Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації....... 198 8 страница

2. Процес виробництва Сей розуміє як виробництво корисностей, отже, і послуг, а не лише матеріальних благ.

3. Вартість він трактує, як продукт взаємодії трьох факторів виробництва – капіталу, землі (сил природи) та праці, що логічно узгоджується з двома першими постулатами.

4. Сей надає важливого значення ролі суб'єктивного чинника в суспільному відтворенні. З одного боку – це вплив виробника та споживача на формування оцінки вартості продукту, а з другого – він запроваджує таке поняття, як «підприємливість» [3, с.226].

. Під підприємливістю Сей розуміє особливий талант, що дає змогу підприємцю раціонально організовувати та управляти виробництвом, тобто оптимально поєднувати три його фактори, перетворюючи їх потенційну енергію на реальну.

На підставі цих теоретичних засад Сей побудував логічну схему суспільного відтворення і успішно розв'язав цілу низку проблем, що постали перед наукою того часу.

Одним із завершувачей класичної політичної економії та один із засновників соціального реформізму був видатний англійський учений, філософ, економіст Джон Стюарт Мілль (1806— 1873рр.). Його основні праці – «Про предмет політичної економії та про її метод», «Про деякі невирішені питання політичної економії» «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії».

До теоретичних здобутків вченого слід віднести:

розробку методологічних основ політичної економії, подальший розвиток методу економічних досліджень;

узагальнення та систематизацію основних ідей класичної школи;

започаткування викладу економічних проблем відповідно до фаз суспільного відтворення (виробництво – розподіл – обмін – споживання);

доповнення учення класиків новими оригінальними ідеями, які увійшли до скарбниці світової економічної думки (дослідження проблем економічного зростання, взаємодії ціни, попиту та пропозиції, суті капіталу і процента, торговельних криз, міжнародної торгівлі тощо);

залучення до аналізу проблематики економічної науки соціальних проблем.

Визначальним в економічних поглядах Дж. С. Мілля є ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки. Вчений одним із перших визначив предмет політичної економії через поведінку людини та її здатність оцінювати ефективність різних засобів для досягнення цілі. Орієнтуючись на традиції класичної школи, Дж. С. Мілль визначав предметом політичної економії «багатство, дослідження його сутності, законів виробництва і розподілу».

Аналізуючи чинники продуктивної праці, Мілль стверджував, що: причини більш високої продуктивності заключаються в так званих природних перевагах, у витрачанні більшої енергії праці, в майстерності і знаннях самих робітників або тих, хто управляє ними.

Стосовно капіталу, вчений звернув увагу на те, що: виробнича діяльність обмежується розмірами капіталу; капітал є результатом заощаджень; капітал споживається; продуктивна праця утримується і застосовується за допомогою капіталу.

Щодо природи заробітної плати, Дж. С. Мілль, як і його попередники, вивчая цю категорію, дотримувався теорії фонду заробітної плати. Він стверджував, що розмір заробітної плати залежить в основному від попиту на робочу силу. Розмір заробітної плати Мілль визначав розподіленням капіталу на кількість робітників.

Слід відзначити, що Мілль не надавав особливого значення розмежуванню категорій вартості і ціни. «Під ціною предмета, – писав учений, – ми будемо у подальшому розуміти його грошову вартість; під вартістю або міновою вартістю предмета – його загальну купівельну силу, владу».

Стверджуючи, що не лише попит і пропозиція впливають на ціну, але і ціна у свою чергу змінює попит і пропозицію, Мілль вперше поставив питання про функціональний зв'язок ринкової ціни, попиту та пропозиції, що у подальшому знайшло відображення у дослідженнях неокласиків.

Дотримуючись теорії народонаселення Т. Мальтуса, Дж. С. Мілль вважав єдиним засобом забезпечення повної зайнятості і високої заробітної плати всього працюючого населення добровільне обмеження народжуваності.

Основою прогресивного розвитку суспільства вчений визначав зростання діючого капіталу. У зв'язку з цим він проаналізував еволюцію капіталу, виходячи з закону-тенденції норми прибутку до зниження і закону-тенденції зростання заробітної плати і ренти.

