В ЗАПОРІЗЬКІЙ області 5 страница

У 1906-1912 рр. за проектом О. Щусєва збудовано Троїцький собор у модернізованих формах новгородсько-псковської середньовічної архі­тектури. В інтер'єрі собору знаходяться мозаїки, виконані за ескізами М. Реріха.

1713 р. монастир перетворено з православного на уніатський, і в середині XVIII ст. він набув першорядного значення серед василіанських монастирів України. У 1831 р. після польського повстання російський уряд передав Почаївський монастир Російській православній церкві. У 1838 р. монастиреві надано статусу лаври - четвертої в імперії після Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської.

У Почаєві також є церква Всіх Святих (1773-1775) і Покровська церк­ва 1643 році (перебудована 1746).

Одним з найвідоміших у світі місць вшанування Божої Матері разом з Лурдом (у Франції) і Фатімою (у Португалії) є село Зарвани-ця. За переказами тут у XIII ст. набожному ченцю з'явився образ Божої Матері у дзеркалі джерела. Саме відтоді вода в ньому набула цілющих властивостей. На місці появи образу Богоматері було збудовано церкву.

згодом з'явився монастир (з 1922 р. - св. Іоанна Хрес­тителя). У 1867 р. Папа Пій IX благословив чудотвор­ну ікону Божої Матері Зарваницької.

Прощі розпочина­ються від свята св. Юрія (6 травня) і тривають до свята Покрови Пречистої Діви Марії (14 травня).

У 1995 р. Зарвани-ця визнана місцем прощі

вірних Греко-католицької церкви. У тому ж році 800 тисяч прочан з України, Англії, Бельгії, Канади, Польщі, США, Хорватії та інших країн побували в святому місці.

Неповторну археологічну та історико-архітектурну спадщину мають численні населенні пункти області в т.ч. Зборів, Шумськ, Скалат, Товсте, Монастириське, Гримайлів, Хоростків, Підволочиськ.

Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архі­тектури, монументального мистецтва в Харківській області становить 2535 (за іншими даними - 7700), з них історико-архітектурних - 653.

Місто Харків (з грудня 1919 р. до червня 1934 р. — столиця радян­ської України) засноване близько 1654 р. переселенцями з Лівобережної України біля злиття річок Харкова, Лопані та Уди. Вони поселились на Харківському городищі, де існувало стародавнє поселення у слов'ян­ську і давньоруську добу. Пізніше саме на цьому місці був побудований собор, а згодом університет. Це підвищення називають університетською гіркою.

У 1805 р. було створено перший в наддніпрянській Україні універси­тет. Ініціатором його відкриття був вчений, винахідник, публіцист Василь Каразін (1773-1842). Він народився на Харківщині в селі Кручик. У Хар­кові у 1907 р. йому поставили пам'ятник.

Найдавнішою спорудою в Харкові є Покровський собор (1689), побудований в стилі українського бароко. У 1786 р. до Покровського монастиря перенесли шановану на Харківщині чудотворну Озерянську ікону, що вважалася заступницею населення Слобідської України.

До пам'яток XVIII ст. належать Успенський собор, Провіантська крамниця, Катерининський палац, деякі житлові будинки. В Губернатор­ському палаці, першій великій цивільній споруді міста зведеній 1777 р.,

розміщується Старий університет­ський корпус.

У XIX ст. були побудовані Дзвіниця Успенського собору, архієрейський будинок на території Покровського монастиря, церкви Троїцька, Пан- телеймона, Іоанна Предтечі, костел, караїмська кенаса, комплекси споруд університету і технологічного інсти­туту, будинок міського драматичного театру.

У XX ст. тут були споруджені: Благовіщен­ський собор, Казанська (Серафимівська), Озерян-ська, Трьохсвятительська церкви, Синагога, будин­ки - громадської бібліотеки, художнього училища (нині - художньо-промисловий інститут).

