Фонду України

В

ажко уявити туристичну галузь Кенії, Танзанії, Південної Африки, США без використання об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема, національних парків. Серед сприятливих для розвитку рекре­ації у заповідних місцевостях факторів можна зазначити:

• можливість спілкування з незайманою або малозміненою при­
родою, що сприяє відновленню фізичних та моральних сил і зба­
гаченню духовного світу людини;

• чисті повітря та водні ресурси;

• можливість будівництва на території або в буферній зоні ліку­
вально-санаторних та оздоровчих установ;

• просвітницька робота, екологічне виховання та формування еко­
логічного світогляду.

Натомість в Україні вони в основному продовжують виконувати головне завдання, яке стоїть перед такими об'єктами: збереження та від­творення генофонду живої природи і унікальних природно-територіаль­них комплексів, переважно залишаючись осторонь туристичної галузі.

До складу природно-заповідного фонду входять ділянки гео- та акваторії і окремі об'єкти, що «мають особливу природоохоронну, нау­кову, естетичну, туристичну та іншу цінність і виділені з метою збе­реження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринно­го та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу довкілля» [3, с. 89]. Всі об'єкти ПЗФ, за виключенням природних заповідників, є складовими туристичного потенціалу території.

Після введення в дію у 1992 році Закону України «Про природно-заповідний фонд» відбулося значне зростання кількості та площі тери­торії об'єктів ПЗФ. На 2003 р. вона становила 2557,8 тис. га, або 4,2 % від площі держави. Швидке зростання площі (за 10 років майже вдвічі) відбулося в основному за рахунок створення біосферних заповідників, національних та регіональних ландшафтних парків.

За даними «Атласу об'єктів природно-заповідного фонду України» найбільша частка від площі ПЗФ припадає на заказники - 39,7 %, наці­ональні парки - 22,6 % та регіональні ландшафтні парки - 18,3 % [див. рис. 2.2]. Відсоток заповідності по окремих областях коливається від менш ніж 1% у Вінницькій, Дніпропетровській, Київській, Кіровоград­ській, Харківській до 14 % і більше в Закарпатській, Івано-Франківській,

Хмельницькій областях та м. Києві. 30,2 % площі Севастополя - це при­родно-заповідні території.

та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері»[2, с. 241]. Мережа біосферних заповідників в Україні почала формуватися у 1984 році, коли ЮНЕСКО включила природні заповідники Асканія-Нова та Чорноморський до світової мережі. Нині цей статус мають також Кар­патський та Дунайський заповідники, а загальна їх площа в Україні на кінець 2002 року становила 226719,5 га.

Найстарішим природним заповідни­ком України (статус з 1921 року) і одним з перших, що отримав статус біосферного, є «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. ' Заповідна діяльність була започаткована бароном Ф. Фальц-Фейном у 1898 році, а перша вольєра тут з'явилась ще у 1874 році. Крупне вівчарське господарство засноване тут у 1828 році. Найбільша цінність запо­відника - єдина у Європі ділянка цілинного типчаково-ковилового засушливого степу площею 11054 га із загальної площі 33,3 тис. га. Крім заповідного ядра до складу запо­відника входять також дендропарк, зоопарк та охоронна частина. Флора нараховує 1316 видів лише судинних рослин. У складі фауни 67 видів ссавців, 172 види птахів та

958 - комах [14].

І

Загальна чисельність об'єктів ПЗФ становить близько 7 тисяч. У структурі ПЗФ України виділяють 11 категорій об'єктів, серед яких за чисельністю найбільше пам'яток природи - 3025, заказників - 2632, запо­відних урочищ - 753, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва - 538 та регіональних ландшафтних парків - 44 [див. табл. 2.17]. 591 об'єкт має статус державного: 4 біосферні заповідники, 17 природних заповідників, 15 національних природних парків, 292 заказники, 132 пам'ятки приро­ди, 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 20 дендрологічних парків, 17 ботанічних садів та 7 зоологічних парків, їх загальна площа становить близько 51 % від усієї площі ПЗФ [9]. Державний статус мають і деякі регіональні ландшафтні парки.

