Елементи ділового етикету

Етикет національних символів

В усьому світі обов'язковою є повага до національних символів: прапора, герба, гімну.

Національний прапор є символом суверенітету держа­ви. Його розміри, колір мають відповідати вимогам, ви­кладеним у Конституції. Прапори кількох країн, якщо ви­вішені поруч, повинні мати однаковий розмір. Почесною у групі прапорів вважається крайня права позиція (з боку прапорів). Щоб не образити представників різних країн, їхні національні прапори вивішують в алфавітному поряд­ку назв їхніх держав. Маленькі прапорці на столі перегово­рів можуть перехрещуватися, причому почесною є знову ж таки позиція справа.

У момент винесення національного прапора присутні знімають головні убори.

Під час міжнародних ділових зустрічей іноді виконують­ся національні гімни держав-учасниць. Як правило, луна­ють скорочені записи: перший куплет і приспів. Під час виконання державного гімну присутні піднімаються зі сво­їх місць. У деяких країнах прийнято класти руку на серце.

Повага до національних символів своєї держави, а та­кож прапора, герба і гімну інших країн є проявом власної гідності і шани до ділових партнерів.

Візитна картка

У процесі ділового спілкування його учасники обміню­ються візитними картками. Встановилася певна культура об­міну візитними картками і вимоги до їхнього оформлення.

Візитна картка становить собою прямокутник з твердо­го паперу, як правило, білого кольору, на якому зазнача­ються назва підприємства чи установи, відомості про влас­ника, його посада, контактна інформація (поштова й елек­тронна адреса, телефони тощо). На картці може бути на­друкований логотип фірми або невелике фото власника. Якісь декоративні елементи вважаються зайвими. Отримані карт­ки зберігаються у спеціальному альбомі, тому стандартним для візитівки є розмір 5x9 см. Вищі посадовці іноді мають картки 6x9 см. Візитна картка дружини одного з учасників ділової зустрічі, як правило, трохи менша — 4x8 см.

Кількість вказаної на картці інформації залежить від при­значення картки. Відомості можуть подаватися двома мова­ми, у такому випадку візитівка заповнюється з обох боків.

Стандартна візитна картка, яка використовується під час знайомства ділових партнерів, містить різноманітну ділову інформацію про власника: його повне прізвище, ім'я, по батькові, назву організації і посади, адресу і кон­тактні телефони.

Представницька візитна картка містить відомості про організацію чи підприємство, де працює її власник, і використовується тоді, коли він не бажає продовжувати контакт або вітає партнерів від імені усієї установи чи фірми.

Іноді використовується також об'єднана візитна карт­ка, що містить особисті відомості про подружжя.

Співрозмовники обмінюються картками після того, як відрекомендуються. Потім іде нетривала пауза, протягом якої слід ознайомитися зі змістом картки і заховати її, не згинаючи.

Присутня на переговорах чи прийомі дружина одного з представників фірми чи офіційної особи під час знайом­ства подає візитну картку чоловіка разом з власною. На її картці зазначено тільки ім'я та прізвище.

Іноді картки передаються не особисто, а через секре­таря, кур'єра або надсилаються поштою. Вони не згина­ються, вміщуються у конверти, на яких вказується адреса того, кому надсилається картка. Етикет вимагає, щоб на отриману картку адресат відповів протягом доби.

На візитних картках у певних випадках роблять певні записи олівцем. Щоб вони легко читалися, правий верх­ній та нижній лівий кутики візитної картки не заповню­ють друкованим текстом. З різного приводу використову­ються певні міжнародні умовні скорочення (французькою мовою) або повний текст українською.

Візитна картка надсилається партнерам також після зміни адреси. Практика показує, що при собі про всяк випадок слід мати не менше 10 візитівок.