Правопорушення: поняття, види, склад

1. Правопорушення носять протиправний характер. Протиправність — це зовнішня сторона правопорушень, яка вказує на те, що правопорушення здійснюється всупереч праву і є порушенням заборон, встановлених у законах і підзаконних актах, тобто є невиконанням обов'язків, які витікають із норм права або договорів, укладених на основі правових норм.

2. Правопорушення володіють суспільно-небезпечним (суспільно-шкідливим) характером, тобто завдають шкоди або створюють небезпеку такої шкоди для особи, власності, держави, суспільства. Суспільна небезпека окремо узятої вини може бути і неочевидною, але вона цілком очевидна і реальна, якщо ці види вини взяті в сукупності.

Суспільна небезпека є об'єктивною властивістю правопорушення. Ця властивість виражається в тому, що протиправна дія заподіює шкоду інтересам особи, суспільства, держави, незалежно від усвідомлення даної обставини законодавцем. Разом з тим віднесення дії до протиправної визначається законодавцем і від нього вирішальною мірою залежить те, до якого виду протиправних дій (злочини або проступки) буде віднесене те або інше діяння.

3. Правопорушення — це акт поведінки людей. Воно майже завжди характеризується активною дією, але в деяких випадках правопорушення може бути виражене у формі бездіяльності — якщо норми права ставлять в обов'язок особі вчинити певні дії, а особа їх не здійснює (наприклад, ненадання допомоги, невиконання службовцями покладених на них обов'язків унаслідок недбалого до них відношення, невиконання умов договору і т. ін.). Правопорушення не виникає, якщо, наприклад, загибель людей або майна викликані якими-небудь природними катаклізмами (повінь, землетрус), а не вчинками людей.

Це означає, що правопорушення є завжди актом дії людей. Думки, наміри, переконання, які не виявилися в конкретних діях, не визнаються чинним законодавством України об'єктом дії.

4. Правопорушення — це винна дія, яка виражає негативне внутрішнє відношення правопорушника до інтересів людей, наносить збитки суспільству і державі, містить вину. Якщо в поведінці людини відсутня вина, то її дія правопорушенням вважатися не може, хоча воно і суперечить існуючому правопорядку (наприклад, убивство, скоєне в стані необхідної оборони).

5. Правопорушенням визнається лише дія деліктоздатної особи — тобто особи, яка може відповідно до медичного критерію (стан розумових здібностей, психічного здоров'я) і до віку (досягнення віку юридичної відповідальності за той або інший вид правопорушення) здатна звітувати у своїх діях, керувати ними, а також нести відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно. Якщо немає цієї ознаки (через малолітній вік, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення.

6. Правопорушення має осмислено-вольовий характер, тобто на момент свого здійснення воно залежить від волі та свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно.

7. Правопорушення є дією караною, тобто може тягти за собою застосування до правопорушника заходів державного примусового характеру, заходів юридичної відповідальності: позбавлень особистого майнового або організаційного та матеріального характеру.

Відсутність указаних ознак не дає права розглядати ті або інші діяння як правопорушення.

Юридично значущі ознаки правопорушення узагальнюються в конструкції “юридичний склад правопорушення”.Під юридичним складом правопорушення розуміють сукупність його обов'язкових ознак (елементів). Якщо який-небудь з елементів складу відсутній, то неможливо довести і факт правопорушення.

До елементів складу правопорушення відносяться:

— об'єкт правопорушення;

— об'єктивна сторона правопорушення;

— суб'єкт правопорушення;

— суб'єктивна сторона правопорушення.

Правопорушення характеризується чотирма елементами, що становлять його склад:

ОБ'ЄКТ – порушене матеріальне або нематеріальне благо, що захищається правом. Це, як правило, право на що-небудь або певна група (сфера) суспільних відносин, на які здійснює замах правопорушник.

СУБ'ЄКТ – ця осудна винна деліктоздатна фізична особа або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА – саме протиправне діяння (дія або бездіяльність), його шкідливий результат, а також причинно-наслідковий зв'язок, що наступив, між діянням і результатом.

СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА – певне внутрішнє психічне відношення суб'єкта до своєї протиправної поведінки і його наслідків. Таке відношення відображається поняттям вини. Суб'єктивна сторона – вина, тобто відношення правопорушника до діяння та його результату у формі умислу (наміру) або необережності.

Форми вини:

УМИСЕЛ:

а) прямий – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання суспільно шкідливих або небезпечних наслідків і бажає їх настання;

б) косвений (непрямий) – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання суспільно шкідливих або небезпечних наслідків, але байдуже відноситься до можливості їх настання.

НЕОБЕРЕЖНІСТЬ:

а) протиправна самонадіяність (самовпевненість) – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте вважає, що вони не виникнуть (сподіваючись на свої сили запобігти настанню суспільно шкідливих або небезпечних наслідків);

б) протиправна недбалість – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його суспільно шкідливих або небезпечних наслідків, хоча відповідно до свого рівня розвитку повинен і міг їх передбачати.

ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ:

За ступенем індивідуальної або суспільної шкоди:

1. проступок (шкідливі правопорушення);

2. лочини (небезпечні правопорушення).

ПРОСТУПОК – це правопорушення, невизнані законом злочинами. Характеризуються меншою суспільною небезпекою, ніж злочини. Наприклад, адміністративний проступок – неоплачений проїзд у громадському транспорті.

ВИДИ ПРОСТУПКІВ:

1. Конституційні.

2. Цивільні.

3. Адміністративні.

4. Процесуальні.

5. Дисциплінарні.

Адміністративний проступок — це винне, протиправне діяння (дія або бездіяльність), виражене у посяганні на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян, посадовців і організацій у сфері реалізації державної виконавчої влади.

Адміністративним проступком є дії або бездіяльність, які заважають здійсненню нормальної виконавчої та розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, роблять замах на громадський або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян, посадовців і організацій.

Як правило, вони не пов'язані з виконанням службових обов'язків.