Поняття цін, їх види та функції

Найважливішим фактором сприйняття товару споживачем є ціна, яка повинна не тільки відображати та компенсувати витрати на виробництво, розподіл і споживання товару, але і впливати на формування перспективного попиту, заснованого на корисності товару і задоволеності їм споживача.

Ціна є однією з основних категорій ринкової економіки і найважливішим показником діяльності підприємств. Від встановленого на продукцію рівня цін багато в чому залежать комерційні результати діяльності підприємства, а вірна або помилкова цінова політика надає довгостроковий (позитивний чи негативний) вплив на всю його діяльність.

Поняття ціни трактують по-різному. З одного боку, під ціною розуміють грошове вираження вартості товару. В даному випадку ціна в грошовому вираженні відображає всі витрати підприємства та його прибуток. З іншого боку, під ціною розуміють оцінку покупцем корисності товару. В даному випадку при визначенні ціни думка покупця відіграє більш значущу роль.

Тобто можемо казати, що загалом ціна визначається двома факторами – корисністю продукції (товарів, робіт, послуг) та витратами на її виробництво. Таким чином, на ринку рівень цін формується на перетині інтересів виробників та споживачів продукції.

Економічну сутність, призначення, роль у господарській діяльності, а також взаємовідносини з іншими економічними категоріями і явищами відображають функції ціни. Виділяють наступні функцій ціни:

1) Облікова функція. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів тощо на виробництво товару. Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування витрат на виробництво і реалізацію, а також утворення прибутку в розмірі, що дозволяє удосконалювати і розвивати виробництво, підвищувати життєвий рівень працівників.

2) Розподільна функція полягає в тому, що ціни беруть участь у розподілі та перерозподілі доходу між виробниками і споживачами. За високого рівня цін виробники отримують можливість активно розвивати свої підприємства, і навпаки, за низького рівня цін споживачі підвищують рівень свого життя. Іншими словами, в результаті коливання цін національний дохід перерозподіляється між накопиченням і споживанням.

3) Стимулююча функція полягає в тому, що фактична ціна товару може сприяти або ж, навпаки, ставати перепоною на шляху реалізації того чи іншого товару. Тобто за допомогою різниці у рівнях цін стимулюється споживання тих чи інших видів продукції. Що ж стосується товаровиробників, то їм вигідно продавати свою продукцію за якомога більш високою в порівнянні з витратами ціною, а тому для них ціна може стимулювати: науково-технічний прогрес, модернізацію виробництва, економію енергії, матеріальних і трудових ресурсів, зміну структури виробництва і споживання продукції.

4) Регулююча функція виражається в балансуванні попиту і пропозиції, тобто через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. З появою диспропорцій у розвитку господарства рівновага може досягатися як за допомогою збільшення (скорочення) виробництва, так і за допомогою зростання (зниження) ціни.

5) Функція раціонального розміщення виробництва проявляється в тому, що з урахуванням рівня цін відбувається перелив капіталів у сектори економіки і види виробництв з більш високою нормою прибутку. Тобто підприємці самостійно вирішують, в яку сферу діяльності, в яку галузь або сферу економіки найбільш вигідно вкладати свій капітал.

6) Соціальна функція пов'язана із структурою та обсягом споживання благ та послуг, витратами, рівнем життя населення, споживчим бюджетом сім'ї тощо. Соціальна реакція людей на зміну рівня цін дуже висока й чутлива. У побутовому сприйнятті зростання роздрібних цін на споживчі товари і послуги люди розцінюють як зниження рівня свого життя, і навпаки. При цьому зазвичай не беруться до уваги інші, нецінові фактори, такі, як доходи, наявність товарів на ринку, структура споживання.

7) Інформаційна функція полягає у наданні споживачам інформації про рівень витрат на виробництво тих чи інших товарів, робіт та послуг. Тобто високі ціни зазвичай свідчать про високу якість товару та складність його виробництва, тоді як низькі ціни свідчать про достатньо високу доступність ресурсів, що були витрачені на його виготовлення.

Ціни класифікуються за різними ознаками.

1) В залежності від каналів руху товарів від виробника до споживача і врахування в ціні витрат на їх виробництво і збут ціни підрозділяються на оптові та роздрібні.

Оптова ціна включає витрати і прибуток підприємства-виробника. Ці ціни використовуються на підприємствах при плануванні, обліку і аналізі товарної і реалізованої продукції, прибутку і інших вартісних показників діяльності підприємства, а також у розрахунках економічної ефективності виробництва в цілому. Різновидом оптової ціни підприємства-виробника є внутрішньо-фірмова трансферна ціна. Вона застосовується при здійсненні комерційних операцій між підрозділами одного і того ж підприємства, а так само різних підприємств, що входять до складу єдиного об’єднання. Відпускна ціна підприємства-виробника крім ціни підприємства-виробника включає ПДВ та акцизний збір (для підакцизних товарів).

Оптові ціни посередників включають в себе відпускну ціну підприємства-виробника, а також витрати і прибуток постачальницько-збутової організації, що здійснює оптову продаж товарів. До витрат таких організацій відносяться навантаження, розвантаження, складування, зберігання, доведення продукції до вимог споживачів (нарізка різьблення, розкрій, заточення і т. п.), амортизація основних засобів, витрати на опалення, освітлення, енергетичні витрати на технологічні потреби тощо.

