Практичне заняття № 8

План практичного заняття

1. Статус власних назв і мовна політика.

2. Принципи передачі власних назв українською мовою.

3. Особливості звертань та творення імен по батькові.

1.2. Методичні рекомендації до вивчення теми

Питання про наявність – відсутність лексичного значення в загальних і власних назвах. Соціальні функції власних назв (адресна та інформативна). Недосконалість мовної політики щодо власних назв, з якими працюють, як зі звичайними словами. Передача власних назв засобами української фонетики, морфології, графіки й орфографії.

Власні назви – невід’ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації – національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що в багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного об’єкта.

Так, кіно – це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група «Кіно» – вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя й несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово – абсолютна «терра інкогніто» для сучасної людини (у його основі дві давньотюркські частини – кала – «грязюка» і міюс – «кут, ріг»), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об’єкти, пов’язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь («легендарний, героїчний»), Одеса («місто неповторного гумору й специфічної культури»), Володимир («Мономах», «Ленін»), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. Клички Васько, Шарко, Гнідий адресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота-хитруна, дворового собаки чи коня-скакуна певної масті.

Отже, будь-яка власна назва є невід’ємним атрибутом і власністю конкретного об’єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію й перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад, Ніколь – француз, Нік – американець, а Микола – українець;

Горловка – місто на честь російського гірничого інженера Горлова, а Горлівка – зовсім інший населений пункт на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 року – це різні об’єкти (ось чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні, тобто в самостійній державі). 3 цього погляду процес масових перейменувань під час революції й нещодавньої «демократичної» перебудови є свідченням руйнування історичних об’єктів та історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами.

Усвідомлення особливого статусу власних назв – обов’язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа:

1. Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон’юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об’єктів: Маріуполь – Жданов – Маріуполь, Мангуш – Першотравневе – Мангуш, Луганськ – Ворошиловград – Луганськ, Юзівка – Сталіно – Донецьк тощо.

2. Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об’єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став виконувати адресну й асоціативну функції: президент компанії – Президент України, учена (міська) рада – Верховна Рада України, кабінет – Кабінет Міністрів України, суд – Конституційний Суд України, міністр – Прем’єр-міністр, держадміністрація – Держкіно, жовта вода – Жовті Води, день – газета «День».

3. Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.

Принципи передачі власних назв російського походження

Неможливість перекладу (приклади й винятки). Специфіка передачі фонетичних і структурних особливостей у зв’язку з соціальними функціями власних назв. Національна ідентифікація й інтернаціоналізація власних назв. Особливості передачі російських букв «и» та «е» в основах власних назв. Відмінювання прізвищ. Особливості звертань і творення імен по батькові. Особливості мовного етикету при перекладі або складанні ділових документів з використанням звертань.

Принципи передачі власних назв спираються на їх особливий статус, а отже, фонетичні процеси та їх формальна передача засобами української мови відрізнятимуться від принципів передачі загальних назв. Передусім треба пам’ятати про таке:

1. Власні назви іншою мовою не перекладаються (принцип недоторканної власності). Як правило, передаються лише фонетичні й структурні особливості української (чи якоїсь іншої) мови, якщо вони не руйнують адресну або інформативну функцію. Треба пам’ятати, що будь-який переклад власних назв насправді є актом перейменування, який має спиратися на рішення відповідних органів, що уособлюють у собі права певного власника.

Наприклад, Кузнецов – Кузнецов (а не Ковалів), Дьяков – Дьяков (а не Дяков чи Дяків), Красноармейск – Красноармійськ (не Червоноармійськ) з чергуванням [е] – [і] і пом’якшеним суфіксом -ськ-, Святогорск – Святогірськ з пом’якшеним суфіксом -ськ - і чергуванням [о] – [і] в закритому складі (бо йдеться про «Святі гори»), але Углегорск – Вуглегорськ (а не Вуглегірськ, бо йдеться про місто) з фонетичною «протезою» [в] і пом’якшеним суфіксом -ськ -, село Красне («красиве»), а не Червоне чи Красноє тощо.

