 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Культурно-історичні ресурси_____________
|
|
| В |
ізитною карткою українського народу є його архітектурна спадщина. Під охорону держави взято понад 15,6 тис пам'яток містобудування й архітектури, хоча досі обліковано далеко не всю історико-архітектурну спадщину. Хронологічний діапазон архітектурних пам'яток дуже широкий. Найдавніші пам'ятки на території України збереглися в районах північного Причорномор'я: в Ольвії, Херсонесі, Керчі та інших містах Криму.
На Русі кам'яне будівництво розвивається з XX ст. До давньоруських пам'яток архітектури (XI - початок XII ст.) відносяться пам'ятки що частково збереглися у справжньому вигляді: Софійський собор, Золоті ворота, церква Спаса на Берестові, Успенський собор і Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської Лаври, Михайлівський собор Видубицького монастиря (у Києві) та Спаській собор (у Чернігові).
Будівлі XII - початку XIII ст. свідчать про виникнення різних стилістичних напрямів у кам'яному зодчестві. Київської, Чернігівської, Волинської, Галицької шкіл.
^ Київську школу представляють Кирилівська церква в Києві, Юрі'вська (Успенська) церква у Каневі, церква Василя в Овручі.
^ Чернігівську школу характеризують Борисоглібський собор, Іллінська церква, Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницька церква.
-/ Уявлення про характер Волинської школи дає Успенський собор у Володимирі-Волинському.
Зі споруд Галицької школи до наших днів збереглася церква св. Пантелеймона в с. Шевченкове Івано-Франківської області та церква св. Миколи у Львові
Ансамблі Києво-Печерської Лаври, Софійського монастиря та історичний центр Львова включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
|
|
Перспективи щодо включення у цей список мають історичні ансамблі Києва, Кам'янець-Подільського, Новгород-Сіверського, Чернігова тощо
В Україні виявлено 1399 міст і селищ та близько 8 тисяч сіл з цінною історико-культурною спадщиною.
Загалом в країні існує 39 історичних міст, вік яких перевищує тисячу років, понад 500 міст і містечок мають 900-річну історію.
47 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками, серед них статус національних мають Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, Кам'янець, Могила Т.Г. Шевченка, Переяслав, Софія Київська, Стародавній, Херсонес, Хортиця, Чигирин, Чернігів.
Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культурних пам'яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об'єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами - 8 тис.) задіяні в туризмі [див табл. 2.24].
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ є однією з найдавніших колисок сучасної цивілізації. Сліди життя первісної людини, виявлені в печері Киїк-Коба (тюркською кийик - дикун, коба - печера) в 25 км від Сімферополя, свідчать, що вона з'явилась тут близько 100 тис. років тому. На території півострова відомо понад двадцять стоянок того часу, в т. ч. в урочищі Ак-Кая (Біла скеля) в Білогірському районі, яка примітна насамперед великою кількістю поселень, потужністю культурних шарів, насиченістю їх слідами життя первісної людини, що свідчить про тривалість проживання тут первісних мисливців.
Більшість вчених вважають аборигенами Криму таврів (назви -Таврида, Таврія), які спочатку жили на більшій частині півострова, їх фортецею був Харакс на мисі Ай-Тодор.
Перші грецькі колонії на кримській землі засновані вихідцями з малоазійського міста Мілета. Освоєння греками Таврики розпочалося із східної її частини: у VI ст. до н.е. виникають Пантикапей (Керч), Мірме-кія (грецькою мурашник), Тірітака, Німфей (на березі Керченської протоки), а також Феодосія, на західному березі - Керкінітіда (Євпаторія), а через століття - Херсонес, який заснували переселенці із малоазійського міста Гераклеї. Протягом V ст. до н.е. в Тавриді склалися два античних державних утворення - Боспорське царство із столицею в Пантикапеї і місто-держава Херсонес.
Римські легіонери на кримській землі з'явились в районі сучасної Керчі у 45 р. в період правління імператора Клавдія. Поступово римські гарнізони розташувалися на території Південного Берегу Криму (ПБК) від Пантикапея до Херсонесу створивши могутню оборонну систему фортець, які були зв'язані між собою легендарними римськими дорогами. Наймогутнішою римською фортецею був Харакс на місці колишньої таврської цитаделі.
Скіфи почали з'являтись на півострові у VII ст. до н.е. Від III ст. до н.е. тут існувала скіфська держава, столиця якої знаходилась на місці сучасного Сімферополя, її скіфська назва не збереглася. Греки називали її Неаполем Скіфським. Під впливом греків скіфи пережили своєрідну «культурну революцію», про що свідчать залишки скіфської архітектури, які нагадують античні еллінські храми. На жаль, не дійшов до нас славнозвісний скіфський «звіриний стиль», що був знищений татарами, яким мусульманська релігія забороняла зображувати живі істоти. Скіфська держава у Криму проіснувала до III ст. н.е. Вважається, що у І\М/ ст. саме тавро-скіфи спорудили могутні міста-фортеці в горах (Ман-гуп, Чуфут-Кале та ін.).
Дорі, Дорас, Дарас, Феодоро - різні варіанти назви грецькими авторами столиці готів. Як називали свою столицю самі готи нам не відомо. Нині, руїни цієї столиці відомі під назвою Мангуп-Кале. У VI ст. Іоанн Богослов іменував готське князівство на півострові Кримською Готією.
У кінця ХІ-ХІІІ ст. в Криму з'явилися венеціанці та генуезці. Саме тоді генуезці споруди могутні фортеці у Балаклаві і Судаку, залишки яких і сьогодні притягують погляди туристів. Вони також побудували фортеці: Фори (Форос), Кикинез, Лупико (Алупка), Мусакарі (Мисхор), Ореан-да, Джаліта, Сикита (Никита), Горзувіти (Гурзуф), Партеніт, Біюк-Ламбат, Кучук-Ламбат, Луста (Алушта).
Сучасники зазначали, що поява татар на території півострова у 1223 р. пройшла майже без опору місцевого населення.
У 1680-х роках розпочався відкритий наступ Московії на землі, які ніколи їй не належали, а завершився — наприкінці XVIII ст. ліквідацією Криму як держави.
Кримський півострів має унікальну архітектурну спадщину, яка представлена античними пам'ятками (з IV ст. до н.е.), середньовічними фортецями й печерними містами, культовими спорудами різних світових релігій і конфесій (християнство — католицизм, православ'я вірме-но-григоріанська церква; іслам, іудаїзм) та палацовими ансамблями (ХУІ-ХХ ст.). На державному обліку перебуває 1087 пам'яток. До Списку міст і селищ України з цінною комплексною архітектурно-культурною спадщиною занесено 28 населених пунктів: Алупка, Алушта, Бала-
Клава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.
На території сучасного Сімферополя, в центрі на високому плато у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполіс, а через XV-XVII століть тут звели селище Ак-Мечеть. Російський уряд перейменував місто на Сімферополь (два грецьких слова - «сімфоро» збираю і «поліс» - місто).
Найстаршою будівлею міста є мечеть Кебір-Джамі, споруджена у 1508 р. В Сімферополі є унікальний історико-меморіальний пам'ятник - приміщення колишньої чоловічої гімназії, де працював Д. Менделєєв, навчалися І. Курчатов і І. Айвазовський. Заслуговує на увагу палац Воронцова (1826) та Долгоруківський обеліск (1842).
За Преїв адміністративним і економічним центром Кримського ханства був Бахчисарай (тюркською мовою - «палац в саду»), що мав і більш ранні назви - Веселе місто, Щасливе місто, Виноградне місто.
Головною домінантою старої частини Бахчисарая є Ханський палацовий комплекс розташований на лівому березі р. Сурук-Су (Чурук-Су - «гнила вода») у її скелястому каньйоні. Найзначнішими спорудами комплексу є головний корпус палацу, гарем, корпус для почту (свитський, або графський), корпус для варти (XVIII ст.), ханська кухня (XVIII ст.), стайні (XVIII ст.), бібліотека (XIX ст.), Соколина башта (XVIII ст.). Велика мечеть (XVIII ст.), дюрбе Діляри-Бікеч (XVIII ст.), Північне дюрбе (XVII ст.), Південне дюрбе (XVII ст.), Надгробна ротонда (XVIII ст.). Слід також назвати літню альтанку, південну в'їзну башту, набережну з трьома мостами,
сади та паркові споруди, чотири головні подвір'я, ханське кладовище, шість фонтанів, мури тощо.
