Секторність природи материків

Положення території в системі континентально-океанічної (азональної) атмосферної циркуляції стає одним із глобальних факторів диференціації географічної оболонки. В міру віддалення від океану вглиб материка, як правило, зменшується повторюваність морських повітряних мас, зростає континентальність клімату, зменшується кількість опадів. На цій основі виділяються кліматичні області і змінюються природні зони.

Так утворюється секторність, тобто поділ материків на меридіональні фізико-географічні сектори (західний, центральний або внутріконтинентальний і східний). Кожен довготний сектор характеризується специфічним неперервним рядом природних зон ("зональний спектр").

Для приокеанічних секторів типові лісові зони різних географічних поясів. При цьому західний і східний ряди зон суттєво відрізняються між собою. Східна периферія материків відрізняється найбільшим і рівномірним по широті зволоженням, тоді як на заході різко виражена аридна ділянка в тропічних широтах.

У континентальному секторі поширені сухі зони пустель, напівпустель і степів. В інших зонах цього сектору спостерігаються риси континентальності (тайга — дуже суворі зими, багаторічна мерзлота).