Отже, при передачі російських (іншомовних) власних назв у першу чергу слід орієнтуватися на об’єкт, на його соціальний, національний або культурно-історичний контекст, а вже потім працювати зі словом, відображаючи фонетичні й структурні особливості української мови.

2. Проте при інтернаціоналізації або регіоналізації власної назви з прозорим значенням компонентів (але з яскраво вираженою адресною функцією) переклад стає єдино можливим способом підкреслити загальносвітову або невизначену належність об’єкта (принцип спільної або невизначеної власності): Северный Ледовитый океан – Північний Льодовитий океан, проспект Освобождения Донбасса – проспект Визволення Донбасу, Первое мая – Перше травня, Южные авиалинии – Південні авіалінії, улица Большая Житомирская – вулиця Велика Житомирська, площадь Независимости – майдан Незалежності (але Сєвероморськ, Владивосток, Первомайськ). Такі власні назви, як правило, не вживаються без номенклатурних термінів (Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока) або мають при собі прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв (Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс).

3. Принцип національно-адресної ідентифікації враховується:

- при передачі власних назв типу Ворошиловськ, Єнакієве з суфіксом –ов-, -ев-, -єв - (бо в їх основі російські прізвища Ворошилов, Єнакієв) і Васильків, Київ (суфікси - ів-, -їв - в українських назвах від Василь, Кий); при передачі закінчень у присвійних прикметниках на -о або -е: Іваново, Домодєдово, Внуково (населені пункти Росії) і Єнакієве, Ханжонкове, Мукачеве, Рівне (населені пункти України), при варіюванні коренів -поль- // -піль-: Севастополь, Маріуполь, Костянтинополь (об’єкти, пов’язані з грецькою культурою, де
-поль- має значення «місто») і Тернопіль, Добропілля (міста, пов’язані зі слов’янською культурою «тернове поле» – Тернопіль, Тернопілля, «добре поле» – Добропілля) тощо. Слід також пам’ятати, що закінчення -(ь)е в російських географічних назвах передається українською мовою як -я: Забайкалье – Забайкалля, Затишье – Затишшя, Заволжье – Заволжя;

- при відтворенні російських прізвищ типу Толстой, Крамськой (рос. Толстой, Крамской) і українських типу Чепурний (рос. Чепурной). У цих випадках варіанти закінчень – яскраве свідчення належності цих людей до певної національності (у російській мові під наголосом у прикметників чоловічого роду закінчення - ой, а в українській – завжди - ий). Проте в російських географічних назвах прикметникового походження завжди буде закінчення - ий: Белый Яр – Бєлий Яр, Великий Устюг – Великий Устюг, Крутой Лог – Крутий Лог;

- при пом’якшенні кінцевого [ц’] у власних назвах слов’янського походження: Кравець, Швець, Кролевець ( але Ліфшиц, Клаузевіц, Кац).

4. Принцип статевої ідентифікації слід враховувати при відмінюванні прізвищ.

Чоловічі прізвища, якщо вони вписуються в граматичну систему української мови, відмінюються завжди (принцип «несталості»): Терлак Микола – Терлака Миколи; Шевченко Тарас – Шевченка Тараса; Навка Ілля – Навці Іллі (але Олег Чапні – Олегу Чапні; Олексій Толстих – Олексія Толстих; від Живаго, Дурново тощо). При цьому в подвійних прізвищах відмінюються обидві частини на знак рівності окремих родів: Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М.І. Тугана-Барановського, твори І. Нечуя-Левицького тощо. Але: виконавчий комітет міста Івано-Франківська, бо в цьому випадку поєднуються за допомогою інтерфікса -о- в одній складній назві ім’я і прізвище.

Що стосується жіночих прізвищ, то вони відмінюються тоді, коли структура слова формально «підходить» під жіночий рід (принцип «гармонії»): Сорока Тетяна – Сороці Тетяні, Мурза Людмила – Мурзи Людмили (але: Красько Ніна – Красько Ніни, Сидаш Олена – Сидаш Олени).

Жіночі прізвища, які закінчуються на будь-який приголосний або на -о, -ко, -енко не відмінюються. Чоловічі прізвища цього типу відмінюються: Ткаченко Ольги (але Ткаченка Андрія); Бондар Тетяни (але Бондаря Сергія).

