Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення

1) порушення справи про адміністративне правопорушення;

2) розгляд справи й винесення по ньому постанови;

3) перегляд постанови у справі на підставі скарги чи подання прокурора;

4) виконання винесеної постанови.

Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), яким визнаєтьсяпротиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Вичерпний перелік обставин, що виключають провадження по справі (ст. 247 КУп АП):

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративне стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

2. Завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в оправах про адміністративні правопорушення становить собою систему правовідносин, які складаються ні основі процесуальної діяльності органів (посадових осіб), уповноважених розглядати індивідуальні адміністративні справи з приводу притягнення до адміністративної відповідальності осіб, у діях яких є ознаки адміністративного правопорушення.

Основними завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є:

- своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи;

- вирішення її в точній відповідності до закону;

- забезпечення виконання винесеної постанови;

- виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зазначені завдання реалізуються шляхом вчинення низки процесуальних дій органами (посадовими особами), уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення. Передусім це з’ясування наявності факту вчинення правопорушення, установлення особи, що вчинила правопорушення, чи винна ця особа і чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Своєчасне, всебічне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи вимагає від уповноваженою органу (посадової особи) розглянути справу в строки, встановлені законом. Пропущення, наприклад, загального строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП, тягне за собою уникнення правопорушником від спра­ведливого і законного адміністративного стягнення, породжує вседозволеність, закладає у свідомість правопорушника та ото­чуючих його осіб ілюзію про безкарність протиправних дій, сприяє вчиненню інших правопорушень. Крім цього, пору­шення встановленого строку накладення адміністративного стягнення тягне за собою скасування постанови у справі та закриття справи провадженням.

Своєчасне з’ясування обставин справи також передбачає її розгляд у строки, встановлені ст. 277 КУпАП, недотримання яких створює тяганину в розгляді справи та втрату ефекту швидкості настання адміністративної відповідальності чи за­стосування адміністративного стягнення.

Всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин справи вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) насампе­ред: повного дослідження доказів, на підставі яких встановлюєть­ся наявність чи відсутність адміністративного правопорушен­ня, винуватість даної особи в його вчиненні (ст. 251); здійснення всебічної й неупередженої оцінки цих доказів (ст. 252); устано­влення наявності обставин, що пом’якшують (ст. 34) чи обтяжу­ють (ст. 35) відповідальність; з’ясування чи заподіяно майнову шкоду вчиненим правопорушенням, чи є можливість передати матеріали справи на розгляд громадських організацій чи звіль­нити від відповідальності через малозначність правопорушення (статті 21, 22 КУпАП) та ін.

Вирішення справи в точній відповідності до закону вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) розгляду справи згідно до власної компетенції, в установлені строки і за місцем розгляду справи; відповідно до закону, що передбачає цю відповідальність; застосування стягнення в ме­жах власних повноважень, передбачених законом. У разі пору­шення цих вимог, постанова у справі підлягає скасуванню, а справа направляється на новий розгляд за підвідомчістю, якщо дозволяє строк, встановлений ст. 38 КУпАП, а якщо строк пропущено - справа підлягає закриттю провадженням.

Забезпечення виконання постанови у справі здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову шляхом звернення її до виконання (ст. 299) та здійсненням контролю за виконанням постанови.

Законодавець орієнтує державні органи, об’єднання грома­дян на запобігання правопорушенням. Однак значна роль у ви­явленні причин та умов, що сприяють вчиненню правопору­шень, запобіганню правопорушенням належить органам ад­міністративно-деліктної юрисдикції. При виявленні причин вчинення правопорушень суди можуть винести окремі ухвали, інші органи – подання, приписи на адресу підприємств, за­кладів, установ, у яких недостатньо застосовуються заходи щодо недопущення вчинення правопорушень. Виховання громадян у дусі поваги до права (закону) забезпечується комплексом ви­ховної, просвітницької роботи, проведенням заходів правового всеобучу, відкритим розглядом справ, доведенням визначених законом постанов до відома громадськості (ст. 286) тощо.

Принципи, за якими розглядаються справи про адміністра­тивні правопорушення, являють собою складову частину за­гально-правових принципів, на яких базується процесуальна діяльність органів (посадових осіб) при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ адміністративно-делікт­ного характеру. До них належать принципи: законності, верхо­венства права, захисту інтересів держави і особи, публічності, об’єктивної (матеріальної) істини, гласності й відкритості про­цесу тощо, які нами розглядалися у даному посібнику. Разом із тим, провадженню у справах про адміністративні правопору­шення властиві специфічні принципи:

1) розгляд справ на засадах рівності громадян пе­ред законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин (ст. 248). Його специфічність виявляється у рівності громадян перед законом і органами, які розглядають справу, а не в рів­ності усіх учасників провадження. Згідно з цим принципом при розгляді справи про адміністративні правопорушення зберігаються державно-владні відносини, що, власне, прита­манні всій управлінській системі в публічній сфері, на відміну, наприклад, від адміністративного судочинства, де всі учасники процесу рівні в своїх правах і обов'язках;

2) швидкість та економічність розгляду справ про ад­міністративні правопорушення, специфічність яких обумовле­на властивістю управлінської діяльності щодо оперативного вирішення постановлених завдань. При розгляді справ про адміністративні правопорушення майже не виникає необхідності виклику свідків з інших місць, справи розглядаються одноосо­бово, посадові особи, які розглядають справи, одержують за­робітну плату за місцем роботи, члени адміністративних ко­місій працюють на громадських засадах, що значно зберігає витрати коштів на розгляд справи. Даний принцип забезпечується в КУпАП наявністю норм, що встановлюють процесуальні строки (ст.ст. 38, 277);

3) розгляд справ керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252). Специфічність розгляду полягає у власному забезпечен­ні посадовою особою, яка розглядає справу, позитивних і нега­тивних рис протиправної дії, оцінки поведінки правопорушника, його майнового, сімейного стану, можливості виправлення громадським впливом, здійснення виховної роботи тощо.