Особливості звернення стягнення на заробітну плату боржника

Звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника – це захід примусового виконання, не пов’язаний із описом та арештом майна боржника. Згідно зі статтею 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виражені, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Під іншими доходами боржника слід розуміти прибуток від підприємницької діяльності боржника, прибуток за цивільно-правовими договорами (підряду, оренди, доручення), дивіденди, відсотки за користування внесками, доходи від цінних паперів, виграші у лотерею тощо.

Заробітна плата та інші соціальні виплати (пенсії, стипендії, авторська винагорода) є основним джерелом фінансового забезпечення існування переважної більшості населення України. Тому звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника провадиться лише у обмеженому колі випадків, зокрема:

– у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах та відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум;

– на допомогу при безробітті стягнення може бути звернене тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

Стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсацію працівникові витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

6) допомогу при вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу при догляді за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, через тимчасову непрацездатність у зв’язку із доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання;

14) суми неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

15) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

16) вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) із військової служби та із органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та у інших випадках, передбачених законодавством.

Ключовим моментом та головною проблемою у процедурі звернення стягнення на заробітну плату боржника є встановлення державним виконавцем місця роботи боржника-фізичної особи. Нерідко місце роботи боржника зазначено у виконавчому листі, однак встановлення місця роботи боржника (яке, до речі, може часто змінюватись), можливе шляхом опитування самого боржника, членів його родини, сусідів, знайомих, шляхом огляду трудової книжки боржника тощо.

У разі наявності у державного виконавця індивідуального податкового ідентифікаційного номера боржника, відомості про місце працевлаштування останнього можна отримати через органи державної податкової служби, які ведуть персоніфікований облік робітників.

Крім того, боржник за законом зобов’язаний повідомляти державного виконавця про місце власного працевлаштування та невиконання такої вимоги державного виконавця тягне за собою адміністративну відповідальність.