У 1663 р. українські козаки з Черкащини заснували фортецю, яку назвали Балаклією. Назву пояснюють тюркськими словами «були-клея» - рибна річка чи «булак» - джерело. Фортеця була центром одно­йменного полку (1668-1677), який пізніше увійшов до складу Харків­ського.

До найдавніших міст належить Ізюм. Ізюмська сакма згадується в літописі під 1571 р., Ізюмський окоп - під 1651 р. У документах 1680 р. поселення згадується як Ізюмський городок, невелика фортеця, що була заснована українськими козаками на чолі з Яковом Черніговцем. На цьому місці виявлені стоянки часів мезоліту і неоліту, тут також було поселення часів Київської Русі, зруйноване кочівниками у XII ст. Назва міста пов'язана з тюркським словом виноград. Ізюм був центром одно­йменного козацького полку (1685-1765). В місті є краєзнавчий музей, заснований 1920 р. М. Сібільовим. В Ізюмі збереглися три храми - Спасо-Преображенський собор (1684), що є найстарішою пам'яткою архітек-

тури такого типу в області, і Миколаївська (1809-1823) та Вознесенська (1819-1826) церкви.

Фортецею був і старовинний Чугуїв, що розташований на обох берегах Сіверського Донця. Назву пов'язують з Чугуївським урочищем від імені половецького хана Чуги. Ще одна версія пояснює назву тюрк­ським словом «чуга», що означає «вузький каптан з короткими рукава­ми». Саме тут, вздовж р. Чугуївки, де проходив татарський кордон, жили люди, які носили чуги.

В Чугуєві збереглися споруди XVIII ст. - міська управа, колишнє вій­ськове училище, казарма; пам'ятки XIX ст. представлені Покровським собором, Преображенською церквою, будинком, де розміщувався штаб військових поселень (1830), приміщенням школи, житловими будинка­ми, торговими рядами. У 1662р. тут був закладений «Государів виноград­ний сад», один з найбільших в Україні. Виноградник мав площу понад 5 тис. десятин. Були тут і «кавунові сади» (баштани).

У селищі Володимирівна розташована церква Спаса. Замовником церкви був український цукрозаводчик П. Харитоненко. Збудовані ним цукрозаводи і сьогодні дають солодку продукцію. П. Харитоненко один з українських меценатів, колекціонер. Зокрема він збирав давньорусь­кий іконопис і саме для збереження і демонстрування своєї колекції він вирішив спорудити в маєтку Наталівці (за ім'ям дочки) своєрідний музей - церкву, яка б нагадувала давньоруську архітектуру. Проект спо­руди виконав Олексій Щусєв (академік архітектури, автор багатьох про­ектів, зокрема, в Києві він розробив проект іконостасу для Успенського собору Лаври (1902-1910), створив проект реконструкції Хрещатика (1944-1945), проект обсерваторії НАН України (1949)). Храм, спору­джений на початку XX ст., прикрашений скульптурним декором. Серед майстрів, що, прикрашали його, був і видатний Сергій Коньонков, який виконав рельєф «Розп'яття». На жаль, час, події, люди завдали чудовій споруді великої шкоди. Зникли невідомо куди живописні полотна і різь­блений золочений іконостас. Войовничі атеїсти забілили всі внутрішні розписи, зафарбували мозаїчне панно, пошкодили рельєфи і скульптури. У повоєнний час в храмі розташовувалася кочегарка.

Прикрашають Слобожанщину і палацово-паркові комплекси. У селі Старий Мерчик збереглася садиба XVIII ст. - палац, службовий корпус, два флігелі, комора, чудовий парк. До садиби ведуть кам'яні ворота.

Садиба XIX ст., оточена мальовничим парком, до якої входить палац з елементами класицизму і готики. Миколаївська церква і службовий корпус, збереглася у місті Люботині.

