Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації....... 198 6 страница

Зростання та розвиток ремесла і товарного виробництва, поява майстерень з найманими робочими, накопичення грошових багатств в результаті первинного накопичення капіталу створили передумови для виникнення мануфактури.

Мануфактура (від лат. manus — рука і factura — виготовлення), капіталістичне підприємство, засноване на розподілі праці і ручній ремісничій техніці. Виникла в країнах Західної Європи в середині ХVI століття, панувала майже до кінця ХVIІІ століття. [2]

Існували два способи виникнення мануфактури:

1) об'єднання капіталістом в одній майстерні ремісників різнорідних спеціальностей, для виготовлення продукції від початку до кінця;

2) об'єднання капіталістом в майстерні ремісників однієї і тієї ж спеціальності, кожен з яких виконує безперервно одну і ту ж операцію.

Зростання професійної майстерності, зміна умов праці та підвищення якості сприяли максимізації об'ємів випуску і зниженню витрат та цін на вироби, що стимулювало попит і змінювало структуру споживання. Розподіл праці вимагав використання порівняно дорогого устаткування і робив роботу технічно складною. Проте існування різних типів мануфактури підсилювало гнучкість виробництва, дозволяючи йому вбудовуватися в існуючу економічну систему.

Розвитку мануфактурного виробництва відповідали три типи мануфактури.

1) Розсіяна мануфактура - підприємець став власником капіталу, скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, забезпечував їх сировиною, знаряддями виробництва.

Криза дрібнотоварного виробництва, розорення дрібного товаровиробника поступово призводить до його перетворення в найманого робітника. Виникає нова форма виробництва – капіталістична домашня промисловість, коли безпосередній виробник був позбавлений права власності на своє господарство і засоби виробництва. Розсіяна мануфактура, як нижча форма капіталістичної промисловості, набула широкого розповсюдження, особливо на селі – сільські ремісники працювали на купця-закупівельника. На цій стадії мануфактурного виробництва вже існував розподіл праці. 2) Змішана мануфактура - поєднувала виконання окремих операцій в централізованій майстерні з роботою вдома.

Змішана мануфактура виникає як проміжна ступінь у розвитку мануфактурного виробництва, і за умов накопичення певних капіталів у руках окремих осіб підприємців-мануфактуристів, необхідних для побудови хоча б одного приміщення, де робота здійснювалася б під керівництвом підприємця на завершальній стадії, виконувались значні операції з виробництва того чи іншого виробу – збирання годинників тощо. Змішана мануфактура поєднувала в собі елементи як централізованої, так і розсіяної мануфактур. Для змішаної мануфактури була необхідна ще одна передумова – вільна робоча сила.
3) Централізована мануфактура - об'єднувала найманих робочих в одній майстерні.

Це найрозвинутіший тип мануфактури, де виробництво від початку до кінця здійснювалося на одному підприємстві і організаторами були, як правило, колишні цехові майстри.
Таким чином, в перший період розвитку капіталізму – з ХVI до останньої третини ХVIII ст., мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва в країнах Західної Європи. Це надавало змогу: об’єднати робітників в одному приміщенні і здійснити між ними детальний розподіл праці; вдосконалювати виробничі технології, робочий інструмент та знаряддя виробництва, що підготувало у майбутньому перехід до машинної техніки в період промислового перевороту.
Мануфактура прийшла на зміну феодально-організаційному ремеслу середньовічних цехів. Накопичення фінансового капіталу сприяло швидкому розвитку мануфактурного виробництва.

У класичній формі процес розвитку мануфактури протікав в Англії (XVI — XVIІІ ст.), де спочатку розвивалася розсіяна мануфактура в традиційних галузях сільського ремесла, потім в містах виникали змішані форми, а в нових галузях - централізована мануфактура, що створювалася емігрантами, що знаходилися під захистом корони. Мануфактура виникала в текстильній промисловості, виробництві паперу і скла; найбільш великі були в металообробці і суднобудуванні.

У Голландії мануфактура отримали свій розвиток в XVI ст., переважно в нових галузях і промислових центрах, не пов'язаних з цеховими обмеженнями (шерстеткацькі, килимові, текстильні з розсіяною системою домашнього виробництва, тощо); типовою була мануфактура з переробки сировини, що вивозиться з колоній.

