Поняття та загальна характеристика системи права

У юридичній науці існують, на перший погляд, схожі категорії — "правова система" та "система права", хоча, з позицій змісту, ці категорії мають суттєві відмінності.

Правова система —це сукупність юридичних норм, принципів, інститутів, правових установок, правових поглядів, гіпотез, ідей, правової культури. Іншими словами, правова система охоплює нормативний, організаційний, концептуальний, культурний аспекти правової реальності.

Зумовлена об'єктивними закономірностями розвитку держави та суспільства, правова система відіграє одне з провідних місць при характеристиці права, стану законодавства тощо.

Система права — це сукупність упорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, що характеризують її внутрішню будову.

Серед ознак, які характеризують систему права, необхідно виділити такі:

— система права зумовлена об'єктивним розвитком суспільних відносин;

— первинним елементом системи права є норма права;

— система права — це сукупність упорядкованих певним чином норм права;

— структуру системи права складають норми права, інститути права, підгалузі та галузі права.

Система права відображає реальну сукупність суспільних відносин, що зумовлює поділ права на певні частини залежно від конкретного змісту тих суспільних відносин, які регулюються нормами права.

За своїм змістом суспільні відносини можуть бути майновими та немайновими, фінансовими, земельними, сімейними та ін. Кожен з цих видів суспільних відносин регулюється певною групою норм права, що відображають їхні характерні особливості та відповідну соціальну спрямованість.

Саме системність суспільних відносин надає праву системних властивостей і зумовлює його структуру, що складається з таких елементів:

1) норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене чи санкціоноване державою правило поведінки, що міститься в нормативно-правовому акті, має на меті врегулювання суспільних відносин.

Норма права — це первинний елемент системи права, що відбиває і основні властивості права: нормативність, формальну визначеність, загальнообов'язковість.

При цьому варто брати до уваги, що окремо взята норма права не може в повному обсязі врегулювати суспільні відносини. Певні сфери суспільних відносин регулюються відповідними групами правових норм, які створюють самостійний елемент системи права — галузі права й інститути права;

2) правовий інститут — це сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм, які утворюють частину галузі права та регулюють певну частину однорідних суспільних відносин;

3) норми права створюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Інститут права відрізняється від галузі права, передусім, обсягом правового регулювання: він регулює не всю сукупність якісно і однорідних суспільних відносин, а лише їхню частину (наприклад, галузь конституційного права — охоплює інститути громадянства, виборчого права тощо). Галузі права можна поділити на матеріальні та процесуальні.

Окремі види суспільних відносин потребують комплексного регулювання. Наприклад, формування аграрного права стало результатом об'єктивного розвитку системи права. Аграрне право — це комплексна галузь права, що складається із сукупності органічно поєднаних норм права, які регулюють відносини у сфері сільськогосподарського виробництва. Аграрні відносини регулюються досить великою кількістю нормативно-правових актів, які містять норми земельного, фінансового, цивільного, адміністративного, трудового права й інших галузей.

За своєю природою комплексні галузі формуються й функціонують на межі різних галузей права.

Систему права можна розподілити на:

— публічне право;

— приватне право.

Основним критерієм розподілу при цьому є метод правового регулювання певних однорідних суспільних відносин. Цивільне, сімейне та трудове складають приватне право, а решта галузей — публічне право. Вирішальним у такому разі є склад суб'єктів і характер побудови правовідносин. У приватному праві — це рівноправність суб'єктів (громадян і юридичних осіб), їх вільне волевиявлення, переважно, диспозитивний метод правового регулювання. У публічному праві — це відносини влади та підпорядкування, оскільки однією зі сторін правовідносин має бути держава чи її органи. Для публічного права характерний імперативний метод правового регулювання.