Вчений чітко визначив функцій і сфери діяльності уряду, виокремив «необхідні» обов'язки держави, в тому числі збір податків, законодавче регулювання відносин власності, здійснення судочинства тощо. Основним економічним важелем впливу держави на процеси виробництва та розподілу Дж. С. Міль вважав податкову систему. Заслугою вченого стало обґрунтування необхідності прогресивного оподаткування та встановлення неоподаткованого мінімуму на основі теорії «рівності пожертви».

6.3. Загальна характеристика альтернативного КШПЕ напрямку політичної економії.

Подальший розвиток ринкових відносин, пов'язаний з загостренням соціальних суперечностей та кризових явищ в економіці, занепадом дрібного виробництва, майновим розшаруванням населення, концентрацією багатства на одному полюсі й злиденності – на другому, сприяв переосмисленню ідей класичної школи, враховуючи приватні та суспільні інтереси.

У першій половині XIX ст. у європейській економічній думці почав свій розвиток критичний напрям політичної економії. Представники цього напрямку, не відмовляючись від теоретичних канонів класичної школи, виступили з критикою капіталізму та деяких ідей А. Сміта та його послідовників. За допомогою реформування існуючого суспільного устрою вони прагнули поліпшити його.

Першим видатним економістом, який виступив з науковою критикою економічної системи капіталізму був французький економіст швейцарського походження Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773-1842рр.).

У розвитку економічних поглядів С. Сісмонді можна виділити два періоди. Перший період був пов'язаний з підтримкою та пропагандою ідей класичної школи щодо вільної гри особистих інтересів, економічної свободи та фритредерства, який знайшов відображення у праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії у їхньому застосуванні до торговельного законодавства» (1803р.). Другий період розвитку економічних поглядів Сісмонді пов'язаний з критикою капіталізму вільної конкуренції та ідей класичної школи, обґрунтуванням необхідності державного регулювання економічного життя, реформування існуючого у той час суспільства та повернення до дрібного товарного виробництва. Ці ідеї знайшли відображення у таких працях вченого, як «Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення» (1819р.) та «Нариси з політичної економії» (1837р.).

Наслідком прискореного розвитку європейського капіталізму після промислового перевороту були кризи та розорення селянства і дрібних ремісників. С Сісмонді став на захист інтересів дрібної буржуазії. Він симпатизував цеховому устрою середньовічних ремісників, які володіли засобами виробництва і працювали на замовника. Він обґрунтовував необхідність побудови такого порядку, «який забезпечив би як бідному, так і багатому задоволення, радість і спокій, такого порядку, за якого ніхто не страждає». Ці утопічні ідеї вченого та прагнення повернутись до минулого дрібнотоварного устрою отримали в історії економічних учень назву економічного романтизму. Сісмонді вважають першим опонентом класичної школи. Він критикував погляди класиків на предмет і метод політичної економії на основі розвитку моральних аспектів економічної науки. С. Сісмонді трактував політичну економію як науку про «бережливе та господарське управління національним надбанням». Він вважав, що політична економія – це моральна наука, яка має брати до уваги почуття та потреби людей.

С. Сісмонді критикував закон народонаселення Т. Мальтуса. Він вважав, що кількість засобів існування не є межею збільшення чисельності населення, інакше заможні верстви повинні були б демонструвати значне кількісне зростання, чого насправді не відбувається.

Вчений заперечував ідеї економічного лібералізму та обґрунтовував необхідність державного регулювання процесів виробництва та розподілу суспільного багатства. Держава, на думку Сісмонді, повинна спрямовувати свою діяльність на регулювання темпів економічного зростання та обмеження конкуренції; забезпечення повільної і поступової еволюції суспільства; законодавче заохочення роздробленості, а не концентрації виробництва.

С. Сісмонді звертав увагу на соціальні наслідки економічних переворотів та проблему нерівномірного розподілу власності й доходів, одним із перших вказав на необхідність проведення державою активної соціальної політики. Він розробив свою програму соціальних реформ.

