Класифікація норм права

Норми права за своїм змістом досить різноманітні, що зумовлено спеціалізацією права. У механізмі правового регулювання кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати певні функції права. Виходячи з цієї обставини, в теорії права норми права класифікують за певними критеріями.

1. За суб'єктами правотворчості:

— норми органів представницької влади — правила поведінки, що встановлює парламент;

— норми глави держави — правила поведінки, які встановлює Президент;

— норми органів виконавчої влади — правила поведінки, що встановлюються урядом, міністерствами й іншими органами виконавчої влади;

— норми інших суб'єктів, наділених владними повноваженнями.

2. За галузями права (предметом правового регулювання): норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного права тощо.

3. За субординацією у правовому регулюванні:

— матеріальні норми — встановлюють правила поведінки, що містять суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів права;

— процесуальні норми — регламентують встановлений порядок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів права, що міститься в нормах права.

Функціональне призначення норм матеріального права полягає в первинній регламентації поведінки суб'єктів, визначенні змісту первинних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів права.

Функціональне призначення норм процесуального права полягає в правовому регулюванні організаційно-процедурних відносин, у забезпеченні форм реалізації чи охорони норм матеріального права.

4. За функціональним призначенням (функціями права):

а) регулятивні норми — це правила поведінки, що встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів права (наприклад, норма, яка визначає порядок прийняття спадщини). У свою чергу, залежно від характеру передбачених нормою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, регулятивні норми поділяються на:

— дозвільні (уповноважувальні) — норми права, що дають можливість суб'єктам виконати певні дії, наділяють їх певними правами (наприклад, звернення зі скаргою до відповідних державних органів та їх посадових осіб);

— зобов'язальні норми — наділяють суб'єктів обов'язками щодо виконання певних дій (наприклад, сплачувати податки);

— заборонні норми права — містять заборони щодо виконання суб'єктами певних дій (так, забороняється зловживати владою, застосовувати цензуру, порушувати правила дорожнього руху). Однак такий поділ є умовним, адже законодавець одночасно передбачає права одних суб'єктів та обов'язки щодо забезпечення цих прав інших і навпаки;

б) охоронні норми права — встановлюють міру юридичної відповідальності за порушення відповідних правил поведінки, невиконання чи неналежне виконання юридичних обов'язків (наприклад, встановлення кримінальної відповідальності за бандитизм).

5. За колом суб'єктів:

— загальні норми — поширюються на всіх громадян держави (наприклад, норми, що містяться в Конституції України);

— спеціальні норми — поширюються на певні категорії населення (приміром, норми, що містяться в Законі України" Про міліцію");

— виняткові норми — роблять винятки із загальних і спеціальних норм (наприклад, на представників дипломатичних представництв інших країн, які мають дипломатичний імунітет, не поширюється дія і Кримінального кодексу України).

6. За дією в часі:

— постійні норми — правила поведінки, що встановлюються державою на невизначений час і врегульовують найважливіші сфери суспільного життя (зокрема, норми, що містяться в Конституції України);

— тимчасові норми — правила поведінки, що створюються державою на певний період часу (наприклад, норми, що містяться в Законі України "Про державний бюджет України на 2006").

7. За дією в просторі:

— загальні норми-правила поведінки, чинність яких поширюється на всю територію держави (приміром, норми, що містяться в Законі України "Про освіту");

— локальні норми — правила поведінки, чинність яких поширюється на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (наприклад, норми, що містяться в Законі України "Про столицю України місто-герой Київ", рішення місцевих рад тощо);

8. За методом правового регулювання:

— імперативні норми — це категоричні правові приписи, що чітко визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, позбавляючи останніх права самостійно визначати для себе певні права та обов'язки;

— диспозитивні норми — це правові приписи, що діють у сфері, де суб'єктам права надається можливість самостійно встановлювати для себе певні взаємні права й обов'язки.

9. За характером закріплення бажаної поведінки суб'єктів:

— зобов'язувальні (категоричні) норми — містять чітко визначені дії, закріплюють чітко встановлені та вичерпні правила поведінки, права та свободи осіб;

— диспозитивні норми — встановлюють відповідні правила й обов'язки суб'єктів правових відносин, але при цьому за їхньою згодою допускаються певні доповнення;

— рекомендаційні норми — закріплюють варіанти бажаних, але не обов'язкових правил поведінки;

— заохочувальні норми — визначають правила поведінки заохочувального характеру, що застосовуються державою до громадян за виконання відповідних суспільних діянь.