На схід від споруд палацу й ханського кладовища розташовані лазні «Сари-Гюзель» (1533 р.). Споруда як лазня функціонувала до 1924 р.
Будівництво палацу розпочалось у 1502 р. (за іншими даними -у 1532-1551 рр.). Серед тих, хто споруджував комплекс у ХУІ-ХУІІІ ст., італієць Альвізе Нові (XVI ст.), іранець Омер (XVIII ст.), який і створив відомий Фонтан сліз. Палацовий комплекс був зруйнований російськими вій-
ськами у 1736-1737 рр. і в первісному вигляді не був відновлений.
Поблизу Бахчисарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале. Місто поділяється на дві частини - Старе й Нове. На його території збереглися підземні частини оборонних, господарських, житлових і культових споруд, завдяки чому перші дослідники дали пам'ятці дещо неточну назву - «печерне місто». Засновано у ранньому середньовіччі приблизно у УІІІ-ІХ ст. (є версії датування - У-УІІ чи Х-ХІ ст.). У 1299 р. місто захопила орда ногайських татар, які назвали його Кирк-Ор («сорок укріплень»).
Старе місто слугувало резиденцією кримських ханів. До початку XVI ст. тут спорудили мури з південною брамою, монетний двір, мечеть, дюрбе Джаніке-ханум тощо. Назва Чуфут-Кале («кале» - фортеця, «чуфут» - єврейська) пов'язана з тюркомовними караїмами, за вірою іудеями, які у XIV ст. заснували Нове місто, спочатку як торговельно-ремісничий посад. Караїми збудували велику і малу кенаси, східний фортечний мур з великою брамою, баштами та ін. У XVIII ст. побудували друкарню, яка була першою в Криму. Після анексування Криму Російською імперією (1783) мешканці поступово переселились в передмістя Бахчисарая і у 1860-х роках місто спорожніло. Одним з останніх мешканців був караїм за походженням видатний вчений історик і археолог, гебраїст А. Фіркович (1786-1874), садиба якого збереглася донині.
Важливими туристичними об'єктами околиць Бахчисараю є Успенський Печерний монастир і (VIIІ,XV XX), палеолітична стоянка Старосілля (бл. І 100-50 років до н.е.), Алма-Керменське поселення. (II с. до н.е. - III ст. н.е.).
«Печерні міста-фор-
теці» Мангуп-Кале, Ескі- Кермен, Киз-Кермен, як
і Чуфут-Кале також розта- шовані в важкодоступних,
захищених самою природою місцях - на мисах і останцях Внутрішньої гряди Кримських гір.
На західному узбережжі розташована Євпаторія - давнє місто-фор-теця. Античне поселення на берегу Каламітської затоки виникло наприкінці VI - початку V ст. до н.е. Залишки давньогрецької Керкінітіди збереглися в центральній частині міста.
Після захоплення у 1475 р. кримського узбережжя турками на цьому місці була споруджена фортеця Гезлев. Сучасну назву на честь понтійського царя Митридата VI Євпатора місто отримало після підкорення Криму Росією. Колись місто славилося своїми фонтанами і глибокими колодязями.
В центрі Євпаторії на набережній розташована мечеть Джума-Джамі (джума - п'ятниця, джамі - соборна мечеть, арабською - п'ятнична соборна мечеть), збудована в середині XVI ст. турецьким зодчим грецького походження Коджа Сінаном. В житті Кримського ханства ця мечеть відігравала значну роль: саме в ній хани одержували ярлики на правління.
В Євпаторії є текіє дервішів, аналоги якої в наш час зустрічаються рідко. Перським словом «дервіш», що означає «жебрак», називали мусульмани людину побожну, яка шукає спасіння для душі у відлюдному житті. Дервіші серед мусульман займали те саме місце, яке належало в християнстві ченцям. Отже текіє за своїм призначенням монастир. Споруда збудована на зламі XIV-XV ст.
Пам'ятниками архітектури є турецька лазня (XVI ст.) і караїмські кенаси (XVIII ст.).
Під час гастролей театру МХАТ у 1910 р. на кошти К.С. Станіслав-ського в місті було куплено ділянку землі і створено колонію студійців «Вігвам».
Південно-західна частина Кримського півострова - територія, підпорядкована Севастополю (грец. севастопос - ушанований, гідний поклоніння, поліс - місто; величний, багата на стародавні пам'ятки: античні міста, середньовічні фортеці, храми тощо. Із містом також пов'язані пам'ятки військової архітектури новітніх часів. На державному
обліку перебуває 95 пам'яток архітектури і містобудування. До складу Севастополя входять історичні міста Балаклава та Інкерман.
Колишня назва Севастополя Ахтіар (Ак Яр - білий стримчак). З 1978 р. діє Національний заповідник «Херсонес Таврійський» розташований на місці стародавнього грецького міста, що виникло тут у V ст. до н.е. Територія досліджується археологами вже 170 років. За цей час відкрито більше третини стародавнього міста. До наших днів збереглося чимало споруд, серед яких античний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі та ін. Серед знахідок є унікальні предмети - присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання нараховують понад {200 тис. експонатів.
на території Херсоне- < су розташований собор св. Володимира, закладений у 1861 р. над залишками середньовічного (за іншою версією - давньогрецького) храму, який вважається пов'язаним з хрещенням тут у 988 р. київського князя Володимира (відновлено в кінці 90-х років XX ст.).
Заповідник має філії- середньовічні фортеці Каламита в Інкермані та Чембало в м. Балаклаві.
Балаклава розташована в невеликій затишній бухті, схованій між високими скелястими горами, непомітній ні з суші, ні з моря, з яким вона з'єднана вузькою звивистою протокою. Береги бухти були заселені з давніх часів. У УІІ-УІ ст. до н.е., на думку вчених, тут були таврські поселення, пізніше грецькі. Давні греки називали її Сюмболон лимне
(«бухта символів»). Припускають, що саме тут Одіссей зустрів велетнів - людожерів.
В середині XIV ст. Сюмболон завоювали генуезці і назвали Чембало. У 1475 р. місто захопили турки, які дали назву Балик-Юве - «Рибне гніздо», що трансформувалося в Балаклаву.
В Інкермані на правому березі р. Чорної на вершині Монастирської скелі розташовані руїни фортеці. Перше укріплення тут виникло у VI ст. Про ранній період існування фортеці відомості не збереглися. Назва відома із морських карт генуезців XIV-XV ст. Фортеця Каламіта захищала торговий порт Мангупського князівства Авліту. У 1475 р. турки захопили фортецю й перейменували ЇЇ на Ікерман.
В нижній частині скелі розташований монастир, що виник у УІІІ-ІХ ст. В середині XIX ст. він був відомий як інкерманський скит святих Климента і Мартина, який діяв до 1926 р.
Климент - римський єпископ (92-101 рр.), який за проповідь вчення Христа був засланий імператором Тра-яном в «пустинне місце із прилеглих до Херсонеса». У 860 р. просвітителі Кирило і Мефодій знайшли в Криму мощі св. Климентія і привезли їх у Рим. В 988 р. прибуло до князя Володимира посольство з Риму й доставило в Київ частину мощів Понтифіка, які згодом були перенесені до Десятинної церкви в Києві. Після 1240 р. мощі св. Климентія зникли. Доля їх залишається невідомою й сьогодні.
В монастирі було 8 церков. Всі вони і печерні, і наземні - з'єднувались меж собою і з територією фортеці ходами і сходами, висіченими в
скелі. За переказами церква св. Климента була висвічена власне ним.
У 1941-1942 рр. наземні будівлі монастиря були зруйновані. Постраждала і фортеця Каламіта. Діяльність монастиря зараз відновлена, проводяться реставраційні роботи.
Цікавою архітектурною спорудою є будинок панорами «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.», розташований на Бастіонній горі в парковій зоні Історичного бульвару. Споруда являє собою ротонду без вікон внутрішнім діаметром 38 м, усередині якої вздовж стін натягнуто живописне полотно завдовжки 115, заввишки 14 м. Створене воно групою малярів під керівництвом відомого художника баталіста, засновника російської школи панорамного мистецтва Франца Рубо. Відкриття панорами відбулося 14 травня 1905 р. Панорама є складовою частиною Музею героїчної оборони та визволення Севастополя, створеного у 1960 р., до якого також входять музей — оборонна вежа Малахова кургану, Володимир-ський собор і діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.»
