Стадії застосування норм права

Застосування норм права — складний процес, який здійснюється по стадіях, тобто передбачає проведення низки послідовних дій, від якості яких безпосередньо залежить результат цієї діяльності.

1. Встановлення й аналіз фактичних обставин юридичної справи чи ситуації, що потребує врегулювання або вирішення. На цій стадії відбувається встановлення фактичних обставин справи, тобто юридичних фактів і юридичних складів, які є підставою застосування права. Вказівки на фактичні обставини містяться в гіпотезі правової норми.

Встановлення цих обставин здійснюється за допомогою юридичних доказів, тобто даних про фактичні обставини конкретної справи, що збираються компетентними органами в певному процесуальному порядку та потребують спеціальної форми закріплення (приміром, складання протоколу). Збір доказів може бути найскладнішою юридичною діяльністю (наприклад, попереднє слідство у кримінальній справі), а може зводитися до надання компетентним суб'єктам необхідних документів. Приміром, громадянин, який має право на пенсію, зобов'язаний надати до комісії з призначення пенсій документи, що підтверджують це право: про вік, стаж роботи, заробітну платню, пільги та ін. До доказів висуваються такі вимоги, як достовірність, допустимість, обґрунтованість, повнота.

Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини через доказування, тобто логічну діяльність зі встановлення доказів, їх дослідження й оцінки, якщо це необхідно (наприклад, допит свідків, огляд місця події, проведення правової експертизи чи правового експерименту).

До особливих фактів, тобто таких, що не потребують доказування, належать презумпції та преюдиції. Презумпції — це припущення про певні факти, їх наявність або відсутність (наприклад, невинуватості, тобто припущення про невинуватість будь-якої особи доти, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку).

Преюдиції — це виключення можливості заперечення юридичної імовірності, наявності чи істинності певних фактів (наприклад, якщо суд уже встановив певні факти, перевірив їхню істинність і дав юридичну оцінку, вони вважаються преюдиційними, тобто такими, що при повторному розгляді справи не потребують нової перевірки чи оцінки).

2. Вибір і аналіз правової норми, що підлягає застосуванню. Змістом цієї стадії є вчинення юридичної кваліфікації, тобто правової оцінки всієї сукупності фактичних обставин у справі та їх відповідності правовим нормам. Далі слід віднайти й обрати саме ту правову норму, що має регулювати таку фактичну ситуацію (вибір галузі й інституту права). З'ясовуються не будь-які факти, а лише ті, що передбачені в гіпотезі обраної норми. Також необхідно встановити автентичність правової норми, тобто відповідність її змісту офіційно опублікованому тексту. Проводиться перевірка юридичної чинності норми щодо її дії в часі, просторі, стосовно кола осіб.

При виборі й аналізі норми права іноді виявляється, що певний випадок регулюється декількома нормами, що не збігаються, а іноді й суперечать одна одній за змістом. У такому разі говорять про колізію правових норм, для вирішення якої необхідно використовувати такі правила:

— за умови суперечності між нормами, що походять від одного органу, але в різний час, застосовується норма, прийнята пізніше;

— у разі колізії між загальними та спеціальними нормами застосовується остання;

— у державах із федеративною формою державного устрою при виникненні колізії між правовими нормами, що встановлені федерацією та її суб'єктами, необхідно застосовувати норму федеративного закону.

Завданням компетентного органу на цій стадії є тлумачення норми, що застосовується, тобто ознайомлення з офіційними роз'ясненнями її змісту, а також за необхідності подолання прогалин у праві через застосування права за аналогією.

Ця стадія завершується юридичною кваліфікацією, тобто правовою оцінкою сукупності фактичних обставин у справі через віднесення конкретного випадку до певних правових норм.

3. Вирішення справи по суті — це дія, при якій конкретні факти підводяться під норму права. При цьому правозастосовний орган відповідно до своїх державно-владних повноважень поширює загальні правила, що містяться в чинному законодавстві, на своєрідні життєві обставини.

Зміст рішення в юридичній справі передбачає, з одного боку, оцінку зібраних доказів, остаточну юридичну кваліфікацію та визначення для сторін юридичних наслідків, а з другого — винесення рішення у справі у формі акта застосування норм права, де офіційно фіксуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Процес правозастосування повинен відповідати таким вимогам:

— законність — прийняття рішення в порядку, передбаченому чинним законодавством, та в цілковитій відповідності до закону;

— обґрунтованість — винесення рішення на підставі повного й усебічного вивчення фактичного боку юридичної справи;

— справедливість — полягає в тому, що рішення приймається згідно з вимогами правових норм, а також зважаючи на наявні в суспільстві інші соціальні норми.