В ЗАПОРІЗЬКІЙ області 1 страница

на державному обліку перебу­ває 25 історико-архітектурних пам'яток.

Національний заповідник «Хортиця» (з 1993 р.) розташо­ваний на найбільшому остро­ві на Дніпрі (2,7 тис. га), що з прадавніх часів був заселений

июдьми. Територія острова заселена з часів енеоліту. Тут є 129 курганів доби бронзи і скіфського часу. Скіфи на Хортиці жили у М\-У ст. до н.е. За легендою, саме на Хортиці у Змієвій печері народився від Змій-дівиці та Геракла, що подорожував тут, пращур скіфів, їх перший цар Скіф.

Перша писемна згадка про острів зустрічається в праці візантійсько­го імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» (X ст.).

Тут розташовано понад 100 пам'яток археології та історії. Історичні джерела свідчать про заснування на острові першої Запорізької Січі. У XVI ст. на острові Мала Хортиця був споруджений замок князя Дмитра Вишневецького. Після ліквідації Запорізької Січі Хортиця запустіла, її було подаровано Г. Потьомкіну. У 1789 р. продано німцям-колоністам з Данцигу, які володіли нею до 1916 р. Сьогодні тут працює Музей історії запорізького козацтва, кінний етнографічний театр «Запорізькі коза­ки», функціонує готель, корчма «Козацьке подвір'я».

Історико-археологічний < музей-заповідник «Кам'яна могила» розташований на території 15 га і являє собою унікальну пам'ятку стародав­ньої історії, культури і одно­часно природи. В гротах і печерах комплексу заповідни­ка зосереджено велику кіль­кість петрогліфічних зібрань -зразків первісного мистецтва. Навколо - український степ з реліктовими та ендемічними рослинами.

Серед цікавих пам'яток архітектури облас­ті «Замок в степу» у м. Василівці, неподалік від Запоріжжя. Назва містечка від імені керівника канцелярії князя Г. Потьомкіна - Василя Степа­новича Попова, власника цих земель. Палац не зберігся, уціліли лише три флігелі, оглядова вежа, стайня. Східний і Північний флігелі побудовані у псевдомавритансько-му стилі. Західний (в народі його називають «Англійським замком») побудований в стилі неоготики. З 1993 р. тут відкритий музей-запо­відник «Садиба Попова». Приваблюють туристів Запоріжжя, Бердянськ, Мелітополь, Гуляйполе, Токмак, скіфські кургани, Гайманова могила (с. Балки).

В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ області зареєстровано 3477 пам'яток історії і культури. Архітектурна спадщина налічує 1359 пам'яток, з них 149 - загальнодержавного значення.

Поблизу с. Манява на вузькій терасі між схилом гори Вознесінки • та урвистим берегом потоку Батерс (Скитець) розташований комп­лекс споруд монастиря - скиту, заснованого у 1611 р. У XVII ст. сформувався ансамбль споруд, з яких до нашого часу збереглися фрагменти мурованих мурів, в'їзна башта - дзвіниця, оборонна башта, висока башта («Скарбниця»), руїни трапезної, монастирських келій, другої в'їзної башти (дорога про­низувала монастирське подвір'я наскрізь). Цей оборонний монас­тирський ансамбль є цікавим при-

кладом пристосування до особливої

тей складного рельєфу гірської місцевості.

В Маняві можна також зробити пішу прогуляну до «Блаженного каменя». Транспортом можна дістатися Манявського водоспаду, який є пам'яткою природи.

Національний заповідник «Давній Галич» створено у 1994 р. на базі комплексу пам'яток давньоукраїнської історії та культури. Він включає Галицьке городище Х-ХІІІ ст. в с. Крилос.

У м. Галич збере­глася мурована церк­ва Різдва Христового ХІІІ-ХІУ ст. і руїни замку ХІУ-ХУІІ ст. на високій горі, що домінує над містом.

Багату історико-культурну спадщину мають Коломия, Косів, Калуш, Тлумач, Снятин, Городенка, Надвірне тощо.

