Засади законодавчої діяльності

1)Прозорість — відкритість і законопроектних процесів, і текстів: простота викладу, доступність для користувачів.

2)Відповідальність — перед суспільством, громадянами-користувачами і державою.

3) Цілеспрямованість — регулювання має зосереджуватися на проблемі та зводити до мінімуму побічні ефекти.

4) Послідовність — тобто прогнозованість: люди мають знати, в якому становищі вони перебувають на сьогодні й чого можуть чекати завтра.

5) Пропорційність — спосіб регулювання має бути відповідний проблемі; тобто регулювати треба там, де це потрібно.

Обов'язкові етапи законодавчого процесу:

— планування законопроектної роботи;

— формулювання законодавчої ідеї (законодавчої пропозиції);

— створення тексту законопроекту;

— консультування та експертиза законопроекту;

— внесення законопроекту на розгляд парламенту;

— розгляд законопроекту парламентом;

— прийняття його як закону;

— підписання закону Президентом України;

— опублікування та набрання чинності законом.

2.Загальні вимоги до закону

Важливим елементом нормотворення є дотримання правила: при підготовці нормативного акта його слід формувати таким чином, щоб не виникало потреби вдаватися до винятків із загальних правил регулювання, визначених у законі.

Цікавим виглядає підхід до змісту закону одного з канадських авторів Роберта К. Бержерона, викладених у роботі „Листи до українських законопроектувальників”, який спробував формалізувати вимоги до якісного законy:

1. Закон має бути упевнений та ясний

Громадянин чи посадовець, які застосовують закон, повинні знати, якої лінії поведінки вимагає закон. Ясність означає, що застосування норми закону не викликає двозначності й не потребує спеціального тлумачення.

2 Закон має бути точний

Точний текст закону — це текст послідовний і логічний, що вказує не тільки на орієнтири, а встановлює чіткі правила та процедури для їхнього досягнення.

3 Закон має бути простий і придатний для застосування

Це означає, що закон повинен мати практичне значення. Застосування цього закону має відбуватися в контексті всього законодавства держави. Застосування норми цього закону не повинно суперечити нормам інших законів. Надто суворі санкції чи надто складна процедура не є запорукою для точного застосування закону.

4. Закон має бути справедливий

Це найбільш складна вимога, оскільки справедливість навряд чи можна виміряти об'єктивно юридичною формою. Проте коли закон порушує звичаєве право, що склалося в державі, коли він суперечить моральним нормам суспільства, коли його прийнято в інтересах окремих груп, на шкоду суспільству, тоді малоймовірно, що цей закон виконуватимуть цілковито і що він довго проіснує.

5. Закон має бути конституційний

Це означає, що норми закону повинні відповідати букві та духу Конституції держави. Без цього норми закону фіктивні й не підлягають виконанню.

6. Закон має бути доступний

Доступність закону означає, що він має бути належним чином опублікований, а головне, зміст закону повинен бути доступний для розуміння. Текст, викладений мовою, що незрозуміла для адресата закону, викликає розчарування і певне побоювання до застосування, адже виникає підозра щодо його неправильного застосування і, як наслідок, небезпеки певних стягнень.

Загальноюридичною теорією сформульовані наступні вимоги до закону:

1.Закон повинен мати лаконічну назву, що вказує на предмет правового регулювання.

Закон не може мати назву тотожну назві іншого чинного закону. Назва закону є офіційною частиною тексту закону.

2.Преамбула нормативного акту є необов'язковою вступною частиною, яка дає стислу інформацію про необхідність та мету прийняття акта. Преамбула нормативного акта не повинна містити правових норм. Преамбула нормативного акта не повинна дублювати зміст інших структурних складових нормативного акта.

Преамбула нормативного акта є його невід'ємною частиною і підлягає врахуванню при тлумаченні, роз'ясненні й застосуванні нормативного акта.

3.Стаття — це основна структурна одиниця закону, що містить завершені нормативні положення. Стаття має порядковий номер та назву, що відображає їхній зміст.

Стаття може мати кілька частин, які уточнюють і конкретизують у логічно завершеному вигляді викладені в ній приписи. Частини нумеруються арабськими цифрами з крапкою. Якщо стаття не має двох або більше частин, вважається, що вона має одну частину, перед початком цієї частини ставиться арабська цифра „один” із крапкою. Частина може поділятися на абзаци, що розвивають, уточнюють або конкретизують положення, викладені в частині. Абзаци частини не нумеруються.

У частині, яка містить перерахування, кожне таке перерахування починається з абзацу (нового рядка) й зветься пунктом. Пункт позначається арабською цифрою з дужкою праворуч. За необхідності перерахування всередині пункту пункт може мати підпункти, які починаються з абзацу з маленької літери та нумеруються маленькими літерами з дужкою праворуч. Пункти й підпункти не складають завершеного речення і мають тлумачитися в контексті відповідної частини статті.

4.Статті нормативного акта можуть об'єднуватися в глави — самостійні відокремлені частини предмету правового регулювання.

Глави, пов'язані за змістом і предметом правового регулювання, можуть об'єднуватися в розділи.

Більш високий ступінь поділу може використовуватися лише тоді, коли більш низький ступінь уже використано.

5.Прикінцеві положення містять норми, що вказують на набуття чинності нормативного акта чи його окремих норм, за потреби тут може встановлюватися перелік суб'єктів контролю за його виконанням, а також приписи, пов'язані з необхідністю ухвалення нових нормативних актів, що випливають з ухваленого акта.

6.Перехідні положення містять тимчасові й адаптаційні норми, пов’язані з упровадженням закону.