До невідмінюваних належать чоловічі й жіночі прізвища типу Півторадні, Леле, Ліскі та прізвища, що закінчуються на -их, -ово, -аго: Гладких, Савіних; Благово, Хитрово; Живаго.

5. Принцип класифікаційно-родової належності реалізується при відмінюванні географічних назв. Так, назви населених пунктів відмінюються (до міста Києва, у місті Одесі тощо), а назви залізничних станцій, портів тощо, що дублюють назви населених пунктів, – ні: до станції Біла Церква, біля станції Житомир, від порту Миколаїв тощо. Те саме стосується назв кафедр або комітетів: кафедра менеджменту й господарського права; кафедра розвідки корисних копалин, а не кафедра «Менеджмент і господарське право», кафедра «Розвідка корисних копалин» (бо в таких випадках ідеться про власні назви, які втрачають пряме значення напрямків наукової діяльності у сфері менеджменту або розвідки). Крім того, відмінювання географічних назв, що походять від присвійних прикметників, відрізняється від відмінювання відповідних прізвищ: Киров, Пушкин (прізвища) – Кіровим, Пушкіним; Киров, Пушкин (географічні назви) – Кіровом, Пушкіном;

Отже, особливості української вимови й морфології враховуються лише тоді, коли вони не впливають на інформативну або адресну природу власної назви. В останньому випадку треба передавати власні назви якнайближче до звучання в мові-джерелі (рос. Пугачёв – укр. Пугачов, рос. Афанасьев – укр. Афанасьєв, рос. Ильин – укр. Ільїн, рос. Гурьин – укр. Гур’їн). При цьому слід пам’ятати про специфіку передачі суфіксів -ськ-, -цьк-, -зьк-, -ець - у прізвищах слов’янського походження, м’яку, тверду й роздільну вимову в українських та іншомовних словах, про фонетичні процеси, пов’язані з подовженням і подвоєнням, спрощенням, чергуванням тощо: рос. Забайкалье, Беспалов, Раздоры, Подкопаева, Рассыпное, Харцызск, Воинов, Измаилов, Токарь, Кравец – укр. Забайкалля, Безпалов, Роздори, Підкопаєва, Розсипне, Харцизьк, Воїнов, Ізмаїлов, Токар, Кравець тощо.

Особливості передачі російської букви «и» українською мовою

Найчастіше російська буква «и» в основах власних назв передається як «і»: Нікітін, Ніколаєв, Сахалін, Тагіл. «И» з’являється лише тоді, коли вимова [і] в українському контексті неможлива, а саме:

а) після шиплячих і [ц]: Чичиков, Щипачов, Анциферов, Перечин;

б) у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Приморськ; Ратников, Углич, Станкевич, Бронниці, Радищев (тому що в українській мові немає префікса прі - (за винятком слів прірва, прізвище, прізвисько) і суфіксів - ік -, - іч-, - іц-, - іщ -);

в) якщо в споріднених українських словах виступає «и»: Миргородський, бо мир; Пивоваров, бо пиво; Писарев, бо писати;

г) у прізвищах, що закінчуються на -их: Легких, Польских – Легких, Польських.

Особливості передачі російського звука [е] українською мовою

Найчастіше в основах власних назв російський звук [е] передається

як «е»: Державін, Нева, Онегін. Буква «є» можлива лише як форма передачі м’якої вимови попереднього приголосного звука:

а) у суфіксах -єв - або - єєв -, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]: Малєєв, Корнєєв, Соболєв, Фадєєв (але: Лазарев, Плещеєв);

б) якщо в споріднених українських словах виступає постійний «і»: Бєликов, бо білий; Мєшков, бо мішок; Мєркулов, бо міркувати (але Білик, Білоусенко, бо це прізвища суто українські).

Російську букву е передаємо через е, якщо в споріднених українських словах е чергується з і: рос. Лебедев – укр. Леб е дєв (бо леб і дь – леб е дя), рос. Хм е лёв – укр. Хм е льов (бо хм і ль – хм е лю).

