Острозька Біблія 1581 — перша в світовому друкарстві кирилична Біблія

Найвидатнішою пам’яткою співробітництва Івана Федорова з науковцями Острозької академії була Острозька Біблія 1581р. Після надрукування в 1561 р. в краківській друкарні Леополіти Шарфенберга католицької Біблії, та протестантської кальвіністської Берестейської Біблії (1563) і Несвізької Біблії Симона Будного (1572) видання православної біблії старослов’янською мовою стало насущною потребою часу. До Острозької Біблії люди знали тільки перекази про Старий Завіт, а не сам Старий Завіт по Паремійниках, а також Псалтир. Оскільки він використовується при всіх богослужіннях.

Видання Острозької Біблії готувалося давно. Ще у 1573 р. князь В.-К. Острозький через димломата та писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурду “Старанним благанням дістав собі добру Біблію” єдиного повного на той час Геннадіївського списку. Геннадіївська Біблія була написана в Новгороді у 1499 р. за часів єпископа Геннадія. У основу Геннадіївської Біблії були покладені тексти Семонівської школи IX ст. Крім Геннадіївської Біблії 1499 р. князь К.-В. Острозький роздобув багато й інших Біблій різними письменами та мовами і наказав пильно дослідити, чи вони в усьому згідні з Писанієм. І виявилося багато відмінностей, не тільки різниць, але й перекручень. На деякий час острозьких книжників навіть охопив сумнів що до можливості підготувати філологічно досконалий текст. Але, порадившись з князем вчені вирішили довести до кінця розпочату справу. Пошуки текстів були продовжені “у багатьох великих країнах світу – до земель Римських, Кандійських островів (О. Крит), а найбільше до численних грецьких, сербських та болгарських монастирів, дійшли до самого голови усієї Східної церкви вселенського патріарха Ієремії, всюди постійно прохаючи для себе людей, які добре знають грецьке та слов’янське писання, та ізводів добре виправлених безпомилкових”. Порадившись з князем, знавці біблійних текстів вирішили у всьому наслідувати давній грецький переклад з давньоєврейської мови 72 перекладачів – названий “Септуагынта”. У переклады з грецькоъ мови слово “септа” означаэ “70”. Згідно традиційної церковної точки зору, цей перший переклад Біблії на грецьку мову здійснили 70 перекладачів за 70 днів за часів єгипетського царя Птоломея Філадельфа у 3 ст. до н. е. (Птоломей Філадельф заснував Олександрійський мусейон у 297-298 рр. до н. е.), він призначався для євреїв, які вже не розуміли своєї рідної мови. Згідно наукової точки зору переклад Старого завіту на грецьку мову (Септуагінта) був зроблений не одночасно, а протягом 4-1 ст. до н. е. У 100 р. на соборі єврейського духівництва в Ямнії цей Старий завіт (книги “Буття”, “Ісход”, “Числа” та ін.) був визнаний канонічним. У 362-364 рр. на соборі в Лаодікеї до книг старого завіту додали Новий завіт. Існують три списки Септуагінти: Александрійський, близький до нього Ватиканський та Синайський. Олександрійський та Ватиканський списки Септуагінти зберегли найдавнішу редакцію тексту Біблії до її правки масоретами. Друкований текст цього перекладу роздобув у Ватикані Діонісій Раллі Палеолог (архієпископ Кізікії, згодом Тирнова). У одному з своїх листів князь К.-В.Острозький згодом засвідчував, що видана в Острозі Біблія є “неначе дочкою” привезеної Палеологом. На титульному аркуші острозької біблії було підкреслено. Що вона слідує “єліко мощно” грецькій Септуагінті. Крім того, тексти Острозької Біблії готувалися на основі Геннадіївської Біблії 1499 р., привезеної від Іоанна Васильовича Грозного Михайлом Гарабурдою, та латинської Вульгати, перекладеної хорватом домініканцем Веніаміном. Ті частини, які перекладалися з латинської Вульгати, були значно виправлені на основі Септуагінти. Деякі книги перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів, було використано також найдавнішу кирило-мефодіївську редакцію IX ст. (де звернено головну увагу на розуміння тексту), українські рукописи 70-80-х років XV ст. Переклад звірявся з чеським виданням Біблії 1495 р. та іншими Бібліями.

