Масові інфекційні захворювання і отруєння людей

З-поміж інфекційних захворювань найбільше поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епіде­мічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епі­демічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфек­ції. В країні дуже поширені активно діючі природні вогнища бага­тьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 облас­тях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасни­ці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нилу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях).

Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Дайма та інших природно-вогнищевих інфекцій.

Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне по­ширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи ба­гатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж 1 району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень за-

хворюваності на цій території. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хво­роба Гамборо, хвороба Марека. У 1998 році зареєстровано 17 інфекцій­них захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.

Хвороби та шкідники рослин. Епіфітотія — масове, поширю­ване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супро­воджується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продук­тивності, за якого уражено більше 50 % їх поверхні.

В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія бо­рошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку най-небезпечнішого шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки. У 1998 році зареєстровано 1 ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Таким чином, у зв'язку з наявністю в Україні досить значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколиш­нього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від сти­хійного лиха, поруч із захистом від надзвичайних ситуацій техно­генного характеру, є важливим державним завданням.

5.2. ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних си­туацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами об­становка характеризується як дуже складна.

Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з заги­беллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом, АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення знач­ної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України 1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" за­тверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розріз­няють:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

— надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряно­го басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'я­зані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядер­них установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, на­пад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викраден­ня (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлен­ня вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідка­ми застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речо­вин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками ви­значаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше обла­стей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або

загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що пе­ревищують власні можливості окремої області (Автономної Респуб­ліки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсот­ка обсягу видатків відповідного бюджету;

2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністра­тивних районів (міст обласного значення) — Автономної Республі­ки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перене­сенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна си­туація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, за­грожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпеч­ного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небез­печних об'єктів;

4) надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна си­туація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних над­звичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: за­гальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості вели­ких промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і уста­новок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для люди­ни, економіки і природного середовища або здатні створити її вна-

слідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (за-раження).навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно тех­ногенно небезпечних виробництвах. До них належать насамперед хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно небезпечні об'єкти, вибухо-та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічно небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека від аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифі­кувати за такими основними ознаками:

— за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонально­го і загальнодержавного рівнів);

— за галузевою ознакою (у сільському господарстві; у лісовому господарстві; на заповідній території (об'єкти особливого приро­доохоронного значення); у водоймах; на матеріальних об'єктах — об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення (персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо).

Аварії техногенного характеру класифікуються також з ураху­ванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Розглянемо більш детально надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Транспортні аварії (катастрофи)

Щорічно в Україні транспортом загального користування пере­возиться понад 900 млн т вантажів (у тому числі велика кількість небезпечних), і понад 3 млрд пасажирів. На частку залізничного транспорту припадає близько 60 % вантажних перевезень, авто­мобільного — 26 %, річкового і морського — 14 %.

Оскільки транспортом перевозяться і потенційно небезпечні ван­тажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речови­ни — 15 % від загального обсягу вантажів), небезпека життя і здо­ров'я людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондів всіх видів транспорту. Рівень зношення транспортних засобів ста­новить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значно більше, ве­лика кількість транспортних засобів підлягає списанню.

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо із заги­беллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потен-

ційну небезпечність транспорту як галузі господарства. У 1998 році сталося 109 аварій та надзвичайних подій на транспорті, внаслідок яких загинуло 64 та постраждало 80 осіб.

5.2.1. Залізничний транспорт

Залізнична аварія — аварія на залізниці, яка призводить до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень, псування однієї чи декількох одиниць рухомого складу аж до вилучення його із обігу і (чи) спричинила повне припинення руху на час, що пере­вищує нормативний.

Аварія потягу — зіткнення пасажирського або вантажного потя­гу з іншим потягом чи іншою перешкодою, сходження з рейок рухомого складу потягу, що призводить до загибелі людей чи отри­мання тілесних ушкоджень людей, пошкодження рухомого складу аж до вилучення його з обігу, а також якщо цілковита перерва руху на окремій дільниці перевищує нормативний час усунення наслідків зіткнення чи сходження рухомого складу.