Володимирський собор
^споруджений в пам'ять обороти міста у 1854-1855 рр. Освячений у 1888 р. На нижньому поверсі розташована усипальниця адміралів М. Лазарєва, В. Корнілова, П. Нахімова, В. Істоміна. На жаль, у 1931 р., коли передавали приміщення собору Осовиахиму під авіамоторні майстерні, склеп був розкритий, останки адміралів, як «приспешников свергнутой династии» знищені. Коли у
1991 р. спеціальна комісія обстежила склеп, вона виявила серед сміття
лише кілька десятків кісток.
Неподалік від собору розташована вежа Вітрів, що залишилася від приміщення Морської бібліотеки. Вона слугувала для вентиляції книгосховищ. Вежа відтворювала древній «Храм вітрів» в Афінах, споруджений | у II ст. до н.е.
Архітектурним пам'ятником є Графська пристань - парадний причал, споруджений у 1787 р. Сучасний вигляд пристань набула у 1846 р.
В 10 м від набережної з води піднімається пам'ятник кораблям, затопленим у 1854-1855 рр., щоб перепинити вхід в бухту ворожим кораблям. Пам'ятник створений на
штучному острівці з граніту скульптором А.Адамсоном у 1905 р., до 50-річчя оборони Севастополя.
Стрімчастим мисом Айя (грец. святий) розпочинається курортна смуга Південного берегу Криму. Тут розташована мальовнича Ласпинська бухта (ласпи - грец. грязь) - унікальне природне сховище, в якому зустрічається чимало реліктових рослин: суничне дерево, ялівець, ігліца, 20 видів орхідей та ін.
Форос - курортне селище, що входить ло «Великої Ялти». Існує кілька версій щодо походження назви. У V ст. до н.е. в Давній Греції так називали грошовий внесок до спільної скарбниці Делоського союзу (союзу приморських міст і острові в Егейського моря). На цій підставі деякі історики думають, що в минулому тут знаходилося місце збирання податків і в середньовіччі сюди стікалися податки з усього Південного берегу. За іншою версією, назва пов'язана з Фаросом - відомим маяком античної Александрії, одним з 7 див світу.
Вище сучасного селища виявлений середньовічний храм і залишки оборонної стіни. Саме тут існувала грецька колонія, а пізніше - у середні віки - генуезька фортеця Форі.
На околиці Фороса розташована дача «Тесселі». Поруч, на мисі Сарич - маяк у вигляді шахової тури. Це - найпівденніша точка Криму й України і найбільш вузьке місце Чорного моря - 142 милі до мису Керемпе на Анатолійському узбережжі Туреччини.
На старій Севастополь-
ській дорозі, неподалік Байдарського перевалу, на вершині гори (400 м над рівнем моря) розташована церква Воскресіння Христового, побудована на замовлення власника Фороського маєтку, промисловця А. Кузнєцова. Зведена в пам'ять врятування імператорської родини під час катастрофи поїзда біля ст. Борки Курсько-Харківської залізниці 17 жовтня 1888 р.
На Байдарському перевалі споруджені Байдарські ворота у вигляді арки, що нагадує античний портик. Побудовані у 1848 р. на честь завершення будівництва дороги Севастополь-Ялта, Байдарські ворота можна назвати своєрідним пам'ятником будівельникам. Дорогу на
південний берег через перевал почали споруджувати у 1824 р. У 1826 р. вона з'єднала Сімферополь і Алушту, у 1830-х роках протягнулась до Ялти, а в 1843 р. вийшла до Байдарської долини (Байдар-ова, з тюрк. - пайдар чудова, ова - рівнина).
До спорудження дороги на південний берег можна було добратися через зручний перевал в горах на висоті 578 м, який називають Чортовими сходами чи Шайтан-Мердвен (шайтан - диявол, чорт арабською). Перевал, розташований в 9 км на захід від села Оползневе, дійсно нагадує величезні сходи, що круто піднімаються вгору. «Сходи» мають 40 поворотів і довжину близько кілометра. По цій дорозі колись проходили О. Пушкін, О. Грибоєдов, В. Жуковський, О. Бунін, В. Брюсов, Леся Українка та ін.
На схід від Форосу на території колишньої садиби XIX ст. Мелас (з грецького - «темний» - можливо від. скель, які над ним нависають) розташований санаторій. Зберігся великий парк - один з найкращих парків Криму. В центрі парку - палац.
Оригінальним символом курортного селища Кастрополь («місто-фортеця» — така ж назва зустрічається на півночі Іспанії) є скеля Іфігенії - пам'ятник природи. Можливо тут, в околицях Кастрополя і був храм, де жрицею Артеміди була Іфігенія, донька Агамемнона, який приніс її в жертву богині, щоб під її заступництвом розпочати Троянську війну. Артеміда замінила на жертовнику дівчину на лань, а Іфігенію на хмарі перенесла із Еллади до Тавриди і зробила її своєю жрицею. Вчені
й досі шукають в Криму місце, де знаходився цей храм.
Сімеїз (з давньогрецької знак) оточений горами: над ним панує вершина Ат-баш (Кінська голова), на західній околиці піднімається гора Кішка. Біля моря розташовані скелі Лебедине крило, Панеа і Діва. Між мисом Ай-Панда і Дівою розташований один з найкращих пляжів на Південному березі.
Маєток в Сімеїзі був наданий командиру Балаклавського сторожового батальйону Феодосію Ревеліоті. Лізніше власником Сімеїза був промисловець І. Мальцев, на замовлення якого було побудовано багато споруд, які збереглися до сьогодні.
У приморській смузі Алупки, серед великого старовинного парку розташований Ворон- цовський палац (1830-1848 рр.), збудований як літня резиденція генерал-губернатора Новоросійського краю Михайла Семеновича Воронцова. Він також мав маєтки в Масандрі, Ай-Данілі, Гур-зуфі тощо. Для літньої
резиденції він обрав Алупку, де були численні підземні джерела. Побудована у 1840 р. мечеть була зруйнована землетрусом у 1927 р.
Алупкінський палацово-парковий ансамбль почався з будівництва «Азіатського павільйону» (зберігся в частково переробленому стані), Чайного будиночка на березі моря, готелю та церкви у вигляді античного храму (дві останні будівлі не збереглися). Проект головного корпусу був виконаний англійським архітектором Е. Блором. Як прихильник історичних стилів в архітектурі він використав переважно форми англійської готики епохи королів династії Тюдорів (1485-1603 рр.). Е. Блор до Алупки не приїздив, спорудженням палацу керував його учень В. Гунт, який доопрацював проект відповідно до рельєфу, доповнив кресленнями проекти окремих корпусів, виконав креслення багатьох малих архітектурних форм тощо. Будівництво велось з 1832 р. дуже інтенсивно: у 1834 р. вже був споруджений головний корпус, їдальня і галерея між ними. У 1838 р. галерея була засклена і перетворена на зимовий сад. У цей же час розпочалось розпланування парадного двору перед північним фасадом головного корпусу із спорудження підпірного муру з півночі, в який було вмуровано готичний фонтан з датою «1839». У 1842 р. до їдальні прибудували Більярдний зал, побудували Шувалов-ський корпус для гостей (названий на честь дочки Воронцова Софії Михайлівни, одруженої з графом О. Шуваловим), господарські корпуси та стайні. У 1844 р. завершили будівництво бібліотеки, біля якої створили «Бахчисарайський дворик» з фонтаном «Марія». У 1847 р. з боку південного фасаду побудували широкі кам'яні сходи, декоровані з боків скульптурами «сторожових левів», привезених з Італії. Головним у композиції південного фасаду палацу є центральний портал з глибокою нішею-екседрою, виконаною в мотивах індо-мусульманської архітектури. Екседра прикрашена ліпним орнаментом і шестиразовим написом арабською
мовою «Немає переможця, окрім Аллаха!». Це вислів Мухаммеда, перейнятий з мурів всесвітньо відомого палацу Альгамбра (XIV ст.) в Іспанії. Е. Блор спроектував екседру як відкритий салон для концертів і вистав.
У 1848 р. було завершено спорудження Алупкінської резиденції побудованої в стилі англійської готики з домішками художньо-декоративних стилів східної індійської архітектури часів Великих Моголів (ХУІ-ХУІІ ст.).