У Франції (XVI — XVIІ ст.) більша частка мануфактури належало до розсіяного типу; була притаманна сільській, суконній і шкіряній промисловості; централізована мануфактура була в книгодрукуванні, металообробці, де значне місце займало виробництво предметів розкоші; у шелко-ткацькому виробництві частіше зустрічалася змішана мануфактура.

У Германії на початку XVIІ ст. виникла змішана мануфактура, але через загальну економічну відсталість країни великого розвитку вона не отримала до початку XІХ ст. [2]

Хоча мануфактура і привела до значного підвищення продуктивності суспільної праці, вона не охопила все суспільне виробництво. Для мануфактурного періоду характерна наявність безлічі дрібних і найдрібніших промислових підприємств; обов'язковим «супутником» її залишалася робота вдома. Мануфактура не могла задовольнити величезний попит на товари, який пред'являли внутрішні і зовнішні ринки, що зростали.

Буржуазні революції XVІ-XVІІ століть відіграли значну роль у розвитку індустріальної цивілізації. Значний внесок у розвиток мануфактурного виробництва зробили перші буржуазні революції в Західній Європі: у Нідерландах (1566—1609 рр.), в Англії (1640—1649 рр.), Франції (1789—1794 рр.). Завдяки буржуазним революціям були створені умови щодо приходу політичної влади буржуазії. Були прийняті закони спрямовані на подальший розвиток мануфактурного виробництва, розширення торгівлі, фінансову діяльність. [4]
Так буржуазна революція в Голландії прискорила процес первісного нагромадження капіталу завдяки розвитку фінансових операцій, сільського господарства та торгівельних відносин. Завдяки цьому активно розвивалися суднобудівельні, суконні, полотняні, шовкові та інші мануфактури тощо. Англійська буржуазна революція мала всесвітньо-історичне значення. Вона остаточно ліквідувала феодалізм. Були прийняті закони спрямовані на розвиток про­мисловості, торгівлі та зміцнення фінансів. Уряд держави проводив активну політику накопичення капіталу, це зміцнювало її грошову систему та виробництво. Англія перетворилася на найбільшу колоніальну державу світу. У Франції буржуазна революція скасувала податкові привілеї дворян, ліквідувала регламентацію виробництва, проголосила свободу торгівлі, запровадила політику протекціонізму та значною мірою розв`язало аграрне питання, наділивши селян невеликою кількістю землі. В середні віки у грошовому обігу Західної Європи знаходилась велика кількість найрізноманітніших монет. До основних золотих монет належали північноіталійські дукати, випуск яких почався венеціанцями в 1284 р., але найпоширенішими були срібні гроші. Підприємцям було незручно перевозити велику кількість грошей. В результаті цього з`являються агенти-міняйлі, які знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Вони поступово перетворились на банкірів, які з згодом об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства. [6]
Так з`явилася банківська система, з появою якої виник кредит. Банкіри-монополісти встановлювали занадто великі проценти (15-25%). Найбільш успішніший розвиток мала кредитна система Франції.

На початку XVI ст. у міжнародних розрахунках почали використовувати векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника, що були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися. Міжнародним фінансовим центром у XVIІ ст. став Амстердам, де був створений депозитний і валютний банк. [7]
У 1694 р. був утворений Англійський банк. Слідом формувалися приватні лондонські банки, в провінціях з’явилися сільські банки або банки графств, які мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова Палата для компенсації розрахунків між банками. Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості і торгівлі. [2]
З утворенням світового ринку та встановленням стабільних економічних зв’язків між Західною Європою та відкритими землями, мали подальший розвиток торгівля, мореплавство, промисловість. Колонії сприяли розширенню зовнішньої торгівлі. Створювалися умови для міжнародного поділу праці, світового господарства та світового ринку. В країнах Західної Європи наприкінці XVIІІ — у першій половині XІХ ст. сільське господарство було провідною галуззю економіки, де було зайнято майже 90% населення. Під впливом розвитку мануфактурного виробництва, росту міст, торгівлі, відкриття великої кількості нових земель, зростання потреб у сировині та продуктах харчування, в сільському господарстві відбуваються суттєві зрушення. [9]

В середні віки результатом аграрного перевороту став подальший розвиток сільського господарства: впроваджувалася багатопільна система в землеробстві, запровад­жувалося травосіяння, стійлове утримання худоби, розширювалися посівні площі. У сільському господарстві мав місце розвиток капіталістичного фермерства з експлуатацією найманих робітників, вдосконалювалися знаряддя праці та машини щодо обробки землі, тощо.