Особливості вживання звертань і творення імен по батькові

При звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок із закінченнями -у (-ю), -е в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (товаришу, Юрію, Іване) і -о,-е (-є), -ю – в іменниках першої і третьої відміни (Варваро, Надіє, Лесю). Мовний етикет вимагає таких форм: при звертанні на ім’я й по батькові – Шановний Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пані – Шановний пане Андрію! Шановний пане Пилипчук! Шановна пані Олено! Шановна пані Шевченко! Шановний пане професоре! Шановний пане ректоре! (і не можна пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно тощо).

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: пане лейтенанте (лейтенант), добродію опоненте (опонент).

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: друже Максиме, пані Валентино, товаришу Віталію.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: колего Іванченко, добродійко Ткачук, товаришу Яворницький.

У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Івановичу, Ілле Михайловичу, Олено Сергіївно.

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Степанович, Ігорович, Юрійович, Євгенович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука – Лукич
(і Лукович), Сава – Савич (і Савович), Хома – Хомич (і Хомович), Кузьма – Кузьмич
(і Кузьмович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає - ій – Григорович, а до основи імені Микола додається - ай – Миколайович (і рідко – Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –івн(а): Антон – Антонівна, Олексій – Олексіївна, Євген – Євгенівна, Ілля – Іллівна, Євгеній – Євгеніївна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків – Яківна, Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (і рідко – Миколівна).

1.3. Термінологічний словник

Власні назви служать для позначення окремих осіб чи предметів, виділених з ряду однорідних: Андрій, Дніпро, Шевченко.

Звертання – слово або сполучення слів, що називає особу (рідше предмет), до якої безпосередньо звернена мова того, хто говорить або пише. В українській мові звертання виражене кличною формою іменника і формою називного відмінка: «Шановний пане Кругляк!»

Кличний відмінок (вокатив) – відмінок іменника, що означає особу

(у випадках персоніфікації предмет), до якої звертається той, хто говорить, наприклад: колего, товаришу, пане.

1. 4. Питання для самостійного вивчення

1. Передача російської літери «и» в основах власних назв.

2. Особливості передачі російської літери «е» в основах власних назв.

3. Відмінювання прізвищ.

1.5. Навчальні завдання

Вправа 1. Поставте імена і прізвища в родовому і давальному відмінках. Сформулюйте принципи відмінювання прізвищ.

ОльгаШевчук, Іван Ярошевський, Надія Борисова, Олексій Жилін, Микола Василенко, Мирослава Мокренко, Лариса Роменська, Петро Воро­на, Олександр Савчук, Павло Шашкевич, Віра Нетудихата, Іван Нечуй-Левицький,Дмитро Панібудьласка.

Вправа 2. Від наведених прізвищ утворіть форми орудного відмінка. Зіставте особливості відмінювання прізвищ на позначення осіб жіночої і чоловічої статі.

Марія Соловей, Олег Карташов, Тарас Микитенко, Людмила Власова, Андрій Черних, Галина Бородай, Віра Демченко, Лідія Дем’янець, Віктор Пащенко, Ірина Сухих, Ігор Тугай, Артем Боровик.

Вправа 3. Утворіть від поданих імен форми імен по батькові для осіб чоловічої та жіночої статі, поставте їх у родовому, давальному йоруд­ному відмінках.

Андрій, Олексій, Микола, Дмитро, Федір, Артем, Володимир, Валерій, Анатолій, Василь, Данило, Ілля, Ігор, Георгій, Петро, Кузьма, Костянтин, Леонід, Михайло, Віталій, Павло, Борис, Євген.

Вправа 4. Поставте запропоновані нижче іменні словосполучення в кличному відмінку. Зверніть увагу на варіанти форм звертання.

Валентин Павлович, Лариса Георгіївна, Лілія Володимирівна, Володимир Іванович, Андрій Ігорович, Віра Федорівна, Павло Михайлович, Єв­ген Євгенович, Вадим Леонідович, Михайло Олексійович, Олена Григорі­вна, Тетяна Павлівна, Володимир Васильович, Людмила Михайлівна, доб­родій, голова зборів, пан директор, шановний президент компанії, високо­поважний пан суддя, громада, адвокат, дорогий друг, шановний колега, Семен Йосипович, Микола Миколайович, шановний пан доктор, пан про­фесор, пан Ющук, пані Оксана.

