Іов Борецький

Іван (Іов) Матвійович Борецький (бл.1570-2.Ш.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму «Патерикові» писав, що не було рівних І.Борецькому «у знанні мови грецької, латинської і руської». У 1600 р. його було призначено ректором цієї школи. У цей час Борецький активно співпрацює з інтелектуалами Острозької академії та Дерманського монастиря. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі і тут переклав з грецької на слов'янську мову «Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея», у якому патріарх захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до Православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов'янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. У монастирі був надрукований ще один лист Мелетія пегаса до князя острозького, перекладений з грецької мови Борецьким. під заголовком «Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...». На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є одним з авторів визначного полемічного твору «Пересторога» (Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 - на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді, причиною якого, в свою чергу, була відсутність освіти, те, що ревнителі православ'я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з'являтися ще з 11-го століття. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність освіти породила «Грубість поганскую», вела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, «з віри православної на римську вихрещувалися». Отже у подоланні кризи Православної Церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору 1596 р., І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, які засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу. Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив «архіереов» і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник палко карав відступників від Православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького, приводить численні приклади їх аморальної поведінки. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ, які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети, вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священика Стефана Добрянського.

Іпатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно збройним шляхом виганяючи їх з храмів. Зокрема, захопив Троїцький православний монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький пише про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького «Иже в сятьіхь Отца нашего Іоанна Златоустого Бесьда о воспитаніи чадь», у якій автор пише, що цю книжечку він склав на основі бесід відомого богослова IV ст. св. Іоанна Златоуста. Серед діячів братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ'я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ'я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже, у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу при Благовіщенському братстві, тісно співробітничає з братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором братської школи. У середині І617 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Феофан, який повертався на той час з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. з дозволу вселенського константинопольського патріарха, патріарх Феофан висвятив Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики були висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Таким чином була відновлена Київська православна митрополія. Українська православна церква, яка була скасована Берестейською унією 1596 року, офіційно відновила свою ієрархію. Римський папа, дізнавшись про цю подію, закликав польського короля покарати патріарха Феофана, митрополита та єпископів, але король Зігмунт III не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. 12 вересня 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено саме існування Речі Посполитої. Король розумів, що без допомоги козаків йому не обійтися. Згодом Сагайдачний допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1629 р. Іов Борецький написав «Протестацію та побожну юстифікацію» (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати безпідставно звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини.

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на зборах козаків, що проходили сумісно з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином, що відбулася на початку увересня 1621 р. була отримана перемога.

Борецький домагався офіційного визнання Київської митрополії. Король був готовий піти на це, але сейм заблокував прийняття цього рішення. Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації Православної Церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів), Іов Борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство до Московського патріарха з проханням взяти Київську митрополію під юрисдикцію Московського патріархату. Але Московська патріархія на той час ще не наважувалася на такий крок, тому ці переговори не мали реальних наслідків.

Іов Борецький помер 2 березня 1631 року.

16. Мелетій(Максим) Смотрицький — Теофіл Ортолог (псевдонім)

Учень Острозької академії та син її першого ректора Мелетій Смотрицький (1572/1578– 27.ХП.1633) один з найосвіченіших людей свого часу, визначний філолог, богослов, письменник-полеміст. Після закінчення академії, у 1601 р. продовжив освіту у віленській колегії єзуїтів а згодом навчався у Лейпцігському, Нюрнберзькому та Лейпцігському університетах. Він розумів, що успішно захищати православ'я та його культурні традиції можна лише засвоївши досягнення західноєвропейської теологічної думки. Вітчизняне православне богослів’я по суті не розвивалось від IX ст. і не мало такої розробленої догматики, теологічної та філософської системи, як католицизм, тому що у православ'ї головна увага завжди акцентувалася не на культурі розуму, а на глибині містичного емоційного переживання.