Палац XIX ст. розташований у селі Рокитному. Садиби і парки, що були створені у XIX ст. є в селищах Володимирівна, Шарівка, Вели­кий Бурлук, у селах Малижне, Руські Тишки. Цікаву спадщину мають Мерефа, Зміїв, Куп'янськ, Вовчанськ, Кегичівка.

На ХЕРСОНЩИНІ на державному обліку перебуває 5,9 тисяч неру­хомих пам'яток.

18 червня 1778 р. був виданий указ про будівництво в гирлі Дніпра міста з фортецею і адміралтейською верф'ю. 19 жовтня було закладено місто Херсон назване на честь давнього Херсонеса. Будівництвом керу­вав один з предків О.С. Пушкіна генерал Іван Ганнібал. Херсон можна назвати колискою і першою базою Чорноморського флоту.

На спорудження фортеці, верфі, майстерень для ремонту суден, складів були витрачені величезні кошти, але невдовзі стало зрозумілим, що місце було обрано невдало. Мілководдя Дніпровського лиману і осо­бливо гирла Дніпра заважало підходу величезних морських суден. Тому після заснування Миколаєва (1783) та Одеси (1794) Херсон поступово втратив значення головного порту і головної верфі півдня. У 1790-х рр. адміралтейство було переведено до Миколаєва.

У 1900-1902 рр. поглибили дніпровське гирло (до 22 футів), про­рили канал, який з'єднав порт з морем і Херсон знову набув значення великого морського порту.

Цікавими пам'ятками міста є Катерининський собор, Греко-Софі-ївська церква, будинок В. Сенявіна. Важливими осередками туризму в області є Нова Каховка, Каховка, Генічеськ, Скадовськ, Берислав.

Загальна кількість пам'яток археології, історії, архітектури й міс­тобудування і монументального мистецтва у ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ області становить 2015. Хмельниччина багата на середньовічні пам'ятки обо­ронної та церковної архітектури. На державному обліку тут 387 пам'яток архітектури й містобудування.

Значна частина цієї спадщини зосереджена в м. Кам'янці-Поділь-ському - історичній столиці Поділля. Місто-музей Кам'янець-Поділь-ський (понад 100 пам'яток) виникло приблизно на рубежі ХІ-ХІІ ст.

До найцікавіших екскурсійних об'єктів Кам'янця-Подільського нале­жать міські укріплення. Передусім - це споруди Старого і Нового замків, Замковий міст, Міська брама та Вірменський бастіон.

Старий замок розташований на видовженому скелястому мисі. Пер­вісні муровані укріплення в межах мису датуються 11-111 ст. Дослідники пов'язують їх появу з періодом Траянових воєн, зокрема з римською оку­пацією Дакії. Збереглися Мала Південна і Денна башти оборонного муру у ХІІ-ХІІІ ст. Наприкінці XIV - в середині XV ст. з'явились башти Чорна,

Лянцкоронська, дві Комендантські, «Рожанка», Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, «Ковпак», Папська.

В середині XVI ст. збудовано Нову Східну й Нову Західну башти, схід­ний замковий мур з брамою та підземною галереєю, палац старости, цегельню, пекарню, каменотесну майстерню.

На початку XVII ст. побудовані перед західною стороною нові укрі­плення, що дістала назву Нового замку, який розташований на відстані 23 м від Старого замку, (зберігся лише частково).

Старий замок з островом Старого міста з'єднує Замковий міст, який

їключає власне мосто-зий перехід, передмосто-зі західні мури та рештки постових надбрамних

башт. Перший будівель­ний етап мосту хроноло­гічно збігається з появою первісного оборонного поясу на замковому мисі й

датується 11-111 ст. У 1672 р. під час турецького штурму міст був сильно пошкоджений. У 1685-1686 р. турки здійснили його кардинальну рекон­струкцію. Великий обсяг робіт зумовив ототожнювання реконструкції з будівництвом, внаслідок чого міст дістав назву «Турецький».

