Орієнтування в просторі

У групі, де перебувають п'ятирічні діти, продовжують навчати розпізнаванню просторових напрямів від себе: вперед, назад, наліво, направо; в кінці року діти мають уміти визначати положення того чи іншого предмета від­носно себе (попереду — шафа, позаду — стілець, право­руч--двері, ліворуч — вікно, вгорі — стеля, внизу — підлога, стіна — далеко, стілець — близько). Різноманіт­ні вправи, що допомагають набувати знання про простір і формування вміння орієнтуватись у просторі залежать від того, як вихователь організовує роботу на заняттях з математики, фізичної культури, зображувальної діяльності, конструювання і в повсякденному житті. Взаємооберненні позначення просторових співвідношень, напрямків, відстаней завжди даються одночасно, по­парно. Наприклад, праворуч — ліворуч, далеко — бли­зько.

Програмні завдання з формування в дітей просторо­вих орієнтувань і уявлень про простір можна виконува­ти одночасно з іншими завданнями: розмістити на верх­ній смузі аркуша паперу кружечки, на нижній — квад­ратики; в ліву руку взяти прапорець, у праву — стрічку. Крім того, їх можна виконувати самостійно у процесі дидактичних, сюжетно-дидактичних, жвавих ігор та вправ. Найчастіше ці завдання виконуються у кінці за­няття.

Наприклад, вихователь пропонує дітям встати, опустити руки вниз, правою рукою показати вгору, лі­вою - донизу, двома руками — вперед, повернутися і показати правою рукою назад, потім лівою рукою назад, правою рукою направо, лівою наліво. Формування уявлень про відстань «далеко — близько» тісно пов'язане з уявленням про відношення типу: «дов­ше — коротше». Робота починається з того, що вихова­тель викликає до столу чотирьох дітей, пропонує двом з них стати один проти одного на відстані довжини ска­калки (скакалку діти тримають за кінці), а іншим двом —"скакалку скласти удвоє і також взяти її за кінці. Тоді вихователь з'ясовує, які діти стали ближче один де одного, а які далі один від одного, чому. «Правильно,— говорить вихователь,— скакалки різної ж довжини. У Миколи та Мишка коротка скакалка, І вони стоять близько один до одного, а у Оленки і Наталоч­ки довга скакалка, і вони відійшли далі одна від одної».

Далі вихователь може запропонувати такі вправи:. «Складіть долоні разом, ось так (руки перед грудьми). Зустрілися наші долоньки, привіталися. Розійшлись до­лоньки в різні боки, далі й далі одна від одної. (Діти наслідуючи педагога, розводять руки в сторони.) Ось як далеко! Пішли долоньки назустріч одна одній, дедалі ближче і ближче! Ось як близько! Зустрілись!» Такі вправи можна повторити кілька разів.

На наступному занятті ці уявлення закріплюються. При цьому широко застосовуються наочний матеріал та ігрові прийоми. Наприклад, на столі у вихователя ліво­руч стоїть будиночок, а праворуч — дві іграшки: лисиця та заєць на різних відстанях від будиночка. З'ясовують, хто ближче, хто далі від будиночка. Потім діти заплю­щують очі, а педагог переставляє іграшки. Відкривши очі, діти говорять, хто тепер далі від будиночка, а хто ближче до нього. Завдання повторюється двічі або тричі.

Вправи у визначенні напряму від себе: попереду, по­заду, ліворуч, праворуч можуть плануватися вихователем в останній (другій — третій) частині заняття. Діти ста­ють один за одним і вихователь запитує, хто попереду, а хто позаду від них. Потім діти стають у шеренгу і го­ворять, хто праворуч, хто ліворуч від них: «Праворуч — Оленка, а ліворуч — Сергійко».

Вихователеві середньої групи дитячого садка особли­ву увагу слід приділити розвитку мови дітей, активізації словника, який відображує позначення відношень, нап­рямів. Цьому сприяють різноманітні дидактичні ігри та вправи:, «Що змінилося?», «Схованки», «Мишо­ловка».