.

Сутність фінансів розкривають їхні функції. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу й контрольну.

Суть розподільчої функції полягає у тому, що фінанси виступають інструментом розподілу й перерозподілу ВВП. Механізм дії розпо­дільчоїфункції фінансів зв'язано зі схемою розподілу ВВП і містить
у собі такі стадії:

1)первинний розподіл – це розподіл знову створеної вартості (V+m) і формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у форму­ванні ВНП. Первинні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва:

а) заробітна плата працівників сфери матеріального виробництва (V);

б) доходи підприємств сфери матеріального виробництва (m).

Проте первинні доходи не утворять суспільних грошових фондів, необхідних для розвитку пріоритетних областей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Тому необхідним є подаль­ший розподіл або перерозподіл національного доходу.

2)перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів;

3)вторинний розподіл – другий етап перерозподілу у частині формування первинних доходів фізичних осіб бюджетної сфери.

Перерозподіл національного доходу пов'язано з:

§ міжгалузевим і територіальним перерозподілом коштів в інте­ресах найбільш ефективного й раціонального використання доходів і нагро­маджень підприємств;

§ наявністю поряд із виробничою невиробничої сфери, в якій на­ціо­­­­нальний доход не створюється (охорона здоров'я, освіта, соціальне забезпечення й т.п.);

§ перерозподілом доходів між різними соціальними групами населення.

Внаслідок такого перерозподілу утворюються вторинні доходи .
До них відносяться доходи, отримані у галузях невиробничої сфери, податки. Вторинні доходи є основою для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу.

Отже, перерозподіл національного доходу здійснюється між вироб­­ничою й невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами країни, формами власності й соціальними групами населення. Кінцевою метою розпо­ділу й перерозподілу валового внутрішнього продукту, що здійсню­ються за допо­могою фінансів, є розвиток продуктивних сил, створення ринкових структур економіки, зміцнення держави, забезпечення високого рівня життя населення.

Суть контрольної функції полягає у тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільчих відносин. Контроль охоплює виробничу й невиробничу сфери, всю діяльність юридичних і фізичних осіб і держави.

Одним із важливих завдань фінансового контролю є перевірка дотримання законодавства по фінансових питаннях, своєчасності й пов­ноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, податковими органами, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств по розрахунках і платежах.

Контрольна функція фінансів реалізується через діяльність фінансових органів. Працівники фінансової системи й податкової адміністрації здійснюють фінансовий контроль у процесі фінансового планування, при виконанні доходної й видаткової частин бюджетної системи.

Питання для самоконтролю:

1. На якій стадії суспільного відтворення виникають фінанси?

2. Які грошові відносини виражають фінанси?

3. Як фінанси взаємодіють з іншими економічними категоріями?

4. З чим пов'язане виникнення фінансів?

5. Що було первинною формою фінансів?

6. Що таке доменіальний устрій?

7. Коли офіційно почав використовуватися термін "бюджет"?

8. Як розвивались позабюджетні фонди?

9. З чим пов'язані становлення і розвиток державного кредиту?

10. Назвіть чинники, що впливають на фінанси та їх розвиток в Україні.

Тема 3

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

Лекція 4

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

2. Розвиток фінансової науки в Україні

3. Сучасна світова наукова фінансова думка

____________________________________________

Мета: проаналізувати історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки, розвиток фінансової науки в Україні; дослідити стан сучасної світової наукової фінансової думки.

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Фінансова наука як соціальне явище виникла у середині XV століт­тя, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів для задоволення різноманітних потреб держави.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли у світі відбулися значні зміни державного устрою, які пов'язано з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії,
і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба у значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці «Фінан­сові нерви держави» (1577 р.) пов'язують із початком фінан­сової науки. Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінан­сів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських рес­публік
та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячено проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.

У другій половині XVII століття було оприлюднено відому працю Вільяма Петті «Трактат про податки і збори». В. Петті вперше надає наукові трактування багатства держави, значення грошей в еко­но­міці та методи їх використання, тлумачення ціни речей, яка виз­начається кількістю часу, затраченого на їх виробництво. Ці важливі наукові засади вплинули на подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

Вагомий внесок у розвиток фінансової науки у XVII–XVIII століт­тях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зон­не­фельд (представники німецької школи камералістики), які значної уваги приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із на­родним господарством та залежності рівня добробуту населення від пла­тоспроможності щодо податків.

