Природні пожежі

Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф'я­них пожеж різко зростає.

Лісові пожежі — неконтрольоване горіння на землях лісового фонду. Вони виникають, в основному, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності). Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вог­нища, недопалки, сірники). Із маленького, ледь помітного язичка полум'я кинутого на землю сірника вогонь може швидко розрости­ся і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своє­му шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому, звісно, створюється велика загроза населеним пунктам, жит­тю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з віднос­ною вологістю повітря ЗО—40 %. Для західних областей України найбільш небезпечними у пожежному плані стають сухі місяці — липень, серпень. А іноді — квітень, травень.

Залежно від характеру горіння, швидкості поширення вогню та розмірів пошкодження лісу, розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (тор­ф'яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев.

Найбільш поширені низові пожежі, частка яких становить близько 80 % з усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згоряння хвой­ного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайнику, тра­в'янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бу­релому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташо­ваних безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора-два метри). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість поширення вогню при цьому невелика — сто-двісті метрів за годину, а за сильного вітру — до кілометра на рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів на схилах.

Крім того, вони бувають рухливі і тривалі. Перші характеризу­ються швидким рухом (в декілька сотень метрів, а іноді і декілька кілометрів за годину) і димом світло-сірого кольору. Тривалі ж повністю спалюють надґрунтовий покрив. Висота полум'я при цьо­му більша, але інтенсивність поширення невелика — не перевищує декількох сотень метрів за годину.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак можуть бути ще і вершинні по­жежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супрово­ду низинної пожежі вони довго тривати не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому ста­новить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8—25 км за годину.

Як і низові пожежі, верхові також поділяються на рухливі і три­валі. Але рухливі супроводжуються димом темного кольору.

Торф'яна пожежа — загоряння висушеного торфовища внаслі­док природних чинників або викликане штучно. Підземні (ґрун­тові або торф'яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продов­ження низових або верхових. Заглиблення низових пожеж почи­нається біля стовбурів дерев, потім воно поширюється в усі боки до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж створю­ються завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак тор­ф'яні пожежі можуть і не бути результатом лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів, і в ці порожнини можуть провалюватися люди й техніка.

Найчастіше пожежонебезпечні умови складаються в степовій, поліській та "лісостеповій зонах, горах Криму. Найбільш поширени­ми є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають понад 10 млн га території України. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 % — у східному, 10 % — в південному, 8 % — в південно-західному і 32 % — в західному регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодняки. Внаслідок широкомас­штабних робіт із заліснення на сотнях тисяч гектарів створені сос­нові насадження, що досягли на цей час критичного в пожежному плані віку 15—ЗО років.

Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати наростання потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно мен­ша від науково-обґрунтованих норм. Така ситуація найхарактерні­ша для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтав­ської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

В середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тис. пожеж, якими знищується понад 5 тис. га лісу. У 1998 році зареєстровано 78 лісових та торф'яних пожеж.