У прибережній смузі каньйону р. Смотрич розташовані оборонно-гідротехнічні системи Нижньої Польської і Руської брам, що функціо­нували в комплексі. Принцип функціонування полягав у послідовному перекритті їхніх шлюзів, внаслідок чого каньйон затоплювався водою і перекривав підступи до міських брам.

Комплекс Верхньої Польської брами складається з башти Стефана Баторія, оборонних мурів та Турецького бастіону.

Серед багатьох цікавих пам'яток Кам'янця-Подільського Башта-дзві-ниця Вірменської Миколаївської церкви, спорудженої в кінці XV - на початку XVI ст. членами вірменського юнацького церковного братства, завдяки чому вона дістала ще назву «Юнацька дзвіниця».

Будівля, в якій з кінці XIV ст. до 1658 р. розміщувався русько-поль­ський, а у XVII ст. польський магістрати, поєднує риси готики, ренесансу й бароко.

До складу комплексу Кафедрального собору входять костел святих Петра і Павла (XV ст.), дзвіниця (XVI ст.) і Тріумфальна брама. У період турецького панування (1672-1699) над однією з каплиць Петропавлів-ського собору споруджено мінарет, увінчаний півмісяцем, що символі­зував перетворення костелу на мечеть. У 1765 р. на мінарет встановле­но виготовлену в Гданську чавунну статую Мадонни. У середині XIX ст. з'явилися вітражі з богемського скла, встановлено новий орган роботи віденських майстрів. Тріумфальна арка споруджена 1781 р. на честь при­їзду до міста польського короля Станіслава Августа.

У с. Антоніми зберігся садибний комплекс XIX ст.: манеж, флігель, брама і огорожа.

У Білогір'ї (до 1946 р. - Ляхівці) частково зберігся замок, побудо­ваний у 1774 р. власниками містечка князями Яблоновськими. Колись у замку був тронний зал на 400 місць, з картинною галереєю. На своїх прийомах Яблоновський сидів на троні в горностаєвій мантії.

На лівому березі Дністра розташоване село Жванець. Зручне положення на переправі через Дністер сприяло успішному розвитку містечка, яке з 1646 р. мало магдебурзьке право. У XVI ст. тут, напроти Хотинської фортеці, що тоді належала молдавському господарю, було побудовано фортецю, яку пізніше перебудували на замок. Збереглися руїни. У 1782-1786 рр. було споруджено Вірменський костел.

Одним з давніх поселень Поділля є Зіньків, який вперше згадується 1404 р. У XV ст. тут був побудований замок і містечко отримало магде­бурзьке право (1458). Зіньків був відомим ще з XV ст. гончарним цехом, вироби якого за художньою якістю порівнювали з античною керамікою. До нас дійшли руїни фортеці (ХІІ-ХІУ ст.) і Троїцького костелу, а також цегляна садиба XIX ст., побудована у стилістиці класицизму.

У с. Китайгород розташований Костел Діви Марії (1772-1776).

У м. Летичів збереглася Михайлівська церква (XVII ст., перебудо­вана 1836 р.). У першій половині XV ст. було збудовано замок (деякі історики датують його XVI ст.). Поблизу замку було зведено кафедраль­ний костьол в ім'я Успіння Пресвятої Діви Марії (відомий з 1546 р.). У XVII ст. костел стає центром домініканського монастиря, який був широ­ко відомий завдяки чудотворній іконі Летичівської Божої Матері.

Палацово-парковий ансамбль у с. Маліївці, заснований на замов­лення графа І. Орловського, розташований на схилах р. Ушки займає площу 20 га, включає палац (1788 р.), мур і міст з обелісками (XVIII ст.), водогінну вежу (початок XIX ст.), господарський будинок (XIX ст.).

Садибний комплекс в стилістиці «ампір», що включає палац, стару браму з групою будівель, господарський корпус розташований в пейзаж­ному, англійському парку, знаходиться у с. Самчики. Садибу засновано в першій половині XVIII ст. землевласниками Хоєцькими. На початку

XIX ст. новий власник Петро Чечель перетворив її на цілісний архітек­
турний ансамбль. Палац зведений 1814 р.