Алупкінський музей є єдиною в Україні пам'яткою, де повністю збереглися не лише інтер'єри, а й первісне (в основному) умеблювання.
У 1945 р. під час відомої Ялтинської конференції у Воронцовському палаці відбулась попередня нарада міністрів закордонних справ трьох держав.
Курортні селища Гаспра (від грец. аспро - білий), Кореїз («заселене місце»), Місхор («середнє, серединне село») утворюють єдиний курортний район. На 7-километровому місхорському узбережжі є дві скульптурні групи - «Русалка з дитиною» в морі, і фонтан «Дівчина Арзи і розбійник Алі-баба». Скульптури ці пов'язані з легендою про красуню, що була викрадена Алі-бабою і продана в гарем турецького султана. Скульптура і фонтан створені на початку XX ст. за проектом відомого естонського скульптора, академіка Петербурзької Академії мистецтв А. Адамсона, автора пам'ятника затопленим кораблям в Севастополі.
Тут і досі збереглися старовинні палаці і вілли - пам'ятки архітектури першої половини XIX ст., які нагадують середньовічні феодальні замки. Саме такі зразки для своїх дач обирали їх власники - князі Голіцини, Наришкіни, Мещерські. В садибі Л. Наришкіної «Софіївка» в Місхорі розміщується головний корпус санаторію «Комунари». А санаторій «Ясна поляна» в Гаспрі розташований в романтичному особняку «Александрії» князя А. Голіцина. У вересні 1901 р. в цьому будинку жив Л. Толстой.
Своєрідною візиткою Південного берегу Криму є дача «Ластівчине гніздо», >що увінчує високу Аврори-ну скелю на мисі Ай-Тодор. Будівля, що нагадує рицарський замок, збудована у 1912 р. за проектом А. Шер-вуда на місці попередньої дерев'яної. В архітектурі фасадів використані форми тюдорівської готики. Мініатюрний замок переніс силь-
ний землетрус 1927 р. Він майже не постраждав, якщо не рахувати гострих шпилів і куска скелі з-під нижнього балкону, що відірвалися в море. З 1968 р. під основу споруди підвели монолітну залізобетонну плиту, будівлю закріпили сейсмічними поясами, відновили шпилі, змінили інтер'єр і відкрили кафе.
Палац «Дюльбер» («чудовий») у мавританському стилі, оточений парком, побудований у 1895-1897 рр. на приморській терасі за проектом архітектора П. Краснова. На замовлення великого князя Петра Миколайовича його кримська резиденція була обнесена високим муром, що для кінця XIX ст. було незвичною прикметою палацу. Слова великого князя: «Ніколи не можна знати, що готує нам віддалене майбутнє», справдились. Під час революції члени імператорської родини - імператриця Марія Федорівна (мати Миколи II), великі княгині Ольга та Ксенія Олександрівни, великі князі Олександр, Микола та Петро Миколайовичі, а також подружжя Юсупових, які перебували в Криму, були заарештовані більшовиками й ув'язнені в цьому палаці (1919 р.). їм пощастило: всі вони були звільнені і за сприяння англійського короля доставлені морем в Зах. Європу.
Кореїз вперше згадується у VIII ст. На початку XX ст. селище було власністю одного із найбагатших людей Росії - князя Юсупова. Зберігся палац у формі підкови в стилі модерн, побудований у 1904 р. У лютому 1945 р. під час Ялтинської конференції тут була резиденція радянської делегації.
Можливо, що на місці Лі вад її колись були великі галявини серед лісів, звідки виникла назва місцевості (грецькою мовою - луг; українською левада). В кінці X ст. тут було грецьке селище Ай-Ян (Святий Іоанн). Наприкінці XVIII ст. територію Лівадії придбав граф Л. Потоцький. В середині XIX ст. маєток складався з двоповерхового будинку, госпо- < дарських споруд, оранжереї.
Після смерті Л. Потоцького Лівадію придбав Олександр II. Розбудова царської резиденції розпочалася з перебудови будинку Потоцького під Великий царський палац із збереженням католицької
каплиці. У 1864 р. архітектор І. Монігетті перебудував каплицю на Здви-женську палацову церкву в грузино-візантійському стилі.
На початку XX ст. за розпорядженням імператора Миколи II Великий палац було розібрано (крім церкви) і на його місці створено ансамбль споруд, і передусім Білий палац. Проект палацу розробив ялтинський архітектор М. Краснов. Закладений 23 квітня 1910 р. палац урочисто освячено вже 20 вересня 1911 р. Швидкість не завадила якості: будинки у 1927 р. витримали без пошкоджень найсильніший в історії Криму землетрус, що сягав 8 балів за шкалою Ріхтера. Загалом до складу Ліва-дійського палацово-паркового комплексу входить 53 будинки.
Нероздільно пов'язаний з архітектурним комплексом лівадійський парк. У 1843 р. проклали Горизонтальну (Царську, Сонячну) стежку, яка з'єднувала між собою царську резиденцію та великокнязівські маєтки в Ореанді («скеляста»), Кореїзі і Ай-Тодорі.
У 1945 р. палац правив за резиденцію американської делегації на Ялтинській конференції. Конференція відкрилась 4 лютого 1945 р. в Білому залі палацу. У 1974 р. парадну частину будинку було надано для музейної експозиції.
В оточенні лісу на гірському уступі над селищем Массандрою розташований палац Олександра III. Ця місцевість добре відома з давніх-давен. Поряд могили таврів, залишки давньогрецького храму, на фундаментах якого у 1828 р. побудували церкву Іоан-на Предтечі (зруйнована землетрусом 1927 р.) на замовлення генерал-губернатора графа М. Воронцова, я кий у тому ж році і придбав Верхньомассандрівський маєток. На початку 1830-х років на місці сучасного палацу знаходився «панський», або «економічний» будинок. Ця споруда у 1878 р. сильно постраждала від бурі і на його місці почали будувати новий палац в романтичних формах французького Ренесансу, який нагадував замки-палаци ХУ-ХУІ ст., розташовані вздовж берегів р. Луари.
Массандра відомий центр виноробства, де створюються марочні десертні і міцні вина, багато з яких нагороджені золотими і срібними медалями на міжнародних конкурсах і виставках. Найбільш титулованим
є десертне вино «Мускат білий Червоного каменю», що має два «Гран-Прі». Унікальний мускатний сорт винограду росте тільки в околицях села Краснокаменки (Кизил-Таш) на південному схилі, де поєднуються своєрідний клімат і грунт.
В підземних галереях розташований унікальний музей - винотека, де зберігаються зразки виноробства: понад мільйон пляшок колекційних вин різних марок і різного віку. Найстаршими є херес де ля Фронтьзра врожаю 1775 р. і портвейн червоний «Лівадія» 1894 р.
Ялта - найвідоміший кримський курорт. Перша згадка про Ялту (під назвою Джаліта) належить арабському географу XII ст. Аль-Ідрісі. Назва міста, мабуть, походить від грецького слова «ялос» - берег.
У 1783 р. Ялта була крихітним рибальським поселенням із 13 будиночків. Першою кам'яною будівлею Ялти була дзвіниця церкви Іоана Златоуста на Полікуровському пагорбі. Перший фешенебельний готель «Росія» (тепер «Таврида») був побудований у 1875 р. Збереглися також приміщення готелів «Метрополь» (тепер «Україна»), «Маріїно», «Ореанда» (стиль модерн початку XX ст.).
Варті уваги храм Св. Ріпсеме, будинок колишньої чоловічої гімназії, колишній палац еміра Бухарського, костел Пресвятої Богородиці.
Напроти «Ореанди» - екзотична шхуна «Еспаньйола», побудована у 1954 р. спеціально для кінозйомок. Зараз тут працює бар. Неподалік розташована і Ялтинська кіностудія.
Гурзуф - невелике містечко, історія якого розпочалась у VI ст., коли візантійський імператор Юстиніан (527-565) побудував фортецю Горзу-віт. У XII ст. арабський географ Ібн Ідрісі писав про Гурзуф, як про квітуче приморське місто. У ХІУ-ХУ ст. містечком володіли генуезці, які добудували фортецю, залишки якої, напівзруйновану стіну з дикого каменю, можна побачити на скелі і сьогодні. У східній частині Генуезької скелі був пробитий тунель з виходом до моря.