Слід зауважити, що С. Сісмонді не був соціалістом. Але симпатії Сісмонді до робітничого класу, його критика капіталістичного устрою та аргументи щодо державного втручання в економіку справили вплив на соціалістичну думку та знайшли відображення в концепціях регульованого капіталізму та соціального реформізму.

Найбільш видатним представником критичного напряму в політичній економії був також французький економіст, соціолог і публіцист П’єр Жозеф Прудон (1809–1865рр.). Його основні праці – «Що таке власність» (1840р.), «Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності» (1846р.).

П.Ж. Прудон захищав інтереси дрібних товаровиробників, критикував класиків та соціалістів. Він заперечував державність та одстоював необхідність максимальної індивідуальної свободи та рівності окремих господарюючих суб'єктів. Основною у теорії вченого була ідея реформування капіталізму, виходячи із основоположного принципу справедливості. Вчений вважав, що саме справедливість управляє суспільством. Рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу він вважав індивідуальну свободу, засновану на приватній власності та вільному розпорядженні результатами власної праці.

Основними політичними догмами П.Ж. Прудона були свобода і рівність. В ім'я рівності він заперечував приватну власність в наявній формі; в ім'я свободи він відкидав соціалізм. Вчений критикував експлуататорську природу існуючого на той час капіталістичного суспільства. Він бачив специфічність капіталістичної експлуатації у стягненні позичкового процента, зумовленого пануванням грошей як капіталу. Він стверджував, що власники останнього експлуатують робітників, перетворюють гроші у невичерпне джерело власного збагачення та підривають тим самим трудові доходи. Промислові і торговельні капіталісти, в свою чергу, експлуатують робітників як покупців, встановлюючи надбавки до вартості.

Прудон виклав власне розуміння таких економічних категорій, як поділ праці, конкуренція, кредит, торговельний баланс тощо. Його економічні ідеї справили значний вплив на розвиток економічної думки другої половини XIX ст. У цей час прудонізм набув значного поширення у Франції, Іспанії, Бельгії та інших європейських країнах.

Треба зазначити, що завершуючи свою політекономію соціальними висновками, Сісмонді та Прудон розширили межі, відведені цій науці її основоположниками. Але висуваючи проблеми справедливого розподілу багатств, не торкалися приватної власності, визнавали її необхідною і незаконною.

Одним з перших науково обґрунтованих доктрин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є і Р. Оуена. Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проблеми побудови справедливого суспільства, спираючись на суспільні інституції того часу – державу, науку, мораль, політику та економічну базу. Вони вірили, що суспільство можливо вдосконалити, впливаючи на людську свідомість, використавши силу держави.

Основою формування вчень соціалістів-утопістів були класичні економічні ідеі. Представники цього напряму (як і класики) визнавали залежність між економічним розвитком та іншими сторонами життя суспільства, вважаючи, що основою економічних відносин є форма власності на засоби виробництва. З удосконаленням форми власності, як вони стверджували, удосконалюватиметься виробництво, розподіл і суспільство в цілому.

Слід зазначити, що ці підходи не суперечили класичним. Але, були й відмінності, зокрема щодо предмета політичної економії і методів дослідження. Економічні дослідження соціалістів-утопістів були спробою дати загальну соціальну картину розвитку капіталістичного суспільства та окреслити способи свідомої побудови суспільства нового, справедливішого.

А. Сен-Сімон (1760-1825рр.) як і інші утопісти вирішував питання докорінної перебудови суспільства, але щодо загальнотеоретичних поглядів він вимагав, щоб минуле людства і його сучасне вивчалося як єдиний процес прогресивного розвитку суспіства. Суспільство автор визначав, як цілісну систему політики, економіки і знання, яка у своєму історичному розвитку проходить три формації: рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Він визначав, що період, коли економіка і політика відокремлені, то період є перехідним. Тому капіталізм він відносить до перехідного від феодалізму до науково-індустріальної системи.

