Підприємства з видобутку та переробки уранової руди

Аварія на підземній споруді — небезпечна подія на шахті, гірничій виробці, підземному складі чи сховищі, у транспортному тунелі чи рекреаційній печері, пов'язана з раптовим повним чи частковим руйнуванням споруд, що створює загрозу життю і здо­ров'ю людей, які там перебувають, і (чи) завдає матеріальних збитків.

Підприємства з видобутку та переробки уранових руд розташо­вані у Дніпропетровській, Кіровоградській та Миколаївській облас-

тях і належать до виробничого об'єднання "Східний гірничозбага-чувальний комбінат" (ВО СГЗК). Видобування уранової руди, в ос­новному, проводиться на Жовтоводському, Кіровоградському та Смо-лінському рудниках. У 1996 році передано для промислового вико­ристання Новокостянтинівське родовище, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже декіль­ка років не експлуатуються, і там тривають рекультиваційні робо­ти, після чого землі будуть передані у господарське викори-стання. Переробка уранових руд з метою отримання закису-окису урану виконується на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що розташо­ваний у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для уранодобування та уранопереробки є те, що май­же всі їх відходи є джерелами радіоактивного забруднення навко­лишнього середовища.

5.2.7. Хімічно небезпечні об'єкти

Потенційно небезпечні хімічні речовини та біологічні препа­рати — хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, що їх виготовляють на території України чи отримують з-за кордону для використання у господарстві і побуті, які негативно впливають на життя та здоров'я людей, тварин і рос­лин, а також довкілля, у зв'язку з чим ці речовини та препарати обов'язково вносять до державного реєстру потенційно небезпеч­них хімічних речовин і біологічних препаратів.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є по­тенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об'єкти. При аваріях або зруйнуванні цих об'єктів мо­жуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподар­ських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1) заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

2) заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3) виробництва інших галузей промисловості, які використову­ють СДОР;

4) підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5) залізничні станції і порти, де концентрується продукція хіміч­них виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщен­ня СДОР;

6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7) склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

8) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського гос­подарства.

Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпеч­них об'єктах можуть бути:

— поломки деталей, вузлів, устаткування, ємностей, трубопроводів;

— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

— неполадки у системі контролю і забезпечення безпеки вироб­ництва;

— порушення герметичності зварних швів і з'єднувальних фланців;

— організаційні і людські помилки;

— пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної об­становки;

— акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або сторонніх осіб;

— зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Існує можливість виникнення значних аварій, якщо наявне виті­кання (викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути наслідком таких обставин:

— заповнення резервуарів для зберігання понад норму при по­милках в роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що кон­тролюють рівень;

— пошкодження вагона — цистерни з хімічно небезпечними ре­човинами або ємностей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпеки, що контролюють тиск;

— розрив шлангових з'єднань у системі розвантаження;

— полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання;

— витікання хімічно небезпечних речовин із насосів;

— витікання хімічно небезпечних роговин із труб, використання непридатних матеріалів, екзотермічні реакції через вихід з ладу системи безпеки;

— при виготовленні деталей обладнання, втрата енергії, відмова у роботі машин та інше.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпеч­них об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару по­вітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. т сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

1-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного за­раження від кожного з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів;

2-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 одиниць;

3-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного за­раження від кожного мешкає менше 40 тис. осіб) — 1134 одиниць;

4-й ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зара­ження від кожного не виходять за межі об'єкта) — 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн осіб (38,5 % від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до 1 ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження перебуває понад 50 % мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50 % меш­канців) — 47 АТО; до 3 ступеня (від 10 до 30 %) — 108 АТО.

Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної, гірни­чодобувної та переробної промисловостей, які в основному базують­ся на оперуванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вважав ще славнозвісний Парацельс (1493—1541): "Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отруту і ліки..."

Виробництво, транспортування і зберігання СДОР суворо регла­ментується спеціальними правилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробничих спо-

руд, складів, ємностей, технологічних ліній, трубопроводів та інше. Внаслідок дього великі кількості СДОР можуть потрапити в навко­лишнє середовище: на поверхню ґрунту, різноманітні об'єкти, в ат­мосферу і поширитися на території населених пунктів, що може бути причиною масових отруєнь робітників виробництва і населен­ня. У 1998 році внаслідок 22 аварій з викидом (загрозою викиду) загинула 1 та постраждало 26 осіб.

Небезпека ураження людей може виникнути при ліквідації хімічної зброї, складовою частиною якої є високотоксичні бойові отруйні речовини.

5.2.8. Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогни­щем, що поширюється у часі та просторі.

У народному господарстві України діє понад 1200 великих вибу-хо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речо­вин.

Вибухи, і як їх наслідок — пожежі, трапляються на об'єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах.

В процесі виробництва за певних умов стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, торф'яний, алюмінієвий, бо­рошняний та зерновий пил, а також пил з бавовни та льону.

Переважна кількість вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів роз­ташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, мета­лургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафто- та га-зопромисли і вугільні шахти, у тому числі надкатегорійні по метану та вибухонебезпеці вугільного пилу.

Щорічно в дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожну годину у вогні гине 1 особа і близько 20 осіб отримують опіки та травми. Внаслідок 121 пожежі (вибухів) на промислових об'єктах та на транспорті загинуло 141 та постражда­ло 154 особи. Крім того, зареєстровано 83 побутові пожежі (вибухи), внаслідок яких загинуло 134 та постраждало 99 осіб.