Основними причинами аварій та катастроф на залізничному транспорті є: несправності колій рухомого складу; засобів сигналі­зації, централізації та блокування; помилки диспетчерів; неуважність та халатність машиністів.

Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сходженні ру­хомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключають­ся розмиви залізничних колій, обвали, осипи, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких як гази, легкозаймисті, вибухонебезпечні, ядучі, отруйні та радіоактивні речовини, виника­ють вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів.

За останні роки різко зменшилося оновлення основних фондів залізничного транспорту. Якщо у 1996 році було закуплено 17 па­сажирських вагонів, то у 1997 році не закуплено жодного. Рівень зношення пасажирських вагонів становить 60 %. Відпрацювали нормативний строк і підлягають списанню 50 % вагонів електро- і 35 % — дизельних поїздів. Підлягає заміні понад 20 % залізничних колій, 16 % залізничних колій перебувають в аварійному стані. Стан технічних засобів не забезпечує повною мірою безпечну експлуата­цію залізничного транспорту. Число аварій і катастроф на заліз­ничному транспорті у 1997 році, порівняно з 1996 роком, практично не змінилось (катастроф і аварій, відповідно, у 1996 році — 7,13, у

1997 — 4,2Т). Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно зазначити елементарні помилки обслуговуючого персоналу, які призводять до аварій і катастроф.

Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небез­печні.

5.2.2. Морський та річковий транспорт

Корабельна аварія (катастрофа) — аварія морського (річко­вого) об'єкта, внаслідок якої він затонув або сталося його повне конструктивне зруйнування.

Зіткнення морських (річкових) об'єктів — зближення морських (річкових) об'єктів до фізичного контакту між ними, яке супрово­джується завданням шкоди цим об'єктам, їх технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам.

Зіткнення морського (річкового) об'єкта з нерухомим об'єктом зіткнення і морського (річкового) об'єкта із стаціонарними берего­вими спорудами, яке супроводжується завданням шкоди морсько­му (річковому) об'єкту, його технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам, а також береговим спорудам.

Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по річці, акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, по­жежа витікання небезпечних речовин, порушення норм експлуа­тації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.

Найбільша небезпека виникає тоді, коли виходять з ладу спу­скові пристрої. Причиною цього може бути швидкоплинність аварії, раптове перекидання корабля чи його надмірний крен. Неможливість покинути в таких випадках корабель призводить до того, що паса­жири втрачають шанси на порятунок і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні в останні роки визначалось: збільшен­ням числа порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден — 22 роки, а за останні 11 років

Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз де­сятки морських суден з екіпажами переважно без засобів існування перебувають в іноземних портах, що може призвести до виникнен­ня надзвичайної ситуації на цих суднах.

5.2.3. Авіаційний транспорт

Катастрофа авіаційна — небезпечна подія на повітряному судні, у польоті чи аеродромному циклі, внаслідок якої гинуть, зазнають тілесних ушкоджень чи безвісти зникають люди, зруйновано чи зіпсо­вано повітряне судно або матеріальні цінності, які на ньому перево­зилися, наземні споруди.

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літа­ками і вертольотами) набуло величезних масштабів у всіх розвину­тих країнах, у тому числі й в Україні.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-по­садковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вими­кання двигунів.

В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного рівня, а при катастрофі, крім цього, ще маємо і людські жертви.

У зв'язку з тим, що число пасажирів, що розміщуються у сучас­ному літаку, значно збільшилося, зросло і число жертв авіаката­строф. Наприклад, максимальне число постраждалих може стано­вити: на літаку АН-2 — 12 осіб, на АН-24 — 47 осіб, на Як-42 — 113 осіб, ТУ-154 — 168 осіб, ІЛ-86 — 324 особи.