Політичний устрій суспільства Сен-Сімон обмежував колективним управлінням асоціацією впровадженими індустріалами. Шлях до колективізму Сен-Сімон та його прихильники бачили у скасуванні закону успадкування власності і поступовій передачі. Промисловість також із рук приватних підприємців має ввійти у власність держави. Нетрадиційні підходи до аналізу дали змогу сенсімоністам досить докладно описати економічний лад майбутнього справедливого суспільства. Водночас прихильники сенсімонізму були активними підприємцями у фінансовій та промисловій сфері і відігравали провідну роль в економічному управлінні суспільством.

Основним змістом праць Шарля Фур'є (1772-1837рр.) була ідея соціальної гармонії, що можлива лише в суспільстві побудованому на засадах справедливості та рівності. Він вважав, що капіталізм, в основу якого покладено приватну власність необхідно реформувати шляхом вровадження суспільної власності на засоби виробництва.

Джерело всіх пороків суспільства Фур'є бачив у торгівлі. Вчений сформулював логічне вчення про концентрацію та централізацію виробництва, що капіталізм розвивається через витіснення дрібних і середніх підприємств великими, а також злиття капіталів в наслідок організації акціонерного товариства. Він зробив висновок, що розвиток приведе до нової фази, яка називається «промисловим» або торговельним феодалізмом.

Фур'є головним здобутком життя вважав відкриття нової форми організації суспільства – асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією. Господарську систему нового суспільства він бачив як сукупність окремих, економічно відособлених одиниць – фаланг. Економічною основою майбутнього ладу автор вважав суспільний лад на засоби виробництва. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами – фалангами, які стають реальними власниками, де зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту. Розподіл здійснюється до внеску кожного. На думку Фур'є, з часом усе світове господарство перетвориться на систему фаланг. Фаланга Фур'є – це сприятливе середовище, де люди зможуть мати усі умови для праці і всебічного розвитку [4, с.431].

Роберт Оуен (1771-1858рр.) виступав за становлення правового суспільства за допомогою просвітительства і законодавства. В основу його програми було покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої було формування соціального середовища, сприятливого всебічному розвитку людства. Р. Оуен бачив інституціональні (ідеологія, мораль, право, освіта) та економічні компоненти основними складовими суспільного середовища. Причиною недоліків він вважав приватну власність, релігію та шлюб освячений церквою. Оуен виступав проти будь-яких форм приватної власності, бо бачить в ній причину криз, безробіття та злиднів. Створення соціального середовища – провідна ідея всіх практичних заходів Оуена. А головна мета його теоретичної системи – комуністичне суспільство.

Моделі «справедливого суспільства», які були створені Сен-Сімоном, Фур’є та Оуеном різнилися між собою. За Сен-Сімоном соціалізм – це колективізм, що передбачає соціалізацію суспільних відносин, тобто утворення асоціацій суспільного масштабу. Фур’є та Оуена називають асоціоністами, тому що вони бачили вирішення всіх проблем капіталізму в асоціації, організованій за наперед складеним планом.

Ідея соціалістичної організації суспільства визрівала цілком свідомо, бо люди давно мріяли про «справедливу організацію суспільства». Соціалісти-утопісти вперше поставили питання про соціалізм, про нову систему організації виробництва.

Ще одна популярна у той період течія, пов’язана з плануванням соціальних і економічних перетворень належить соціалістам-рікардіанцям, які розвивали ідеї економіста Рікардо. Перша група економістів-утопістів, які, спираючись на вчення Д. Рікардо, робили соціалістичні висновки, з’явилася в Англії. До такого типу економістів можна зарахувати Вільяма Годвіна (1756-1836рр.), головним твором якого вважають «Роздуми про політичну справедливість». В. Годвін зробив спробу спроектувати ідеальну суспільну систему без права власності. Майно людини, як і її сила, на його думку, належать людству. Він, щоправда, визнавав деяку фізичну нерівність людей, однак усі люди наділені розумом, усім потрібна незалежність і свобода, а також добробут. Через те багаті повинні допомагати бідним, але вони чинять навпаки. На його думку, ліквідація приватної власності в корені знищить дерево зла.