Результатом реформ у сільському господарстві на початку XVIІ ст. стало те, що земля залишалася у власності поміщиків, а селяни одержали лише особисту свободу. На той час у Пруссії також створилися умови для розвитку сільського господарства, який надалі набув назву - «прусський» шлях розвитку сільського господарства. Особистими рисами цього шляху виступали: збереження поміщицького землеволодіння та поступове перетворення їх на капіталістичні господарства, а також, використання значної частини повинностей селян на користь поміщиків, що давало можливість застосовувати передову агротехніку, машини, технічні культури, що, в свою чергу, позитивно впливало на розвиток німецької харчової промисловості та експорт її продукції. Але недоліком цього шляху розвитку було те, що вільний селянин був прив’язаний до поміщицьких господарств. З часом «прусський» шлях розвитку набув визначення – неефективний шлях розвитку сільського господарства. Поряд з «прусським» шляхом розвитку сільського господарства в Пруссії в Англії мав місце «американський» шлях розвитку. Його особистими рисами було існування приватної власності виробника-фермера на землю, засоби виробництва та на продукцію. Таким чином фермер був економічно зацікавлений у результатах своєї праці. «Американський» шлях розвитку в сільському господарстві був надалі визнаний економічно ефективним. [10]

5.3. Мануфактурний період в Україні.

В Україні велику роль у розвитку економічних відносин відігравала промисловість. Відбувався подальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно-грошових відносин перейшло у дрібне товарне виробництво на основі якого формувалося мануфактурне виробництво. Основними міськими ремеслами були кравецтво, ткацтво, сукноробство, цегельництво, теслярство, ковальство, зброярство, суднобудування, тощо. Виготовлення продуктів харчування і напоїв виділилося в окрему галузь.

Протягом XVI—XVIII ст. набули поширення сільські ремесла та промисли, які не відносилися до землеробства та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У селах зросла кількість ремісників різного фаху. До початкових форм мануфактури належали невеликі підприємства, в яких розподіл в процесі виробництва відігравав значну роль. Основною була ручна ремісницька техніка, але починалася механізація виробничих процесів. Початкові мануфактури були попередниками розвинених мануфактур. [5]
Поступово відбувався процес підпорядкування сільського ремесла міському. Внаслідок певної насиченості сільського ринку ремісник намагався збути свій товар у місті, проте це вдавалося їм з великими труднощами. Адміністрація міста штрафувала чи конфісковувала товар сільського ремісника, який втручався в монополію цехових ремісників. Сільські ремісники намагалися переселитися в місто.
Розвиток міст, ремесла, мануфактурного виробництва, сільського господарства та промисловості України сприяли розвитку і зростанню внутрішніх та зовнішніх торгівельних відносин. З суспільним поділом праці виникла потреба у виробничому спілкуванні різних соціальних та професійних груп. В зв`язку з цим велику роль відігравали міські торги та базари. Торги та базари проводилися двічі на тиждень у визначені дні. Вони спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Так, у період XVI—XVIII ст., в Україні сільськогосподарське і промислове виробництво набуло товарного характеру, що формувало національний ринок, в основі якого полягав розвиток міських ринків та торгів. [2]

У 80 роках XVIII ст. переселенцями з України, Росії, Туреччини почалася колонізація причорноморських і приазовських степів та Криму. Населення прирівнювалося до державних селян, причому землеволодіння залишалися на правах спадщини. [7]

За рахунок придбання й захоплення козацько-селянських та громадських земель протягом XVII — XVIII ст. значно зросло монастирське і церковне землеволодіння.

