Поняття та форми реалізації норм права

Право відіграє важливу роль в житті особи, суспільства та держави, адже воно врегульовує основні суспільні відносини, забезпечує реалізацію прав і свобод та виконання обов'язків суб'єктами права. Здійснення цих функцій залежить, передусім, від втілення вимог приписів правових норм у суспільне життя та юридичну практику, тобто право — це певні теоретичні можливості, що стають дійсністю лише в практичних діях (поведінці) фізичних, юридичних осіб і держави.

Термін "реалізація" походить від пізньолатинського realis — дійсний, чинний, наявний. Відповідно, реалізація норм права — це процес втілення приписів правових норм у поведінку суб'єктів права та їх практичну діяльність зі здійснення суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків.

Реалізація норм права — це складний процес, в якому беруть участь не тільки носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, але й держава в особі різних державних органів: правотворчих, правозастосовних, правоохоронних.

У теорії права виділяють різноманітні підходи до класифікації реалізації правових норм.

За суб'єктами реалізацію норм права поділяють на:

— індивідуальну;

— колективну.

Індивідуальна правореалізація полягає в можливості особи індивідуально (самостійно) використовувати свої суб'єктивні юридичні права та виконувати покладені на неї суб'єктивні юридичні обов'язки. Тож колективна реалізація правових норм здійснюється через поєднання зусиль двох і більшої кількості суб'єктів права. Наприклад, право громадян на освіту реалізується тільки індивідуально, право на звернення може бути реалізовано як індивідуально, так і колективно, право громадян України на об'єднання в політичні партії та громадські організації — тільки колективно.

За характером дії (поведінки) суб'єктів права реалізацію правових норм розмежовують на:

— активну (здійснення певних дій);

— пасивну (утримання від здійснення деяких варіантів поведінки) правореалізацію.

Залежно від методів, якими забезпечується реалізація правових норм, виділяють:

— добровільну;

— примусову.

За способами правового регулювання (дозволи, заборони, зобов'язання) розрізняють такі форми реалізації:

— використання;

— дотримання;

— виконання.

Використання норм права — це форма реалізації уповноважувальних норм права, котра полягає в тому, що учасники правовідносин на власний розсуд використовують закріплені в нормах права можливості щодо реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (наприклад, використання права на здобуття освіти). Ця форма реалізації притаманна уповноважувальним нормам права, котрі встановлюють суб'єктивні права фізичних і юридичних осіб, що зумовлює відповідно активну чи пасивну поведінку цих суб'єктів.

Суб'єктивне право може бути реалізоване у власних фактичних діях правомочного суб'єкта (власник автомобіля використовує його на власний розсуд), за допомогою здійснення юридичних дій (дарування чи продаж автомобіля в кредит тощо), через пред'явлення вимоги до зобов'язаної сторони (вимога до боржника повернути борг), а також у формі домагання, тобто звернення до компетентного державного органу за захистом порушеного права (якщо боржник відмовляється повернути борг, кредитор звертається до суду з проханням про стягнення боргу в примусовому порядку).

Дотримання норм права — це форма реалізації заборонних норм права, що своїм змістом передбачає пасивну поведінку суб'єктів права, тобто їх утримання від вчинення заборонених правом дій (наприклад, непорушення правил дорожнього руху). Тут реалізуються заборонні й охоронні норми. Для дотримання заборон необхідно утримуватися від вчинення заборонених дій, тобто це пасивна поведінка суб'єктів права. Усі охоронні норми містять заборони, встановлені нормами Особливої частини Кримінального кодексу України та нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Виконання норм права — це форма реалізації зобов'язальних норм права, змістом якої є активна поведінка суб'єктів права щодо виконання покладених на них обов'язків, які передбачені нормами права (наприклад, виконання обов'язку зі сплати податків). Ця форма реалізації притаманна зобов'язальним нормам, які встановлюють юридичні обов'язки суб'єктів права — як фізичних, так і юридичних осіб.

Використання, дотримання та виконання залежать до безпосередніх (звичайних) форм реалізації правових норм. Це пояснюється, передусім, тим, що адресовані суб'єктам суспільних відносин приписи правових норм втілюються в буденне життя безпосередньо їхньою дією (поведінкою), не потребуючи стороннього втручання з боку держави. Однак трапляються випадки, коли цих форм реалізації правових норм виявляється недостатньо, що вимагає втручання в процес правореалізації компетентних державних органів.

Саме тоді виникає суспільна потреба в особливій формі реалізації правових норм — правозастосуванні.