РОЗДІЛ І

Курсова робота

на тему:

ЗАКОН У СИСТЕМІ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ»

ВИКОНАВ:

курсант групи ІСД 11-1

рядовий міліції

Іванов І. І.

ПЕРЕВІРИВ:

ст. викладач кафедри

кандидат юридичних наук

Сидоров С. С.

Харків - 2012

	ПЛАН
	ВСТУП …………………………………………………………...
	РОЗДІЛ І
	ПРОБЛЕМИ ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТУ ТА ЯКОСТІ ЗАКОНУ
1.1.	Зміни уявлень про закон у вітчизняній та зарубіжній науці ….
1.2.	Співвідношення понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт” ……………………………………………...
1.3.	Правовий закон ………………………………………………….
1.4.	Верховенство закону …………………………………………….
1.5.	Предмет закону …………………………………………………..
1.6.	Якість закону …………………………………………………….
	РОЗДІЛ ІІ
	Класифікація законів ……………………………………
2.1.	Різноманітність критеріїв класифікації законів ……………….
2.2.	Види законів ……………………………………………………..
2.3.	Делегування законодавчих повноважень ……………………...
	Розділ ІІІ
	Колізії законів ………………………………………………
3.1.	Поняття колізій ………………………………………………….
3.2.	Причини виникнення колізій у законах………………………...
3.3.	Види колізій законів…………………………………….………
3.4.	Шляхи та способи розв’язання колізій ………………………...
	висновки ……………………………………………………..
	Список використаних джерел ……………………….

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається значенням, яке надається закону в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.

Провідна роль у створенні ефективної правової системи належить органам державної влади, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності з загальнолюдськими цінностями з урахуванням історичної й національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роботу, ухваливши після прийняття Конституції України близько півтори тисячі законів. Та все ж питома вага підзаконних нормативних актів, особливо відомчого характеру, в системі нормативно-правового регулювання все ще залишається домінуючою. Їх недосконалість і неузгодженість, а нерідко й очевидна невідповідність законам, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує ефективність нормативно-правового регулювання, послаблює режим законності та рівень правопорядку в країні, перешкоджає реалізації прав і свобод людини й громадянина.

У зв’язку з цим актуальним є подальший пошук шляхів підвищення ролі закону як у системі нормативно-правових актів, так і у всій правовій системі України. Саме закон має стати її системостворюючим фактором, виконувати роль гаранта справедливості й упорядкованості прав і свобод людини й громадянина.

Питання, пов’язані з аналізом місця закону в ієрархії нормативних актів не належать до числа обійдених увагою юридичною наукою. Проте переважна більшість праць, присвячених цим питанням, опублікована ще в радянський період нашої історії. Чимало теоретичних положень, сформульованих у той час, не втратили свого значення й понині. Проте сама проблема місця й ролі закону в ієрархічній структурі нормативних актів потребує переосмислення під кутом зору тих змін, які відбулися в правовій системі України за роки її незалежності, і насамперед - положень чинної Конституції. Це стосується, зокрема, таких питань як предмет закону, його співвідношення зі спорідненими поняттями “законодавчий акт”, “законодавство”, взаємозв'язок принципів верховенства закону і верховенства права, види законів, колізій між ними та їх причини, шляхи й способи їх розв’язання тощо.

Певні завдання в досліджуваній сфері постають також у зв’язку з активізацією взаємодії міжнародної й національної правових систем. Питання про співвідношення міжнародного й внутрішнього права, зокрема норм міжнародних договорів і норм закону та забезпечення їх гармонізації, набувають сьогодні принципово важливого практичного значення для розвитку правової системи України.

Теоретичною основою дослідження були фундаментальні теоретичні роботи вітчизняних і зарубіжних авторів. У роботі використані наукові праці дореволюційних теоретиків права, зокрема: М.Капустіна, М.Коркунова, А.Лопухіна, М.Лазаревського, Є.Спекторського і інших авторів.

Питанням теорії юридичного закону, класифікації законів, колізій в системі законодавства присвячені роботи вчених радянської доби, а саме: С.Алексєєва, І.Воронкової, А.Гузнова, С.Зівса, Р.Лівшица, О.Лук’янової, А.Міцкевича, Л.Морозової, Є.Назаренко, П.Недбайла, В.Нерсесянца, І.Самощенка, М.Сільченка, Ю.Тіхомірова, Л.Юзькова та інших.