Вправа 5. Порівняйте подані пари власних назв у російській і україн­ській мовах. Зверніть увагу на виділені елементи слів. Зробіть висновки про особливості передачі власних назв у споріднених мовах.

Мариуполь – Маріу поль, Тернополь – Терно піль, Доброполье – Добро пілля, Севастополь – Севасто поль, Чистополь – Чисто піль, Константи­нополь – Костянтиноп оль, Енакиево – Єнакієв е, Иваново – Іванов о, Ханжонково – Ханжонков е, Внуково – Внуков о, Миллерово – Міллерово, Толстой – Толст ой, Чепурной – Чепурн ий, Крамской – Крамськ ой, Липовой – Липов ий; Лифшиц – Ліфши ц, Тростянец – Тростяне ць, Углегорск – Вугле гор ськ, Святогорск – Свято гір ськ, Дьяков – Дья ков, Дьяченко – Дя ченко, Мясоедов – М’ясоїд ов, Пырьев – Пи р^’є в, Красный Лиман – Красний Лиман, Красноармейск – Красн оармійськ, Чсрвоноград – Червоноград, Ворошиловск – Ворошил ов ськ (Ворошилов), Буденновск – Будьонні в ськ (Буденный), Кущик Татьяне – Кущик Те тя ні, Чепраге Марине – Чепра з і Марині, Перебейносу Владимиру – Перебийнос у Володимиру, Шевченк о Тараса – Шевченк а Тараса.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Власні назви мають максимально наближатися до звучання в мові-джерелі (Дьяков, Юр’єв, але Дяченко), крім випадків, коли в українсь­кій мові немає фонетичних або структурних відповідників, наприклад: префікса при-; суфіксів –ик-, -ич-, -иц-,
-ищ-; и після шиплячих і ц; су­фіксів -ев- або -еєв- після шиплячих, ц або р; але є залежно від твер­дості або м’якості вимови у споріднених українських словах (Приморськ; Тупиков; Чирков; Морев; Писарев, бо писати, але Бєляєв, бо білий) тощо.

Вправа 6. Передайте українською мовою подані нижче власні назви національного, регіонального й міжнародного звучання. Дотримуйтеся методики роботи з власними назвами. Порівняйте свої висновки із запропонованим нижче варіантом.

Днепропетровск, Харьков, Донецк, Николаев, Красноармейск, Горловка, Углегорск, Красный Луч, Моспино, Снежное, Константиновка, Макеевка, Комсомольское, Марьинка, Доброполье, Славянск, Андреевка, Енакиево, Ханжонково, Бердичев, Фастов, Южноукраинск, Александровка, Красное, Амвросиевка, Купянск, Светловодск, Чернигов, Черновцы, Мукачево, Львов, Рабочие Городки, Набережные Челны, Забайкалье, Миллерово, Новгород, Большая Калитва, Северск, Северский Донец, Великий Устюг, Владивосток, Нижневартовск, Североморск, Северодонецк.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Власні назви світового звучання з компонентами, які не втратили лексичного значення, можуть перекладатися ( принцип спільної або невизначеної власності ): Северный Ледовитый океан – Північний Льодовитий океан, проспект Освобождения Донбасса – проспект Визволення Донбасу, Первое Мая – Перше травня ( але Сєвероморськ, Владивосток, Первомайськ). Такі власні назви, як правило, не вживаються без номенклатурних термінів (мис Доброї Надії, Перська затока) або мають при собі прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв (Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс).

1.6. Інформаційні джерела

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2002. – С. 494–495.

2. Ділова українська мова / За ред. О.Д. Горбула. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2001. – С. 58–60.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Харків: Торсінг, 2002. – С. 160–165, 127–130.

4. Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 56–71.

5. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 68–73.

6. Плотницька І.М. Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 57–58, 61–62.

7. Український правопис. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 26–66, 74, 110–113.

8. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Літера ЛТД, 2002. – С. 58–61.