Диференціація загальнонародної мови

Для кожної загальнонародної мови характерна диференціація, тобто існування варіантів: літературна мова, діалекти, просторіччя, суржик.

«Запам ’ ятайте».

Літературна мова – наддіалектна, унормована форма загальнонародної мови, яка характеризується поліфункціональністю, розвинутою системою стилів. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації.

Основні ознаки:

- наявність усної та писемної форми;

- унормованість, або кодифікація;

- загальнообов’язковість норм;

- поширення на всій мовній території;

- наддіалектний характер;

- стилістична диференціація.

Літературна мова формується на основі певного діалекту загальнонародної мови. Літературних мов існує менше, ніж загальнонародних, оскільки багато мов не мають своєї писемності і, отже, літературної форми.

Діалекти – нижчі форми загальнонародної мови, які мають обмежену сферу застосування і є більш варіативними, мають свої норми, проте їм не притаманна чітка наукова кодифікація.

«Запам ’ ятайте».

Діалект – форма загальнонародної мови, яка є засобом спілкування на певній території або обслуговує певну соціальну групу людей.

Розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

«Запам ’ ятайте».

Територіальні діалекти – це локальні варіації загальнонародної мови, які мають фонетичні, граматичні та лексичні особливості.

«Цікаво знати».

Основою розмежування мови і діалекту можуть бути історичні обставини та умови формування. Наприклад, нижньонімецькі (північні) та верхньонімецькі (південні) говори (діалекти) розрізняються настільки, наскільки польська мова відрізняється від чеської або російська від української. Чотири основні діалекти китайської мови (північний, у, мінь, юе) мають ще глибші відмінності, ніж українська та чеська мови. Носії різних діалектів без перекладача не розуміють один одного. Проте мешканці Китаю вважають себе китайцями, і тому їхні чотири діалекти, що лінгвістично мали б бути визнані різними мовами, залишаються діалектами.

Територіальні діалекти є повноцінними засобами спілкування. Будучи локальними різновидами однієї мови, вони не роз’єднують етнос, а об’єднують його. Діалекти зберігають дуже давні мовні факти, тому є дуже цінними для вивчення історії мови. [21].

«Запам ’ ятайте».

Соціальні діалекти – це корпоративні форми спілкування, які є засобом умисного відмежування від загальнонародної мови. До соціальних діалектів належить жаргон. Його різновидами є сленг (молодіжний жаргон), арго (конспіративний або кримінальний, злодійський жаргон).

Жаргон (франц. – незрозуміла, нерозбірлива, первісно – пташина, мова) – різновид мови окремої, відносно стійкої соціальної групи, об’єднаної соціальним станом, віком, професією, інтересами, який вирізняється лексикою та вимовою.

Жаргони використовують невеликі соціальні прошарки. Соціальні діалекти виникли не стільки для того, щоб приховати свої розмови від інших людей, скільки для наголошування на своїй належності до певної суспільної групи. У минулому були поширеними дворянський, злодійський, жебрацький (лірницький), богемний жаргони. Збереглися тюремно-кримінальний жаргон та військовий.

Специфікою жаргону є наявність певної кількості особливих слів або переосмислених чи деформованих слів літературної мови. Жаргони не є окремими мовами, а лише засобами мовного виокремлення чи мовної конспірації; не мають загальнонародного характеру, використовуються кількісно обмеженими соціальними групами.

«Запам ’ ятайте».

Просторіччя – форма загальнонародної мови, яка охоплює всі мовні явища, що не є діалектними й літературними, і не має територіального або соціального обмеження. Воно характеризується некодифікованістю та неунормованістю. Цим просторіччя відрізняється від літературної мови, а відсутністю територіальних та соціальних обмежень щодо поширеності – від діалектів (має наддіалектний характер).

Просторіччям притаманні лексичні (ружжо, уп’ять), фонетичні (шо, хверма, радіво), граматичні (тудою, літра) особливості. [21].

До просторіччя відносять неправильні форми, тобто в яких порушені літературні норми (укр. звиняйте, транвай, рос. местов нет, много делов), а також згрубілі, знижені форми (укр. варнякати, базікати, верзти, бовкнути).

«Запам ’ ятайте».

Суржик (рос. – жито) – засмічена мова, у якій штучно поєднуються одиниці різних мов без будь-якої їх нормалізації.

Суржик як форма загальнонародної мови негативно впливає на літературну мову, певною мірою засмічує її. Для української мови проблема суржику стала особливо актуальною у ХХ – на початку ХХІ ст., оскільки в цей час в українському мовленні (усному і писемному) набули значного поширення домішки російської мови.