Прибрамна група будівель зведена одночасно з палацом і склада­ється з головної брами, двох одноповерхових корпусів та «китайського» гостьового павільйону, об'єднаних декоративною стіною. Павільйон для гостей має неоготичні вікна й вігнуту «японську покрівлю». На початку

XX ст. павільйон був пристосований під холодильник, конструкція якого
в технологічному відношенні становить певний інтерес і в наш час.

У Самчиках збереглася церква XVIII ст.

Селище Меджибіж розташоване між Півден­ним Бугом і його при­токою Бужком. Звідси й його назва Межибужжя. Тут розташовані церква (1586) і руїни Троїцького костелу (1632). У північно-східній частині містечка, на невисокому пологому мисі висотою 15 м розта­шований Замок, який розпочали будувати ще за давньоруських часів. У XIII ст. в період боротьби Данила Галицького з татарами замок був зруйнований Наприкінці XIV ст. споруджують нові укріплення, які роз­будовуються протягом XV-XVIII ст. У XVI ст. у південно-східній частині замку споруди двоповерховий ренесансний палац На території фортеці збереглися також костел (XV ст.), східна, північна, північно-західна і кру­гла башти, кордегардія.

Назва селища Сатанів можливо походить від молдавського «сат» - «велике село, селище». В цьому курортному містечку зберегли­ся залишки Міських воріт (на місці стародавнього південного в'їзду до міста) і Замку (XV-XVI ст., 1724), комплекс споруд Троїцького монастиря (ХМ-ХУІІІ ст.), синагога (1532).

В с. Сутківці знаходяться залишки видатного твору українського оборонного зодчества — Покровська церква-фортеця (ХМ-ХУ ст.), яка не має аналогів за своїм архітектурно-планувальним вирішенням. Тут також є рештки замку (XIV ст.), що разом з церквою становив потужний оборонний комплекс.

У м. Ізяслав (історична Волинь) знаходиться комплекс споруд Монастиря бернардинців (початок XVII ст.), руїни Замку (1539), Костел св. Іоанна Хрестителя (1559, 1756), костел св. Йосипа (1760), руїни палацу (XVIII ст.).

У м. Старокостян-тинів (історична Волинь) збереглися залишки замку (1516-1571), заснованого князем Острозьким, Кос­тел св. Іоанна Хрестителя (1754) і руїни Костелу (1612) колишнього монастиря домініканців.

Чи не найвідомішим містом ЧЕРКАЩИНИ нині є Канів. Поселення на місці Канева, розташованого на горах (Княжій, Московці, Пипенко-вій), відоме з доби бронзи. Про походження назви немає єдиної думки: за народними переказами Канів походить від назви птаха - канюки. Існують також пояснення про татарське походження слова, що озна­чає «ханський перевіз» чи «місто крові». Перша літописна згадка про місто датується 1144 роком, коли київський князь Всеволод засну­вав тут церкву св. Георгія (пізніше її назвали Успенським собором). У 1810 р. зовнішній вигляд собору був змінений на форми класицизму.

Місто Корсунь-Шевченківський (до 1944 - Корсунь) за переказа­ми названо священиками Десятинної церкви, вихідцями з Кримського Корсуня (Херсонесу), які отримали від князя Володимира право збирати данину на Пороссі. Нібито одне з поселень над Россю нагадало їм рідний Херсонес.

На територій міста виявлені залишки поселення трипільської культури (№-ІІІ тис до н.е.), насип скіфського походження. Збереглися залишки давньої фортеці, спорудженої приблизно 1032 р. Ярославом Мудрим. Поблизу міста розташовані так звані «змійові вали».