Певні аспекти теорії закону, в тому числі правового законодавства України, питання делегованого законодавства в своїх працях аналізували сучасні вітчизняні дослідники: С.Бобровник, М.Воронов, А.Грищенко, Ю.Грошовий, П.Євграфов, А.Заєць, М.Козюбра, А.Колодій, В.Котюк, Л.Кривенко, О.Лисенкова, О.Мурашин, А.Олійник, Н.Онищенко, В.Опришко, В.Петришин, С.Погребняк, І.Процюк, П.Рабінович, М.Сірий, В.Стретович, В.Тацій, М.Цвік, В.Шаповал, С.Шевчук, Ю.Шемшученко, В.Щебельський та інші.

Деяким проблемам законотворчого процесу, значення, місця і ролі законодавства в політичному і економічному житті держави і суспільства були присвячені роботи зарубіжних авторів: С.Алексєєва, М.Власенка, Л.Дюгі, Г.Еллінека, В.Лазарева, А. Малька, М.Марченка, М.Матузова, А.Піголкіна, С.Полєніної, Л.Фуллера, Ф.Сулейманова, В.Тіхомірова, В.Хропанюка та інших.

Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу дослідження складають: Конституція та закони України, міжнародні договори України, підзаконні акти. Емпіричну базу дослідження складають: практика застосування Конституції та законів України, рішення Конституційного Суду України, періодичні видання, довідникова література.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування місця та ролі закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідних завдань, основними з яких є:

- дослідити зміну уявлень про закон та його роль у правовій системі в умовах розподілу влади та дії принципу верховенства права;

- уточнити у зв’язку з цим визначення загального поняття закону, розкрити його співвідношення із суміжними поняттями – “законодавство” і “законодавчий акт”;

- проаналізувати існуючі в літературі підходи до визначення критеріїв правового закону та запропонувати власне їх бачення;

- з’ясувати зміст принципу верховенства закону в умовах дії принципу верховенства права;

- спираючись на досягнення загальнотеоретичної правової думки та положення Конституції України, уточнити предмет закону та визначити його межі;

- окреслити напрями вдосконалення законотворчої діяльності та підвищення якості законів;

- проаналізувати існуючі в літературі критерії класифікації законів та визначити шляхи подальшого можливого розширення видів законів у правовій системі України;

- розкрити поняття і причини колізій у законах у сучасних умовах та намітити шляхи їх розв’язання.

Об’єктом дослідження є закон як провідне джерело права України.

Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування й розвитку закону в системі нормативно-правових актів України в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу місця й ролі закону в системі нормативно-правових актів України. Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони та категорії діалектики. Системний метод застосовувався, зокрема, при аналізі понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт” і полягав у залученні категоріального апарату теорії систем. Герменевтичний метод використовувався для з’ясування смислу нормативно-правових актів, історико-правовий – при зверненні до генезису предмету дослідження. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання, пов’язані з видами законів та їх місцем у правовій системі, в конституціях зарубіжних держав, а також проблеми делегування законодавчих повноважень у сучасних демократичних країнах. На підставі методу прогнозування формулювалися пропозиції щодо вдосконалення законодавчої діяльності в Україні. Широке застосування у роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. Автор прагнув вести дослідження, спираючись на принцип верховенства права, що втілюється, насамперед, у принципі верховенства Конституції, закріпленому нею пріоритеті невід’ємних та невідчужуваних прав і свобод людини, а також верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів, через розгляд проблемних питань у світлі сучасного політико-правового мислення з метою сприяння побудові правової системи України на демократичних засадах.

Наукова новизна полягає в тому, що робота є самостійною, завершеною працею, першим в незалежній Україні загальнотеоретичним дослідженням предмета закону в контексті чинної Конституції України, його місця й ролі в системі нормативно-правових актів України, видів законів та критеріїв їх класифікації, а також причин колізій законів та шляхів і способів їх розв’язання.