За 5 км на північ від Галича, поблизу с. Шевченкове (стара назва Святий Пан­телеймон) збереглися вали одного з укрі­плених монастирів. В центрі укріплень сто­їть мурована церква, споруджена близько 1200 р. Церква св. Пантелеймона - єдина частково збережена пам'ятка епохи старо­давнього Галича. У середині XIV ст. церк­ву передано католикам і переосвячено на костел св. Станіслава. Храм зазнав руйну­вань 1575, 1676, 1802, 1915 рр. У 1926 р. споруду частково відремонтували. У 1997-1998 рр. пам'ятку реставровано з відтво­ренням гіпотетичного первісного вигляду. На захід від храму розташо­вана дзвіниця 1611 року.

Івано-Франківськ (до 1962 р. - Станіслав на честь власника С. Потоцького) збудований на місці с. Заболотів, колись був оточений непрохідними болотами і потужними укріпленнями. Стару фортецю розібрали і на її місці споруди єзуїтський костел (1788-1812 рр.). Архі­тектурною пам'яткою є Костел Пресвятої Діви Марії (колегіата), розта­шований на центральному майдані в історичному центрі Івано-Фран­ківська. Римо-католицька колегіата заснована стараннями А. Потоць­кого. Під костелом (1669-1703) у крипті містилася родова усипальниця Потоцьких. Зберігся в місті і замок Потоцьких кінця XVII ст. В місті є Вірменська церква XVIII ст.

У містечку Богородчани зберігся ансамбль Домініканського монас­тиря, до складу якого входять костел (1742-1761) і палати з келіями (1762).

У с. Гошів на високій горі, яку називають «Ясна Гора», розташований монастир Св. Василія Великого. Первісне монастир, заснований близько 1570 р., був розташований на південь від теперішнього, у лісі. На тепе­рішньому місці він існує з 1780 р. Він був широко відомий у минулому в Галичині своєю чудотворною іконою.

У Рогатині збереглися цікаві пам'ятки оборонного будівницт­ва - церква Різдва Богородиці Х№-^ ст. і стіни з воротами XIV-XVII ст., а також Миколаївський костел XV ст., дерев'яна церква Святого Духа ((XVII).

Назву міста Рогатин пов'язують з переказами про те, що під час полювання в лісі вночі заблукала дружина Ярослава Осмомисла. Зранку побачила вона оленя з велетенськими рогами, який й вивів її до князя і мисливців. На місці, де побачили княгиня оленя побудували терем, навколо якого виросло місто Рогатин. Родом з цього міста Настя Лісо-вська - Роксолана.

У долині Пруту на одному з її високих схилів у с. Ворохта у XVIII ст. збудували найменший з усіх гуцульських храмів.

У селищі Рожнятин частково зберігся замок Конєцпольських, який був значно пошкоджений у 1649-1650 рр. і відбудований згідно з опи­сами у 1758 р. Нині у колишньому палаці, навкруги якого великий парк, розміщується районний відділ міліції.

У містечку Пнів збереглися величні руїни замку, збудованого у дру­гій половині XVI ст.

КИІ"В - великий туристичний центр країни, де зосереджені пам'ятки історії та культури не тільки місцевого, а й світового значення. Загальна кількість пам'яток - 3850 (на території міста виявлено близько 1600 неру­хомих пам'яток, а також 2250 пам'яток, розташованих на міських цвин­тарях). Близько 500 з них входять до Державного реєстру національно-культурного надбання України. Тут є можливості для перспективного розвитку ділового, культурно-пізнавального, релігійного туризму.

Архітектурна спадщина Києва представлена 675 пам'ятками, з яких 390 - загальнодержавного значення. 2 комплекси - собор св. Софії з при­леглими монастирськими будівлями і Києво-Печерська лавра - занесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На території сучасного Києва людина з'явилась в пізньому палеоліті 20 тис. років тому. У культурних шарах Києва наявні сліди життєдіяль­ності людини всіх історичних епох.

