Термінологія закону та нормативні дефініції

Мовне викладення нормативно-правового акта доцільно починати з чіткого визначення змісту, який стоїть за поняттями, що в ньому застосовуються. Без визначених нормативних понять, як без базових конструкцій, важко із всієї маси передбачуваних норм створити чіткий текст закону.

Значення юридичних термінів важко переоцінити. Перш ніж виконувати той чи інший правовий припис, суб'єкт правових відносин повинен знати, чого від нього вимагають, тобто що має на увазі законодавець під конкретними поняттями, інакше залишиться незрозуміло, що саме й чому це від нього вимагається. Якщо, скажімо, держава карає за хуліганство, то вона зобов'язана законодавчо визначити, що розуміється під хуліганством з правової точки зору, інакше будь-які санкції втрачають зміст. Аналогічна ситуація має місце, і коли держава надає суб'єкту правовідносин певні права.

Розглянемо основні правила застосування термінології в нормативно-правових актах.

При вивченні проблеми застосування юридичних термінів в законодавчих актах необхідно розрізняти слова „поняття” і „визначення”.

Поняття — це коротка назва явища.

Визначення — сукупність ознак та властивостей, що складають таке явище. Синонімом слова „поняття” виступає слово „термін”, а синонімом „визначення” — „дефініція”. Наприклад: „угода” — це поняття, а „дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків” — це визначення угоди.

При цьому під час аналізу викладення нормативних понять у законодавстві найчастіше йдеться про юридичні терміни.

Юридичний (правовий) термін — це слово (або словосполучення), що уніфіковано використовується в сфері правових відносин, яке визначає правове поняття і відрізняється строгою змістовною визначеністю, однозначністю, функціональною стійкістю.

Як бачимо, вже саме визначення юридичного терміна передбачає деякі вимоги до нього, а саме відповідність змісту юридичного терміна правовому поняттю, яке він визначає, однозначність юридичного терміна, функціональну стійкість.

Юридичний термін повинен бути стислий, тобто включати не більш трьох-п'яти слів (в ідеалі — не більш двох). Серед цих слів не повинно бути дієслів, займенників або прислівників.

Для того, щоб розкрити зміст поняття, слід вказати лиш найбільш важливі його ознаки. Слова, що використовуються, повинні давати найбільш загальне, зовнішнє уявлення про характер явища, що описується.

Щоб забезпечити чіткість правового терміна, його слід викласти в нормативно-правовому акті загальнозрозумілими і доступними словами в прямому їхньому значенні. Потрібно уникати застосування в нормативному акті застарілих і багатозначних слів і виразів, образних порівнянь, епітетів, метафор.

Юридичні терміни зазвичай поділяються на загальновживані (такі, що мають в праві таке ж значення, що і в побуті, й такі, що застосовуються в праві в специфічному значенні), суто юридичні та спеціальні. Під загальновживаними термінами ми, як правило, розуміємо слова, що використовуються в побуті (саме до них висувається вимога бути „загальнозрозумілими та доступними”). Під суто юридичними — які є винаходом юристів і застосовуються лише в правовому полі. Під спеціальними термінами розуміють терміни, що використовуються в інших, ніж право, галузях знань. Інколи окремо виділяють іншомовні терміни, оскільки доцільність їхнього застосування в законодавстві потребує окремих зауважень.

Терміни, які мають загальне застосування, в законодавстві можна застосовувати лише там, де їхнє значення очевидне й однозначне і не допускає неясності та сумнівів. Неюридичні терміни, які мають загальне застосування, як правило, повинні застосовуватися в їхньому власному і прямому значеннях і тому не потребують визначень; проте у випадках, коли в них вкладається інший зміст, вони повинні бути обов'язково пояснені.

Наприклад, не потребують пояснень загальновживані терміни, що застосовуються в праві в тому ж значенні, що й у побуті (вибори, вагітність, вбивство). Натомість обов'язкового визначення потребують поняття, взяті з побуту, і які набули в праві спеціального значення (захист, потерпілий, скарга).