Монопольне право монастирі мали на винокуріння і торгівлю горілкою в своїх маєтках, а церква домоглася права на безкоштовне володіння частиною громадських земель у вигляді дарувань.

Священослужбовцям виділяли подвір'я, поля, сіножаті для ведення господарства. Містам належала певна частина маєтностей.

У період XVI—XVIII ст. в промисловості України відбулися великі прогресивні перетворення. Подальший розвиток отримала мануфактурна промисловість. З'явилися перші доменні мануфактури. Одноступінчастий сиродутний спосіб виробництва був замінений на двоступінчастий, при якому в доменній печі виплавляли чавун, а потім у кричній печі переплавляли його на сталь. Продовжувало розвиватися металургійне виробництво. Особливе місце в промисловості належало виробництву селітри в Лівобережній та Слобідській Україні. Поширювалося винокуріння, яке мало високий ступінь товарності. Розвивалося виробництво скла, тощо.

На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що ґрунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці (вотчинні, посесійні, казенні).

Збереження кріпацтва на західноукраїнських і правобережних землях після визвольної війни середини XVII ст., його поступове утвердження на Лівобережжі та Слобожанщині в умовах зростання товаризації феодального господарства створили умови для подальшого розвитку виробництва на основі примусової кріпацької праці селян у формі феодальних (вотчинних) і посесійних мануфактур. Останні утворювалися як казенні, а потім передавалися в посесію (умовне спадкове користування) приватним особам чи одразу виникали як посесійні. На них працювали або приписні державні селяни, або куплені селяни спеціально для роботи на підприємствах. Частина поміщицьких мануфактур передавалася в оренду.

Розвиток великих мануфактур було тісно пов'язано з воєнними і господарськими завданнями Російської держави, з фінансовою допомогою, що вона надавала промисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання, надаючи безпроцентні грошові позики, підтверджував монопольні права власників мануфактур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяв мати власні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Державою споживалися товари мануфактурної промисловості. Власники мануфактур часто були зобов'язані постачати свої товари державним відомствам. Урядом контролювалися обов'язкові відносини між мануфактурами та державою.

На території Української козацької держави з середини XVII ст. поширилися російські гроші, як срібні так, в незначній кількості, мідні.
Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі Лівобережної України.

Випуск паперових грошей (асигнацій) почався у 1769 р. російським урядом. В Москві та Петербурзі було створено асигнаційні банки, які вільно розмінювали асигнації на металеві монети. Відбулося об’єднання грошової системи Росії і Української грошової системи в єдину. [2]

Питання для самодіагностики:

1. Які основні риси теорії меркантилізму?

2. У чому відмінність поглядів меркантилістів раннього і пізнього періоду?

3. Назвіть головний аргумент протекціонізму?

4. Що належить до основних джерел первісного нагромадження капіталу?

5. Які особливості первісного нагромадження капіталу у провідних країнах світу: Англії, Нідерландах, Франції, Німеччині?

6. Мануфактура та її типи?

7. Які особливості становлення та розвитку мануфактурного виробництва країн Європи?

8. Значення перших буржуазних революцій в Західній Європі у розвитку мануфактурного виробництва?

9. Особливості «прусського» та «американського» шляхів розвитку сільського господарства?

10. Які особливості розвитку мануфактурного виробництва України?

Проблемні питання:

1. Назвіть представників та основні відмінності концепції раннього та пізнього меркантилізму.

3. Розкрийте особливості буржуазних революцій країн Європи та значення для розвитку індустріальної цивілізації.

2. У чому полягають передумови виникнення та розвитку мануфактурного виробництва країн Західної Європи.

4. Розкрийте особливості розвитку мануфактурного виробництва в Україні.

5. Чому «прусський» шлях розвитку сільського господарства, на відміну від «американського», визнано неефективним?

Теми рефератів:

1. Розвиток меркантилізму: етапи та основні завдання.

2. Первинне накопичення капіталу країн Західної Європи: основні джерела та складові.

3. Передумови та результати буржуазних революцій у країнах Західної Європи.

4. «Прусський» та «американський» шляхи розвитку сільського господарства.

5. Розвиток мануфактурного виробництва в України та Західній Європі.