На рубежі старої та нової ери в районі Старокиївської, Замкової гори, на Подолі виникли поселення, які деякі науковці називають про-токиївськими і вважають, що місто утворилося в результаті їх злиття. Отже, на їх думку, історія Києва починається з початком нової ери, тобто приблизно 2 тисячі років тому. Інші дослідники доводять, що поселен­ня, які з'явились у ІІ-І ст. до н.е. досягають високого рівня розвитку в ІІ-ІІІ ст. н. е., а після цього спостерігається згасання археологічних мате­ріалів (речей ІУ-У ст. практично не знайдено). Отже, вчені приходять до висновку, що була якась хронологічна пауза в житті слов'янських поселень на терені майбутнього міста, пов'язана з неспокійним часом великого переселення народів, нашестям кочівників. В кінці V- на почат­ку VI ст. з'являються нові поселення, які являють собою перший етап безперервного життя м. Києва, що почався 1500 років тому.

На територій міста збереглися кам'яні пам'ятки давньорусько­го періоду, зокрема, Софійський собор, Золоті ворота, церква Спаса на Берестові, Успенський собор і надбрамна Троїцька церква Києво-Печерської Лаври, Михайлівський собор Видубицького монастиря, Кирилівська церква.

Перший град Кия був розташований на Замковій горі, а пізніше укріплення були зведені і на Старокиївській горі. Саме з цієї фортеці, оточеної валом і ровом, поступово зростав Київ. Лінія оборонних валів, що оточувала найдавнішу частину міста, на думку археологів, прохо­дила між фундаментами Десятинної церкви та Історичним музеєм. Під валами був споруджений рів, глибиною шість метрів. Між цими валами і обривом гори розміщувався Київ Аскольда, Київ Ольги, Київ Святослава. У 1908 р. на території городища Кия, на глибині 2,9-3,2 м від сучасної поверхні В. Хвойка розкопав найдавніше капище (зберігся лише фунда­мент), що датується \Л-\ЛІ ст. Зараз, справа від входу до Національного історичного музею, на місці стародавнього жертовника експонується його реконструкція.

Ліворуч, на відстані 20-30 м від Національного музею історії України розташовані фундаменти одного з кам'яних палаців часів княгині Ольги. Інший княжий терем тих часів розташовувався за валами — нібито за містом. Його місце показано кам'яною кладкою біля північно-східного рогу фундаментів Десятинної церкви.

Кам'яна кладка посеред Десятинного провулку вказує на місцез­находження давньої будівлі, яку в літературі називають Західним пала­цом (згідно його розташування в забудові Дитинця). Спорудження цього палацу археологи відносять до кінця X ст. Неподалік ліворуч від Десятинного провулку на вулиці Володимирській можна побачити сліди ще одного палацу того ж часу — Південного. Можливо, за часів Володимира один з цих палаців був князівською резиденцією, а в друго­му розміщувався парадний зал - гридниця, де проходили бенкети князя, про які повідомляє літопис.

Наприкінці X ст. в період правління Володимира Святославича на Старокиївській горі була споруджена нова фортеця, яку в літературі нази­вають «містом Володимира». Площа її була 10 га. В системі валів було кілька воріт — на Поділ, в бік Печерська, в бік майбутнього Софійського храму. Точне місце двох перших поки не виявлено, а над фундаментами головного в'їзду до фортеці, який в літературі називають Софійськими або Батиєвими воротами, викладений червоний кварцит на проїзній частині вул. Володимирської. Колись перед ними через кріпосний рів був перекинутий міст.

За переказами, на місці сучасної Михайлівської площі Володимир створив капище східнослов'янських богів, а після хрещення на місці поганських ідолів поставив дерев'яну Василівську церкву. В кінці XII ст. на цьому ж місці побудували нову кам'яну, що витримала татаро-монголь-ську навалу, але поступово занепала, була відбудована за Петра Могили у 1640 р. і присвячена трьом святим — Василю, Григорію Богослову та

Іоанну Златоусту, звідси і нова назва церкви - Трьохсвятительська. У 1658 р. храм згорів і була навіть думка розібрати споруду на цеглу для ремонту Софії, але у 1695 р. вирішили знову відбудувати. У 1888 р. храму повернули назву Василівський. У 1935 р. його знищили. Зараз на місці його садиби розташовано Міністерство закордонних справ.

Головною спорудою «міста Володимира» була церква Успіня Богородиці (989-996), на будівництво та утримання якої князь виді­ляв десяту частину прибутків від своїх володінь і тому її називали Десятинною. Перший кам'яний храм прикрашали ікони, дорогий посуд, хрести, вивезені Володимиром із Херсонесу. Стіни були вкриті фреско­вим живописом, мозаїкою. В оздоблені було використано багато марму­ру і тому її ще називали мармуровою. Десятинна церква була зруйнована у 1240р.

У 1635 р. П. Могила наказав відбудувати в одному з бокових вівтарів, що вцілив невелику церкву в пам'ять про стародавній храм. Тут була вста­новлена стародавня ікона Св. Миколая і в народі церкву почали називати Десятинно-Миколаївською. Протягом 1828-1842 рр. побудували новий Десятинний Успіня Богородиці Миколаївський храм, що був знищений у 1935 р. Тоді останки княгині Ольги, князя Володимира, його дружини Анни вийняли із саркофагів і кинули в кучу будівельного сміття.

Подальше розширення території Верхнього міста відбувалося за сина Володимира, князя Ярослава. Площа міста зросла в 7 разів і дорів­нювала 70 га. Град був оточений новими укріпленнями. Вали прорізали ворота: Золоті, Жидівські і Лядські. Золоті ворота, що були парадним вїздом до міста, являли собою дві паралельні ХУ-ХУІІ метрові стіни на ширині 7 м., над якими розміщувалася невелика кам'яна церква. Ворота неодноразово руйнувались і відновлювались. У 1783 р. їх засипали зем­лею і відкопали лише у 1832 р., на жаль, вже без склепіння і надбрамної церкви. Залишилися лише дві нерівної довжини паралельні стіни висо­тою 8 м, над якими до 1500-літнього ювілею міста спорудили захисний павільйон - макет в натуральну величину з музейною експозицією.

Найголовнішою спорудою «міста Ярослава» була тринадцятиглава Свята Софія, резиденція київських митрополитів. Собор має багате оздо­блення: фресковий живопис, мозаїку. Встановлено, що загальна площа композиції мозаїчного живопису XI ст. первісне складала 640 кв. м. До наших днів збереглося 260 кв. м. Одним з найвеличніших мозаїчних зображень XI ст. є Богоматір у молитовній позі (Марія Оранта). За моза­їкою закріпилася назва «Нерушимої стіни». Серед киян існує повір'я: поки стоятиме «Нерушима стіна» стоятиме і Київ.

Поруч з Софією в XI ст. знаходились ще три храми, зруйновані у 1240 р. Георгіївський собор знаходився між вулицями Золотоворітською,

Рейтарською і Стрілецькою. На південь від Георгієвського храму на схре­щенні вулиць Володимирської та Ірининської стояла церква Св. Ірини. Руїни її зберігалися аж до XIX ст. Коли прокладали Володимирську вули­цю, їх довелося знести, бо вони містилися прямо на осі нової вулиці. Залишили лише, як пам'ять про старовинну пам'ятку, один із 4 стовпів церкви, навколо якого збудували пам'ятну каплицю. Третій безіменний храм знаходився на північ від Георгієвського на схрещенні Стрілецької вулиці і Стрілецького провулку.

У 1060-і рр. у південно-східній частині Верхнього міста форму­ється ще один архітект/рний ансамбль, який складався з будівель Димитрівського (пізніше- Михайлівського Золотоверхого) монастиря. У 1108 р. за князя Святополка був побудований Михайлівський собор, який літопис називає Золотоверхим.

