Анотування джерела науково-технічної інформації

Опанувавши композиційно-змістовий аналіз наукового джерела, майбутні фахівці архітектурної галузі повинні розвинути навички аналітичного опрацювання джерел: анотування, реферування, рецензування.

«Запам ’ ятайте».

Анотування (від лат. annotatio – зауваження, помітка, від annoto – позначаю) – це процес створення анотації. Анотація – коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо, тобто дає інформацію про структуру, особливості джерела.

Подається анотація на звороті титульної сторінки джерела, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

За структурою анотація складається із трьох частин:

- опису бібліографічних ознак джерела;

- короткої інформації про зміст, структуру та особливості джерела;

- вказівок, для кого джерело призначене.

Розрізняють такі види анотацій:

1) довідкові та рекомендаційні анотації (за змістом та цільовим призначенням);

2) загальні та спеціалізовані (за повнотою охоплення змісту анотованого джерела);

3) групові та негрупові (за кількістю анотованих джерел).

Довідкові анотації найбільш поширені, оскільки вони є найефективнішими у наданні вчасної, об’єктивної та достатньої інформації про появу нових наукових (і не тільки) джерел [34].

Для створення анотації спочатку необхідно ознайомитися з вихідними даними наукового джерела, тобто з’ясувати назву, жанр, інформацію про автора, рік і місце видання, структуру, обсяг, ілюстрації тощо.

Після ознайомлення з вихідними даними необхідно прочитати текст джерела, проаналізувавши структуру тексту: визначити вступну, основну та заключну частини. Далі слід з’ясувати, які проблеми висвітлюються у джерелі, які завдання розв’язує і яких висновків дійшов автор, актуальність та адресат джерела.

Мова анотації має бути науковою, лаконічною, з дотриманням мовних норм. Обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків.