Економічна сутність собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції є найважливішим якісним показником господарської діяльності підприємства. А її зниження є основним джерелом отримання більшого прибутку на підприємстві.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує наступні основні функції:

– облік і контроль всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції;

– є основою для формування ціни на продукцію підприємства і визначення величини прибутку і рентабельності;

– є основою для розрахунку економічної ефективності організаційно-технічних заходів та обґрунтування прийняття управлінських рішень.

До основних факторів, що впливають на рівень собівартості продукції можна віднести:

– обсяг виробництва;

– асортимент і якість продукції;

– ефективність використання матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та грошових ресурсів;

– повноту використання виробничих потужностей і основних фондів підприємства;

– раціональність розміщення виробництва, його спеціалізацію і кооперування;

– організацію виробництва, стимулювання праці, якість управління та інші фактори.

Під структурою собівартості розуміється її склад за елементами або статтям і частка (питома вага) окремих елементів чи статей у повній собівартості. Вона знаходиться в русі, і на неї впливають такі фактори:

1) специфіка (особливості) підприємства, виходячи з цього, розрізняють: трудомісткі підприємства (велика частка заробітної плати в собівартості продукції; матеріаломісткі (велика частка матеріальних витрат); фондомісткі (велика частка амортизації); енергоємні (велика частка палива та енергії в структурі собівартості;

2) прискорення науково-технічного прогресу, цей фактор впливає на структуру собівартості різнобічно, але основним є те, що під впливом цього чинника частка живої праці зменшується, а частка уречевленої праці в собівартості продукції збільшується;

3) рівень концентрації (зосередження виробництва, робочої сили, предметів праці на великому підприємстві), спеціалізації (зосередження на випуску певних видів продукції), кооперування (об'єднання підприємств, які спільно випускають продукцію), комбінування (поєднання на одному підприємстві різногалузевих виробництв) і диверсифікації (розширення виробництва, номенклатури, видів продукції в межах одного підприємства) виробництва;

4) географічне місцезнаходження підприємства;

5) інфляція і зміна процентної ставки банківського кредиту тощо.

Структура витрат дозволяє виявити основні резерви їх зниження і розробити конкретні заходи щодо їх реалізації на підприємстві.

На підприємстві визначають наступні види собівартості:

1) Виробнича собівартість продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. У виробничу собівартість згідно П(с)БО 16 включаються:

– прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; вартість прямих матеріальних витрат зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва);

– прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим виробництвом продукції);

– інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду, амортизація, втрати від браку);

– змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

2) Собівартість реалізованої продукції складається з:

– виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду (до реалізованої продукції відноситься відвантажена і фактично сплачена покупцем продукція);

– нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

– понаднормативних витрат.

Розподіл собівартості на виробничу і реалізованої продукції необхідно для цілей обліку та складання фінансової звітності на підприємстві.

3) Для внутрішніх потреб підприємства і аналізу витрат може розраховуватися повна собівартість продукції, тобто всі поточні витрати підприємства на виробництво і збут продукції. Крім собівартості реалізованої продукції вона включає адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

На підприємстві обов'язково має здійснюватися планування, облік та аналіз собівартості продукції.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, які необхідні у плановому періоді для виробництва кожного виду продукції і всієї продукції підприємства.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, розрахунок фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції підприємства, а також контроль за використанням матеріальних, трудових ресурсів і грошових коштів.

Головними завданнями аналізу собівартості продукції є:

– дослідження і порівняння величини витрат і структури витрат за декілька періодів і виявлення чинників, які сприяли зміні собівартості;

– визначення факторів і резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

– розробка заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції.

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат розрізняють:

а) нормативну собівартість, яка розраховується на основі діючих норм витрат і нормативів;

б) планову собівартість, яку визначають до початку планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів і діючих цін на момент складання плану;

в) фактичну собівартість, яка визначається на основі даних бухгалтерського обліку і відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Вона може бути як нижче, так і вище планової собівартості.

Для оцінки рівня витрат на виробництво використовується показник витрати на 1 гривню товарної (випущеної) продукції, який визначається як відношення загальних витрат підприємства на виробництво продукції за певний період до її вартості у діючих цінах.

Безпосередній вплив на зміну рівня витрат на 1 гривню товарної продукції справляють 4 чинника, що перебувають з ним у прямому функціональному зв’язку:

– зміна асортименту випущеної продукції;

– зміна рівня витрат на виробництво окремих виробів;

– зміна цін і тарифів на спожиті матеріальні ресурси;

– зміна оптових цін на продукцію.

3. Кошторис витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Кошторис витрат на виробництво являє собою сукупність витрат підприємства, які пов'язані з основною його діяльністю, за певний період і їх угруповання по економічних елементах.

У свою чергу, економічні елементи витрат – це економічно однорідні за своїм змістом затрати підприємства незалежно від місця їх утворення.

Таким чином, угруповання витрат за економічними елементами призначена для визначення всіх витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції без виявлення місця їх виникнення.

Угрупування витрат за економічними елементами включає:

1) Матеріальні витрати:

– сировина і матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей;

– покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, які використані в діяльності підприємства;

– придбані у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо і енергія всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на виробництво з палива тепло- та електроенергії, які спожиті в діяльності підприємства;

– тара і тарні матеріали;

– будівельні матеріали, запасні частини, які використані для ремонту основних засобів;

– інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

– витрати на малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП), зокрема: інструмент, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші способи індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджуючі засоби та інше.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються у собівартість продукції, віднімається вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До зворотних відходів не належать:

– залишки матеріальних цінностей, які згідно встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

– супутня продукція, яка виходить одночасно з цільовим (основним) продуктом у єдиному технологічному процесі (хоча загалом згідно з П(с)БО 16 вартість супутньої продукції все одно виключається з вартості основної).

2) Витрати на оплату праці:

– витрати на виплату основної заробітної плати, що включає винагороди за працю у відповідності до встановлених норм праці і визначається виходячи з тарифних ставок, посадових окладів, відрядних розцінок;

– витрати на виплату додаткової заробітної плати, що включає винагороди за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість та особливі умови праці, доплати, надбавки, премії та виплати, які передбачені чинним законодавством.

3) Відрахування на соціальні заходи:

– відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

– відрахування на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;

– відрахування на обов'язкове страхування працівників від нещасних випадків на виробництві.

4) Амортизація.

До даного елементу відноситься сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

5) Інші витрати:

– на відрядження фізичних осіб;

– на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

– на проведення аудиту;

– на транспортне обслуговування;

– на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані для ведення господарської діяльності;

– на охорону праці;

– пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

– зі страхування ризиків;

– на проведення рекламних заходів;

– на організацію прийомів, презентацій і свят;

– на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт;

– пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства;

– податки, збори та інші обов'язкові платежі тощо.