Елементи наукової новизни:

1. Положення про співвідношення поняття закону як нормативного акта, прийнятого в особливому порядку парламентом – Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, що має вищу юридичну силу щодо всіх інших (окрім Конституції) нормативних актів, з поняттями “законодавчий акт” та “законодавство”:

- поняттям “законодавчі акти” поряд із законами охоплюються нормативні акти, прийняті в порядку делегованої законотворчості, тобто на основі спеціального уповноваження Конституцією та законами України чітко визначених державних органів видавати нормативні акти, які мають спільні з законом ознаки за предметом регулювання, порядком внесення змін та юридичною силою (Декрети Кабінету Міністрів України видані відповідно до статті 97¹ Конституції України 1978 року) або ж за предметом регулювання та особливостями порядку наступного законодавчого урегулювання (Укази Президента України, видані на підставі пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України 1996 року);

- поняття “законодавство” вживається як у юридичній теорії, так і в правотворчій практиці, у тому числі у Конституції України, у різних значеннях, найпоширенішим серед яких є розуміння законодавства як сукупності всіх нормативних актів держави;

- висновок про те, що найбільш науково коректним є розуміння законодавства виключно як системи законів, проте практична реалізація такого розуміння можлива лише після внесення змін до Конституції України.

2. Положення щодо предмета закону та його меж:

- предметом законодавчого регулювання є всі сфери суспільних відносин, які об’єктивно потребують правового регулювання, що обумовлюється особливою природою суб’єктів прийняття закону як носіїв народного суверенітету. Проте така універсальність предмета закону не означає його безмежності;

- межі предмета закону поряд з об’єктивними чинниками, зокрема специфікою сфер законодавчого регулювання, визначаються також компетенцією Верховної Ради України, яка за чинною Конституцією є відносно обмеженою;

- висновок про те, що шляхом прийняття закону Верховна Рада України не може втручатися у визначені Конституцією України виключні повноваження органів виконавчої і судової влади та органів місцевого самоврядування.

3. Положення про співвідношення принципів “верховенство права” і “верховенство закону”:

- принцип верховенства права означає визнання прав людини вищою соціальною цінністю та надання їм загальнорегулятивного значення. Він включає, насамперед, верховенство Конституції, що закріплює і гарантує визнаний міжнародним співтовариством каталог прав людини, а також дотримання конституційної вимоги про правовий характер законів, найбільш предметним критерієм якого є невідчужувані права людини;

- висновок про те, що однією з необхідних умов забезпечення принципу верховенства права є дотримання ієрархії нормативних актів, що передбачає, зокрема, верховенство в ній правового закону.

4. Положення про необхідність запровадження з цією метою більш чіткої градації самих законів:

- обгрунтування доцільності виділення в їх структурі поряд з конституційними законами, якими вносяться зміни до Конституції, окремого виду органічних законів як таких, що розвивають найсуттєвіші положення Конституції і на які містяться посилання в її тексті, кодифікаційних законів (кодексів) та звичайних законів; уточнення у зв’язку з цим конституційної процедури їх прийняття відповідно кваліфікованою (конституційні закони у визначених Основним законом випадках), абсолютною (органічні закони і кодекси) та простою (звичайні закони) більшістю голосів;

- пропозиція про закріплення в Конституції України спеціального положення про непоширення на конституційні закони права вето Президента України.

5. Положення про особливості колізій законів як різновиду юридичних колізій, об’єктивні і суб’єктивні причини їх виникнення, шляхи і способи розв’язання: запобігання (застосовуються на стадії підготовки, прийняття і введення в дію законів), усунення (повне зняття колізій в процесі законодавчої діяльності), подолання (переборення колізій в процесі застосування законів без остаточного зняття суперечностей між ними);

- пропозиція про доцільність законодавчого закріплення колізійних норм, якими встановлювалися б правила подолання колізій між загальними, спеціальними і допоміжними законами (зокрема Законом України про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим).

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження спрямовані на поглиблення знань про предмет закону, правовий закон, види законів та критерії їх класифікації, співвідношення законів та інших нормативних актів, делегування законодавчих повноважень, колізії у законах, їх причини, шляхи розв’язання. Висновки й рекомендації, що містяться у роботі, можуть бути використані вченими, представниками органів законодавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування, особами, які займаються юридичною практикою, для удосконалення законодавства, його гармонізації з міжнародним правом, для поліпшення якості законодавчої та правозастосовчої діяльності. Теоретичні положення роботи можуть сприяти удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів теорії держави і права, конституційного права, інших галузевих навчальних дисциплін, а також при підготовці відповідних навчальних видань.

РОЗДІЛ І