Дружина Святополка Варвара привезла із Візантії до Києва мощі свя­тої Варвари Ієрапольськоі, які були найбільшою святинею Михайлівського собору. (Під час зруйнування собору у 30-і роки мощі перенесли до Андріївської церкви, а в 60-і - до Володимирського собору). У 1934 р. зняли мозаїки і фрески, які відправили до Київської Софи, Третьяковської галереї, Російського музею в Петербурзі, а у 1936 р. собор висадили в повітря. У кінці 90-х років XX ст. храм відновлено.

У 1086 р. князь Всеволод заснував Андріївський монастир, в якому однією з чорниць стала його дочка Анна (Янка). Янчин монастир розта­шовувався десь поблизу сучасної Михайлівської площі. У 1129 р. за князя Мстислава-Гаральда поруч з Андріївським був заснований монастир Св. Федора (на території подвір'я по Володимирській, 7 і 9, орієнтиром служить аптека). У цьому монастирі знаходилась родова усипальниця Мстиславичів.

Унікальною для архітектури Києва Х-ХІІІ ст. була цегельна споруда, що була досліджена у 1975-1976 рр. в садибі № 3 (садиба Трубецьких) по вул. Володимирській. Це кругле в плані приміщення - ротонда діаме­тром понад 20 м - можливо мало світське призначення (зала для нарад князя з боярами).

Найбільшою частиною стародавнього Києва був торгово-ремісни­чий Поділ (Нижнє місто), територія якого займала близько 200 га. На Подолі було багато храмів, зокрема церква Богородиці Пирогощі, будів­ництво якої розпочалося у 1131 р. за Мстислава-Гаральда на одній з найдавніших у місті площі, що виникла у X ст. як торговельна, вічова (Торг, Торжище, Торговище, Житній торг).

Крайньою північною межею можна вважати підвищення, де у 1140 р. був побудований Кирилівський храм. Нижче собору розташовувалося село Дорогожичі, яке кілька разів згадується у літописах.

В кількох кілометрах нижче Києва над Дніпром розташовувалося князів­ське село Берестове. Тут був заміський замок, який неодноразово згадується в літописах. У другій половині XI ст. тут було побудовано церкву Спаса, яка частково збереглася до наших днів.

На півдні знаходилися Печерський, Кловський та Видубицький монастирі.

Печерський монастир вперше згадується в «Повісті временних літ» під 1051 р. Києво-Печерська Лавра була одним з найвизначніших осе­редків давньоруської куль­тури. З нею був пов'язаний початковий період руського

літописання. Лавра була центром іконописання. В монастирі розвива­лась медицина. У XII ст. за кошти ченця Миколи Святоши (колишнього чернігівського князя) був утворений Микільський лікарняний монас­тир. Його коштом було побудовано також Троїцьку надбрамну церкву. З Миколою Святошею пов'язують назву київського району Святошин, де він мав земельні володіння.

Головним храмом Лаври був Успенський собор (1073-1078). Після 1240 р. деякі його частини були розібрані до висоти вікон. У 1470 р. за князя Семена Олельковича його відбудували. Фундаментальна перебу­дова протягом 1721-1729 після пожежі Лаври 22 квітня 1718 р. надала йому рис українського бароко. У листопаді 1941 р. храм був зруйнований вибухом. Зараз відбудований.

В трьох кілометрах від Печерського монастиря, вниз по Дніпру, в уро­чищі Видубичі розташований Михайлівський монастир (1070). У 1088 р. тут було побудовано церкву на честь патрона Києва, архистратига Михаїла (частково збереглася).

Поблизу Видубицького монастиря на високому пагорбі князем Всеволодом був побудований заміський палац - Красний двір. Перша літописна згадка про нього датується 1096 роком, коли він був спалений

під час половецького набігу на Київ. В середині XII ст. тут була резиденція князя Юрія Долгорукого, після смерті якого Красний двір був зруйно­ваний киянами, що висловили таким чином своє відношення до князя, і більше не відбудовувався.

Далі на південь за 12 км від Старокиївської гори та 2,5 км від Дніпра розташована Китаївська пустинь, що здавна входила до переліку осо­бливо значимих святинь Києва. Назва пустині походить, вірогідно, від тюркського «китай» (укріплення). Люди селилися в Китаєво ще з часів трипільської культури. У XIV ст., на думку вчених, тут був створений печерний монастир.

