Мова і мовлення

На думку М. Рильського, мова – «життя духовного основа», скарбниця духовних надбань нації, суспільне явище, яке об’єднує мовні категорії у когнітивно-ментальну систему, забезпечує актуалізацію культурних процесів на національному підґрунті. Мова має свої внутрішні закони, граматичну структурованість, виконує певні функції, вона не є природним явищем, має яскраво виражений суспільний характер. Поза суспільством мова стає мертвою, а жодне суспільство без мови існувати не може.

«Запам ’ ятайте».

Мова є вербальним засобом спілкування. Окрім мови, вербальними засобами спілкування є також азбука Морзе, азбука Брайля для сліпих, ручна азбука для глухонімих, морська сигналізація, різні види стенографії, різні форми тайнопису (шифри). Існують також і невербальні засоби спілкування: міміка і жести, сигнали або засоби сигналів, деякі види мистецтва.

Слід розрізняти поняття «мова» і «мовлення». Розрізнення цих понять у своїх дослідженнях започаткували Пилип Фортунатов та Ян Бодуен де Куртене, а теоретично обґрунтував Ф. де Соссюр. Відомо, що мова є засобом спілкування, а саме спілкування є мовленням.

«Запам ’ ятайте».

Мовлення – процес використання мови, практична реалізація її одиниць, зв’язків між ними, правил поєднання та функціонування мовних одиниць.

Наприклад, речення Документ – основний вид ділового мовлення. У цьому реченні реалізуються такі мовні одиниці: слова документ, основний, вид, діловий, мовлення, фонеми і морфеми, з яких складаються ці слова, тип речення і члени речення, правила відмінювання і поєднання слів. Будь-які одиниці даного речення можна використовувати у багатьох інших актах мовлення.

Терміном «мовлення» позначають процес говоріння та сприйняття чи сукупність таких процесів, а також результат процесу говоріння, тобто усний чи письмовий текст.

Мовлення має індивідуальний характер, мова – суспільний. Мовлення є суб’єктивним, індивідуальним, оскільки кожен окремий акт мовлення належить одній особі, індивіду. Мова є об’єктивним, суспільним явищем, незалежним від індивіда.