Тести:

1. Об'єктом вивчення меркантилізму є:

а) багатство та джерела його зростання;

б) первісне накопичення капіталу;

в) мануфактурне виробництво;

г) усі відповіді вірні.

2. Меркантилізм – це:

а) напрям економічної думки, щодо значення торговельного капіталу і сфери обігу у процесі нагромадження багатства;

б) процес концентрації великих грошових засобів у керівників великомасштабних виробництв;

в) основне джерело первісного нагромадження капіталу;

г) немає вірних відповідей.

3. Завданнями відповідно концепції раннього меркантилізму є:

а) контроль за кваліфікації робітників, якістю продукції, умовами виробництва та цінами на готову продукту;

б) розвиток мануфактурного виробництва;

в) накопичення грошових коштів в країні та збільшення притоку грошей із-за кордону і зберігання у країні;

г) немає вірних відповідей.

4. До представників раннього меркантилізму належить:

а) Антуан Монкретьєн;

б) Вільям Стаффорд;

в) Дж. Кейнс;

г) Дж. Робінсон.

5. Для пізнього меркантилізму характерна:

а) теорія активного торгового балансу;

б) теорія активного грошового балансу та утвердження монетарної системи;

в) розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

г) немає вірних відповідей.

6. До представників пізнього меркантилізму належить:

а) Гаспар Скаруффі;

б) Беніто Даванцатті;

в) Хуан де Маріана;

г) Жан Батист Кольбер.

7. До передумов первісного накопичення капіталу відноситься:

а) розвиток виробничих сил, формування широких національних ринків, зростання та розширення товарно-грошових відносин;

б) виникнення у колоніях промислових та сільськогосподарських мануфактур дешевих товарів та сировини;

в) економічна політика держави, спрямована на обмеження

міжнародної торгівлі та розвиток власної промисловості;

г) процес концентрації великих грошових засобів у керівників великомасштабних виробництв.

8. Основною рисою «американського» шляху розвитку сільського господарства є:

а) підпорядкування сільського ремесла міському;

б) існування приватної власності виробника-фермера на землю, виробництва та на продукцію;

в) аграрний переворот;

г) усі відповіді вірні.

9. До особливих рис «прусського» шляху розвитку сільського господарства належить:

а) приватна власність виробника-фермера на землю, виробництва і продукцію;

б) збереження поміщицького землеволодіння та поступове перетворення їх на капіталістичні господарства;

в) економічна зацікавленість фермера у результатах своєї праці;

г) усі відповіді вірні.

10. Мануфактури, що ґрунтуються на вільнонайманій та кріпосницькій праці притаманні:

а) Англії;

б) Франції;

в) Італії;

г) немає вірної відповіді.

Література:

1. Березин И. Краткая история экономического развития: Учебное пособие. – М.: Русская деловая литература, 1998. - С. 85-116.
2. Економічна історія України та світу. Підручник. /За ред. Б. Д. Лановика – К.: Вікар, 1993

3. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / За ред. В. В.

Кириленка. – Тернопіль: „Економічна думка”, 2007. – 233 с.

4. І. Крип’якевич. Всесвітня історія. – К.: Либідь, 1999

5. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підруч. – 6. вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 486 с.

6. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 499 с.

7. Міжнародні економічні відносини: історія міжнародних економічних відносин: Підручник. /За ред. А. С. Філіпенка. – К., 1992.
8. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Опорний конспект. – К.: МАУП, 2002. – 128 с.

9. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

10. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: навч.посіб. – 2-ге вид., випр.. – К.: Знання-Прес, 2001. – 514 с.

11. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 350с.

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.).

6.1. Епоха переходу до індустріального суспільства (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.).

6.2. Виникнення та еволюція класичної школи політичної економії (КШПЕ).

6.3. Загальна характеристика альтернативного КШПЕ напрямку політичної економії.

Ключові поняття: промисловий переворот, економічний розвиток,

класична школа політичної економії, фізіократія, економічні дослідження, утопічний соціалізм, соціалісти-рікардианці.

6.1. Епоха переходу до індустріального суспільства (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.).

Промисловий переворот – це перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту було впровадження у виробництво і транспорт робочих машини механізмів, які замінили ручну працю людей; парових двигунів; створення самостійної машинобудівної галузі.