В Гурзуфі вперше в Криму розпочався розвиток курортної справи. Завдяки зусиллям підприємця П. Губіна тут було споруджено 8 комфортабельних готелів і 10 дач.
У 1903 р. на схід від Гурзуфа почав діяти курорт Суук-Су («холодна вода») на території сучасного Артека. Міжнародний дитячий центр «Артек», який простягнувся уздовж берега моря на 6 км від західного підніжжя Аюдагу до Гурзуфа, займає 320 гектарів прибережного схилу Гурзуфського амфітеатру. В урочищі Артек (давньогрецькою «орте-ки» — перепелиця) колись існувало грецьке поселення, залишки якого знайшли археологи у 1968 р. У середньовіччі ця місцевість була густо заселена. Тут через перевал Гурзуфське сідло проходив торговий шлях в Херсонес, Бахчисарай, Мангуп і далі в Європу.
Партеніт (в перекладі з грецької - дівоче) мав вигідне географічне положення: зручна бухта в родючій долині центральної частини півострова, що знаходилась між двома візантійськими фортецями VI ст. - Алустоном і Горзувітом. Гарним орієнтиром для моряків був Аюдаг («Аюдаг» тюркською - аю - ведмідь, даг — гора). Існують версії, що саме тут стояв Храм Діви, де жрицею була Іфігенія.
Чудовими місцями відпочинку є санаторії «Карасан» і «Утьос». Кара-сан відомий своїм палацом у мавританському стилі, спорудженим серед гаю італійських піній Раєвськими у 1887 р.
В Утьосі - колись селищі Кучук-Ламбат - теж є палац, побудований князями Гагаріними у 1907 р., оточений чудовим парком. Тут у середні віки на мисі «Плака» (в перекладі з грецької- плоский камінь) містилося укріплення та маячний пункт Ламбас (світильник, маяк).
Історія Алушти нараховує півтори -тисячі років. Вперше фортеця Алустон (немите, некупане — грецькою) згадується у VI ст.
Кастель - пам'ятник природи. Назва, очевидно, пов'язана з розташування на вершині гори, на висоті 439 м над рівнем моря, фортеці («кастель» з давньогрецької і латинської — фортеця, укріплення), від якої збереглись лише невеликі залишки.
Про колишнє значення Судака, про його зв'язки із світом, Європою і Азією, свідчать його назви: Сугдея - у греків, Сурож - у руських, Сугдак - у східних географів, Солдайя — у генуезців. Вже в кількості
назв міста відбита його складна історична доля. Згідно одному з припущень Судак є видозміною слова Сугдак (Сугдея), яке пов'язують з країною Согд (Согдіана в Середній Азі'О. Прийнято вва-««• жати, що назва принесена у III ст. аланами, яким приписують заснування Судака. Із записів ченців судацького монастиря відома дата народження Судака: «Побудована фортеця Сугдеї в 5720 (212) р.» Однак від неї нічого не лишилося.
За свідченням археологів, місцевість
була заселеною ще з кам'яного віку. Наприкінці б ст. тут вже існувало так зване Приморське укріплення, побудоване візантійцями з метою захисту гавані і слободи при ній. Згодом внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м більша частина цієї слободи опинилась під водою.
В середині VIII ст., під час «іконоборства» в Крим інтенсивно іммігрували греки. Цим можна пояснити значну кількість руїн візантійських храмів і монастирів в місті та його околицях. В районі Судака тоді було 7 монастирів.
Генуезці у 1375-1409 рр. побудували нову фортецю, частково використовуючи старі укріплення. Після приєднання Криму до Роси (1783) у фортеці розмістився гарнізон Кирилівського полку, для потреб якого будувалися казарми з використанням матеріалу давніх фортечних споруд. Пізніше з тих же матеріалів зводили житлові будинки в розташованому поруч поселенні німецьких колоністів (нині - Уютне). До середини XIX ст. фортеця перетворилась на руїни. Судацька фортеця оголошена Державним заповідником, з 1958 р. вона є філіалом заповідника «Софія Київська».
Складовою Судака є Новий Світ - одне з наймальовничих місць і в Криму. Недарма колись його називали Парадиз - «рай». Селище, прикрашає світла будівля в стилі середньовічного замку, увінчана чотирма вежами. Побудував її Л. Голіцин для службовців заводу шампанських вин, заснованого у 1878 р. Продукція голіцинського заводу була нагороджена вищим в світі призом — Гран-прі.
Року народження Коктебеля (кок-тепе-ель в перекладі з тюркською - край голубих вершин) ніхто не знає. Але долини навколо нього здавна були заселені. Свідченням цього є кам'яні шліфовані молотки, знайдені поблизу Святої гори. Відомо, що вже у VIII ст. тут існувало велике поселення, що з часом перетворилося на морське торговельне місто.
Феодосія (Богом дана) заснована греками - мешканцями Мілета у VI ст. до н.е. Антична Феодосія пала в IV ст. до н.е. під час гунської навали.
У X ст. на візантійських картах це поселення називалося вже Кафа (на жаль невідомо, з якої мови прийшло це слово і що воно означає). З XIII ст. тут правили генуезці, які побудували фортецю, і знову відродили славу міста. Від укріплень XIV-XV ст. збереглася кам'яна вежа (заввишки з чотириповерховий будинок), яка колись охороняла підступи до головних воріт фортеці і частина кам'яної стіни, що оперізувала колись місто. Найдавніша частина фортеці — цитадель розташовувалась на пагорбах над морем. Тут були резиденції головного правителя Кафи - консула, а також монетний двір. Ще й дотепер збереглися стіни цитаделі висотою понад 10 метрів, башти на її кутах. У середньовіччі Кафа була найбільшим містом півострова. Кількість багатонаціонального населення становила 75-100 тисяч чоловік.
Кафа з 1475 р. була резиденцією султанського намісника в Криму. Турки називали її Кючук-Істанбул (Малий Стамбул) чи Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).
У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церков і 1 католицький костьол. Ще й дотепер стоять храм Іоанна Лредтечі, церква Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла тощо.
В центрі середньовічного міста був традиційний базар, який зажив собі лихої слави як центр работоргівлі. На цьому місті сьогодні розташований матроський парк.
В місті багато пам'яток історії і культури - залишки генуезької фортеці, середньовічні церкви (VII-XV ст.), турецька мечеть, фонтани, зокрема фонтан І. Айвазовського, дачі.
Місто Керч - порт двох морів — було засноване у VII ст. до н.е. на березі Боспору Кіммерійського грецькими поселенцями як місто Пантікапей. Пам'ятками античної доби є кургани Мелек-Чесменський (мелек - арабською ангел, чесме - перською джерело, фонтан). Царський і Куль-оба. На думку дослідників, вони зведені у другій половині IV ст. до н.е. Особливо вражає геометричністю і разом з тим добірністю пропорцій Царський курган, який є похованням одного з царів Боспору. Кур-
ган є унікальною пам'яткою на території України часів Боспорського царства і за своїми розмірами, і за якістю архітектурного вирішення. Розташований за 4 км на північний схід від Керчі. Скарби курганів поповнили багатства Петербурзького Ермітажу.
Пам'яткою є гора Митридат, де знайшли залишки будівель Пантїкапея. Колись тут на території акрополя стояв храм Апол-лона. На вершину ведуть сходи, що налічують понад 400 щаблів.
Унікальною пам'яткою І ст. є склеп < Деметри - підземна споруда. Стеля склепу розташована на глибині 3,68 м, а підлога - 6,15 м від рівня землі. Збереглися фрагментарне фрески. Тематика малювання - грецький міф про богиню Деметру, у якої бог підземного царства Плутон викрав її дочку Персефону (Кору). Склеп був знайдений у 1896 р. (у дворі будинку № 10 на вулиці 4-й Продольній). Він виявився непограбованим, знайдені речі передали до Ермітажу. Сьогодні пам'ятка потребує ретельної реставрації.
В місті на березі Керченської протоки,
в районі давнього порту, стоїть церква св. Іоана Предтечі. Храм зведено на місці колишньої базиліки 757 р., фрагменти якої частково увійшли до нового храму, який датується ХІІІ-Х№ ст. Церква є єдиним в Україні зразком візантійської сакральної архітектури доби середньовіччя.