У 1746 р. Ф. Юсті видає свою основну працю «Система фінан­сового господарства», в якій вперше системно було викладено основні положення фінансової науки. Погляди Ф. Юсті на фінанси загалом
і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки у багатьох європейських країнах.

Наприкінці XVIII століття спостерігається певне пожвав­лення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття у га­лу­зях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та полі­тиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.

Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати у галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподат­кування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Хоча основна ідея фізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на помилковому уявленні, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю, проте вони найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва. Заслу­ги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі у процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів.

Під час становлення політичної економії як науки, фінансова наука у працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Проте, слід відзначити внесок А. Сміта щодо виокремлення фінансів у самостійну науку, який полягає у такому:

на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації він включив землю, працю й капітал, що надало змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами;

обґрунтував поділ державних витрат на загальнодержавні та міс­цеві, а також розробив принципи оподаткування, згідно з якими: податки мають сплачувати всі відповідно до одержаних доходів; податки мають бути визначені завчасно, податок повинен сплачуватися в зручний для платника час; стягнення податків повинно бути дешевим;

довів доцільність обмеження підприємницької діяльності держави.

Ідеї А. Сміта, які викладено у його праці «Дослідження про багатство народів», сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійного значення. У поглядах вченого виявились ключі до ро­зу­міння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися при прийнятті державних рішень
у галузі фінансів.

До числа найобдарованіших і найпослідовніших прихильників учення А. Сміта належить Д. Рікардо. У своїй праці "Початок політичної економії і оподаткування" він створює нову теорію податків, стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибуток підприємця – основне джерело доходів держави. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також відображення у законодавствах багатьох країн.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. У цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба у наукових дослідженнях в галузі фінансів. Саме у цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К.Г. Pay, який написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки". Підручник К.Г. Pay має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами.
Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вищих навчальних закладах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковува­ного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише у межах бюджетної системи.

2. Розвиток фінансової науки в Україні

Становлення фінансової науки в Україні відбувалося у контексті
її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених. Лише починаючи з другої половини XIX століт­тя з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка.

Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії
та статистики він порушує фінансові проблеми того часу. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою «Сила податкова Галичини», в якій досліджує наявну податкову систему імперії та вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.

Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фі­нан­сових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення по­датків для Галичини та скорочення видатків на її економічні
й соціальні цілі.

Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи у Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Водночас І. Франко у своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя у країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають
у зво­рот­ному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зрос­танням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно – доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці, що підвищує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу і не вимагають від приватних осіб приносити у жертву свої майнові інтереси.

Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М.І. Туган-Бара­новський намагався втілити у життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної Ради. Цікавими є думки М.І. Туган-Барановського з приводу ролі грошей у здійсненні вироб­ничих циклів. Так, на його думку, у період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. У свою чергу низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка об'єктивно йде до краху, Туган-Бара­новський доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінан­сової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії у довоєнній Чехословаччині.
У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добри­ловський у своїх наукових твердженнях дотримувався західно­європейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна дослід­жувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінан­сист М.І. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийш­ла у 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її грома­дянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей
у формі податків.

До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге, відомий як дер­жавний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

Заслуговують на увагу роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка. Основну його працю "Погляд на розвиток вчення про податки", яка вийшла у Харкові в 1870 році, присвячено дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рі­кардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко доходить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди Сея про продуктивну і непродуктивну працю, він стверджує, що послуги держави – це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продук­тивною і повинна обкладатися податками.

Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що у працях вчених-фінансистів більше розгля­даються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, I.I. Патлаєвського, М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний роз­поділ державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, які було започатковано М.П. Ясно­польським, розвиваються сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні – актуальні при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представ­ників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а у деяких випадках – і випереджала її.

3. Сучасна світова наукова фінансова думка

Центральне місце у наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке має за­безпе­чу­ватися за допомогою демокра­тичних інститутів держави та політичної волі правлячої еліти. Обов'язковою умовою для цього є розвиток при­ват­ного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з ура­ху­ванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.

