Циркумокеанічні структури

Циркумокеанічна структура проявляється в збільшенні континентальності вглиб материка, в зменшенні кількості морських со­лей, що потрапляють на материк з атмосферними опадами. Цир­кумокеанічна структура проявляється на суходолі (та в атмосфері) залежно від віддаленості від Океану. Її чинниками є надходження з Океану вологи й тепла, існування стійких систем переносу (геогра­фічних теплових машин) та відповідні режими й ознаки погоди. Зважаючи на суттєву зумовленість структури й процесів на сухо­долі від того, якою частиною континенту вона є (передусім — за­хідною чи східною залежно від географічного поясу), можна виді­лити:

§ циркумокеанічну структуру західних окраїн континентів у межах західного переносу повітряних мас; приклад — помір­ні широти Європи;

§ циркумокеанічну структуру східних окраїн континентів у ме­жах західного переносу повітряних мас; приклад — помірні широти сходу Північної Америки;

§ е циркумокеанічну структуру західних окраїн континентів у межах переважання східного переносу повітряних мас; при­клади — субтропічні західні окраїни Південної Америки (пу­стеля Атакама) та Африки (Наміб), а в арктичному поясі — Західна Гренландія;

§ *• циркумокеанічну структуру східних окраїн континентів у ме­жах переважання східного переносу повітряних мас; приклад — південно-східна Азія;

§ мішані структури, в яких відбувається посезонна зміна ха­рактеру переносу (це субтропічні та субарктичні широти континентів), а також приекваторіальна частина жаркого поясу, де утворюються посезонні перетоки повітря з зимової півкулі в літню (екваторіальні мусони); приклад — Гвіней­ське узбережжя Африки.