Пам'ятки історії і культури міста входять до складу Державного істо-рико-культурного заповідника в м. Керчі, на 800 га площі якого знаходяться також: античні городища Німфей (с. Героївське), Мірмекій (біля с. Войково), Тірітака (с. Аршинцево).
У складі заповідника один з найстаріших в Україні Історико-архео-логічний музей створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Колекція його нараховує майже 2 тис одиниць збереження, датованих НІ тис. до н.е. - XVIII ст. нашого часу.
До складу заповідника входить колишня турецька фортеця Єні-Кале (1703) і відомий меморіальний ансамбль Аджимушкайських штолень. В Аджимушкайї не одну сотню літ видобували вапняк-черепашник, з якого будували місто. В результаті утворилися підземні лабіринти великою протяжністю. В роки Великої Вітчизняної війни штольні стали базою партизанського руху.
Керч - колишня столиця Боспорської держави - включена в міжнародну програму ЮНЕСКО «Шовковий шлях».
У Східному Криму розташовані і середньовічні міста Білогірськ і Старий Крим. Білогірськ під назвою Карасубазар («ринок на Чорній річці») відомий з XIII ст. Місто цілком підтверджувало свою назву: розташування на древньому караванному шляху, що пов'язував Схід і Захід, забезпечувало йому роль важливого торгового пункту. В центрі міста збереглися залишки караван-сараю XV ст.
Визначною пам'яткою околиць Білогірська є неприступна скеля Ак-Кая (біла скеля) на відстані 5 км від міста. Це унікальний пам'ятник природи та історії, один з найбільших в країні палеолітичних комплексів: на малій площі - 17 стоянок і поселень.
На шляху із Білогірська до Старого Криму розташовані декілька храмів і монастирів - пам'яток архітектури. Поряд з селом Багатим - вірменський монастир, побудований у XIV ст. В селі Тополівка є невелика візантійська церква Х-ХІІ ст. і вірменська церква св, Параскеви (1702).
Історія Старого Криму нараховує не одне тисячоліття. Відомо, що вже у \/\-У\\ ст. середньовічний Солхат вів жваву торгТвлю. У XIII ст. татари оточили місто мурами з бойовими вежами і широким ровом, залишки яУих можна і сьогодні побачити на східній околиці. Місто отримало нову назву Кирим - «рів», «фортеця». В місті збереглася мечеть і медресе і Узбека (початок XIV ст.). За 4 км від міста зберігся вірменський монастир - Сурб-Хач (вірменською - «Святий Хрест»,), споруджений у 1338 р.
Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва ВІННИЦЬКОЇ області становить 2204.
Найцікавішими туристсько-екскурсійними об'єктами є залишки скельних храмів. Печерний храм VI-VII ст. з унікальними рельєфними композиціями та написами був виявлений ще у 1883 р. В. Антоновичем в щілині скелі над річкою Бушка у с. Буша. Тут збереглися також Вежа - частина укріплень XVII ст. і Покровська церква з келіями (1787).
Скельний монастир - комплекс споруд ХІ-ХІХ ст., що складається з 3 печерних церков (Усічення голови св. Іоанна Предтечі, св. Параскеви П'ятниці, св. Антонія Печерсько-го) розташований над Дністром у с. Лядова.
Палаци, парки, палацово-паркові ансамблі ХУІІІ-ХІХ ст. збереглися у селах Антопіль, Верхівка, Вороновиця, Котюжани, а залишки фортець - у Копайгороді, Бершаді.
У пейзажному парку селища Муровані Курилівці розташований палац 1805 р. Тут також збереглися залишки укріплень XVI ст. з підземними казематами.
Палац (1897-1917), що з 1921 р. використовується як будинок відпочинку, і парк розташовані у м. Немирів.
Найкращим зразком стилю класицизму в Україні називають старий палац (1757) у Тульчині. Майже всі мистецькі прикраси інтер'єру були за радянських часів зруйновані. З 1975 р. палац ремонтується. У Тульчині зберігся також малий палац (1782), Успенська церква (1789)., Домініканський костьол. Обидва палаци належали Потоцьким.
Тульчин в документах XVII ст. згадується під назвою Нестевар. Топонімічний словник пов'язує назву Тульчин з турецьким пануванням в краї 1672-1699. У Нестерварі турки збудували фортецю, про яку в народі говорили: «У тій фортеці турчин стоїть». Пізніше звук «р» змінився на пом'якшене «л».
Церкви, костьоли, синагоги ХУІІ-ХІХ ст. збереглися у Вінниці, найдавнішою архітектурною пам'яткою якої є комплекс Домініканського та Єзуїтського монастирів (1610-1700 рр.).
Миколаївський собор (1754, 1885), в якому розміщується краєзнавчий музей, церкви Параскеви (1775) і Георгіївська (грецька, 1809) збереглися у Могилеві-Подільському. Місто засноване у 1695 р. на місці села Іваньківка Яремою Могилою, що віддав його у посаг за донькою С. Потоцькому, який на честь тестя і назвав його Могилевим.
Миколаївський собор (1829), привратний корпус з дзвіницею і вежа зі стінами (XVIII ст.), господарські корпуси Миколаївського монастиря, костел Непорочного зачаття діви Марії (1627, 1791) - окраса Шаргорода (у 1393-1585 - Княжа Лука, до 1859 - Шаргородок). Назва міста пов'язана з костелом на честь католицького святого Флоріана Шарого (Сірого) - родоначальника роду Замойських. 1585 р. італійськими архітекторами, запрошеними Яном Замойським, була закладена система форти-фікацій Шаргорода. Єврейські купці 1589 р. побудували синагогу у мавританському стилі. У зв'язку з тим, що вона будувалася під час турецьких нападів, то споруджувалась з бійницями і по суті являла собою ще один оборонний об'єкт міста. Під час турецького панування у XVII ст. турки в синагозі влаштували мечеть, що врятувало її від руйнування і вона дійшла до наших днів. Турки називали Шаргород «Кучук Стамбул», тобто маленький Стамбул. Існували в Шаргороді православна церква з братством при ній. На початку XVIII ст. в місті монастир і школу відкрили єзуїти.
У м. Хмільник збереглася оборонна вежа (1534), що стояла на «Чорному шляху», яким татари йшли на Поділля. Тут є також костел Усічення голови св. Іоанна Предтечі (1630) і палац (1911-1915).
Проект і розписи Дмитрівської церкви у с. Кукавка зробив В. Тро-пінін, будучи кріпаком графа Моркова, власника села.
Місто-фортецю Рів, що знаходився на Кучманському шляху, називали «Стіною Поділля». У 1537 р. король Сигізмунд подарував його своїй дружині Боні Сфорца родом з південного італійського міста Барі, яка перейменувала замок на Бар. Пізніше тут були зведені костел Миколая (1811), Покровський монастир, чимало купецьких садиб.
Історичні витоки сучасної ВОЛИНСЬКОЇ області сягають далекої давнини. Перші поселення в басейнах південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу виникли ще в епоху пізнього палеоліту. Зареєстровано понад 160 археологічних пам'яток доби палеоліту і мезоліту. Цікавими пам'ятками археології є залишки городищ у с. Зимне (\Л-\/ІІ ст.), м. Воло-димир-Волинському (Х-ХІІІ ст.), м. Устилуг (ІХ-ХІІ), м. Любомль (ХІ-ХІІІ), с. Білосток (ХІ-ХІІІ), с. Затурці (ХІ-ХІІІ), с. Старий Чарторийськ (ХІ-ХІІІ).
Область має значний історико-культурний потенціал: загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектуру, монументального мистецтва становить 2,6 тис.
- На території області є чимало давніх історичних міст і сіл. (До списку занесені Берестечко, Володимир-Волинський, Голоби, Горохів, Камінь-Каширський, Ковель, Луцьк, Любомль, Олика, Любешів, РожищеДурійськ, Цумань). Луцьк (Лучеськ) вперше згадується у літописі від 1085 р. Незважаючи на численні археологічні знахідки, досі не можна точно відповісти на питання, коли ж виникло укріплене поселення на території нинішнього Луцька, коли воно стало містом. Зароджувався Луцьк на острові в середині річки Стир і було це в VII ст., а можливо і раніше. Є й інша думка, що пов'язує заснування міста у 1000 р. з князем Володимиром.