Науково-дослідними природоохоронними установами міжнародно­го значення є біосферні заповідники. Головна мета їх створення - «збе­реження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення екологічного моніторингу, вивчення спонтанних

Найбільший за площею біосферний заповідник України - Чорно­морський (89,1 тис. га) також знаходиться на Херсонщині і включає частину акваторії Чорного моря, цінну в орнітологічному відношенні (гніздові та перелітні птахи). Зокрема, саме тут охороняється 90 % світо­вої кількості чорноголової чайки. Об'єктом охорони є також ландшаф­ти типчаково-полинових причорноморських степів та солончаків і гаї-колки - залишки лісів дуба, берези, верби, вільхи тощо. Найцікавішими ділянками визнано Ягорлицький кут, Потіївку, Солоно-Озерне, Волошин ліс, Івано-Рибальчанське.

ч Гірські ліси Карпат покликаний обе­рігати Карпатський біосферний заповід­ник у Закарпатській області. Його площа становить 57,9 тис. га і до складу вхо­дять:

Чорногорський масив - південний макросхил Чорногорського хребта з чіткою вертикальною зональністю і ялицевими, ялино­вими та буково-ялиновими лісами;

Мармароський масив - унікальні в межах Європи буково-ялице-во-смерекові та смерекові праліси;

• Угольсько-Широколужанський масив - найбільший у Європі осе­
редок букових пралісів та єдине в Українських Карпатах місце
зростання ялівцю козацького; реліктовим видом є - тис ягідний
(близько 10 га.);

• Кузійський масив - мішані гірські ліси;

• «Долина нарцисів» - найбільший у Європі ареал нарциса вузько­
листого в околицях м. Хуст (257 га);

• «Стужниця».

У 1998 році природний заповідник Дунайські плавні було пере­творено у Дунайський біосферний заповідник (площа - 46.4 тис. га). Під охороною знаходиться екосистема дельти Дунаю з унікальним природ­ним комплексом плавнів та водно-болотних угідь. На території заповід­ника знаходиться «українська Венеція» - м. Вилкове.

Природні заповідники хоча і не є туристичними установами ПЗФ, однак, зважаючи на еталонність та унікальність природних комплексів, що ними охороняються, є цікавим об'єктом пізнання і, в першу чергу, природними науковими лабораторіями. Уявлення про географічну структуру та деякі інші характеристики природних заповідників Украї­ни дає таблиця 2.18.

Виконуючи беззаперечно важливу функцію збереження природно­го різноманіття, природні заповідники роблять неможливим знайом­ство з унікальними ландшафтами для широкого загалу. Створення у 1872 році першого національного парку Йеллоустон (США) започаткува­ло нову сторінку у спілкуванні людини і природи. Нині світова мережа національних парків нараховує понад 2300 відповідних об'єктів у всіх частинах світу. Швидке зростання їх кількості - результат економічної вигоди та соціальної (в першу чергу рекреаційної) цінності такої форми заповідання. Саме національні парки найкраще з об'єктів ПЗФ пристосо­вані для залучення в туристичну галузь, оскільки мають на своїй тери­торії дві (з чотирьох) зони для розвитку регульованої та стаціонарної рекреації. Основою для створення національного парку є наявність найбільш унікальних природних та історико-культурних комплексів (об'єктів), що мають особливу екологічну, естетичну, оздоровчу цінність. В ідеалі у парку перетинаються типовість та унікальність природних об'єктів, які дають уявлення про особливості даного регіону. Серед голо­вних функцій національного парку, окрім рекреаційної, варто зазначити природоохоронну, науково-дослідну, культурно-освітню.

Мережа національних пар-

ків України включає нині 15

об'єктів, які репрезентують всі

природні зони нашої держави,

окрім Гірського Криму та ПБК

[див. карту 2.3]. їх загальна

площа на початок 2003 року

становить близько 650 тис. га

або 24 % від заповіданої тери-

торії України.