5.2.9. Газо-, нафто- та продуктопроводи

Аварія на трубопроводі — аварія на трасі трубопроводу, пов'я­зана з викидом (розливом) шкідливих хімічних чи пожежо-вибухо-небезпечних речовин, що призвела до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень чи завдала шкоди довкіллю. Залежно від виду транспортного продукту, розрізняють аварії на газопроводах, нафтопроводах, продуктопроводах та інших трубопроводах.

По території України протяжність магістральних газопроводів становить понад 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів — 3,9 тис. км. їх роботу забезпечує 31 компресорна нафтоперекачу­вальна і 89 компресорних газоперекачувальних станцій. Протяжність продуктопроводів становить 3,3 тис. км.

Аналіз стану основних фондів та технічного обладнання нафто-, газо- і продуктопроводів показує, що існуюча їх мережа до теперіш­нього часу виробила свій ресурс і нежиття заходів з її відновлення найближчим часом може призвести до значного підвищення аварій­ності в цій галузі економіки. При цьому 4,79 тис. км (14 %) лінійної частини магістральних газопроводів відпрацювали свій амортизацій­ний строк, а 15 тис. км (44 %) мають малонадійні та неякісні анти­корозійні покриття з полімерних стрічкових матеріалів, що призво­дить до інтенсивної корозії металу труб. Потреба в оновленні лінійної частини магістральних газопроводів становить 500 км на рік. Фак­тичне виконання робіт з капітального ремонту та реконструкції газотранспортної системи майже у 10 разів нижча від потреби.

5.2.10. Об'єкти комунального господарства

Досить критичне становище в країні склалося у комунальному господарстві. Сучасний стан водопровідно-каналізаційного госпо­дарства (далі — ВКГ) характеризується незадовільним технічним станом споруд, обладнання, недосконалістю структури управління галуззю та нормативно-правової бази для забезпечення її надійного й ефективного функціонування.

Четверта частина водопровідних очисних споруд і мереж (у вар­тісному виразі) фактично відпрацювала термін експлуатації, 22 % мереж перебуває в аварійному стані. Скінчився термін експлуатації кожної п'ятої насосної станції. Фактично закінчився строк екс­плуатації половини насосних агрегатів, з яких 40 % потребує замі­ни. Планово-попереджувальний ремонт виконується на 73 %.

Кількість аварій на водопровідних мережах України значно пере­вищує відповідний рівень у країнах Європи. У системах каналізації амортизовані 26 % мереж і 7 % насосних станцій, а також 48% насосних агрегатів, 46 % з яких потребує заміни. Планово-попере­джувальний ремонт виконується лише наполовину.

На сьогоднішній день у водойми скидається без попереднього очищення близько 250 м³ на добу стічних вод.

Понад 1250 сільських населених пунктів забезпечується при­візною питною водою.

Майже половина підземної води подається комунальними водо­проводами з відхиленням від стандарту: має підвищену загальну жорсткість, підвищений вміст сухого залишку, заліза, марганцю, фтору, нітратів і аміачних сполук та інших показників.

Надходження у водні об'єкти значної кількості небезпечних і отруйних речовин, скидання міських та промислових стічних вод, зливових стоків із забудованих територій, промислових об'єктів та сільськогосподарських угідь, пошкодження на водопровідних (до 2 одиниць за рік на кілометр) та каналізаційних (до 0,3 одиниці за рік на кілометр) мережах значно погіршують екологічний стан джерел водопостачання. Обмежені технічні можливості в очищенні питної води і забезпеченні нею в достатній кількості населення Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської та ряду інших областей, міста Севастополя призводять до небезпеки виникнення та поширення інфекційних захворювань.

Нині 344 870 об'єктів комунального господарства підлягає обсте­женню для визначення їх технічного стану. Непридатними для по­дальшої експлуатації визначено 900 об'єктів, з них 250 об'єктів та 4370 км інженерних мереж перебувають у вкрай загрозливому тех­нічному стані.

Сьогодні в Україні експлуатуються понад 17 тис. мостів. Майже всі вони не мають відповідного догляду, їх стан не контролюється. На шляхах загального користування 34 % мостів побудовані до 1961 ро­ку, хоча розрахунковий термін служби не перевищує 30—40 років.

Понад 80 % енергоблоків на теплових електричних станціях України вже відпрацювали свій розрахунковий ресурс, а 48 % пере­вищили граничний ресурс. 40—50 тис. км електромереж введені в експлуатацію до 1970 року і практично відпрацювали свій ресурс.

В Україні експлуатуються тільки в основних галузях промисло­вості понад 35 млн т несучих металевих конструкцій і понад 259 млн м³ залізобетонних конструкцій. Вони сконцентровані, на­самперед, на об'єктах базових галузей: чорної металургії, вугледо­бувної, енергетичної, хімічної, нафтогазової, машинобудівної, судно­будівної. Конструкції мають значне фізичне зношення.

Такий стан з будівлями і спорудами, які введені в експлуатацію не тільки 50—70 років тому, але й за останні 10—20 років, свідчить, що в їх утриманні немає належного порядку, відповідної системи, яка б забезпечувала кваліфіковану експлуатацію, інженерну діагно­стику їх стану, вчасного ремонту, реновації та попереджувала б аварії, забезпечуючи тим самим збереження народного надбання, безпеку, небажані порушення екологічного стану навколишнього природно­го середовища.