Основні напрями в розвитку сучасної альтернативної

школи (з 60-х років)

Як і раніше, сучасні заклади експериментальної педагогіки пропонують педагогічній громаді суттєво відмінні, інноваційні освітні концепції. За ступенем інноваційного потенціалу шкільні нововведення поділяють на радикальні, модифікуючі, комбінаторні.

Модифікуючі нововведення – це ті, що направлені на часткові зміни в рамках існуючої концепції. На сучасному етапі вони йдуть у двох напрямах, які значно змінюють класно-урочну систему зарубіжної школи: організація індивідуального навчання «у власному ритмі» й організація кооперативного навчання (cooperative learning), тобто робота в команді.

Індивідуальне навчання. Лозунг максимальної індивідуалізації навчання домінував в американській і західноєвропейській педагогіці з 60-70-х років ХХ ст. Для цієї форми організації навчання характерні: індивідуальний режим (гнучкий розклад), персональний ритм вивчення навчального матеріалу, використання особливих дидактичних матеріалів для самостійної роботи, фіксований мінімум і максимум обсягу засвоєння навчального матеріалу, рухливі учбові групи, діяльність учителя як консультанта та координатора, активність учня у виборі режиму навчання.

Певні кроки щодо запровадження індивідуалізації навчання були зроблені в школах Франції, де у 70 – 80-х роках ХХ століття здійснювалося понад 50 дослідницьких програм у цьому напрямку. Так, з метою індивідуалізації навчання організовувалось засвоєння знань "у власному ритмі”, проходила апробацію методика укладання кантрактів зі школярами: учень підписував контракт, у якому зо­бов'язувався протягом тижня виконати ряд завдань і вправ. У такому контракті передбачається враховувати бажання й можливості школяра. Методика укладання контрактів дуже гнучка і в кожній країні має свої особливості. Наприклад, важливим моментом японської методики контрактів є те, що учень сам вирішує, на яку оцінку йому підписати контракт. Якщо на "задовільно", завдання буде містити мінімальну кількість і складність запитань, на "доб­ре" і "відмінно" завдання будуть численнішими і складнішими. Школяр несе відповідальність за свій вибір. Якщо він підписав контракт на "від­мінно", а виконав на "добре", він отримує незадовільну оцінку, оскільки недотримання договірних зобов'язань вважається поразкою і карається як прояв безвідповідальності, невміння дотримувати слова.

Кооперативне навчання чи робота в малих групах передбачає включення в кожну команду учнів з різним рівнем знань і навичок. «Команди» приблизно однакові за складом і змагаються між собою за найкращі успіхи, учні несуть спільну відповідальність за успіхи кожного члена команди, консультують один одного з різних предметів. Теоретичною основою практики кооперативного навчання є концепція інтеракціонізму, прихильники якої вважають, що людина і суспільство в цілому є проду­кт "рольової" взаємодії між людьми. Інтеракціонна теорія стимулює розробку нових методик регулювання соціальної поведінки молоді, акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативних здібностей, використовуючи такий термін, як «комунікативна компетентність особистості». До провідних ідей, що забезпечують комунікативну компетентність індивіда, інтеракціоністи відносять уміння ставити запитання і чітко формулювати відповіді на них, уважно слухати й активно обговорювати проблеми, доводити свою точку зору в групі.

Побудована на цій теоретичній основі кооперативна форма навчання, авторами якої є американські психологи Р.Славін, Д.Соломон та ін., сприяє покращенню стосунків у класі, розвитку впевненості особистості у своїх силах. Ця форма організації навчання базується на таких принципах:

- позитивна залежність – учні усвідомлюють відповідальність за своє особисте навчання та навчання інших членів групи;

- взаємодія – у дітей є можливість допомагати один одному;

- індивідуальна незалежність – кожен учень повинен демонструвати результати своєї роботи;

- соціальна взаємодія – члени групи позитивно вирішують проблеми та конфлікти, що виникають;

- перспектива – члени групи не тільки оцінюють свою роботу, але й накреслюють шляхи її удосконалення.

Комбінаторні нововведення передбачають нове конструктивне поєднання елементів раніш відомих технологій, які в такому сполученні до цього не використовувались. Прикладами комбінаторних нововведень можуть бути модульно–розвивальне навчання, методика колективних творчих справ І.П.Іванова, педагогічна система Л.Гашпара.

Радикальні нововведення – це ті, що передбачають докорінні зміни в навчально-виховному процесі навчального закладу. Деякі альтернативні школи сучасності здійснюються спробу повторити в нових умовах досвід нетрадиційних навчально-виховних закладів періоду педоцентричної революції (школи М. Монтессорі (Італія), Р.Штайнера (Німеччина), С.Френе (Франція), Д.Дьюї (США), О.Декролі (Бельгія)), інші заклади є результатом активного педагогічного пошуку саме за часів третього періоду розвитку альтернативних шкіл (60-ті роки – сучасність) і виступають зовсім новим явищем у світовій педагогічній практиці (школи «домашнього навчання», відкриті школи, школи без стін).