Перший національний природний парк в Україні

- Карпатський з центром у смт. Яремча Івано-Франківської області - було створено у 1980 році. Площа цього музею під відкритим небом у верхів'ях Черемошу та Пруту - 50.3 тис. га. На його території знаходять­ся такі відомі туристичні центри як Яремча, Ворохта, Кремінці, Яблуниця; прокладено багато

пішохідних, велосипедних, лижних, кінних водних туристичних маршру­тів. Унікальні лісові та альпійсько-лучні природні ландшафти включають в себе понад 1100 видів судинних рослин. Тут можна зустріти представ­ників 46 видів ссавців, 180 видів птахів, у т.ч. ведмідь, рись, куниця лісова, олень європейський, тетерук, беркут, лелека чорний, рідкісну породу гуцульських коней. У парку багато мальовничих водоспадів (поблизу Яремчи - водоспад «Прибій» висотою 12 м) та гірських озер, печер та інших природних утворень. Цікавою і самобутньою є не лише природа, а й етнографічні особливості даного куточка Карпат. Гуцульський коло­рит особливо проявляється в місцевій кухні та дерев'яному зодчестві і різблярстві. Карпатський національний природний парк щороку від­відує близько 1,5 млн відпочиваючих, що становить приблизно 80 % його ємності.

Шацький національний природний парк було створено у 1983 році на площі близько 50 тис. га. для охорони та регулювання рекреації в районі 22 Шацьких озер карстового походжен­ня, які мають здатність до самоочищення. На його території знаходиться і найглибше (глиби­на - 58,4 м) озеро України - Світязь. За даними Ф. Заставного, вода в озерах Світязь та Пісочне є чистою, придатною для пиття, гідрокарбонатно-кальцієвого типу [7]. Дев'ять озер мають однако­ву назву «Святе». На вудку можна піймати кара­ся, окуня, щуку, знаменитого шацького вугра. 70 % породного складу становлять соснові ліси,

в першу чергу - сосняки-чорничники. У межах національного парку функціонує близько 40 пансіонатів та баз відпочинку.

Природний націо­нальний парк «Синевир» розташований у централь­ній частині Українських Карпат, у верхів'ї Тере-блі та Ріки, Міжгірського району. Утворений в 1989 році на площі 40,4 тис. га. Мета: охорона малопорушених природних ланд­шафтів південно-західної частини Ґорґан, рід­кісних рослинних угрупувань, раціонального використання багатих туристичних ресурсів. Зокрема на території парку є джерела міне­ральної води типу «Нарзан», «Арзні, «Єсентуки-17». Найвизначнішим природним об'єктом є озеро Синевир (площа водного дзеркала -4,4 га, глибина - 21 м, висота над рівнем моря - 989 м), яке серед дріму­чого пралісу уособлює овіяну легендами долю закоханих Сині та Вира. Флора парку нараховує близько 800 видів судинних рослин з добре вираженою висотною поясністю. Чисті букові, буково-ялицеві та ялицеві, ялинові ліси насичують повітря фітонцидами і сприяють оздоровленню людського організму. В урочищі Кончівський виявлено рідкісне для Кар­пат угруповання з переважанням у деревостані в'яза гірського і явора.

Біля с. Негровець розташоване найбільше у Ґорґанах верхове сфагнове болото, де зроста­ють рідкісні види занесені до Червоної книги України. В гірських річках водиться форель. Азово-Сиваський природний націо­нальний парк було створено у 1983 році на базі заповідно-мисливського угіддя, яке існувало з 1957 року. До складу НПП (площа 52,1 тис. га) входить акваторія затоки Сиваш з численними островами та о. Бірючий з Федотовою косою. Основа парку - багата орнітофауна. Так, у період скупчення тут мешкає понад 1 млн пта­хів, у т.ч. представники ЗО видів занесених до Червоної книги: зуйок морський, ходуличник, кулик-сорока, славка, реготун чорноголовий, орлан-білохвіст та інші.

Природний національний парк «Святі Гори» створено у 1997 році, поряд з тим його можна вважати одним з найстаріших заповідних куточ­ків України, оскільки, ще в 1704 Петро І видав директиву про охорону цієї ділянки. Перша ж писемна згадка про Святогірськ (1526 р.) належить німецькому послу Герберштейну. Природною домінантою парку є висо­кі (100-120 м) білі крейдяні гори над меандрами Сіверського Донця, на крутих схилах яких ростуть хвойні ліси. На протилежному боці річки відкривається панорама трьохсотлітньої діброви. Балка Микитиха в уро­чищі Маяцька дача створює враження перебування у первісному лісі. В ландшафт чудово вписуються Святогірська Успенська лавра, пам'ятник Артему, інші історико-архітектурні споруди. Все це дає змогу говорити про парк як «українську Швейцарію» та наймальовничіший серед рів­нинних. Національний парк загальною площею 40,6 тис. га є невід'ємною складовою курортної зони Святогірська.

Яворівський НПП було створено у 1998 на міжселебній території Яворівського та Жовківського районів Львівщини. Ця частина голов­ного європейського вододілу являє собою переважно грабово-дубо­ві, сосново-дубові та соснові ліси з реліктовими осередками смереки, ялиці, явора і займає площу 7,1 тис. га. Парк має багатий видовий склад рослинного та тваринного світу. Серед мисливських звірів переважа­ють заєць-русак, білка, куниця, дикий кабан, козуля, єнотовидна собака, лисиця.

На відміну від інших національних парків Карпат, Вижницький (7,9 тис. га, 1995 рік) репрезентує низькогірну частину з досить м'яким кліматом і переважанням теплолюбних деревних порід - бука та ялиці. Його вирізняють: ландшафтна неповторність басейнів Черемоша та

Серета; мінеральні джерела Черешенька, Вижниця (давні слов'яни з його води виварювали сіль). Лужки (у Європі лише три, подібні за набо­ром терапевтичне активних іонів, джерела, вода яких сприяє лікуванню захворювань органів травлення та гемофілії), типу Нафтуся; культура та побут Північної Буковини. Національний парк - єдине місце зростання в Українських Карпатах надбородочника безлистого та деяких інших орхідних.

Найбільший за площею національний природний парк України Подільські Товтри (261,3 тис. га або 12,5 від території Хмельницької обл., 1996) - це гармонійне поєднання мальовничих ландшафтів істо­ричного рифу, яким є Товтрянський кряж, що піднімається над оточую­чою рівниною на 60-65 м і не має аналогів у світі; величезної кількості водойм та мінеральних джерел; річок, більшість з яких має каньйонопо-дібну долину; карстових печер та гротів; історико-культурної спадщини світового значення та історії, овіяної сотнями легенд. Оскільки регіон не зазнав впливу історичних зледенінь, то являє собою один з ареалів ендемізму, зокрема, теплолюбної флори.

У 1999 році на околицях курортів Східниця та Сколе у басейні р. Стрий та її притоки р. Опір було створено національний природний парк Сколівські Бескиди (35,7 тис. га). Парк е резерватом майже незайма­ної природи з мальовничими краєвидами західної частини Українських Карпат. Він включає північні макросхили Бескид на висоті 600-1200 м з віковими чистими буковими лісами природного походження та ета­лонними смерековими і ялицевими лісами. На території парку знахо­дяться понад ЗО джерел мінеральної води, в т.ч. типу Нафтуся. Поряд з Карпатським та Шацьким НПП, Сколівські Бескиди є одним з найбільш залучених до рекреаційної сфери, оскільки поблизу функціонує близько 50 санаторіїв, пансіонатів, баз відпочинку та туристичних кемпінгів.

Деснянсько-Старогутський НПП (16,2 тис. га, 1999 рік) складаєть­ся з двох частин: Деснянської, яка репрезентує заплавну рослинність, і Старогутської - майже суцільний лісовий масив з сосни, дуба, берези, вільхи та клена. У парку багато стариць, озер та місць, пов'язаних з діяль­ністю партизанських загонів під час Другої світової війни. Символом парку можна назвати чорного лелеку, який облюбував собі тут місця для гніздування.

НПП Уманський (39,2 тис. га, 1999 рік) дає змогу ознайомитися з незайманими або малозайманими бучинами, яворовими та ялицево-буковими лісами і пралісами середньо- та високогірних районів Карпат на кордоні з Польщею та Словаччиною. Це унікальна в етнографічному відношенні частина Лемківщини.

Важко навіть сказати, природний чи етнографічний компонент віді­грав більшу роль у створенні НПП Гуцульщина (32,3 тис. га, 2002 рік). Мальовничі краєвиди Покутсько-Буковинських Карпат та неповторність культури і побуту населення (Косів - центр українського писанкарства, Космач - килимарства) задовольняють найвищі міжнародні вимоги до створення національних парків.

На 2007 рік мережа НПП була поповнена Гомільшанським лісом (Харківська обл.), Галицьким (Івано-Франківська обл.) та Ічнянським (Чернігівська обл.) парками.

Як бачимо у цьому переліку немає жодного національне при­родного парку в Криму. Автори «Географії Криму» [1] детально ана­лізують причини такого становища, і особливо наголошують на тому, що при створенні національного парку в гірській частині Криму може бути порушена важлива екологічна функція лісів, які нині знаходяться у заповідній зоні. Поряд з тим ідея створення національних парків у Автономній Республіці є досить давньою і актуальною. Серед остан­ніх проектів варто назвати: національний парк «Таврида», який би включав усю гірську частину Криму; Байдарський національний парк

(Байдарська котловина, каньйон р. Чорної та прилеглі території); наці­ональний парк в південно-східному Криму. Оскільки національний парк найгармонійніше поєднує туристичні, природоохоронні та господарські функції, то існує низка пропозицій по їх створенню і в інших регіонах нашої держави: Голосіївський (м. Київ), Українські Бескиди (Львівська обл.), Черкаський бір (Черкаська обл.), Мезинський (Чернігівська обл.), Нижньодністровський (Одеська обл.), Севастопольський (АР Крим).

Виходячи із світового досвіду, для успішного вирішення поставлених завдань, національні природні парки повинні мати таке співвідношення площ між функціональними зонами: заповідна - 10-20 %; регульована рекреація - 40-80 %; стаціонарна рекреація - 10-20 %; господарсь­ка - 0-30 %. За нашими розрахунками для Карпатського НПП це спів­відношення становить: 20,5 - 41,4 - 21,0 - 17,1%, а для НПП «Синевир» -17,3 - 49,8 - 12,4 - 20,5%, що цілком відповідає міжнародним нормам.

Отже, за виключенням 3-4 національних природних парків, дово­диться констатувати майже повну відсутність залучення інших у турис­тичну галузь України. Серед основних чинників такої ситуації: співробіт­ники парків не мають досвіду роботи в туризмі; професійні організатори туризму не знають про існування і можливості окремих парків; слабко розвинута транспортна і туристична інфраструктура; недосконалість нормативно-правової бази тощо. Вирішення економічних питань функ­ціонування НПП покликана поліпшити Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1913 «Про затвердження платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду». Ця постанова на основі пільгового оподаткування (навіть звіль­нення від сплати податку) передбачає впровадження ефективного меха­нізму фінансово-економічного регулювання і стимулювання цілої рекре­аційно-туристичної галузі, зокрема екологічного туризму [4]. Розміри плати за туристичні послуги, що надаються об'єктами ПЗФ, базуються на вартості відповідних природоохоронних заходів і визначаються з урахуванням якісних та кількісних чинників.

Як зазначено вище, складовими ПЗФ є також регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади та зоопарки, однак, виходячи з суті цих об'єктів та їх широкої залученості в туризмі, ознайомитись з ними можна у інших пунктах. Географічний розподіл даних об'єктів у розрізі областей України подано в таблиці 2.17.

Принагідне зазначимо лише, що при створенні (наданні статусу) природного або біосферного заповідника, національного природного парку, ботанічного саду, дендропарку, зоопарку, в окремих випадках -

парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва, відбувається вилучення земельних ділянок і об'єктів у їх власників, решти складових ПЗФ - ні.