1580 р. польський король Стефан Баторій для посилення оборони проти татарсько-турецьких нападів наказав побуду­вати в Корсуні могутній

замок і надав корсунцям значні привілеї. З 1780 р. володарем Корсуня був небіж польського короля Станіслава Понятовського, за якого збу­довано палац в стилі романтизму з елементами неоготики. Збереглися в'їзні ворота, флігель, «швейцарський» будинок. Ці споруди, що розта­шовані в парку, є одним з найкращих садибно-паркових комплексів в Україні він відомий під назвою Садиба Лопухіних.

Територія села Суботів заселена з доби бронзи. Перша письмова згадка належить до початку XVII ст. і пов'язана з козацьким сотником Михайлом Хмельницьким, який спочатку перебував на службі при дворі коронного гетьмана В селі на замовлення вже Богдана Хмельницького була побудована у 1653 р. Іллінська церква в стилі українського бароко, в якій 27 липня 1657 р. гетьман був похований, як і заповідав. 1664 р. польська шляхта напала на Суботів, спустошила його, поглумилася над прахом Богдана Хмельницького та його сина Тимоша.

Козацькою столицею був Чигирин. Щодо назви, то є припущення, що вона бере початок від чудодійної чигир трави, яка нібито часто зустрі­чається в цій місцевості. Деякі дослідники виводять це слово від чис­ленних непрохідних чагарників, а інші пояснюють тюркським словом «чигир» - дорога.

Про Чигирин 1655 р. Павло Алепський записав: «міська фортеця не має собі рівної по всій країні козаків». Занепад Чигирина почався після смерті Б. Хмельницького.

Місто Умань вперше згадується у 1609 р. Проте людське життя тут розпочалося набагато раніше. В місті виявлені залишки поселень три­пільської культури.

У 1648 р. Умань стає центром Уманського полку. Фортеця, що була збудована козаками у 1650-1670-і роки, була однією з наймогутніших в Україні. Під час Руїни у 1686 р. місто перетворилась на справжні руїни, де кочувала татарська орда.

З 1726 р. місто належало Потоцьким, які для охорони своїх маєтнос-тей відновили фортецю, де перебував полк надвірних козаків, а також спорудили тут уніатські школу і монастир.

У 1796 р. на замовлення графа С. Потоцького в урочищі Кам'янка закладений був парк, названий на честь його дружини Софії (Софія Гля-вані гречанка за походженням народилась у 1759 р. в Стамбулі).

1832 р. Умань, як і всі інші маєтки Потоцьких, була конфіскована за активну участь у польському повстанні. Парк «Софіївка» був перейме­нований на Царицин сад. Будівництво на території парку продовжува­лося - вхідні ворота (1852), павільйон флори (1844), рожевий павільйон на острові Кохання (1852), Китайська альтанка (1841) та ін.

Мисливський замок (1896-1903) у формі французьких замків епохи Ренесансу зберігся у місті Тальне. На території міста виявлено сліди гігантського поселення давніх хліборобів, які жили там майже 6 тис років тому. Створений музей історії хліборобства.

Цікаву спадщину мають Кам'янка, Городище, Золотоноша, Холодний Яр, Сміла, Звенигородка.

ЧЕРНІВЕЦЬКА область має різноманітну архітектурну спадщину. В області на державному обліку 738 пам'яток.

Літописне місто Чернівці стояло на високому лівому березі Пруту, біля села Леньківець. Відоме Леньківське городище, мабуть, і є рештка­ми його укріплень. Виникло місто дуже давно, бо вже у ХІІ-ХІІІ ст. воно було значним торговельно-ремісничим центром. В Чернівцях збере­глися чотири дерев'яні храми в передмісті Рош, Каличанка, Клокучка і в центрі міста. Остання - церква св. Миколая (1607) розташована на Волгоградській вулиці, мабуть, найстаріша з уцілілих храмів на Буковині. Миколаївська церква належить до храмів «хатнього типу» з одним дахом над трьома зрубами. Зовні ці храми на перший погляд нічим майже не відрізняються від звичайної хати. Інтер'єр теж справляє враження цілком домашнього затишку. Класичним зразком цього типу є також Миколаїв­ська церква в селі Поляни (1648) і Троїцька (1774) в Чернівцях.