У 1929 р. Китаївську пустинь було закрито та починається руйнуван­ня монастиря. Тільки після 1991 року розпочалося відновлення колиш­нього вигляду Троїцької церкви, печер і монастиря в цілому.

В останній чверті XI ст. був заснований Кловський чи Стефанич монастир, що був розташований на місці садиби сучасної школи № 77 по вул. Шовковичній.

Після надання Києву Магдебурзького права (грамотами великого литовського князя Олександра 1494-1497) магістрат розміщувався в Ратуші на Подолі, на стародавньому Торжищі, яке з XV ст. одержало назву Ринкової площі (або Ринку). Головний фасад ратуші, звернений до фонтана «Самсон». (Колись перед магістратом була криниця, до якої < вода подавалася з підніжжя «київських гір» по дерев'яних трубах. У середині XVIII ст. над криницею спорудили ротонду, яку назвали «Феліціан» на честь богині Феліцити (Благодійної). На початку XIX ст. колишню статую янгола над криницею замінили скульптурною групою «Самсон і лев»). Будинок був значно пошкоджено під час пожежі 1811 р., цеглу з нього пізніше використали для будів­ництва Контрактового будинку. До нас дійшла лише сильно пошкоджена статуя Феміди (в Національному історичному музеї).

У першій половині XVII ст. в місті існувало 4 костели і монастир орде­ну домініканців. Після Берестейської унії частина православних храмів була закрита, а частина передана уніатам, в тому числі Михайлівський Золотоверхий, Софія, Видубичі. Під впливом антипольських повстань уряд був вимушений піти на поступки: православному духівництву поверталися всі київські монастирі, крім Видубичів, і церкви.

В середині XVII ст. Київ увійшов до складу Московської держа­ви. Російський гарнізон (5 тис.) розташувався на території Верхнього міста, де у 1690-і рр. для нього було споруджено будинки, які утвори­ли Стрілецьку і Рейтарську слободи, про розташування яких нагадують сучасні вулиці.

В лютому - березні 1654 р. побудували нову фортецю у Верхньому місті по лінії оборонних укріплень XI ст.

На території Києва виявлено близько 300 підземель, які мають штуч­не походження. Найдавнішими київськими підземеллями вважаються печери на території Кирилівського монастиря, які датуються пізньопале-олітичною добою (4 тисячі років тому викопані первісною людиною).

Кияни колись були впевнені, що підземні галереї тягнуться на сотні кілометрів і входячи в них у Києві, можна вийти у Смоленську, Любечі, Чернігові тощо.

Проте київські підземелля - це переважно галереї - потерни (під­земні ходи споруджені з фортифікаційною метою через які можна було під час облоги вийти з ворожого кола). Наприкінці XIX ст. під час будівництва приміщення Управління Південно-Західної залізниці (вул. М. Лисенка) був виявлений підземний хід, що вів від Золотих воріт. Система підземних галерей, висота яких сягає 2 м, а ширина - 1,5 м, існує на Печерську на території колишнього іподрому (вул. Суворова). Печерні ходи проходили під Десятинною вулицею, в районі Аскольдової могили. Інституту шляхетних дівчат (Міжнародний центр культури і від­починку).

Говорячи про Київ XVII ст., не можна не сказати про Києво-Могилянську акаде­мію, що була тісно пов'язана з право­славним братством, яке організацій­но оформилося в 1615 р. Тоді ж була

заснована Братська школа. В 1631 р. Петро Могила відкрив школу в Лаврі. У 1632 році вони об'єдналися в Братсько-Лаврський, згодом Києво-Могилянській колегіум.

Наприкінці XVII ст. в місті з'явилося чимало мурованих споруд. Було побудовано на гроші І. Мазепи собори в стилі українського бароко на території Братського і Микільського монастирів (обидва були знище­ні у 1935 р.), церкву Всіх Святих над Економічною брамою Печерської Лаври (1698), яка дійшла до нас. Одночасно з Всіхсвятською церквою (1698-1702 рр.) нагірне подвір'я головної частини Києво-Печерського монастиря було оперізано кам'яним муром оборонного характеру.

