Рельєф як туристичний ресурс

С

еред туристичних ресурсів вагому роль відіграє рельєф. По-перше, він суттєво впливає на просторову диференціацію клі­матичних, біотичних та інших ресурсів. По-друге, рельєф відіграє важ­ливу роль у задоволенні людської потреби в красі, створюючи спри­ятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення. По-третє, посередництвом рельєфу найбільшою мірою серед туристичних ресурсів проявляється протилежність поглядів двох суб'єктів оцінки - туриста і рекреаційної галузі: найпривабливіші та най­більш контрастні території, в першу чергу гірські, водночас є найбільш важкодоступними з точки зору інженерно-будівельного освоєння тери­торії. При нагоді відзначимо, що психолого-естетична оцінка рельєфу носить цілком суб'єктивний характер, а з метою запобігання рекреа­ційної дигресії (визначення оптимального туристичного навантаження), перед початком туристичного освоєння території, конче необхідно озна­йомитися з особливостями її рельєфу.

З точки зору розвитку туризму рельєф України може бути оцінений як: > найкращий, добрий та задовільний (за типологією Фоменка Н.) - гірський, передгірський, пересічний, височинний, погорбова-ний - приблизно 50 % території;

^ сприятливий для туристичного освоєння - 94 % державної тери­торії знаходяться в межах Східноєвропейської рівнини. Гірські системи Українських Карпат та Криму при сильному естетично­му забарвленні також не завдають значних перешкод для такого освоєння.

Виходячи з показників психолого-естетичної оцінки, найбільший ступінь контрастності, пейзажної насиченості, екзотичності та унікаль­ності мають гори. Українські Карпати та Кримські гори займають сукупно

6,8 % території України [6].

На території Львівської, Закарпатської, Івано-Фран­ківської та Чернівецької областей з північного захо­ду на південний схід сму­гою паралельних хребтів завширшки 100-110 км та завдовжки понад 270 км простягаються Українські Карпати. Гірські хребти, роз-

ділені поздовжніми мальовничими улоговинами та розмежовані глибо­кими поперечними долинами з Яблуницьким (931 м), Ужоцьким (889 м), Середнім Верецьким (839 м) та ін. перевалами. Абсолютні висоти гірської системи становлять від 120 до 2061 м (найвища українська вершина -г. Говерла).

Скибові (зовнішні) Карпати представленні середньовисокими купо­лоподібними згладженими вершинами Бескидів та Покутсько-Буковин-ського хребтів з найвідомішими гірськолижними курортами України (Славське, Яремча, Ворохта, Косів), між якими знаходяться менш освоєн­ні в рекреаційному відношенні Горгани з плоскими гребенями, крутими схилами та кам'яними розсипами.

Найвищі вершини [див. табл. 2.21] та більш різкі перепади відносних висот характерні для центрального пасма Карпат, де знаходяться Чорно-гора (всі українські вершини понад 2000 м), Свидовець, Рахівські гори, Гриняви, Чивчини тощо. Зокрема, Чорногора та Полонинський хребет (Пікуй, Боржава, Красна) характеризуються конусоподібними вершина­ми; Чорногора та Свидовець - найбільшим проявом льодовикових форм рельєфу (кари, трогові долини тощо); Мармароський масив, Рахівські гори та Чивчини - гострими вершинами з крутими схилами та глибоки­ми мальовничими долинами і найбільшим проявом карсту в Карпатах; Вододільний хребет пологими складчасто-бриловими масивами, де зна­ходяться основні родовища карпатських мінеральних вод. Внутрішнє пасмо представлене розрізненими невисокими (максимальна висота г. Бужора, 1085 м) масивами Вулканічного хребта (Маковиця, Синяк, Вели­кий Діл тощо) на території Закарпаття.

Привабливість Карпат значно посилюється особливостями культу­ри і побуту місцевого населення, багатством інших туристичних ресурсів та можливістю задоволення широкого спектру туристичних потреб.

