Актуальність проблеми управління освітою

Політичні зміни, що відбуваються в суспільстві останнім часом, визначають актуальність багатьох питань освіти. Вони стають об’єктом уваги не лише професійних педагогів і діячів освіти. Президенти, монархи, прем’єр-міністри, державні діячі, вчені різних галузей знань виступають з ідеями відносно завдань сучасної освіти. Ці питання посідають чільне місце в передвиборчих перегонах, у програмних документах політичних партій, обговорюються в парламентах різних країн.

Входження України до європейського освітнього простору робить актуальною й підвищує соціальну значущість проблеми управління освітою. Значне місце в порівняльно-педагогічних дослідженнях посідає розгляд процесів і явищ, пов’язаних з організацією й управлінням освітою. Це питання про форми й методи управління, фінансування освіти, принципи організації мереж навчальних закладів, функції внутрішнього управління й інспектування.

Актуальність зазначеної проблематики для України очевидна, і тому певний інтерес для нас має звернення до досвіду зарубіжних країн, оскільки це сприяє більш глибокому усвідомленню наших особистих проблем, виправленню помилок, прийняттю оптимальних рішень.

Спроби визначити загальні механізми управління, створити моделі ефективної управлінської діяльності відомі здавна. Піонером у цій сфері став Ф.Тейлор, який запропонував науковий підхід до управління взагалі. Наукові принципи управління розробляли Г.Грант, А.Файоль. Останній уважав управління наскрізним універсальним процесом, ієрархаїчно організованою діяльністю, завдяки якій визначається оптимальний спосіб групування робіт, розподіл повноважень, відповідальності на різних рівнях організації [10, 160].

На сьогодні є багато робіт, у яких розглядаються різні аспекти управління педагогічними системами: управління в загальноосвітній школі (Є.Березняк, В.Бондар, Ю.Васильєв, І. Горбунов, М.Захаров, М.Кириченко); управління в навчальних закладах нового типу (Л.Даниленко, А.Черниш); управління освітніми закладами (Г.Єльнікова, Л.Калініна, В.Луговий); психологічні аспекти управління освітою (Н.Коломенський, В.Якунін) та інші. У цих дослідженнях спільною рисою є прагнення системно розглянути питання управління з урахуванням особливостей такого специфічного явища, як освіта, орієнтація на підвищення її якості відповідно до вимог суспільства й індивідуальних освітніх потреб.

Органи, що відповідають за управління освітою в Західній Європі, перебувають на чотирьох рівнях: центральному, місцевому, регіональному та шкільному.