Розвиток фізичного виховання, рухливих ігор і забав на території України в епоху міді та бронзи

¨ Центральне місце серед культур мідного віку на території України належить трипільській культурі, яка проіснувала майже дві тисячі років (4000 р. до н.е. – 2000 р. н.е.), і обіймала територію басейнів річок Прут, Дністер та Південний Буг, а пізніше - Середнє Придністров’я, Волинь, Південно-Західне Причорномор’я. Вперше вона була відкрита наприкінці ХІХ ст. археологом В. Хвойкою на Середньому Подніпров’ї в районі м. Трипілля і відтоді ввійшла в науковий обіг під назвою трипільської. Це була високорозвинена культура різноманітних кольорів і відтінків, складного орнаменту, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, оздобленого малюнками й візерунками посуду. Тому трипільську культуру називають також культурою мальованої кераміки.

Основою трипільського господарства було землеробство. Допоміжну роль відігравало скотарство, а на ранніх етапах розвитку – мисливство, рибальство та збиральництво.

В основі культових дійств лежав образ жінки, який, напевно, водночас уособлював матір-родительку, що дає нове життя, і животворні сили природи. Втіленням цього образу були насамперед спеціально створені антропоморфні глиняні статуетки, які виконували роль оберегів домашнього вогнища, родоначальниць, слугували амулетами, що сприяли дітонародженню і охороняли від злих духів.

Численні дослідження та вивчення побуту трипільців і їх вірувань, дозволяють констатувати, що саме в цей період особливого розвитку набула сільськогосподарська календарна обрядовість з широким набором ігор, танців і фізичних вправ. Це підтверджують і археологічні знахідки.

G У фізичному вихованні дітей провідну роль відігравали різноманітні рухливі ігри й забави, що переважно проводилися на вулицях, майданчиках, у лісі, біля озер і річок. Водночас окремі з них відбувалися на дерев’яних токах, які мостили з дубових дощок, щільно притискаючи одну до одної. Тік мав круглу форму. Тогочасні ігри носили досить суворий характер. Пересвідчитися в цьому можна на прикладі гри «Коло бито», зміст якої наводить Н.Н.Денисюк. За умовою цієї гри одні учасники розташовувалися на току, інші сідали зі спеціальним киями навколо току і били навскоси по його поверхні. Гравці повинні були бігати доти, доки киї не зіб’ють їх. Діти зазнавали фізичного болю від таких ударів, і це змушувало їх стрімко бігати, високо підстрибувати на одній і двох ногах, швидко котитися чи крутитися.

Для дитячих ігор використовували фаланги пальців бика з пробитими з одного боку стінками діафізів. Очевидно, ці отвори служили для заповнення чимось порожнини фаланги для збільшення її ваги. Також з ігровою метою використовувалися астрагали дрібної рогатої худоби, підточені з бокової та опорної площини. Своєрідну серію іграшкових пристосувань становлять мініатюрні (висотою до 2 см) глиняні конуси, знайдені в Луці-Врублівецькій, Бразі, Печорі та інших місцях. Вони нагадують сучасні фішки. Нарешті, варто відзначити знайдене в Луці-Врублівецькій глиняне дитяче брязкальце яйцеподібної форми, всередині якого містилися глиняні кульки. Подібне брязкальце виявлено і в Солонченах.

Згодом епоху міді в історії людства змінив бронзовий вік (друга половина ІІІ – початок І тис. до н.е.). У цей період набули поширення вироби із бронзи (сплав міді з миш’яком, оловом), яка була більш тверда і легкоплавка, ніж мідь.

Поступово почало втрачати свої провідні позиції і землеробство. В окремих регіонах основним заняттям стало скотарство.

Загалом умови життя у післятрипільський період різко змінилися. Зникло відчуття безпеки, яке раніше дозволяло оселятися на відкритих місцях. Над людьми все частіше почали нависати всілякі загрози, у зв’язку з чим вони змушені були шукати додаткові засоби для своєї оборони і враховувати топографічні особливості місцевості.

Зі зміною способу й умов життя в період бронзи відбувалося переосмислення ідеалів, світоглядних орієнтацій населення. Постійна військова загроза обумовила розвиток якісно нових рухових умінь і фізичних вправ. Для захисту власних інтересів, майна та завоювання чужих земель все більше уваги стало приділятися військово-фізичній підготовці. Зміст фізичного виховання в цей період визначався способом життя скотарів-кочівників і тактичними потребами легкої кінноти. Такі життєво важливі рухи, як біг і стрибки відійшли на другий план, поступившись місцем верховій їзді, стрільбі з лука і полюванню верхи на коні.

Вимоги до військово-фізичної підготовки в період бронзи постійно зростали й одночасно набирали демонстраційного характеру. Умови життя і постійна військова загроза зумовлювали необхідність ускладнити процес підготовки юнаків до самостійного життя, підготовка до церемонії посвяти у воїни стала загальноприйнятою. В межах самої посвяти, що великою мірою зберегла раніше існуючі види дійств, на перший план вийшло суперництво на зразок змагання. У змісті посвят переважали фізичні вправи, що сприяли формуванню рухових умінь і навичок, характерних для бойової підготовки. Виникли навіть постійні ритуальні центри проведення обрядів посвяти. З’явилася група людей, які відповідали за проведення церемоній, а в деяких місцях навіть утворилися цілі тотемічні родові спілки, які проводили випробування при виборі вождя племені. Інколи основним критерієм вибору вождя була перемога у певному поєдинку чи змаганні.

Переслідування дичини й облавні полювання, в яких брали участь практично всі чоловіки племені, набули характеру військових маневрів. Проведення поєдинків, що передували битвам, слугувало своєрідним випробовуванням сил або «передбаченням». Такі поєдинки символізували непереможність тих, хто веде боротьбу, й уособлювали силу спільності героїв. Спільні змагання символізували ще й кровну приналежність один до одного. Подібна мета – примиритися і залякати – ставилася також і в поєдинках перед битвою, на що вказує міфологія майже всіх народів.

Військові ритуальні танці народів бронзового віку відображали умови життя кочівників і залишки магічних явлень, що існували в добу кам’яного віку. Великий інтерес до танців базувався також на віруваннях, пов’язаних з медитацією.