Глава 4. Інформаційні правовідносини

4.1. Інформаційно-правові норми.

Загальновідомо, що джерела права – це способи формування та форми закріплення правових норм. Тобто, першоосновою будь-якої галузі права є норма права.

Норма права – це сформульоване правило поведінки, яке встановлює учасникам суспільних відносин визначеного виду юридичні права та передбачає їх обов’язки.

Основою для формування норм права є мораль, звичаї, що визнані державою, тобто представлені у вигляді офіційного документа, який склала компетентна особа або державна структура, та забезпечені примусовою силою державних інститутів і включені у структуру чинного законодавства.

Правова норма – це правило поведінки, яке має два джерела своєї сили:

1) владно-вольову природу, що забезпечується компетентністю суб’єкта, який створив норму, та примусовою силою державних інститутів;

2) інформаційно-доступну форму вираження, що забезпечується доступністю для всіх суб’єктів, які повинні це правило поведінки виконувати.

Норми інформаційного права, як і інших галузей права, різні за своїм змістом. Вони можуть встановлювати, дозволяти, забороняти певні права та обов’язки учасникам інформаційних відносин. Тобто серед норм інформаційного права можуть бути і норми-дефініції, і норми-принципи, і регулятивні норми.

Норми інформаційного права, як і інших галузей права, складаються з гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза визначає умови, обставини, при яких можуть виникати певні види інформаційних правовідносини, і вказує на коло суб’єктів - учасників цих правовідносин (наприклад, у ст. 31 Закону України “Про інформацію” визначені умови доступу громадян до інформації про них).

Диспозиція складає основу інформаційно-правової норми і містить вказівку на те, як повинні діяти суб’єкти правовідносин, встановлює їх права і обов’язки (наприклад, ст. 31 Закону України “Про інформацію” вказує на дії державних органів та організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування під час звернення громадян до них).

Захист прав учасників інформаційних відносин і забезпечення виконання виписаних в нормах правил поведінки проводяться за допомогою санкцій (наприклад, в ст.31 Закону України “Про інформацію” передбачено судове оскарження відмови у доступі громадян до інформації про них або її приховуванні, незаконному збиранні, використанні, зберіганні чи поширенні). Види санкцій залежать від розміру нанесених збитків і можуть тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

В науковій літературі пропонується декілька засад для класифікації інформаційно-правових норм.

Залежно від їх змісту інформаційно-правові норми можуть бути матеріальними і процесуальними [80, с. 123 - 124].

Матеріальні інформаційно-правові норми встановлюють структуру елементів і частин інформаційної сфери. Вони визначають зміст державної політики в інформаційній сфері, закріплюють основні права та обов’язки учасників інформаційних правовідносин, а також їх відповідальність за порушення. Ці норми встановлюють правовий статус суб’єктів в інформаційній сфері у частині їх обов’язків і відповідальності за організацію і забезпечення процесів обігу інформації, формування інформаційних ресурсів і надання споживачам права користування ними відповідно до чинного законодавства (наприклад, ст. 6 Закону України “Про інформацію” визначає зміст державної інформаційної політики, її головні напрями і способи, коло суб’єктів – її розробників і здійснювачів).

Процесуальні інформаційно-правові норми регламентують порядок реалізації прав і обов’язків суб’єктів інформаційної діяльності, які встановлюються матеріальними інформаційними нормами щодо певних видів інформаційних відносин. Так, цими нормами встановлюється порядок ліцензування і сертифікації в інформаційній сфері, формування інформаційних ресурсів, пошуку і отримання інформації з цих ресурсів тощо (наприклад, ст. 29 Закону України “Про інформацію” регламентує порядок доступу громадян, державних органів, юридичних осіб, представників громадськості до відкритої інформації).

Залежно від виду і форми подання інформації, суб’єктів, які діють в інформаційній сфері, особливостей їх поведінки, інформаційно-правові норми поділяють на імперативні і диспозитивні.

Імперативні інформаційно-правові норми – це норми, які встановлюють поведінку суб’єктів інформаційних правовідносин (наприклад, ст. 44 Закону України “Про інформацію” встановлює обов’язки учасників інформаційних відносин).

Диспозитивні інформаційно-правові норми застосовуються при регулюванні відносин в області захисту майнових та немайнових прав в інформаційній сфері: честь та гідність особи, недоторканість особистого життя, особиста і сімейна тайна, авторське право та інші права, які пов’язані з обігом інформації в інформаційній сфері (наприклад, ст. 38 Закону України “Про інформацію” закріплює засади права власності на інформацію, яка належить юридичним та фізичним особам, державі).

За сферою застосування інформаційно-правові норми поділяються на норми державного рівня і норми органів місцевого самоврядування.

За обсягом регулювання інформаційно-правові норми поділяються на норми:

- загальної дії, що поширюють дію на всі сфери і галузі правового регулювання, регламентуючі найважніші сторони інформаційної діяльності. Це, в першу чергу, статутні норми, що встановлюють обов’язки органів державної влади і місцевого самоврядування з виконання ними конституційних обов’язків по наданню інформації споживачам;

- міжгалузеві, що регулюють інформаційні відносини, які виникають між групами державних органів, із забезпечення інформаційних процесів;

- галузеві, що діють у межах сфери ведення конкретного органу державної влади;

- на рівні органу місцевого самоврядування, що діють у межах територій.

Аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що інформаційно-правовим нормам притаманні всі основні характерні риси норм будь-якої галузі права. Вони містять описання правил поведінки, які встановлюються державою у визначеному порядку, формі і вводяться в дію у встановлений законодавцем термін. Інформаційно-правові норми задають зміст прав і обов’язків суб’єктів - учасників правовідносин, виконання яких забезпечується примусовою силою держави.

Особливістю інформаційно-правових норм є те, що вони мають специфічну сферу дії – інформаційну сферу - та врегульовують специфічні правовідносини – інформаційні.