Кримські гори з найвищою точ­кою Роман-Кош (висота 1545 м) про­стягаються неширокою (до 60 км) смугою від околиць Феодосії до

Балаклави, створюючи своєрідний амфітеатр та формуючи унікальні туристичні властивості Південного берега Криму. Як зазначають автори «Географії Криму»: «завдяки дугоподібному розміщенню гірських гряд майже паралельно одна одній та підвищенню їх у південному напрям­ку вони подібні на сходинки п'єдесталу пам'ятника. Однак на місці самого «пам'ятника» виявляється... западина Чорного моря» [1, с. 34]. У рельєфі гір чітко виділяються майже паралельні Головне (найвище, 1200-1500 м), Внутрішнє (близько 500 м) та Зовнішнє (250-320 м) пасма з крутими південними та пологими північними схилами. Вер­шини Кримських гір - яйли (від тюрк, джайляу - пасовище) - плоскі і майже безлісі. Гірський Крим поділяєть­ся на 10 яйл, особлива мальовничість властива Демерджі-Яйлі, Ай-Петрінській, < Байдарській, Бабуган-Яйлі, Чатирдагській. В горах поширені куестові гряди, карстові форми рельєфу, в тому числі печери. Давньовулканічний гірсько-лісо­вий ландшафт Карадазького заповідника є своєрідним мінералогічним природним музеєм, в якому можна прочитати літопис Землі майже за півтори сотні мільйонів років.

Попри значну тривалість періоду із достатнім сніговим покривом, Кримські гори важко назвати районом розвитку гірськолижного туризму. Натомість розви­нутими видами є спелеотуризм, пізнаваль­ний, пішохідний. Найвідоміші туристичні стежки Криму - Голіцинська (Новий Світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадазька (Щсбетівка).

Приблизно четверту частину території України займають височини.
0«>(>пивок> мальовничістю рельєфу серед них відзначається Подільська
височина. На півночі вона обмежена сильно розчленованими низько-
гір'нми Гологоро-Кременецького кряжу з відносними перевищеннями
150 І ж> м. Від с. Підкамінь Львівської області до м. Кам'янець-Поділь-
СЬнии нуіькою смугою витягнуті скелясті розчленовані вапнякові пасма
Лоціпиських Товтр (Медобори), продовженням яких на південний
СХІД < Прут-Дністровські та Мурафські Товтри. Над навколишньою міс-
цевістю окремі платоподібні пасма підносяться на висоту 50-60 м, а
над річковими долинами - 100-150 м. В межах Львівської області зна-

ходяться сильно розчленовані, з вузьки­ми річковими долинами і крутими схилами мальовничі Опілля та Розточчя. Для Всього Поділля характерні яружно-балкові та карстові форми рельєфу, зокрема, наяв­ність найдовших печер України. Хотинська височина з горою Берда (515 м) є найвищим елементом Східноєвропейської рівнини від Уралу до Карпат.

Приблизно по лінії Сокаль-Берестечко-Острог-Кривин уступом заввишки 40-60 м у рельєфі північного заходу України виділя­ється Волинська височина, яка на півночі переходить в Поліську низо­вину. Цікавими її елементами є Мізоцький кряж (314 м) та Пелчинське плато (324 м).

Горбиста поверхня з від­носно рівнинними долинами річок, розгалужена яружно-баЛкова система (особливо інтенсивна в районі Канева, т.з Канівські гори, де глибина яруг

становить 85-90 м) властиві Придніпровській височині, східною межею якої є чітко виражені, оспівані Т. Шевченком дніпровські кручі.

На лівобережжі України в рельєфі виділяються Приазовська і Середньоросійська височини та Донецький кряж. Серед особливос­тей Приазовської височини варто зазначити обривисті схили та виходи на поверхню кристалічних порід; Середньоросійської - розгалужену яружно-балкову мережу; Донецького кряжу - найвищої частини ліво­бережжя (г. Могила Мечетна, 367 м) - куести, карст, антропогенні форми рельєфу. Північно-східна частина Донецького кряжу - район Слов'янська та Святогірська - отримала назву Української Швейцарії.

