Предмет і завдання порівняльної педагогіки на сучасному етапі

На сучасному етапі вчені справедливо розглядають порівняльну педагогіку як самостійну галузь педагогічних знань, яка має свій предмет, об’єкт, мету, завдання, методологічні засади, функції, принципи та закономірності.

На сьогодні в багатьох країнах світу існують об’єднання, центри, кафедри порівняльної педагогіки при університетах, функціонує Всесвітня рада спілок порівняльної педагогіки, проводяться міжнародні конгреси. Так, у Росії при Академії освіти діє Рада з порівняльної педагогіки. В Україні, наприклад, у рамках АПН України працюють дві лабораторії порівняльної педагогіки: в Інституті педагогіки та в Інституті педагогіки та психології професійної освіти. При Київському національному університеті імені Тараса Шевченка існує кафедра порівняльної педагогіки, а при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди з лютого 2002 року започатковано кафедру історії педагогіки та порівняльної педагогіки. Зараз, як відзначає А.А.Сбруєва, порівняльна педагогіка викладається майже в 300 університетах світу [8, 6].

Як об’єкт порівняльної педагогіки вчені визначають процес освіти та виховання в сучасному світі (Б.Вульфсон, З.Малькова). Помилково вважати, як відзначає Б.Вульфсон, що порівняльна педагогіка розглядає тільки зарубіжний шкільно-педагогічний досвід. Ця наука як національна, так і інтернаціональна. З огляду на це представники порівняльної педагогіки справедливо розглядають зарубіжний досвід крізь призму вітчизняної школи та педагогіки.

У більш загальному визначенні предметом порівняльної педагогіки виступає компаративізм (порівняння) й узагальнення. Головна мета порівняльної педагогіки, як відзначають Б.Вульфсон та З.Малькова, полягає в порівняльному аналізі сучасного стану й тенденцій розвитку освіти в різних країнах і регіонах.

Узагальнення праць Б.Вульфсона, Г.Єгорова, Н.Лавриченко, А.Сбруєвої [2; 3; 7; 8] дозволяє визначити провідні завдання порівняльної педагогіки як науки. Це такі:

- вивчення педагогічних явищ і фактів у взаємозв’язку з соціальним, політичним й економічним контекстом;

- їх порівняння за принципами подібності чи відмінності з метою усвідомлення унікальності особливостей власної освітньої системи та її вдосконалення;

- аналіз стану та перспектив розвитку всіх структурних компонентів системи безперервної освіти – дошкільної, шкільної, вузівської та інших;

- розробка науково обґрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості й ефективності освіти в глобальному масштабі;

- зіставлення педагогічних ідей і шкільної практики й формулювання на цій основі теоретичних підходів прогностичного характеру;