Систему розподілу В. Годвін пов’язував з правом власності. Він вважав таку систему розподілу несправедливою. Однак була би несправедливою і така система, при якій кожен отримував би весь продукт своєї праці. Елементарна справедливість вимагає, щоб продукт суспільної праці розподілявся рівномірно між членами суспільства. Єдиним правильним принципом розподілу є розподіл за потребами. Визначаючи такий тип розподілу, В. Годвін наближався до теорії утопічного соціалізму.

Близьким до цих поглядів був соціаліст-рікардіанець Томас Годскін (1787-1869рр.). Результатом його праць і роздумів була рікардіанська трудова теорія. Причиною зла Т. Годскін вважав капіталістичну власність, що відокремлює капітал від робітника. Теоретичною заслугою Т. Годскіна є дослідження капіталу. Зокрема, він критикував погляди, згідно з якими капітал є продуктивним. Автор писав: «Капітал приносить своєму власникові прибуток не тому, що він був нагромаджений, а тому, що він є засобом для здобуття влади над працею». Головним завданням соціальної реформи Т. Годскін вважав захист трудової власності у сфері виробництва. Природна власність у нових умовах може виступати тільки як власність колективна. Колективу підприємства належить природне право на повний продукт цього підприємства. Т. Годскін вважав, що частка робітника може бути визначена на основі ринкових законів, що дає підставу зарахувати його до ранніх представників ринкового соціалізму.

Вільям Томпсон (1785-1833рр.) – один із найталановитіших учнів Р. Оуена. Система поглядів В. Томпсона спиралася на три джерела: філософію утилітаризму Дж. Бентама, політичну економію Д. Рікардо та утопічний соціалізм Р. Оуена. Томпсон розвинув трудову теорію вартості в окремих напрямах. Він вперше в політичній економії звів усі види складної праці до суспільно необхідної простої праці. Також, автором було зазначено, що в основі вартості лежить не просто робочий час. Якби було інакше, то перемогла б тенденція до зростання вартості товару, бо виробникам було би вигідно працювати гірше. Дослідники вважали В. Томпсона першовідкривачем тлумачення суспільно необхідного робочого часу. В. Томпсон заперечував продуктивність капіталу. «Додаткова вартість, – вважав він, – утворюється тільки від праці». Цей висновок Томпсон поклав в основу теорії експлуатації, якою, до речі, згодом так хизувалися марксисти. В. Томпсон дослідив механізм відтворення відношення праці та капіталу. Він також сформулював закон зниження продуктивності праці зі зниженням заробітної плати: «Чим нижча заробітна плата, тим менш придатна, навіть порівняно із заробітною платою, праця». Він, як і Р. Оуен, вважав, що робітники повинні отримувати повну винагороду за свою працю. Суспільний лад, заснований на кооперативній власності, В. Томпсон розглядав як ідеал.

Найвидатнішим представником англійського утопічного соціалізму був Джон Грей (1798-1850рр.). Ґрунтуючись на вченні А. Сміта – Д. Рікардо про те, що джерелом вартості є праця, Дж. Грей вважав справедливим закон, згідно з яким робітникам належатиме вся частка результатів їхньої праці. Практична програма Грея викладена у книзі «Соціальна система», основою якої був проект створення «робочих грошей». Основний принцип запропонованого проекту зводився до заміни грошей квитанціями, які свідчили про кількість робочого часу, затраченого на виробництво товарів кожним виробником. Національний банк, згідно із запропонованою програмою, через свої провінційні філіали повинен був приймати на свої склади всі запропоновані товари, враховуючи кількість праці, затраченої на їх виробництво, і видавати відповідні квитанції. Квитанції мали давати право власникові отримувати будь-який товар за еквівалентом, тобто за умови, що в цих товарах міститься така ж кількість праці. Теорія «робочих грошей» була все ж таки утопічною.

