Прислівник. Особливості правопису і вживання

Прислівник – незмінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан або ознаку предмета й відповідає на питання «як?», «де?», «коли?», «куди?», «наскільки?» тощо. Прислівники можуть означати спосіб, міру й ступінь дії, ознаку предмета (добре, дуже), місце дії (тут, вгорі), час дії (рано, вранці, досі), причину дії (згарячу, зосліпу), мету дії (навмисно, наперекір). Крім того, прислівники, утворені від якісних прикметників, можуть мати ступені порівняння (глибоко – глибше – найглибше, близько – ближче – найближче).

Прислівник належить до тих частин мови, які й сьогодні інтенсивно розвиваються. Більша їх частина утворюється за допомогою прийменниково-іменникових сполук і пишеться разом, але деякі з них пишуться через дефіс: ледве-ледве, рано-вранці, більш-менш, врешті-решт, пліч-о-пліч, будь-що-будь, по-новому, будь-який тощо (див. про це вище в параграфі «Правопис складних слів»).

Разом пишуться прислівники, утворені від підрядних словосполучень типу босими ногами – босоніж,обома руками – обіруч,в один час – водночас, на самий перед – насамперед,має бути – мабуть (крім у сто крат, хоч стократ; тим часом, хоч тимчасом, як; все одно,все рівно). Вони не пояснюються іншими словами, не можуть змнюватися й відповідають тільки на прислівникові питання типу як ?, де?, коли? тощо.

Порівняйте: Вночі йшов дощ (ішов «коли?»). Тут слово вночі – прислівник. Але: В ночі, темній і туманній, ішли батальйони (йшли «у чому?», «в якій ночі?»). У наведеному контексті в ночі – сполучення прийменника з іменником.

Окремо пишуться прислівникові сполучення, які повністю «не відірвались» від предметного значення. До їх складу найчастіше входять прийменники без (без жалю, без кінця-краю, без угаву, без упину), в (в далечінь, в міру, в ногу, уві сні, в разі), до (до діла, до загину, до краю, до ноги, до побачення), з (з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю), на (на диво, на днях, на добраніч, на жаль, на зло), під (під боком, під силу, під вечір, під кінець), по (по можливості, по суті, по двоє).

Уживання прислівників і прислівникових сполучень у діловій і науковій сферах обмежене (особливо в писемній формі) через підвищене суб'єктивно-оцінне забарвлення. Можливе використання пов'язане з ситуаціями, коли треба вставити слова для пом'якшення категоричності тону при діловому листуванні (на жаль, до побачення, здається, мабуть, по можливості) або для внесення в текст чи висловлювання елементів логічності шляхом класифікаційних характеристик, які є в «арсеналі» такої частини мови, як прислівник: по-перше, по-друге, по-третє, по суті, принаймні, врешті-решт, наприкінці, насамкінець, передусім тощо.