На території Нижньої Лаври були споруджені церкви — Різдва Богородиці (1696), Аннозачатіївська (1679) та Хрестовоздвиженська (1700). Поруч з Лаврою 1696 р. побудували Феодосіївську церкву (вул. Цитадельна, 4).

На території Видубицького монастиря від того часу збереглися Георгієвський собор і Трапезна, що були побудовані у 1696-1701 рр.

У XVII ст. іконопис - основний жанр давнього українського маляр­ства перестає бути єдиним його видом. Поряд з ним розвивався пор­третний живопис. В Успенському соборі Лаври було створено картинну галерею, де були представлені зображення князів, гетьманів. Був попу­лярним також ктиторський портрет (ктитор-покровитель монастиря чи церкви). В Кирилівській церкві можна побачити портрет сотника Сави

Туптало. В храмі також є портрет Інокентія Монастирського, ігумена Кирилівського (1681-1697), за якого монастир із бідної обителі пере­творився на другий за значенням серед всіх київських.

Успішно розвивалося в Києві мисте­цтво гравюри. Відомими гравірувальника­ми були Антоній (Олександр) і Л е о н т і й Тарасевичи, І н о к е н т і й Щирський та ін.

Збереглося чимало гравюр того часу, що свідчать про високий рівень цього мистецтва, в т. ч. 40 гравюр з видами Києва, переважно Печерської Лаври, які виконав Л. Тарасевич для «Патерика Печерського».

У 1750 р. напроти головного входу Лаври побудували майстерні для виробництва боєприпасів, для ремонту і виготовлення деяких деталей для артилерійських знарядь, а також для їх збирання — Арсенал (ста­рий), приміщення якого збереглося.

В місті у XVIII ст. були побудовані численні архітектурні споруди, багато з яких і сьогодні прикрашають наше місто.

Зберігся навчальний корпус Київської академії на Контрактовій площі. Перший його поверх був споруджений у 1703 р., а другий - над­будований у 1740 р. (Й. Шеделем). На Подолі зберігся двоповерховий будинок на вул. Костянтинівській, який називають будинком Петра І. Чимало споруд було в той період побудовано І. Григоровичем-Барським, якого називають одним з батьків українського бароко. Він побудував на Подолі церк­ви Миколи Притиски, Миколи Набережного, Покровську, приміщення бурси, магістрат­ської хлібної лавки тощо.

У 1740-х рр. на Контракто­вій площі грецькою громадою було Засновано грецький Свято-Катерининський монастир, підпо­рядкований безпосередньо монас­тиреві св. Катерини на Синайській горі. Напередодні першої світо­вої війни архітектурний комплекс зазнав суттєвих змін. Було спору­джено п'ятиповерховий прибутко­вий будинок у стилі модерн (1912),

який монастир здавав в оренду, і багатоярусну дзвіницю (1914), які дійшли до нашого часу.

У XVIII ст. створювався ансамбль навколо Софійського собору. Було споруджено (1699-1706) триярусну дзвіницю. Після землетрусу два верх­ні яруси були розібрані і побудовані знову у 1748 Й. Шеделем (у середині XIX ст. був надбудований четвертий ярус). Ним також був добудований Митрополичий будинок (1748) і брама Заборовського, колишній захід­ний портал (1746). Ніша над в'їздом і високий фронтон покриті ліпними прикрасами. Побачити браму можна лише ззовні, проходячи уздовж стіни Софійського подвір'я по Георгієвському провулку. Проїзд був закладений ще у XIX ст. В той же час були споруджені також трапезна, братський корпус, приміщення бурси, консисторія.

Чудовим пам'ятником, який зберігся, є Андріївська церк­ва, побудована у 1747-1753 рр. І. Мічуріним за проектом Б.Ф. Растреллі.