У критиці капіталізму на трудову теорію вартості спирався Джон Френсіс Брей (1809-1895рр.). Він написав популярну для свого часу працю «Несправедливості щодо праці та засоби їх усунення або доба сили і доба справедливості». Брей був противником приватної власності. Він зосереджував свою увагу на обміні, вирізняв обмін праці й капіталу з товарного обміну взагалі. Дж. Брей засвідчує свою світоглядну єдність з іншими соціалістами-рікардіанцями і великими соціалістами-утопістами, теоретичними та критичними надбаннями яких скористався К. Маркс.

Питання для самодіагностики:

1. Назвіть передумови промислової революції.

2. В чому особливості промислового превороту в Англії, Франції, Німеччини та США?

3. В чому сутність основних етапів розвитку КШПЕ?

4. Назвіть основних представників КШПЕ. В чому східні риси та відмінності їх теорій?

5. Яка основна думка, предмет і завдання утопічної думки ХІХ ст..?

6. В чому особливості економічних ідей соціалістів-рікардианців?

Проблемні питання:

1. Чому передумови промислового перевороту у Франції та інших країнах виникли пізніше, ніж у Англії?

2. Поясність виникнення терміну «промислова революція».

3. Чому у А.Сміта налічують декілька теорій вартості, а у Д.Рікардо – одну?

Теми рефератів:

4. У чому полягає сутність промислового перевороту? Визначте його особливості у провідних країнах світу.

5. Охарактеризуйте основний зміст процесу індустріалізації та його наслідки.

6. Наведіть порівняльну характеристику особливостей та

періодизації процесу індустріалізації XIX – поч. XX ст. в провідних країнах світу.

7. Загальна характеристика класичної школи політекономії: предмет та метод дослідження, періодизація розвитку.

8. Перший етап КШПЕ: економічні погляди У. Петті та П. Буа-гільбера.

9. Теоретична система Ф. Кене та А. Тюрго.

10. Другий етап розвитку КШПЄ: економічні погляди А. Сміту

11. Третій етап розвитку КШПЄ: економічні погляди Д. Рікардо, Ж.-Б. Сея, Т.Мальтуса.

12. Четвертий етап КШПЕ: Дж. Ст. Мілль.

13. Загальна характеристика альтернативного КШПЕ напрямку політичної економії.

14. Економічний романтизм: економічні погляди С. Сісмонді та П.Ж. Прудона.

15. Характерні риси утопічної думки XIX ст.: А.Сен-Сімон,

Ш. Фур’є, Р. Оуен.

16. Економічні ідеї соціалістів-рікардианців: Т. Томпсона,

Дж. Грея, Дж. Брея, Т. Годскіна.

Тести:

1. Промисловий переворот в Англії – це ….:

а) становлення індустріального суспільства внаслідок буржуазно-демократичної революції середини XVII ст.;

б) впровадження у виробництво і транспорт робочих машин та механізмів, які замінили ручну працю людей; парових двигунів; створення самостійної машинобудівної галузі;

в) результат розвитку фабрично-заводської промисловості;

г) перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва.

2. Основною причиною відставання промислового перевороту в Німеччині було:

а) ізольованість країни від світових торговельних шляхів, відсутність власного флоту;

б) переважна підтримка вітчизняного машинобудування та власних інженерно-технічних досягнень;

в) наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни;

г) еволюційний шлях становлення суспільства нового типу в Німеччині.

3. В чому полягала суть так званого фрітредерства в Англії?

а) в існуванні рабовласницького плантаційного господарства;

б) у функціонувані аграрної реформи;

в) в повному звільненні від мита майже всіх товарів, що імпортуються;

г) у відміні чи значному скороченні мита на ввіз англійських товарів в інші країни.

4. Праці видатного економіста В. Петті належать до:

а) меркантилізму;

б) ідей економічного лібералізму;

в) трудової теорії;

г) класичної політичної економії.