Роздрібні ціни. Якщо товар надходить у торговельні організації безпосередньо від підприємства-виробника, то роздрібна ціна складається з відпускної ціни підприємства-виробника і торговельної націнки. Якщо канал руху товару від виробника до кінцевого споживача проходить через постачальницько-збутові організації, то вона складається з ціни посередників і роздрібної торгової націнки. За роздрібними цінами організації роздрібної торгівлі і продавці на вільному ринку реалізують товари кінцевому споживачеві – населенню. В більшості випадків роздрібні ціни потребують координації з боку окремих держав з метою захисту локальних товарних ринків.

2) За ступенем самостійності підприємства з точки зору вибору політики ціноутворення ціни (тарифи) можуть бути: вільними (самостійно встановлюваними); договірними (контрактними); регульованими; фіксованими.

Вільні ціни в ринкових умовах установлюються виробником товару (послуги) самостійно відповідно до прийнятої на підприємстві цінової політики. Регуляторами вільних цін є тільки попит і пропозиція на товари визначеної якості.

Договірні ціни встановлюються в договорі між продавцем і покупцем за узгодженням сторін. Договірні (контрактні) ціни називаються ще цінами купівлі-продажу (цінами реалізації, ринковими цінами). Загалом вони визначаються умовами поставки товару.

Регульовані ціни можуть коливатися в певних межах, не перевищуючи заданого рівня. Їх номенклатура визначається на державному (або місцевому) рівні і в міру розвитку ринкових відносин.

Фіксовані ціни затверджуються державними або місцевими органами влади як постійні і діють протягом визначеного часу.

Як регульовані, так і фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що надають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, які мають вирішальне значення, а також на продукцію, роботи і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне положення на ринку.

3) Відповідно до сфери товарного обігу, що обслуговується ціни підрозділяються на: ціни на продукцію промисловості, ціни на будівельну продукцію, закупівельні ціни (сільське господарство), тарифи вантажного і пасажирського транспорту, тарифи на комунальні і побутові послуги, що надаються населенню, ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот (експортні й імпортні ціни); світові ціни (ціни, за якими здійснюються великі комерційні операції у вільно конвертованій валюті).

4) За формами продажів розрізняють:

– контрактні ціни (фіксуються в документі);

– біржові котирування (вважається найточнішим відображенням ситуації на ринку);

– ціни ярмарків і виставок (можуть бути не зовсім точними);

– аукціонні ціни.

5) Залежно від територіальної диференціації ціни підрозділяються на єдині (загальнодержавні), регіональні, зональні і поясні.

Єдині ціни встановлюються державними органами на окремі товари і послуги на всій території держави (наприклад, тарифи на залізничні перевезення, електроенергію тощо)

Регіональні ціни встановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги (наприклад, вартість проїзду в міському транспорті, тарифи на житлово-комунальні послуги тощо).

Зональні ціни встановлюються на продукцію видобувних галузей промисловості з урахуванням різного рівня собівартості видобутку в тих чи інших природно-географічних умовах (наприклад, ціни на залізну, марганцеву та інші руди, вугілля, нафту тощо).

Поясні ціни встановлюються по районах споживання продукції з урахуванням місця її виробництва і витрат на транспортування в інші райони (наприклад, ціни на вино, овочеві консерви тощо).

6) За часом дії ціни поділяються на постійні, тимчасові та разові.

Постійними вважаються ціни, наведені в прейскуранті або в каталозі і діючі протягом більш-менш тривалого часу, до чергового їх перегляду.

Тимчасові ціни встановлюються на нову продукцію, призначену для серійного або масового виробництва і випуск якої в початковий період супроводжується підвищеними витратами. Після закінчення обумовленого терміну вони замінюються на постійні. Різновидом тимчасових є ступінчасті ціни, що передбачають поступове зниження (підвищення) цін на один і той же вид товару.

Разові ціни встановлюються на продукцію, виготовлену по разовому (індивідуальному) замовленню.

7) Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Франко-ціни передбачають розподіл відповідальності між продавцем та покупцем продукції, тобто у вартість товару включаються витрати на страхування та доставку продукції до місця, обумовленого у договорі.

8) Особливу групу утворюють ціни, використовувані в обліку і статистиці. До них відносяться: поточні, середні, зіставні і незмінні. Ці види цін дозволяють виявляти і аналізувати тенденції в динаміці цін, вимірювати динаміку фізичних обсягів виробництва і реалізації товарів і послуг, здійснювати контроль і аналіз вартісних показників. Ціни статистичного обліку є агрегованими, узагальненими.

9) Залежно від новизни товарів:

– ціна «зняття вершків»;

– ціна впровадження продукту на ринок (фірми встановлюють низькі ціни, відшкодовуючи витрати з прибутку від інших видів продукції);

– ціна лідера;

– престижна ціна (встановлюється для унікальних товарів).

10) Особливу категорію цін представляють ціни неофіційного, так званого чорного або тіньового ринку. Найчастіше це ціни на заборонені у відкритому продажі або дефіцитні товари.

Як бачимо, існує велика кількість ознак, за якими здійснюється класифікація цін. А тому одна і та ж ціна може одночасно відноситися до декількох класів або видів цін.