ХАРАКТЕРИСТИКА. Офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника, де дається оцінка його ділових і моральних якостей за підписами представників

Офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника, де дається оцінка його ділових і моральних якостей за підписами представників адміністрації. Характеристику пишуть (друкують) від третьої особи у двох примірниках, один з яких (копію) підшивають до особової справи.

Основні реквізити:

- назва виду документа та прізвище, ім’я, по батькові того, кому видається характеристика;

- рік народження, освіта;

- текст, де зазначається, з якого часу працює чи вчиться особа, як ставиться до виконання своїх службових обов’язків, який має авторитет у колективі й рівень професійної майстерності;

- дата складання;

- засвідчення документа (підпис і гербова печатка установи, яка видала характеристику).

АТЕСТАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Прокопенка Володимира Васильовича,

інженера- енергетика

АТ «Донецькобленерго»,

1981 р. народження, освіта вища

Пан Прокопенко В.В. працює на посаді інженера-енергетика з 1991 року. У 1990 році закінчив Донецький політехнічний інститут за спеціальністю «Електричні системи й мережі».

Службові інструкції виконує добросовісно. Має високий професійний рівень із питань експлуатації обладнання контролю й передачі електроенергії.

Підвищує свою кваліфікацію. Вільно володіє комп’ютером, застосовує його у своїй практиці.

Користується повагою й авторитетом у колективі.

Пану Прокопенкові В.В. рекомендується більше уваги приділяти вивченню англійської мови.

Характеристика призначена для подання до конкурсної комісії.

13. 04. 2006

Директор АТ «Донецькобленерго» О.І. Куликов

Головний інженер М.С. Остапчук

1.3. Питання для самостійного вивчення

1. Особливості укладання документів щодо особового складу:

а) автобіографія;

б) характеристика.

1.4. Навчальні завдання

Вправа 1. Відредагуйте тексти заяв. Запишіть пра­вильні варіанти.

А. Прошу надати мені академвідпустку у зв’язку з потребою догляду за дитиною.

Б. Прошу Вашого дозволу на звільнення від занять у зв’язку з сімейними обставинами з 10 по 14 жовтня.

В. Прошу надати мені п’ятиденну відпустку за власний рахунок.

Г. Прошу Вашого дозволу на переведення мене на заочну форму навчання за сімейними обставинами.

Вправа 2. Відредагуйте речення. Запишіть правильні варіанти.

1. 1. Я, Зеленко Н. О., народилася 22.09.1979 р. в м. Лубни Пол­тавської області.

2. 2. На протязі 1986-95 рр. навчалася у середній школі № 1 м. Лубни.

3. 3. У 1995 р. вступила на спеціальність «Біржова діяльність» Київського індустріального технікуму.

4. 4. У 1997 р. поступила в НПУ імені Драгоманова.

Вправа 3. Оформіть резюме, яке Данильчук Інна В’ячеславівна оформила й надіслала до Інституту мовознавства НАН України, що оголосив про заміщення вакансії старшого наукового співробітника.

Вправа 4. Перепишіть документ, правильно оформив­ши.

ДЕРЖБУД УКРАЇНИ

Інститут автоматизованих систем планування та управління в будівництві

00.00.0000 м. Київ

Щодо особового складу

НАДАТИ:

Мельнику Андрію Миколайовичу, головному інженеру, чер­гову відпустку з 00.00.00 по 00.00.00 на 24 робочих дні, за період роботи. Підстава: графік відпусток і заява А.М. Мельника.

Директор (підпис) О. О. Білик

1.5. Інформаційні джерела

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2002. –. 87–105.

2. Ділова українська мова / За ред. О.Д. Горбула. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2001. – С. 43–57.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Харків: Торсінг, 2002. – С. 82 – 90.

4. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 457–462.

5. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ. – К.: Техніка, 1992. – С. 121–126.

6. Плотницька І.М. Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –С. 163–165.

7. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. – К.: Довіра, 2003. – С. 59–77.

8. Чорненький Я.Я. Українська мова (за професійним спрямуванням). Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 59–69.

9. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Літера ЛТД, 2002. – С. 41 – 42, 50, 58, 62–64, 84–93.