В рельєфі рівнинного Криму виділяються Тарханкутська (179 м) та Керченська (189 м) височини. Найцікавіші елемент останньої - єдині в Україні діючі грязьові вулкани та г. Опук.

У зв'язку з невиразністю та одноманітністю рельєфу низови­ни - Поліська, Придніпровська, Причорноморська та Закарпат­ська - мають загалом невисоку атрактивну туристичну оцінку. Однак, окремі форми рельєфу - карст, гранітні кар'єри, піщані дюни, ози (Поліська низовина); яри, балки, виступи крейдяних порід, соляні куполи

(Придніпровська низовина); долини річок, балки, кургани (Причорно­морська низовина) - у якості пам'яток природи або заказників є турис­тичними ресурсами. На окрему увагу заслуговує цікавий і загадковий (завдяки певній спорідненості рослинного світу з Кавказом) Словечансько-Овруцький кряж (відносні висоти - 50-60 м, абсолютна - 316 м) на території Житомирщини. Найцікавіші форми рельєфу та ландшафти вище зазначених орографічних зон наведені в табл. 2.22.

Досить популярним у світі є спелеотуризм і Україна у цьому плані також може задовольнити найвимогливіших туристів. На території Тер­нопільської області знаходиться вхід в найдовшу гіпсову печеру-лабіринт світу-Оптимістичну-довжиною 182 км [12, заданими Географічної енциклопедії України - 165 км]. В цілому ж в Україні виділяють 14 кар­стових областей загальною площею близбко 206,5 км² [доповнено 4]:

Як свідчать дані, печери та шахти властиві не всім карстовим облас­тям України, адже проявом карстування є також поверхневі форми рельєфу (вирви, лінійки, понори, кари, озера). Найповніше карстові форми рельєфу представлені у Гірсько-Кримській області, де до того ж знаходиться і найбільша кількість карстових порожнин: 85 % відо­мих на сьогодні в Україні. Вони переважно короткі (загальна довжина -34,4 км; найдовша печера - Червона (13,7 км) у Сімферопольському р-ні), однак займають перші позиції за глибиною (найглибша в Україні пече­ра - Солдатська, 517м; 2-а - Каскадна, 400 м; 3-я - Нахімовська, 374; для порівняння: у світі - Резо Жан Бернар (Франція, 1535 м).Серед гірсько-кримських печер варто зазначити: Узунджа (2,12 км), Еміне-Баїр-Хасан

(1,46; Чатирдаг), Чорна (1,16), Провалля (1,15), Каскадна (0,980; Ай-Петрі), Еміне-Баїр-Коба (0,950; Чатирдаг), Джур-Джур (0,770; поблизу Алушти), Альошина вода (0,620; Довгоруківська яйла), Аянська (0,560; Чатирдаг), Монастир-Чокрак (0,510; Карабі-Яйла), Ені-Сале-3 (0,435; Довгоруківська яйла). Висяча (0,425; Ай-Петрі), Егіз-Тинах (0,345; Карабі-яйла), Печера Миру (0,340; Карабі-яйла), Медова (0,250; Ай-Петрі), Мангупська (0,230; Мангуп), Насонова (0,229; Ай-Петрі), Мап (0,205; Демерджі-Яйла), Крис-тальна (0,200; Ай-Петрі), Бінбаш-Коба (0,150; Чатирдаг), Басмен-5 (0,070; Ялтинська яйла), Аджі-Коба (0,078; масив Карабі-Яйла), Данильча із залишками невеликого храму біля входу (0,014; с. Соколине).

У карстовому гроті Кіїк-Коба на Довгоруківській яйлі (за 25 км на схід від Сімферополя) було виявлено перші знахідки решток неандертальця на території України і Центральної Європи.