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія – в останній третині XVIII – середині XIX ст. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. До них можна віднести такі:

1. Буржуазно-демократичну революцію середини XVII ст., яка ліквідувала всі перепони, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства.

Цьому сприяв аграрний переворот XVI-XVII ст., внаслідок якого сільське господарство розвивалося прискореними темпами, базоване на фермерській основі. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Поширилася сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовувались парові плуги, машини, використовувались мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.

2. Вихід на якісно новий технологічний рівень англійської бавовняної промисловості.

Цей вихід супроводжувався та забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.

3. Важливим політичним чинником було завершення формування нації, становлення єдиного національного ринку.

До другої половини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації – важливого політичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основи цивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому.

4. Сприятливе географічне розташування та природно-географічні умови країни.

Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту були природно-економічні умови Великобританії – водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості.

5. Зовнішньоекономічні передумови.

Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість. В Європі існував постійний попит на англійські вироби.

6. Політику протекціонізму та меркантилізму, яку впровадив англійський уряд.

Промисловий переворот – це світовий процес. Для нього були характерними як загальні закономірності так і специфіка та особливості у кожній окрема взятій країні.

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався на 50 років пізніше, ніж в Англії і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789-1794рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос.

В своєму розвитку промисловий переворот у Франції пройшов декілька етапів:

1. 1805-1810рр. В цей час відбулося промислове піднесення, знайшли поширення англійські винаходи. У 1804-1808рр. був винайдений верстат Жеккара, який виготовляв тканини з візерунком, у 1810 році – машини Жирара, що здійснювали хімічно-механічну обробку льону, але ці винаходи знайшли поширення у французький промисловості лише у 40-х роках. Наполеон у 1806 році оголосив Англії континентальну блокаду. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин, металовиробів та вугілля.

2. 1815-1848рр. Хід економічного розвитку в цей час прискорюється, механізується виробництво. У 20-х роках зароджується машинобудування. За обсягом виробництва промислової продукції Франція в середині ХІХ займала друге місце в світі після Англії, однак були досить низькими її технічний рівень і конкурентоспроможність. Французька фінансова буржуазія мало опікувалася розвитком промисловості, вона збагачувалася за рахунок лихварства.

3. 1848-1849рр. – кінець 1860-х років. Більшість галузей охопило фабрично-заводське виробництво. За 1851-1865рр. обсяг продукції зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів зросла з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км. Було проголошено свободу торгівлі, ліквідовані обтяжливі мита. Цьому сприяла зважена політика Наполеона ІІІ. Особливістю Франції було те, що тут значну роль в індустріальному розвитку відігравало лихварство [3, с.190].

Німеччина пізніше, ніж Англія та Франція вийшла на шлях капіталістичного розвитку. Промисловий переворот в Німеччині розгорнувся в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.

Становлення суспільства нового типу в Німеччині, на відміну від Англії та Франції, відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Після революції 1848р. у Німеччині залишалася феодальна монархія, хоча вона стала обмеженою. Наряду з політичною та економічною владою великих землевласників-юнкерів деякі політичні права отримала національна буржуазія.

Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Основні промислові райони країни – Прусько-Сілезький, Саксонський і Рейнсько-Вестфальський – були-економічно слабо зв'язані між собою, будували свою власну економічну політику. Кожна з них мала власні гроші, митні кордони і норми господарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного рднку.

У Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури появилися у кінці XVIII ст. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Окрім того, внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької та англійської фабрично-заводської промисловості.

Промисловий переворот прискорився в 50-60-х роках, коли німецька промисловість перейшла від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Промисловий переворот в Німеччині був запізнілим ще й тому, що він спирався на вітчизняне машинобудування, на власні інженерно-технічні досягнення. У Німеччині відразу будували великі машинобудівні підприємства, що були забезпечені найновішим обладнанням. Саме це сприяло дуже швидким у XIXcт. темпам промислового виробництва. Через деякий час структура німецької фабричної промисловості стала вигідно відрізнятися від англійської та французької. У Німеччині було здійснено ряд винаходів, внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.