Видавці біблії свідомо вирішили подати текст книги старослов’янською мовою, що склало би враження давнього автентичного перекладу епохи князя Володимира. Церковно-слов’янська мова, авторитет якої був освячений традиціями, була доступна освіченим людям всіх православних країн і служила засобом міжслов’янського спілкування. Острозька Біблія була значним спільним кроком у розвитку старослов’янської мови, зробленим острозькими книжниками та І.Федоровим. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога чистої слов’янської мови, хоча в тексті багато українізмів. Однак текст Острозької Біблії став зразковим для східно та південно-слов’янських народів, обов’язковою літературною нормою.

Той факт, що саме Герасим Смотрицький написав передмову до Біблії, дозволяє припустити, що саме він очолював гурток вчених, що готували тексти Біблії до друку. Але публіцистика Г. Смотрицького позбавлена теологічного обґрунтування та науково-довідкового апарату. Тому, мабуть, більшу роль у текстологічній підготовці відіграли Тимофій Михайлович та Василь Суразький. Особливо - Тимофій Михайлович. Його службу у дипломати та писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурди можна пов’язувати з участю останнього у роздобуванні рукописів біблійних книг. Велика роль у вченій колегії, яка готувала Острозьку Біблію належала вченим грекам Євстафію Нафанаїлу (Наталіелю) з Криту, Мосхолупу, а також великому знавцеві грецької мови Діонісію Раллі Палеологу. У підготовці текстів Острозької Біблії, мабуть також брав участь поет-кальвініст Андрій Римша та Острозький протопоп Терентій Іванівський.

Свідомо прагнучи до архаїзації тексту, острозькі видавці стали на шлях новаторства в галузі оформлення книги. Іван Федоров бажав навіть прикрасити її 150 сюжетними ілюстраціями, гравірованими на міді, і з цією метою вів переговори з вроцлавським майстром Блазиушем Ебішем. Однак цей план не вдалося здійснити. Все ж загальна концепція конструювання Острозької Біблії утверджує послідовність елементів книги, характерних для українських стародруків XVI ст.: титул в орнаментованій рамці-порталі, так звана “форта”, герб видавця або мецената, вірші на герб, передмова, текст, післямова в кінці книги та друкована марка -сигнет. Крім біблійних текстів у Острозькій Біблії містилося ще ряд літературних творів: дві передмови, написані Г.Д.Смотрицьким та вірш на герб князя К.-В. Острозького (перший зразок геральдичної поезії в українській літературі) та Післямова Івана Федорова.

12 серпня 1581 р. величезна праця вчених та друкаря була завершена. Тираж Біблії на той час був досить великим, він становив біля 1500 екземплярів. У кожному 1256 сторінок та 3200000 друкарських знаків. Примірники книги почали швидко розходитись українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляли до Московського царства, до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. За умов польсько-католицького утиску та невтішного стану православ’я загалом після загибелі Візантії Острозька Біблія відігравала роль великої духовної сили, що єднала всіх сповідників православної віри, стала символом національної культури, довела всьому світові, що старослов’янська мова поряд із латинською та грецькою також є мовою світової культури.

Для Західногї Європи Острозька Біблія стала своєрідним свідоцтвом ідеологічної та моральної зрілості східнослов’янських народів. Частіше всього вона представляла слов’янську книжність за кордоном. Її подарували Римському папі Григорію XIII, послу англійської королеви Єлизавети Джону Горсею. Є екземпляр Біблії, що належав шведському королю Густаву Адольфу. Острозька Біблія була подарована також Римському папі Іоанну Павлу ІІ під час його перебування в Україні в 2000 р.