Комплекс Резиденції буковинських митропо­литів розташований на високому пагорбі в істо­ричному центрі Чернівців. Висотні акценти ансамб­лю - Семінарська церква та дзвіниця Монастирського корпусу - є головними міс­тобудівними домінантами. Споруди зведені на місці давньої резиденції архі­єпископа, яка поступово

занепала і 1794 р. була розібрана. Проект нової Резиденції, зроблений чеським архітектором Й. Главкою. Будівництво тривало у 1864-1882 рр. Комплекс складається з трьох двоповерхових корпусів, відділених від вулиці художньою огорожею з металевими ґратами. На території рези­денції у 1876-1878 рр. був закладений ландшафтний парк. Біля входу в парк знаходиться бюст архітектора Й. Главки (1937), за ним - альтанка з колодязем. З 1956 р. весь комплекс передано університетові.

Головна споруда комплексу - палац митрополита. Центр корпусу на другому поверсі займає парадний Мармуровий зал заввишки понад 20 м, який по периметру оточує двоярусна аркова галерея. Підлога і стіни оздоблені різнобарвним мармуром. Резиденцію вважають непере-вершеним взірцем синтезу мистецтв і поєднання європейських досяг­нень з місцевими традиціями.

На східній околиці Чернівців, що називається Гореча (колись окреме село), серед лісу, на високому пагорбі над струмком розміщується церква Різдва Богородиці (ГеоргГІ'вська), яка була соборним храмом місцевого пра­вославного монастиря, що виник на початку XVIII ст. на місці скиту XVII ст.

1730 р. тут було збудовано дерев'яну невелику церкву, а 1767 р. на кошти, пожертвувані Горечанському монастиреві російською імператри­цею Катериною II був споруджений мурований храм. Велику мистецьку цінність становить живопис інтер'єру, зокрема сюжети «Страшний суд» та «Чудо св. Георгія о змії». Завдяки останній композиції в літературі храм часто хибно називають Георгіївським. Монастир у Горечі австрійська влада ліквідувала у 1786 році, і з того часу церква стала парафіяльною.

На північний захід, недалеко від Чернівців, у гарній долині з велики­ми ставами і парками є село Лужани, яке дістало свою назву від харак­теру місцевості. Тут розташований кам'яний Успенський храм середини XV ст., найстаріший з уцілілих на Буковині.

Буковина славиться чудовими дерев'яними храмами і комплексами -це церква св. Іоанна Сучавського та дзвіниця (с. Виженка, 1792), церква Успіння Богородиці та дзвіниця (с. Дубівці, 1775), церква св. Миколи (смт. Путила, 1885), церква Різдва Богородиці та дзвіниця (с. Селятин, ХУІІ-ХУІІІ ст.), церква св. Іллі та дзвіниця (с. Шепіт, 1898). Іллінська церква вважається одним з найоригінальніших зразків архітектури модерн в традиційному церковному будівництві України.

На території області в середній течії Дністра розташований гранді­озний комплекс споруд Хотинської фортеці. Спочатку був побудований

замок - основне ядро комплексу.

Пізніше були споруджені могут­ні укріплення бастіонного типу,

розміщенні на значній відстані від давнього ядра, на сусідніх пагорбах, які надійно захищали підступи до замку.

Найдавніша частина замку була зведена у 1230 р. на місці давні­ших дерев'яних укріплень. У другій половині XV ст. за молдавського господаря Стефана Великого замок суттєво перебудували, Збільшилася площа замку, були прибудовані надбрамна і наріжна башти, збудовані два житлові палаци з глибокими підвалами. Подальше збільшення тери­торії замку відбулося у середині XVI ст., звели новий південний мур з в'їзною баштою, перед якою викопано глибокий рів. Товщину оборон­них мурів збільшили до 8 м, а їхню висоту та висоту башт - до 25-30 м. До нашого часу дійшли могутні оборонні мури і п'ять башт, західний (комендантський) палац, замкова каплиця та казарми.