5. З точки зору фізіократів господарський процес – це:

а) природна гармонія, що може бути описана строго математично та не передбачає втручання уряду;

б) побудова математично точних моделей виробництва і розподілу продукції;

в) комплекс дій та заходів економічного характеру під безпосереднім впливом державного регулювання;

г) створення нового продукту в сфері матеріального виробництва та у сфері послуг.

6. Економічне вчення видатного англійського економіста Адама Сміта започаткувало:

а) систему реформування існуючого суспільства, що носила в цілому буржуазно-демократичний і антимеркантилістський характер;

б) систематизований виклад політичної економії;

в) ідеї економічного лібералізму, що не припускає ніякого державного втручання в економіку і передбачає вільне підприємництво, торгівлю та інші «економічні свободи»

г) розгляд суспільства як сукупності індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які визначають їхню економічну поведінку.

7. До низки економістів-класиків, яких заведено вважати «економістами нової хвилі», які спирались у своїх дослідженнях на засади класичної політекономії належать:

а) Д. Мілль, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Ж.-Б. Сей,Ф. Бастіа; Г. Ч. Кері.

б) А.Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен.

в) А. Сміт та Д. Рікардо;

г) В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене.

8. В економічних поглядах С. Сісмонді найважливішим вважається:

а) наукова критика економічної системи капіталізму;

б) захист інтересів дрібних товаровиробників, критика класиків та соціалістів;

в) пропаганда ідей класичної школи щодо вільної гри особистих інтересів;

г) трактування політичної економії як науки про «бережливе та господарське управління національним надбанням».

9. Головною особливістю утопічного соціалізму було:

а) неокласичні економічні ідеі;

б) планування соціальних і економічних перетворень;

в) побудова справедливого суспільства на основі суспільних інституцій того часу – державу, науку, мораль, політику та економічну базу;

г) формування соціального середовища, сприятливого всебічного розвитку людства.

10. Автором рікардіанської трудової теорії був:

а) Д. Міль;

б) Ш. Фур’є;

в) Д. Рікардо;

г) Т. Годскін.

Літератур:

1. Борисов Г.В., Сутырин Ф.Ф., Сыскин М.В. История экономических учений: Учеб. Пособие. СПб.: Изд. Дом «Сентябрь». Изд. Дом «Бизнес - пресса», 2003. – 368 с.

2. История мировой экономики: Учебник для вузов /Под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 728 с.

3. История экономики: Учебник /Под общ. ред. проф.
О. Д. Кузнецовой и проф. И. Н. Шапкина. – М.: ИНФРА - М, 2000. – 384 с.

4. История экономических учений: Учебное пособие для студентов высших экономических заведений. /Под ред. В.С. Автономова и др. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 700 с.

5. Черкашина Н.К. Економічна історія: Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 196 с.

Тема 7. Ринкове господарство країн в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

7.1. Господарство провідних країн світу в другій половині XIХ – поч. XX ст.).

7.2. Марксистська економічна теорія.

7.3. Німецька альтернативна школа політекономії.

7.4. «Маржинальна революція».

Ключові поняття: промисловий переворот, індустріалізація, економічний розвиток, монополізація, історичний метод дослідження, маржиналізм, маржинальна революція.

7.1. Господарство провідних країн світу в другій половині XIХ – поч. XX ст.)

У кінці XIX – на початку XX ст. завершується формування світового ринку, разом з тим поглиблюється нерівномірність у розвитку окремих країн, загострюються міждержавні суперечності.

Після завершення промислового перевороту розвинуті країни світу вступили в добу індустріалізації. В останній третині XIX ст. в провідних країнах світу спостерігався бурхливий розвиток науки, техніки і технології виробництва. Індустріалізація в цих країнах відбувалася на основі науково-технічної революції, яка характеризувалася структурними змінами в господарстві окремих країн. На основі науково-технічних і технологічних винаходів виникали нові галузі виробництва, модернізувалися старі. Збільшувалася доля промислових підприємств у виробництві валового національного продукту і національного доходу. Під час індустріалізації відбувалася концентрація виробництва та капітальні зміни в організації й управлінні виробництвом – виникали монополії, акціонерні товариства.