Правовий звичай

Розрізняють такі традиційні види основних джерел (форм) права:

Правовий звичай – це історично сформоване і таке, що увійшло в звичку, завдяки систематичному повторенню, правило поведінки, що набуває загальнообов'язкове значення в силу державного санкціонування, шляхом закріплення у нормативно-правових актах.

У даному випадку держава виконує функцію визнання корисності і необхідності певної форми поведінки в суспільстві, яка історично склалася та визнається цим суспільством. Так, наприклад, ст. 73 КЗпП України (кодексу законів про працю України) закріплює в переліку офіційних святкових вихідних днів 7 січня – Різдво Христове. Раніш, у період існування СРСР і монополії єдиної комуністичної ідеології, такий народний і релігійний звичай державою не визнавався. Підставою для санкціонування державою звичаїв є збіг інтересів держави з напрямком впливу звичаїв на суспільні відносини. Це призводить до придбання звичаями нового статусу – загальнообов’язковості й охорони державою від порушень.

Один зі шляхів виникнення права – формування так званого звичайного права, що складається з правових звичаїв.

В Україні правовий звичай займає незначну частку в системі правових норм, що регулюють суспільні відносини, як правило, у цивільно-правовій сфері.