Прикінцеве декілька слів про оцінку ПЗФ у якості туристичного ресурсу. Найбільш суттєвими показниками, окрім унікальності та екзо­тичності, об'єктів, що охороняються, є щільність природоохоронних закладів та відсоток їх сумарної площі до площі району (області, дер­жави). Зокрема, щільність вказує на різноманітність природних ланд­шафтів та їх науково-пізнавальну цінність, а, побічно, доступність для туристів. Найбільшу щільність об'єктів ПЗФ на 100 км. кв. у розрізі облас­тей мають: Тернопільська (3,92), Чернівецька (3,69), Івано-Франківська (3,15), Чернігівська (2.03) та м. Київ 0 6,7). Нижчу, ніж в середньому по Україні (1,08), щільність мають дванадцять областей, в т.ч. Луганська (0,47), Одеська (0,37), Дніпропетровська (0,36). Низька щільність у Криму (0,54), Херсонській (0,27 - найнижча). Закарпатській (0,56) областях ком­пенсується часткою заповідних територій та їх світовим значенням. У цьому контексті напрошується висновок, що лише у єдності кількісні та якісні показники дають змогу отримати уявлення про реальне значення складових природно-заповідного фонду.

Частка заповідних територій в площі України, як зазначалося вище, динамічно зростає і має бути доведена найближчим часом до 10 %. Це результат формування національної екомережі як складової панєвропейської мережі ЕСОМЕТ, передбаченої Законом України «Про загально­державну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки» від 28.09.2000 року. Якщо площа земель, потенційно придатних для залучення в туристичну галузь України за різними дани­ми становить від 12,8 % до 15,6 % площі держави, то площа природно-заповідного фонду на момент виходу праці - лише 4,2 %, з яких лише частину можна вважати туристичними. Найбільш задіяними в турист­сько-рекреаційному комплексі держави є природні національні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади та зоопар­ки, в той час як природні заповідники для туристичних потреб не вико­ристовуються. Туристичні природно-заповідні об'єкти окрім задоволен­ня потреб у лікуванні, оздоровлені, відпочинку, надають неоціненну допомогу в екологічній освіті та формуванні екологічного світогляду

Список посилань:

1. Багрова Л'.А., Боков В.А., Багров Н.В. География Крьіма. - К.: Льібидь, 2001.

2. Бойчук ЮД., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколиш­нього середовища. - Суми: «Університетська книга», 2002.

3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.:... О.М. Маринич (відпов. ред.) та ін. - К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. - Т. 1: А - Ж.; 1990. -Т. 2: З-О.; 1991.-Т. 3: П - Я.

4. Гетьман В.І. Платні туристичні послуги установ природно-заповід­ного фонду України: законодавчі норми та екологічні можливості // Укр. геогр. журнал. - 2002. - №1. - с. 58-64.

5. Грищенко Ю.М. Основи заповідної справи. - Рівне: РДТУ, 2000.

6. Заповідні скарби Сумщини./ Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко. - Суми: Джерело, 2001.

7. Заставний ФД. Географія України. - Львів, Світ, 1994.

8. Коротун ЇМ., Коротун Л.Н., Коротун СІ. Природні ресурси України. - Рівне, 2000.

9. Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об'єктів природно-заповідного фонду України. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.

10. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Яремча, 2000.

П.Орлов О.О., Сіренький С.П., Подобайло А.В., Сесін В.А. Заповідна Житомирщина. - К.: Фітосоціоцентр, 2001.

12. Павлое В.І., ЧерчикЛМ. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, прак­тика, перспективи. - Луцьк, Надстир'я, 1998.

13. СадьІ, парки й заповедники Украинской ССР. - К.: Будівельник, 1985.

14. ТоважнянськийЛ.Л., Солодкий В.Д., Масікевич Ю.Г. та ін. Заповідна спра­ва. - Харків: НТУ «ХПІ», 2002.

15. Царик Л., Чернюк Г. Природні туристичні ресурси. Методи оцінки і аналізу. - Тернопіль, 2001.