У законодавчих актах можливе застосування спеціальних термінів, тобто запозичених законодавцем із неюридичних ділянок знань, що мають визначене специфічне значення. Але при цьому спеціальні терміни слід застосовувати лише в межах необхідності і у випадку, якщо акт має відносно вузьку сферу застосування. Коли ж акт стосується всього суспільства або значної його частки, то кожен спеціальний термін повинен бути роз'яснений в самому законі.

Спеціальні терміни, необхідні для урегулювання конкретного виду (сфери) суспільних відносин, використовуються у нормативних актах тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній сфері. Не рекомендується замінювати спеціальні правові терміни словесними визначеннями, оскільки це значно ускладнює розуміння тексту закону.. Цілком виправданим, наприклад, є використання спеціальної термінології в законодавчих актах, які регулюють фінансові та кредитно-грошові відносини.

Існують також суто юридичні терміни (правоздатність, дієздатність, позивач). Вони вільно використовуються законодавцем і, як правило, мають чітко визначений зміст та обсяг.

Найчастіше визначення термінів здійснюється за допомогою узагальнюючої (класичної) формули, яка вказує на родову та видову ознаки.

Але існує також інший спосіб визначення терміна — казуальний перелік, який створює відносно повну й точну характеристику об'єкта, що визначається.

В строго логічному змісті казуальні переліки визначеннями не є — вони просто застосовуються замість визначень, оскільки в тій чи тій мірі розкривають зміст нормативного поняття. Казуальні переліки, особливо громіздкі, не завжди зручні, їхній недолік — приблизність, причому на це часто вказує сама словесна формула з елементами „тощо”, „та інші”. Перевага класичних дефініцій в тому, що вони компактні та створюють більш чітке уявлення про нормативне поняття. Однак у деяких випадках класичне визначення неможливо застосувати, оскільки недоцільно або неможливо точно вказати родову належність й відмінні видові ознаки дуже широкого або, навпаки, дуже простого поняття.

Інколи юридичні терміни пояснюються в дужках як синонім. Такий спосіб застосовується дуже часто для уточнення змісту терміна.

Наприклад, частиною першою ст. 6 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” № 3721-ХІІ 16 грудня 1993 року „ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію”. У цьому випадку в дужках надається не синонімічний термін, а додаткова інформація щодо трудового стажу.

Загальні вимоги до термінології закону:

1). Неюридичні терміни, що мають загальне застосування, повинні вживатися в їхньому власному й прямому значеннях і тому не потребують визначень, але у випадках, коли в них вкладається інший зміст, вони повинні бути обов'язково пояснені.

2). Спеціальні терміни, необхідні для урегулювання конкретного виду (сфери) суспільних відносин, використовуються в нормативних актах тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній сфері.

3). При застосуванні іншомовних термінів у законах таким термінам слід надавати таке значення, яке вони отримали в українській мові. При конкуренції з іноземним словом (поняттям) перевагу треба віддавати слову українського походження за винятком випадків, коли український варіант став архаїзмом і в загальновживаній мові не використовується. При конкуренції зі словами іноземного походження перевага надається більш відомому слову. Запозичені слова повинні застосовуватися в суворо визначеному їхньому значенні й оптимально вписуватися в зміст тексту національного закону.

4). Для визначення одних і тих же понять мають застосовуватися одні й ті ж терміни. Небажаним є застосування одного й того ж слова для визначення різних понять, якщо це може призвести до неправильного застосування правових норм.

5). Єдність термінології всередині одного нормативного акта обов'язкова. Терміни, які використовуються в нормативному акті, не повинні відрізнятися за змістом від їхнього визначення в Конституції України. Обов'язковою є єдність термінології в законах, які регулюють єдину сферу правовідносин, а також у законах, пов'язаних бланкетними нормами. В підзаконних нормативних актах терміни застосовуються в межах термінології законів, що регулюють відповідну сферу.