РОЗДІЛ 4
МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

ТЕМА 10. ГРАМАТИКА ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА. МОРФЕМНА БУДОВА СЛОВА

1.1. Питання для самостійного вивчення

1. Поняття граматики.

2. Основні розділи граматики.

3. Морфемна будова слова.

4. Типи морфем: корінь, афікс (префікс, суфікс, постфікс), флексія (закінчення).

1.2. Методичні рекомендації до вивчення теми

Граматика – один з основних розділів мовознавства, який часто плутають з морфологією й орфографією. Між тим до граматики належить не тільки морфологія, а й синтаксис, оскільки системні принципи мови охоплюють перш за все особливості будови слів певного класу та їх поєднання в речення з метою отримання й передачі інформації. При цьому орфографія, спираючись на фонетичну і граматичну системи, дозволяє залежно від ступеня обізнаності з нею адекватно або неадекватно передавати живе мовлення в практичну площину писемної форми спілкування. Ураховуючи, що діловий стиль у більшості своїх конкретних проявів існує саме в писемній формі мовлення, знання граматики і фонетики, які є свідченням юридичної точності документів, набувають особливого значення й особливої ваги.

Поняття граматики і характеристика її основних розділів

Визначення граматики. Поняття морфології і синтаксису. Поняття орфографії і пунктуації. Розділи морфології (словотворення, частини мови). Розділи синтаксису (синтаксис словосполучення, синтаксис речення). Морфемна будова слова. Лексичне й граматичне значення. Поняття морфеми, кореня, афікса, постфікса, закінчення.

Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає будову слова, класи слів за їх будовою і формами словозміни, а також типи словосполучень і типи речень. Вона, таким чином, поділяється на морфологію (гр. тоrphе – «форма, частина», logos – «слово, вчення») і синтаксис (гр. syntaxis – «побудова, порядок»).

Морфологію не цікавить лексичне значення слова, вивчається тільки його загальне граматичне значення і граматична структура. Наприклад, різні щодо лексичного значення слова комітет, організація означають предмет і мають одну граматичну структуру з однаковими граматичними категоріями роду, числа й відмінка. Синтаксис, навпаки, цікавить конкретне лексичне значення слів і словосполучень при спілкуванні, тому він вивчає зв’язки між ними у реченні.

Умовно кажучи, морфологія – це вертикальний зріз мови (об’єднання однакових за морфемною структурою слів по вертикалі у певні частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник тощо), а синтаксис – горизонтальний зріз мовлення, який дає змогу з’єднати абсолютно різні за будовою і класом слова в речення, що є одиницею спілкування. Наприклад: Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади (Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Правильне розуміння основних розділів граматики – морфології і синтаксису – набуває не абстрактного, а цілком конкретного значення, яке гарантує дотримання основної вимоги до мови документів – ясності й точності.

Морфемна будова слова. Основне призначення слова – донести значення. Але будь-яке значення складається із суми окремих елементів. Цими елементами не можуть бути ані звуки, ані склади. Тим більше ними не можуть бути букви, які є тільки символами звуків, що обслуговують опосередковану писемну форму мовлення.

З погляду морфології, слово складається з морфем.

Морфеми – це найпростіші елементи слова, які мають лексичне або граматичне значення.

Так, у слові трактористка морфеми трактор-, -ист- і -к- мають лексичні значення, бо за їх допомогою ми встановлюємо цілісне уявлення про предмет (трактор- – «механізм» + -ист- – «людина, яка обслуговує цей механізм» + -к- – «жінка, професією якої є обслуговування певного менанізму»), а закінчення -а- – тільки граматичне значення роду, числа й відмінка. Оскільки перший тип морфем несе лексичне значення, він складає основу слова, до якої належать корінь і афікси.

Корінь – це головна морфема, що утворює ядро слова, в якому зосереджене основне лексичне значення. Ось чому слово може складатися тільки з кореня: стіл, ніж, кінь тощо.

Але услові можуть бути й додаткові лексичні значення. Наприклад, у слові відійти морфема від- додає до основного значення інформацію про початок руху; у слові студентка частина -к- несе додаткову інформацію про те, що перед нами особа жіночої статі та ін. Отже, морфеми, що приєднуються до кореня, мають однакову природу – вони додають певні відтінки значення, що дає змогу об’єднати їх у категорію афіксів.

