А. О. Капелюшний. Знциклопедия спорта Кирилла и Мефодия

Знциклопедия спорта Кирилла и Мефодия. - "Кирилл и Мефо­дий", 2003.

Знциклопедия футбола - 2002. - Зкс-Форс, 2002. Зрудит: Знциклопедии и словари. - Мазіег тесііа, 2003.

............................ Редагування в засобах масової інформації..............................

V. ВИДИ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ТЕКСТІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕДАГУВАННЯ

1. Види текстів за способом викладу в них матеріалу. Особ­ливості їх редагування. У літературі з теорії редагування є різні на­зви цього поняття: види текстів (А.Абрамович і Е.Лазаревич, К.Накоря-кова), групи текстів (М.Сікорський), типи викладу (побудови) тексту (А.Мільчин). Так само по-різному проведено й класифікацію текстів: поділено їх на 4 види (А.Абрамович і Е.Лазаревич), на 3 види (А.Міль­чин, К.Накорякова, М.Сікорський). Причому ці типи не завжди збігають­ся. Наприклад, А.Абрамович і Е.Лазаревич виокремлюють описовий, розповідний тексти, текст-роздум, текст-визначення. Опис, розповідь і роздум виокремлює також М.Сікорський, але зазначає, що в ці види тексту входить і визначення (в різні види). К.Накорякова включає ви­значення в роздум, а А.Мільчин пише про розповідний, описовий і по­яснювальний типи викладу.

1. Розповідь. В основі розповіді - розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього текс­ту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'яза­ний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Розповідь - найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють ос­новні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами розпові­ді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ята­ючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усуну­ти непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'­язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповід­ний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтона­цію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою

, А О. Капелюшний.

й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді - епіч­ний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому - події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають че­рез жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта­ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний - для образного висвіт­лення подій. У публіцистиці поєднуються або чергуються обидва спо­соби розповіді¹.

1 Див. докладніше: Мильчин А.З. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.69; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Вьісш. шк., 1980.-С.216-217; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47-56; Абрамович А.В., Лазаревич З.А. Практикум по литературному редактированию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. - С.137-138. 2 Див.: Мильчин А.З. Методика и техника редактирования текста.-М.: Книга, 1972.-С.72-73.

2. Опис. Усі дослідники наголошують на тому, що описовими нази­ваються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через пере­лічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що ха­рактеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю розташу­вання тощо. Редагуючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про предмет у цілому. Треба виключити вступні частини, не пов'язані з основною те­мою, а також деталі, які захаращують виклад. Є різні класифікації описових текстів. А.Е.Мільчин поділяє ці тексти на аналітичні й синте­тичні. В аналітичному описовому тексті опис іде від загальної характе­ристики об'єкта до характеристики його окремих частин. Об'єкт спочат­ку подають у загальному вигляді, а потім аналітично розчленовують на частини. У синтетичному описовому тексті загальну характеристику об'єкта подають після змалювання його окремих частин. Отже, тут частини складаються, синтезуються в ціле². К.М.Накорякова наводить іншу класифікацію. Вона поділяє описи на статичні й динамічні. Дина­мічними можуть бути описи не тільки предмета в русі, але й предмета нерухомого. Активним у цьому випадку є спостерігач, який привертає нашу увагу до змін, що відбуваються з об'єктом, з предметом опису,

............................ Редагування в засобах масової інформації..............................

надає описові активного характеру своїм ставленням до нього¹. В опи­сах завжди яскраво виявляється авторська індивідуальність. Мистецт­во опису - це мистецтво деталі. Якщо в описах наукових деталь має бути точною, наперед обумовленою, доцільною, то в художній літера­турі деталь часто тим цінніша, чим вона несподіваніша. Опис дуже насичений риторичними фігурами; читач знайде в ньому порівняння, протиставлення, негативні характеристики, образне узагальнення по­баченого, звертання до історії, анафору, риторичне запитання. У син­таксичній структурі переважають строфи номінативного типу, енергійні­ші, ніж ті, в яких присудки виражені дієсловами².

1 Див.: Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.63-64. 2 Див. докладніше: Мильчин А.З. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.71-73; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Вьісш. шк., 1980.-С.216-217; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор­мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47, 63-67; Абрамович А.В., Лазаревич З.А. Практикум по литературному редактированию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. - С.137.

3. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми -це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлю­вань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що об­ґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від аргумен­тів, виключати аргументи, що не стосуються тези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту най­складніший і тому вимагає особливої уваги редактора, предметом тур­боти якого має бути не тільки логічна правильність роздуму, але і йо­го доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Серед текстів-роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думка