Найдовші українські печери властиві Подільсько-Буковинській карстовій області. Так, поблизу с. Коралівка (Тернопільська обл.), зна­ходиться вхід до Оптимістичної. На території Тернопілля знаходяться також печери: Озерна (107,0; с. Коралівка, с. Сапогів), Кришталева (22,0; с. Кривче), Млинки (21,0; с. Залісся), Вертеба (7,820; смт. Більче-Золоте), Угринь (2,12), Тимкова Скеля (1,78), Ювілейна (1,50). Серед печер Чер­нівецької області - Золушка (Попелюшка) (80,0; с. Подвірне), Буковин­ка (2,30; Новоселицький р-н), Баламутівська (с. Баламутівка), Піонерка (с. Юрківці); Хмельницької - Атлантида (2,50; с. Завалля) та інші.

У Чернівецькій області розташовані 3 українські карстово-спеліоло-гічні заказники: Молочнобратський карстовий масив, Чорнопотоцький та Юрківський карст.

Третьою за кількістю карстових порожнин є Передгірно-Кримська область - відомо 18 печер, шахт та гротів, які досить активно викорис­товуються в туризмі. Серед печер даної карстової області: Зміїна (310 м), Міжгір'я (210 м). В цій області знаходяться і відомі печерні міста та монастир: Ескі-Кермен (\/-\/І ст.), Мангуп-Кале (\/І-Х\/ ст.), Чуфут-Кале (Х-ХУІІІ ст.), Успенський монастир (УІІІ-ХІХ, відновлено наприкінці XX ст). Карпатські печери та гроти Мармароського масиву, Рахівських та Чивчинських гір переважно короткі (загальна довжина 15 печер ста­новить 670 м), однак, як і все у цьому краї, овіяні цікавими легендами та переказами. Найдовші печери - Дружба, Білих Стін, Молочний Камінь - розташовані в долинах Малої та Великої Угольки.

Найбільш відомими печерами інших карстових областей є:

Причорноморсько-Азовська - Заповідна (380 м; складова одесь­ких катакомб), Наталина (180 м; м. Одеса);

• Донбаська - Трипільська (210 м; Артемівський р-н); поблизу сіл Дробівки, Русельниково, Стипа, Новотроїцьке малодосліджені

печери та підземні річки; в околицях Слов'янська та Артемівська розвинутий соляний карст;

• Східно-Подільська - Рошківська-2, Шершенська-2;

• Криворізько-кременчуцька - порожнина у долині р. Жовтої має
довжину понад 1,5 км, глибину - 350 м;

Закарпатська - три невеликі соляні печери поблизу Солотвина

загальною довжиною біля 40 м.

Деякі з карстових порожнин (особливо соляний карст Донецької та Закарпатської областей) використовуються з лікувальною метою (спеле-отерапія). Зокрема соляні печери та шахти Артемівська, Соледара, Солот-вино широко застосовуються для лікування бронхіальної астми та поряд з гіпсовими печерами Тернопілля і Буковини мають чудові перспективи стати базою у лікуванні психофізіологічних порушень.

Інші карстові області представлені поверхневими, однак не менш атрактивними, формами рельєфу. Більшість з ділянок поширення поверх­невого карсту оголошено заказниками та пам'ятками природи.

Уся сукупність туристичних ресурсів, у т.ч. рельєф, є елемента­ми ландшафту. Ландшафт об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних ландшафтоутворюючих факторів. В залежності від під­ходу ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гір-

ські тощо. Як підтип антропогенного О.О. Бейдик виділяє рекреаційний ландшафт - це геотериторіальна система, в якій тісно взаємопов'язані природні і антропогенно-технічні елементи. Даний ландшафт формуєть­ся з метою організації рекреаційної діяльності і під її впливом [2]. Серед методів санаторно-курортного лікування, які безпосередньо пов'язані з використанням ландшафтів популярними є теренкур (дозовані про­гулянки по розмічених маршрутах) та ландшафтотерапія (використання сприятливого впливу на організм туриста місцевостей з мальовничими краєвидами, часто у поєднанні з аеро-, таласо- або геліотерапією).