Афікси – це морфеми, що мають додаткові лексичні значення, за допомогою яких утворюються нові слова.

Вони різняться тільки місцем у слові і поділяються на префікси (стоять перед коренем) і суфікси (стоять після кореня). До афіксів часто приєднують постфікс – частку -ся, що є усіченою формою зворотного займенника себе: умивати – умивати ся (себе) – умиватися, умиваюся, умиваєшся (стоїть у кінці слова після закінчення). У повсякденній практиці його позначають як суфікс.

Граматичне значення зосереджене в закінченнях.

Закінчення – це морфеми, що мають тільки граматичне значення й утворюють форми того самого слова (процес, процесу, процесом, у процесі; мінімальний, мінімального, мінімальному, мінімальним тощо).

1.3. Термінологічний словник

Афікс (від лат. affixus – прикріплений) – назва усіх морфем, крім кореня; службова морфема, що змінює лексичне або граматичне значення кореня (основи) слова, виражає відношення між словами та словосполученнями в реченні.

Корінь – головна морфема, яка є носієм основного лексичного значення окремого слова і всіх споріднених за звуковим складом і значенням слів: весн а, про весн а, весн іти, весн яний, на весн і.

Морфема (від грец. morphe – вигляд, форма) – найменша неподільна значуща одиниця мови, що виступає як носій певного граматичного чи лексичного значення слова й регулярно відтворюється відповідно до моделей мови.

Морфологія (від грец. morphe – форма, logos – слово, вчення) – розділ граматики, який вивчає внутрішню структуру слова, зокрема в плані утворення форм слів та їх системи, граматичні категорії і способи граматичних значень, а також граматичні класи слів – частини мови.

Орфографія (від грец. orthos – правильний і grapho – пишу) – система загальноприйнятих правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі.

Основа – частина слова (без закінчення), що виражає його лексичне значення: економік – а, економічн – ий.

Постфікс (від лат. post – після і fixus – прикріплений) – афікс, що стоїть у слові чи в словоформі після кореня: учити – ся, умивати – ся.

Префікс (від лат. prae – попереду і fixus – прикріплений) – афіксальна морфема, яка стоїть перед коренем (безпосередньо чи перед іншим префіксом) і служить для творення нових слів або граматичних форм слова: пере – писати, на – писати, воз – з’ – єднання.

Суфікс (від лат. suffixus – підставлений) – афіксальна морфема, що стоїть після кореня (безпосередньо чи після іншого суфікса) і служить для творення нових слів або граматичних форм слова: держав – н – ий, біл – іш – ий, ім – ен – ник.

1.4. Навчальні завдання

Вправа 1. Подані слова поділити на морфеми (префікс, корінь, суфікс, закінчення, постфікс): промовець, посміхатися, стінний, позакручувані, бабка, безвідповідальність, розпланувати, учитися, перерозподіл, науковий, неосвічений, празький.

Вправа 2. Виділити корені, пояснити наявні чергування:

рука – ручний – руці; друг – дружба – друзі; комаха – комашка – комасі; кликати – кличу; наука – учений; ходити – хід; садити – саджу; носити – ношу; просити – прошу; заходу – захід; воля – вільний; осені – осінь; їздити – їжджу; плакати – плачу; мастити – мащу; крутити – кручу.

Вправа 3. До поданих лексем дібрати споріднені слова: рука, весна, економіка, закон, синій, вітати, радити.

1.5. Інформаційні джерела

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2002. – С. 494 – 495.

2. Ділова українська мова / За ред. О.Д. Горбула. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2001. – С. 58 – 60.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Харків: Торсінг, 2002. – С. 160–165, 127–130.

4. Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 56–71.

5. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 69–73.

6. Плотницька І.М. Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 57–58, 61–62.

8. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Літера ЛТД, 2002. – С. 58–61.

ТЕМА 11. ПРАВОПИС СКЛАДНИХ, СКЛАДНОСКОРОЧЕНИХ СЛІВ І АБРЕВІАТУР.
ГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