Найдавніше поселення лучан було розташовано на місці, де зараз стоїть Луцький замок. Давня легенда пов'язує виникнення Луцька з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів Луки, який нібито поставив на горбі над Стиром свій курінь. За іншою версією, назва міста походить від давньоруського слова «лука», тобто «кривизна», вигин, затока, берег затоки, берег річкової «дуги». І справді, біля Луцька річка Стир утворює вигін, що нагадує лук.
Розквіт міста припадає на другу половину XII ст., коли тут правив син Данила Галицького Мстислав. Саме тоді місто називали Лучеськом Великим. За князя Мстислава розпочалося будівництво кафедрального собору Іоанна Богослова.
Під час правління Вітовта Луцьк по суті був другою після Вільно столицею Князівства Литовсько-Руського. Саме у Луцьку у 1429 р. на запрошення Вітовта для обговорення турецької загрози зібралися - імпе-
ратор Священної Римської імперії Сигізмунд, німецькі впливові князі, польський король Ягайло, датський король, московський князь Василь Васильович, посланець Папи Римського, гросмейстер Прусії, волоський воєвода, посланець візантійського імператора, хан Перекопської орди. Нині Луцьк приваблює своїми чудовими архітектурними пам'ятниками. Це - передусім споруди Верхнього і залишки стін Нижнього Луцького замку (XIV ст.), Оборонна вежа князів Чарторийських (XV ст.), будівля синагоги (XIV-XV ст.), Покровська церква XV ст., де знаходилась славнозвісна ікона Волинської Богоматері (нині зберігається в Національному художньому музеї в м. Києві; дослідники вважають, що в українському живописі ХІІІ-ХУ ст. немає більш досконалого твору, Єзуїтський монастир (ХУІ-ХУІІ ст.), Хрестовоздвиженська церква (1619), Монастир бри-гідок (1624 р., використовувався і як в'язниця і як музичне училище), Василіанський монастир (1647), Монастир домініканців (споруджений у 1390 р. дерев'яним, а з XVIII ст. - кам'яний), Святотроїцький кафедральний собор (колишній монастир бернардинців побудований у 1752-1755 і перебудований на собор у 1877-1879), Монастирі шариток (ХУ-ХУІІ ст.) і тринітаріїв (1729), житлові будинки (ХУІ-ХУІІІ ст.).
Всі ці пам'ятки входять до складу Луцького державного історико-архітектурного заповідника (1985), створеного на базі історико-культур-ного та архітектурного потенціалу міста.
Одне з найстаріших міст України - Володимир («Волинський» додали у 1795 р.) вперше згадується у літописі «Повість временних літ під 988 р. як місто-фортеця, коли київський князь Володимир передав його в правління синові Всеволоду і воно перетворилося на центр удільного Володимирського князівства.
Н. Полонська-Василенко писала, що це місто існувало ще у IX ст. під назвою Лодомира, Лодомерії і було приєднано до Києва 883-885 рр. князем Олегом.
В місті можна подивитись на старовинне городище X ст., залишки оборонних валів висотою 9-10 м, що оточують площу 3 га літописного міста, заснованого князем Володимиром, які збереглися лише частково. Від давньоруського часу зберігся Успенський собор, побудований у 1157-1160 за Мстислава Ізяславича. Фахівці порівнюють його з київським Кирилівським храмом. У 1829 р. собор обвалився. Протягом 1896-1900 рр. його відбудували.
Видатним пам'ятником кінця XIII ст. є Василівська церква-ротбнда, яка, як вважають дослідники, не має прямих аналогій у світовій архітектурі.
Цікавими архітектурними пам'ятками є також Будинок з дзвіницею 1494 р., мури з воротами 17 ст., костьол Іоакима і Анни (1752), костьол єзуїтів (1766), Миколаївська церква (1780).
Поруч із стародавнім Володимиром у с. Зимне розташований Свято-гірський монастир, споруджений як оборонний в XI ст. До ансамблю входять: Успенська церква (1495) з печерами (перебудована в 1898-1900), Троїцька церква (1567) і церква Різдва Богородиці (1723) в стилі бароко, оборонні мури (XV ст.). Збереглися розписи ХУІІ-ХУІІІ ст.
Жидичинський монастир відомий з XIII ст. За свідченням літопису 1277 р. тут молився Данило Галицький. 1662 р. в монастирі під ім'ям Гедеона жив Ю. Хмельницький. До ансамблю монастиря сьогодні належать: Миколаївська церква (1723), дзвіниця (XVIII ст.) і будинок єпископа (1723).
Місто Берестечко в документах XV ст. згадується як село. Світову славу містечко здобуло у зв'язку з битвою, яка відбулася поблизу нього 18-30 червня 1651 р. між козацькими і польськими військами.
В Берестечку є каплиця св. Текли, що споруджена над «Дівочою греблею», високою могилою, де за переказами поховано 500 замордованих у 1658 р. татарами дівчат.
Тут також зберігся костьол побудований у 1765 р. в стилі бароко.
З XV ст. відомий Ковель - спочатку як село Ковля, назву якого пов'я-Іують з першим його поселенцем - ковалем. В літературі Ковель називають місцем народження польського короля Казимира III (1310-1370).
Георгіївська церква (1264 р.), палац Браницьких (XVIII ст.), частина торгових рядів (XVIII ст.) збереглися у Любомлі.
В Олиці є Петропавлівський костьол (1450, перебудований 1612 р.) найдавніша римо-католицька споруда Волині; Замок (1564), один з перших в Україні квадратних оборонних бастіонів площею 2,7 га; Луцька брама (1630); Костьол колегіатів (1640); дзвіниця (1650); мури з вежами та воротами (1650).
Про XVIII ст. нагадує садибний будинок і в'їзна арка у містечку Голо-би. Заслуговує на увагу і Георгіївська церква (1783 р.).
В'їзні ворота садиби і будинок колишньої монастирської школи (XVIII ст.) збереглися у селищі Любешів.
У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ області на державному обліку перебуває 11,9 тисяч нерухомих памяток, в тому числі 318 пам'яток архітектури, переважно ХУІІІ-ХХ ст.
На «Примерной генеральной карте Новороссийской й Азовской губерний» 1775 р. на місці злиття річок Кільчені і Самари (поблизу сучасного Новомосковська) було позначено губернське місто. Незабаром з'явились перші споруди. Проте місце було обрано невдало: навесні було багато води, яка перетворювала місцевість на болото. 22 січня 1784 р. за указом Катерини II на правому березі Дніпра на місці козацької слободи Половиця розпочалось будівництво нового центру. Будівництвом Катеринослава (Дніпропетровська) керував І. Синельников (його ім'я зберігає назва міста Синельникове).
Архітектурною домінантою історичного центру Дніпропетровська є Спасо-Преображен-ський собор, зведений у 1830-1835 рр.
У 1778 р. заснували місто-фортецю Слов'янськ (до 1774 Микитине, а з 1780 р. в документах з'явилась спочатку неофіційна, а з 1782 р. офіційна назва Нікополь - місто
перемоги). В місті стоїть обеліск на місці Запорізької (Микитинської) Січі, що існувала тут 1636-1652 рр.
Дерев'яний Троїцький собор у м. Новомосковськ побудований у 1775-1780 рр. майстром з Нової Водолаги Я. Погребняком. Храм є найбільшою дерев'яною церквою в Україні (65 м) і одним з найкращих зразків української дерев'яної архітектури. У 1888 р. у зв'язку з незадовільним технічним станом собор був повністю перекладений з нового матеріалу. До списку історичних міст входять також Кривий Ріг, Дніпро-дзержинськ і Павлоград.
У 1971 р. в кургані Товста Могила (поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області) була знайдена Золота пектораль (вагою 1,5 кг) - прикраса IV ст„ яку археологи охрестили «знахідкою століття».
На ДОНЕЧЧИНІ на державному обліку перебуває 4,2 тисячі нерухомих пам'яток. Архітектурна спадщина Донецької області включає 76 пам'яток.
Місто Донецьк (до 1924 р. — Юзівка, у 1924-1961 рр. - Сталіне)
бере початок своєї історії з заснування Джоном Юзом у 1869 р. Новоро
сійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового вироб
ництва і товариства Азово-Харківської залізничної лінії.