Вперше основні положення теорії суспільного добробутубуло розроблено італійським економістом В. Парето (1848 – 1923 pp.). Відповідно до його тверджень: зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли мате­ріальне становище певних соціальних груп покращується без погір­шення його для інших; видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не за­шко­дить іншим напрямкам; фінанси відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліп­шення добробуту всіх: коли існує великий розрив між бага­тими і бідними, то до­цільно фінансовими методами здійснити пере­розподіл на користь бідних верств населення.

З оптимуму Парето випливає декілька важливих висновків,
що мають для фінансової науки першорядне значення: усілякі зміни або реформи у фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення; всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер.

Важливим для сучасної фінансової науки є дослідження
про функціонування фінансів в умовах демократичного середовища. Питання про співвідношення демократії і фінансів дослід­жують багато вчених-фінансистів, проте найяскравішим представником цього напрям­ку слід вважати американського вченого Дж. Бюкенена. Його нау­кові праці "Державні фінанси в демократичному процесі" (1967 р.)
і "Попит та пропозиція суспільних благ" (1972 р.) є одними із фунда­ментальних робіт у сучасній світовій фінансовій думці. Дж. Бюкенен досліджував передусім поведінку як окремих громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків. За цикл робіт із розробки теорії суспіль­ного вибору та методів прийняття фінансових рішень Бюкенену
в 1986 р. було присуджено Нобелівську премію.

До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави", яка вийшла
в 1978 р. У ній дуже стисло та обґрунтовано викладено суть податків
і їх­ній зв'язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне обґрунтування еволюції податків у сучасних умовах.

Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є насам­перед плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до ана­лізу явищ суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із позицій суспільних інтересів. Фінансова нау­ка в працях зарубіжних вчених позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.

Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока етика наукової полеміки, суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення, плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні об‘єкти наукових фінансових досліджень сьогодення.

2. Наведіть ознаки сучасної парадигми західної фінансової науки.

3. Які проблеми впливають на особливості сучасної фінансової науки.

4. Охарактеризуйте основні ознаки теорії держави добробуту.

Тема 4

ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

Лекція 6

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТА ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

1. Суть фінансової політики держави.

2. Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових.

3. Фінансовий механізм та його структурні елементи.

______________________________

Мета: з’ясувати суть, принципи та види фінансової політики держави; фінансовий механізм та його структурні елементи.

1. Суть фінансової політики держави.

Фінансова політика визначається як:

§ політика держави та інших суб’єктів господарювання у сфері
фінансів;

§ складова частина економічної політики держави (суб’єктів
економіки);

§ сукупність фінансових заходів (розподільчих та перероз­подільчих), які здійснюються відповідними суб’єктами через фінансову систему.

Залежно від півня економічної системи розрізняють:

§ фінансову політику держави (макрорівень);

§ фінансову політику підприємства (мікрорівень).

Фінансова політика держави є складовою економічної полі­тики держави. У ній конкретизуються головні на­прями розвитку народного господарства, визначаються загаль­ний обсяг фінансових ресурсів,
їх дже­рела та напрями вико­ристання, розробляється механізм регулювання та стимулю­вання соціально-економічних процесів фінан­со­вими методами. Зміст фінансової політики подано на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Зміст фінансової політики держави

Водночас фінансова політика – відносно самостійна сфера діяльності держави, найважливіший засіб реалізації політики держави
у будь-якій сфері суспільної діяльності.

Основною метою фінансової політики є оптимальний роз­поділ ВВП між галузями народного господарства, соціальни­ми групами населення, територіями. На цій основі мають за­безпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добро­буту населення.

Головне завдання фінансової політики – це забезпечення відповідними ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

Поняття фінансової політики держави можна розглядати у вузькому та широкому розумінні (табл. 4.1).

Фінансову політику держави спрямовано на мобілізацію, розподіл
та перерозподіл фінансових ресурсів. В основі цих операцій лежить вибір:

§ джерел та методів формування фінансових ресурсів;

§ суб'єктів – власників чи розподілювачів фінансових ресурсів;