Найбільш трагічна подія у 1997 році — катастрофа українсько­го літака ЯК-42 поблизу міста Салоніки, наслідком якої стала заги­бель екіпажу і пасажирів рейсу Одеса — Салоніки — громадян Украї­ни, Греції, Німеччини та Польщі (всього — 70 осіб). Ця катастрофа, незважаючи на відсутність остаточних висновків про причини події, Ще раз підкреслила досить критичний стан аварійності на повітря­ному транспорті України.

5.2.4. Дорожньо-транспортні події

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) — подія, що сталася під час руху транспортного засобу та призвела до загибелі чи пора­нення людей або до матеріальних збитків.

В останні роки на дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному тран­спорті, враховуючи і приватний, лише за 1997 рік сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 5988 осіб, травмовано 41,96 тис. осіб. Дорожньо-транспортних надзвичайних ситуацій за­реєстровано 118, в яких загинуло 234 особи та травмовано 464 особи (до надзвичайних ситуацій віднесені ДТП з приватним автотранс­портом, наслідком яких була загибель 3 та більше осіб, або кількість постраждалих 5 та більше осіб). У 1998 році внаслідок 100 дорож­ньо-транспортних пригод загинуло 250 та постраждало 222 особи.

Причини дорожньо-транспортних пригод можуть бути різно­манітні. Це, насамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності автомобілів, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка осіб, що керують автомобілем, повільна їх реакція. Не­рідко причиною аварій і катастроф стає керування автомобілем осіб у нетверезому стані. До серйозних дорожньо-транспортних подій призводить невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження не­безпеки. Все це в сукупності призводить до великих втрат.

Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних пе­реїздах; низький технічний стан автомобілів; перевищення швид­кості руху; взаємодії водій — пішохід та інші.

5.2.5. Радіаційно небезпечні об'єкти

Потенційно небезпечний об'єкт — об'єкт, на якому використо­вуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транс­портуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речо­вини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють загрозу виникнення НС.

Аварія з викидом (розливом) радіоактивних речовин — ава­рія на радіаційно небезпечному об'єкті, яка спричинила викид (роз­лив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів

і (чи) потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує вста­новлені норми і загрожує довкіллю.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце зай­мають радіаційно небезпечні об'єкти {РНО). Вони, як відомо, яв­ляють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього при­родного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зара­ження) людей через їхню необізнаність і недостатню захищеність.

До типових РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприєм­ства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енерге­тичні установки на об'єктах транспорту та інше.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енер­гетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у ви­робництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різно­манітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Радіаційні аварії — це аварії з викидом (виходом) радіоактив­них речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх без­печної експлуатації.

Атомні електростанції. Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводить до радіоактивного забруд­нення навколишнього середовища.

Для території України транскордонну потенційну небезпеку ста­новлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіо­активних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правила­ми. Проте при аваріях на атомних реакторах можуть виникати по­шкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викиди у нав­колишнє середовище радіоактивних речовин, а також опромінення

людей. У 1998 році на АЕС сталося 44 надзвичайні події об'єктово-го характеру, постраждала 1 людина.

Радіоактивні відходи (РАВ). На території України розташова­но понад 8 тис. різних установ та організацій, діяльність яких при­зводить до утворення радіоактивних відходів.

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

1. АЕС (накопичено 70 тис. м³ РАВ).

2. Уранодобувна і переробна промисловість (накопичень 65,5 млн т РАВ).

3. Медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт із збирання, транспортування, переробки і тимча­сового зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, неза­лежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське дер­жавне об'єднання "Радон" (накопичено 5 тис. м³ РАВ).

4. Зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м³ РАВ).

Важливим завданням сьогодні, на додачу до державної програ­ми поводження з радіоактивними відходами, є потреба здійснення перепоховання твердих радіоактивних відходів із сховищ та рекон­струкцій. Поховання джерел іонізуючого (гамма- та нейтронного) випромінювання має проводитися тільки у спеціалізованих схови­щах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел, проте в Україні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах. На сьо­годнішній день сховища для твердих РАВ заповнені майже повністю або на 80—90 % на більшості спецпідприємств, крім Харківського та Львівського спецкомбінатів.