Архітектурний ансамбль Лаври після пожежі 1718 р. відбудовував­ся в стилі бароко. На її території Й. Шеделем 1744 р. була спорудже­на головна дзвіниця, висота якої дорівнює 96 м. Тоді ж були встанов­лені і перші куранти.

Дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах та багато інших споруд пов'язані з ім'ям С. Ковніра, якого теж називають батьком українсько­го бароко. У 1745 р. С. Ковнір об'єд­нав різні частини, що були споруджені на рубежі ХУІІ^ІІІ ст., в єдину споруду. Тепер у ковніровському корпусі розташований Музей історич­них коштовностей.

В середині XVIII ст. в Києві споруджуються палацово-паркові комплекси. Такими були Кловський палац, що був збудований П. Неєловим і С. Ковніром на місці давнього Кловського монастиря в липовому гаю (1756).

В той же час І. Мічуріним і П. Неєловим був побудований Царський (Государів) палац. Резиденція Єлизавети була копією підмосковного палацу, спорудженого за проектом Б.Ф. Растрелі. Палац був дерев'яним на кам'яному цоколі і з кам'яними флігелями. Поруч був розбитий вели­кий парк і закладений фруктовий сад з виноградником.

У 1868-1870 рр. палац відбудували до приїзду імператора Олександра II та імператриці Марії Олександрівни (звідси й назва пала­цу). При відбудові на 2-му поверсі по осі централь­ного входу влаштовано ' парадний приймальний зал (Білий зал). Нині після ґрунтовної реставрації палац використовується для урочистих урядових прийомів.

На початку XIX сто­ліття Київ забудовувався

за планом А. Меленського - автора про­ектів багатьох житлових і громадських будівель, церков, що були споруджені в перші десятиріччя XIX ст., зокрема приміщення першого двоповерхо­вого дерев'яного міського театру на Європейській площі, церква-ротонда на Аскольдовій могилі тощо. За його проектом на Поштовій площі на місці ста­рого дерев'яного храму спорудили церкву Різдва Христового, в якій у 1861 р. стояла домовина Т. Шевченка перед відплиттям до Канева (зараз відновлена). У 1802-1808 рр. з нагоди підтвердження Києву Магдебурзького права за проектом архітектора А. Меленського побудували

кам'яну каплицю, яку вінчала 18-метрова колона з хрестом. На її підмур­ку були висічені слова, присвячені князю Володимиру і царю Олександру І. Каплицю спорудили над Хрещатицьким джерелом, де, за переказами, хрестив Володимир 12 своїх синів. Здавна на цьому місці над тонкою струминкою «святої води» зводили невеликі дерев'яні каплички. В роки радянської влади каплицю знищили, перетворивши її на звичайну арку під колоною, джерело заключили в колектор, хрест зняли. І лише до 1000-ліття хрещення Русі пам'ятник реставрували, повернули хрест, але каплицю не відновили, джерело, воду якого кияни вважали цілющою, що особливо допомагає при хворобах очей, не звільнили.

Провідними зодчими в той період були також В. Беретті, В. Гесте, В. Стасов, Л. Руска. З 1780-х років панівним стилістичним напрямом в архітектурі Києва став класичний.

Значні зміни сталися в забудові Подолу після страшної пожежі 1811 року, яка розпочалася 9 липня. Після неї Поділ забудовувався за пла­ном В. Гесте (автора проектів різних споруд у Василькові, Катеринославі, Черкасах). Була розширена Контрактова площа (назва з кінця XVIII ст., з 1869 - Олександрівська, у 1919-1990 - Червона), на якій за проектом В. Гесте у 1815-1817 рр. зведено у стилі класицизму Контрактовий буди­нок. На другому поверсі був розташований зал для концертів, де висту­пали видатні виконавці.

У центрі площі ще у 1809 р. за проектом Л. Руска розпочато будівни­цтво двоповерхового «Гостинного двору» — монументального торгово­го комплексу у формі замкнутого прямокутника з внутрішнім службовим двором, в який вели шість воріт. Тут планувалося 53 магазинів. Після