Площа ландшафтів, які використовуються або зарезервовані для рекреації в Україні, наведена вище, зокрема в Українських Карпатах вона становить приблизно 40 % території. Також з метою розвитку туризму у структурі природно-заповідного фонду України з середини 90-х років почали виділяти регіональні ландшафтні парки, як природоохоронно-туристичні установи місцевого або регіонального значення. Охорона типових або унікальних природних комплексів носить підпорядковане значення, оскільки їх провідною функцією є забезпечення умов для орга­нізації відпочинку населення.

На 2007 рік було створено 44 регіональних ландшафтних парки [див. табл. 2.23 та карту 2.5].

Крім того в Україні на початок 2003 року існувало 423 ландшафтних заказники. Найбільша їх кількість - у Запорізькій (55), Полтавській (51) та Чернігівській (34) областях. Унікальні об'єкти та ландшафти охороняють­ся в геологічних (14) та загальногеологічному (Дюна, Старовижівський р-н, Волинської обл.) заказниках. Цікавими туристичними об'єктами, як зазначалося вище, можуть бути і пам'ятки природи. Серед них в Україні існувало 149 комплексних та 364 геологічних пам'яток природи. Пере-важна більшість з них - це мальовничі долини річок, унікальні вихо-

ди та відслонення порід, загадкові печери та гроти, неповторні форми рельєфу.

У контексті розвитку сучасної цивілізації, коли середовище люд­ської життєдіяльності стає все більш штучним, все більшої ідеалізації буде зазнавати краса мало зміненої (дикої] природи. Певною мірою про такі зміни ціннісних орієнтирів пейзажно-естетичної оцінки довкілля свідчить розвиток екологічного та екстремального туризму, альпінізму. І хоча природа України зазнала сильного впливу людини, вона багата на унікальні та привабливі ландшафти. Основними природними об'єк­тами туризму є Карпатські та Кримські гори, Товтри, Кременецькі гори, Дністровський каньйон, карстові печери тощо. Зважаючи на суб'єктив­ність у сприйнятті навколишнього середовища, можна зазначити, що природні комплекси нашої держави можуть забезпечити найширший спектр вимог туристів.

Список посилань:

1. Багрова Л.А., Боков В.А., Багров Н.В. География Крьіма. - К.: Либідь,
2001.

2. Бейдик 0.0. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та
рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.

3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.:... О.М. Маринич
(відпов. ред.) та ін. - К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. - Т. 1: А - Ж.; 1990.
-Т. 2:3-0.; 1991. - Т. 3: П - Я.

4. Дублянський В.М. Ломаев А.А. Карстовьіе пещерьі УкраиньІ. - К.:
Наукова думка, 1980.

5. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. - Чернівці,
Прут, 1996.

6. Заставний ФД. Географія України. - Львів: Світ, 1994.

7. Коротун І.М., Коротун Л.Н., Коротун С.І. Природні ресурси Украї­
ни. - Рівне, 2000.

8. Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об'єктів природно-
заповідного фонду України. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.

9. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів,
1997.

10.Рекреационньїе зоньї й туристско-зкскурсионньїе маршруту До-нецкой области «мой Донбасе». Т.1. / Под ред. В.Ф. Горячина, С.С. Куруленко. - Донецк: ДИТБ, 2001.

11. Фоменко Н.В. Туристичні ресурси та курортологія. - Івано-Франківськ,
2001.

12.Царик Я, Чернюк Г. Природні туристичні ресурси. Методи оцінки і
аналізу. - Тернопіль, 2001.

ІЗ.Шищенко П.Г. Принципу й методьі ландшафтного анализа в регио-нальном проектировании. - Киев: Фитосоциоцентр, 1999.