Здобувши фундаментальну освіту в університетах З. Європи, М. Смотрицький добився присудження йому звання доктора медицини. Захопившись поетичною культурою італійського гуманізму, переклав польською мовою вірші Петрарки. Після повернення в Україну в 1608 р. Смотрицький жив у Вільно і активно співробітничав з віленським православним братством. Написав ряд важливих полемічних творів, серед яких справжні шедеври полемічної літератури: « Антиграфи» (дослівно «проти пишу») та «Тренос» («Плач» 1610 р.). Особливе значення мало написання «Треносу», який заслужено отримав славу кращого полемічного твору XVII ст. Написанню «Треносу» передували трагічні події у Вільно, свідком яких був Смотрицький. У 1609 р. значно загострилось протистояння між православними та уніатами. Єпископи Іпатій Потій та Вельямин Рутський вирішили насильно приєднувати до унії непокірних віленських міщан, вони силоміць захопили Свято-Троїцький православний монастир і кілька церков. В руках православних залишався лише один Святодухівський монастир. Православні зробили спробу знищити Іпатія Потія, підклавши під амвон, де він мав проповідувати діжку з порохом, але вибуху не відбулось, замах не вдався. Проте це дало ще один привід для переслідування православних, десятки людей були піддані тортурам і страчені. Коли до Вільно приїхав польський король Сигізмунд ІІІ, православні зупиняли його карету, коли він проїжджав вулицями міста, і, падаючи перед ним на коліна, благали змилуватися над ними і припинити переслідування православних. Але король залишався глухим і сліпим до сліз народу. Під враженням цих трагічних подій Смотрицький пише свій найвизначніший полемічний трактат «Тренос тобто Плач єдиної святої вселенської апостольської церкви», у першому розділі якого створює образ Матері-Церкви, яка гірко оплакує зраду своїх дочок та синів, що перейшли в уніатську церкву. У другому розділі книги Мати-Церква умовляє своїх дітей повернутися до неї. У наступних 8-ми розділах Смотрицький розбиває богословські догми католицизму. «Тренос» мав величезний вплив на православних читачів, греко-католиків, а також на прихильників римської церкви. Переляканий король Зигмунт ІІІ наказав не продавати книги під загрозою штрафу 500 червоних золотих, а також знищити весь тираж «Треноса», який вважав бунтівним пасквілем «проти духовно та світської влади». Король написав лист до Януша Острозького (старшого сина К.-В. Острозького) у якому просив його забрати з друкарні всі примірники Треноса і знищити їх. Але коли Януш прийшов у друкарню, виявилось, що там залишилось тільки кілька десятків книг, інші вже розійшлися по людях. За написання «Треносу» Зигмунт ІІІ наказав ув’язнити автора і редактора книги, проте М. Смотрицький встиг сховатися за стінами віленського братського монастиря. А редактор і друкар книги Логвин Карпович постраждав, відсидівши 2 роки у в’язниці. Згодом Смотрицький згадував, що православний люд дуже високо оцінив його книгу. «Тоді мене, як ангела Божого, до них мовлячого, послухали. Полюбили і прийняли: писання моє цілували і над головою підносили». Смотрицький писав, що деякі сучасники порівнювалт «Тренос» за важливістю в ньому написаного з творами Іоанна Златоуста і готові були за «Тренос» «Кров свою пролити і душі покласти».

Про життя Смотрицького після видання «Треносу» майже нічого не відомо. Очевидно, рятуючись від репресій, він покидає Вільно і переїжджає до Острога, де деякий час працює в Острозькій академії. Доказом його перебування в острозі є те, що згадуючи про високу оцінку «Треносу», він посилається на священиків острозької капітули.

У 1614 р. на запрошення Іова Борецького Смотрицький переїхав до Києва, де став учителем Київської братської школи. викладаючи тут курси церковнослов’янської та латинської мови. У 1616 р. прийняв чернецтво під іменем Мелетія. Коли в середині 1617 р. Іов Борецький став настоятелем найбільшого в Києві златоверхого Михайлівського монастиря, Мелетій Смотрицький перебрав на себе керівництво братською школою і виконував обов’язки ректора до середині 1618 року, після чого повернувся у Вільно. У 1619 р. в маєтку князя Богдана Огінського в містечку Єв’є, під Вільно, він видав найкращий на той час підручник «Граматика словенська». Ця книга стала найвизначнішим твором давньослов’янського мовознавства, її тричі перевидавали у 1648-му, 1721-му та 1723-му рр. Великий російський вчений Михайло Ломоносов називав її «вратами своєї вченості».

У 1620 р., коли Іова Борецького рукопоклали на київського митрополита, Мелетій Смотрицький був висвячений на єпископа вітебського і полоцького. Отже, він покидає Київ і переїжджає до Полоцька, де на той час загострилась боротьба між православними та уніатами. Чимало акцій проти православних очолював уніатський єпископ Іосафат Кунцевич. У листопаді 1623 р. він був убитий православними парафіянами. Моральну відповідальність за вбивство Кунцевича взяв на себе М. Смотрицький, адже він не зміг запобігти кафедру і вирушає у трирічне паломництво по святих місцях (Єрусалим, Константинополь та ін.), щоб укріпитися в православній вірі. Але сталося навпаки. Подорожуючи по святих місцях, спілкуючись з православними ієрархами, Мелетій Смотрицький все більше переконувався в їх догматизмі. Для людини, яка засвоїла все багатство ренесансної культури з її культом особистості, православне богослів'я здавалось мертвим. У душі Мелетія Смотрицького наступає злам.

У 1627 р. після повернення з подорожі, він прийняв уніатство, став настоятелем Дерманського монастиря. В останні роки свого життя написав ряд полемічних творів «Протест», «Апологія», «Параїнезис», у яких обґрунтував свій перехід до унії жалюгідним станом православ'я та необхідністю об'єднання всіх християн. На думку М.Смотрицького нічого немає більш цінного, ніж життя людини. Ворожнеча між православними та уніатами приводить до справжніх битв, у яких гинуть тисячі людей з однієї та з другої сторони. Отже, якщо йдеться про життя людей, можна пожертвувати навіть своєю релігією. Гіркота та розчарування від розриву із старими друзям прискорили смерть М.Смотрицького. Він 27 грудня 1633 р. і був похований у Дерманському монастирі.