Своєрідним символом Донецька є «Пальма Мерцалова», викувана з цільного куска рейки (315 кг) ковалем Юзівського металургійного заводу Олександром Мерцаловим у 1896 р. У 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі «Пальма» здобула «Гран-прі». Зберігається в музеї гірського інституту Санкт-Петербурга.
Артемівськ (до 1924 р. — Бахмут) - найстаріше поселення Донбасу. Перша писемна згадка - 1571 р. В середині XVII ст. тут знайшли багаті поклади солі. У серпні 1811 р. був затверджений герб Бахмута, на якому між чорним і зеленим полями був зображений хімічний знак солі.
У 1951 р. в місті почав працювати завод шампанських вин. Під завод вирішили використати гірські штольні (підземні зали і галереї) алебастрового комбінату. Тут на площі майже 250 тис м2, на глибині 70-80 м існують оптимальні умови для виготовлення шампанського: відносна вологість коливається в межах 88-98 %, температура постійна: і зимою, і літом становить 12-15 °С. Тут розташовані величезні цистерни з виноматеріалами, лінії розливу, дегустаційний зал. З 1971 р. Артемівське шаманське експортується до Німеччини, Голландії, Австрії, Швейцарії, Бельгії. 17 золотих і 16 срібних медалей, завойованих на найпрестижні-ших міжнародних виставках прикрашають пляшки з артемівським шампанським. Архітектурним символом міста є Свято-Миколаївський храм (1797р.).
Місто Святогірськ (до 1964 р. - Банне) розташоване на півночі Донецької області (історична Слобожанщина), поблизу чудової пам'ятки природи Крейдяних гір, які ще називають Святими горами. Дивними горами. І [еіл край з хвойними лісами і голубими озерами називають «Донецькою Швейцарією». Тут, в місцевості Святі Гори на високому крейдяному праному березі р. Сіверський Донець у 1624 р. заснований монастир. У 1788 р. внаслідок секуляризації майно і угіддя відійшли до казни, обитель було закрито. Новий власник земель побудував на крейдяній горі розкішний палац. На березі мальовничого озера були споруджені купальні для гостей (бані; звідси і назва Банне).
15 січня 1844 р. Святогірський монастир указом царя Миколи І був відновлений.
Найдавніша його частина -печерний комплекс - розміщена у
товщі гори. У середині XVII ст. на верхній терасі гори звели муровану Миколаївську церкву. Частина вівтаря вирубана в скелі, решта споруди - прибудована. Крейдяна скеля з Миколаївською церквою височить над довкіллям і є найефективнішою містобудівною і ландшафтною домінантою.
В XIX ст. побудували трапезну з і Покровською церквою і дзвіницею < (1847-1851), Успенський собор (1859-1868), готель (1877), два корпуси келій (1887), будинок ігумена (1900). Обабіч підземного ходу, прокладеного у XVII ст. з нижньої тераси біля Успенського собору на верхню, влаштовано нижній і верхній прочанські павільйони (альтанки).
Монастирські будівлі частково були поруйновані під час Другої світової війни
і відбудовані протягом 1947-1956 рр. Тоді ж на території нижньої частини монастиря спорудили їдальню, адміністративний і спальний корпуси санаторію, який ще з 1922 р. зайняв монастирський комплекс. З 1969 р. розпочалась і триває реставрація.
Унікальний в українській архітектурі за композицією і за стилістичною гармонізацією різночасових споруд ансамбль Святогірської Успенської лаври оголошено Державним історико-архітектурним заповідником (1980 р.).
У центральній частині м. Олександрівськ розташована заміська панська садиба (1772-1779 рр.), архітектурний комплекс до складу якого входять палац з двома флігелями обабіч, з'єднаними з ним колонними галереями, службовий корпус, будинок управителя, чотири флігеля та винний льох.
Серед археологічних пам'яток Донеччини заслуговують на увагу стоянка доби раннього палеоліту в Амвросіївці, Маріупольський могильник, скіфські кургани.
Територія ЖИТОМИРСЬКОЇ області, була заселена ще в епоху пізнього палеоліту. Серед зареєстрованих археологічних пам'яток городище другої половини І тисячоліття в Житомирі, давньоруське місто Волохів (1150) і залишки замку Любарта в Любарі.
Одним із давніх міст з дивним і неповторним ім'ям, що увібрало в себе два найдорожчих поняття — «жито» і «мир», є Житомир, що вже 11 століть стоїть, на межі Лісостепу і Полісся. Назву міста деякі дослідники пов'язують з існуванням тут у давнину хлібного ринку. За народними переказами, Житомир заснований у 884 році після вбивства Аскольда і Діра улюбленцем київських князів Житомиром.
Старовинна частина Житомира - «городище» — знаходиться на трьох високих скелястих пагорбах над річкою Кам'янкою: на горах Охрі-мовій, Замковій та Петровській. Вперше в документах місто згадується
1305 р. Перша оборонна споруда була зведена у другій половині XIV ст. на місці стародавнього городища \ЛІІ-ІХ ст. Протягом ХУ-ХУІ ст. замок, займаючи територію площею 3,5 десятин, був найбільшою спорудою міста і його центром.
У серпні 1899 р. з'явився (третій за ліком в Росії) трамвай, що сполучив центр з вокзалом.
В Житомирі збереглися архітектурні споруди: церква Пресвятої Богородиці, кафедральний костьол св. Софії (1737-1751, 1801), Будинок магістрату (XVIII ст.), Семінарський костьол (1838), Михайлівський собор, комплекс споруд поштової
станції (XIX ст.). У 1866-1874 рр. був побудований Преображенський собор в стилі староруської архітектури ХІ-ХІІ ст. У спорудженні собору брали участь будівничі Ісакіївського собору (1818-1858) в Санкт-Петербурзі. Найдавнішою спорудою міста е Будинок колишньої колегії єзуїтського монастиря (1724). У XVIII ст. тут також діяли бернардинський чоловічій монастир і жіночий монастир сестер-жалібниць ордену св. Вікентія.
Одним з найдавніших міст Центральної Європи є Овруч, який 997 р. вперше згадується під назвою Вручій. У давнину місто
було могутньою фортецею. Після знищення київською княгинею Ольгою Іскоростеня у 945 р. саме Вручій перетворився на адміністративний центр древлянської землі.
В місті збереглася церква св. Василія, спорудження якої у 1190 р.
повзують з ім'ям Петра Мілоніга. У І 1908-1912 рр. вона була реставрована О. Щусєвим.
Архітектурні пам'ятки — ансамбль.монастиря кармелітів (XVI-XVIII ст.) і костел Святої Варвари (1826) — прикрашають Бердичів, який вперше згадується в документах XVI ст. Щодо назви міста - існує кілька версій. За однією з них - назва походить від племені берендеїв, за другою - від власного імені Бердич.
1593 р. тут був збудований замок, який пізніше власник цих земель, київський воєвода Я. Тишке-вич передав у володіння монастирю босих кармелітів, що був заснований у 1627 р. У 1634 р. Бердичівські «босі кармеліти» побудували підземний
Марийський костьол, у 1740-х рр. розпочалось зведення над печерним храмом величного кам'яного костьолу в стилі бароко. Популярність монастирю принесла чудотворна ікона Божої Матері. На поклоніння до неї збиралася велика кількість віруючих, що позитивно позначалося на розвитку торгівлі і добробуті жителів Бердичева. У 1756 р. князі Радзі-віли виклопотали право проводити в місті 10 щорічних ярмарків, які мали європейське значення. В Бердичів приїжджали купці з Росії, Австрії, Німеччини, Італії та ін. країн.
У Верхівні збереглись палац (ХУІІІ-ХІХ ст.), де О. Бальзак познайомився з Е. Ганською, і костел (1810).
В області також збереглися особняки XIX ст, в селищі Андрушівка (споруда в стилі французького ренесансу належала М. Терещенку), Нова Чортория і Турчинівка.
Неподалік (за 3 км) від сучасного міста Малин розташовані залишки стародавнього городища. Деякі вчені вважають, що саме тут було місто древлянського князя Мала. Відомими в області є й інші городища: Яро-новичі, Райки, Вел. Деревичі, Стара Котельня та ін.
У с. Тригір'я розташований Троїцький монастир XV ст., до комп
лексу якого входять Преображенська церква (1873) і келії (1782), а в
м. Олевську - Миколаївська церква XV ст.
На державному обліку в ЗАК
Дата публикования: 2015-07-22; Прочитано: 1350 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