У 1700-1711 рр. на замовлення турецького уряду французькі інже­нери побудували Бастіонний замок (Нову фортецю), яка складається з могутніх земляних валів та семи бастіонів. На території Нової фортеці існували казарми турецької армії, мечеть, майстерні та господарські будівлі різного призначення, які до наших днів не дійшли. Хотинський замок і фортеця - одна з найвизначніших пам'яток оборонного зодче­ства, яка збереглася в Україні.

Неперевершений старообрядовий храм - Успенський собор - зна­ходиться в Білій Криниці. Безліч цікавих пам'яток розкидано по всій Буковині.

На ЧЕРНІГІВЩИНІ на державному обліку перебувають 5,5 тис. пам'я­ток історії та культури, з них - 230 історико-архітектурних.

На території області в селі Мезин (Мізин) виявлено одну з най­старіших палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище (УІ-У тис. до н.е.). 1965 р. на розкопі стоянки, у дерев'яному будинку XVIII ст. відкрито Мезенський музей, де зберігається 41 тис. речей. Крім того, на території області є скіфські кургани і городища \/\\-У\ ст. до н.е. в Бахмацькому, Ніжинському та ін. районах.

У давньоруські часи успішно розвивалася культура краю. Тут склала­ся власна архітектурна школа. Із 19 архітектурних споруд, які зберегли­ся в Україні від давньоруської держави б розташовані на чернігівській землі: Борисоглібський, Спасо-Преображенський, Успенський собори, Іллін-ська і П'ятницька церква та Юр'ева божниця.

Чернігів — центр племені сіверян, давньослов'янське місто, яке почало формуватися в кінці VII ст. Вперше згадує про Чернігів літопис під 907 р.

Про походження назви міста існує чимало переказів. Одні пов'я­зують назву з непрохідними «чорними» лісами, що оточували городи-

ща - попередники міста, інші — з племенем войовничих «чорних кло­буків». Популярною є легенда про князя Чорного і його дочку-красуню Чорну (Цорну). Вчені ж вважають найбільш вірогідним те, що ім'я своє залишив місту його перший поселенець - Черниг або Чернега.

У XIV ст. було споруджено фортецю. У XVI ст. у складі Росії Чернігів був прикордонним містом і тому царський уряд всіляко укріпляв його: перебудовувалася і розширювалася фортеця. Після входження до складу Росії Правобережної України в кінці XVIII ст., коли кордони пересунулися далеко на захід чернігівська фортеця втратила своє значення і 1799 р. була ліквідована.

У Чернігові створений історико-архітектурний заповідник, до складу якого входять 22 об'єкти. До них належать і археологічні пам'ятники.

Пам'яткою археології є величезна Чорна Могила (середина X ст.), де згідно легенди поховано князя Чорного. Один з найбільших некрополів (бл. 230 курганів) розміщується на Болдіних Горах - історична місце­вість на правому березі Десни, що утворюється з 20-35 метрових пагор­бів, розгорнутих дугою. Назву пов'язують або з давньослов'янським «болд» - дуб, або староукраїнським «болди» - гори, або - молдавським «болди» - верх.

На терасах Болдіних гір розташований комплекс споруд Троїцько-Іллінського монастиря XI-XVIII ст. Початок історії монастиря був покла­дений ченцем Антонієм Печерським 1069 р. Викопані ним та його послі­довниками печери (Антонієві печери) перетворилися на багатоярусний підземний комплекс довжиною 315 м. У XII ст. було споруджено Іллінську церкву. 1239 р. монастир був зруйнований.

Відбудували його 1649 р. До нас дійшли — трапезна з Введенською церквою (1677), корпуси келій, Троїцький собор (1679), будинок архіман­дрита (1750), дзвіниця (1775).