Соціальна держава

Формування концепції соціальної держави необхідно розглядати як якісно новий історичний етап у процесі розвитку й удосконалення вчення про правову державу. Прагнення пов'язати політику з мораллю, глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціал-демократичного руху, лібералізму та християнства в питанні формулювання цінностей (свобода, справедливість, солідарність), на яких повинна бути заснована ця держава, й визначення соціальних цілей, які вона переслідує.

Соціальна правова держава передбачає оптимальну модель організації влади в суспільстві і державі, побудовану на принципах децентралізації влади, її правові характеристики, своєрідний юридичній вимір розкриваються у двох аспектах — соціальному і власне юридичному. Перший аспект пов'язаний із загальним поняттям права, його соціальним розумінням, другий — насамперед із поняттям закону як втіленням права. Поняття права розкривається саме через певні соціальні категорії, що асоціюються загалом із соціальною справедливістю.

По-різному тлумачиться в юридичній теорії і ідея соціальної держави: в одному випадку її пов'язують з узагальненим поняттям соціальної справедливості, з наявністю певного рівня добробуту та культури, доступного усім верствам і групам населення, в іншому — з посиленням ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів.

Важливими передумовами визначення держави соціальною є її побудова на таких принципах як:

• підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, плануванням та ринком, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю;

• забезпечення рівних можливостей для всіх громадян;

• зобов'язання та гарантованість з боку держави мінімальних соціальних життєвих можливостей;

• людська гідність і відносна незалежність суспільних відносин та ін.

Світовий досвід розвитку демократичних держав та узагальнення наукових досліджень з проблеми соціальної держави дають змогу визначити характерні ознаки останньої. Соціальною є держава, де:

• людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність безпека визнається найвищою соціальною цінністю;

• соціальна політика, що визначається правовими рішеннями, базується на розвинутому соціальному законодавстві;

• забезпечується громадянський мир і злагода в суспільстві;

• діє соціально-ринкова економіка, яка враховує інтереси як власника, так і суспільства;

• наявна гарантована система соціального захисту вразливих верств населення;

• гарантується державна підтримка місцевого самоврядування. Можна сформулювати й інші, конкретніші характеристики

соціальної держави, але вони значною мірою пов'язані з зазначеними. Вони, зокрема, знайшли відображення і в Конституції України. Згідно зі ст. З «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Вона передбачає і відповідні соціальні (соціально-економічні і соціально-культурні) права індивіда.

У широкому розумінні всі права і свободи індивіда як соціальної істоти є соціальними правами. Серед них можна виокремити ті соціальні права, які безпосередньо визначають матеріальні умори життя людини. Ці права зафіксовані у десяти статтях Конституції України (статті 41-50) і охоплюють права на власність, підприємницьку діяльність, на працю, заробітну плату і відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я тощо.

Частина теоретиків права не відносять більшість із зазначених прав до загального каталогу прав і свобод. До того ж наголошується, що на основі відповідних конституційних положень не виникають суб'єктивні права, які можуть бути захищені в суді. А останнє визначає природу реальних орав і свобод Людини і громадянина. Визнаючи наявність відповідної проблеми зазначимо, що конституційне закріплення соціальних прав в Україні об'єктивно відіграє позитивну роль. Воно слугує не тільки встановленню відповідних орієнтирів у державно-владній діяльності, а і сприяє удосконаленню економічних, політичних і юридичних засобів (механізмів) захисту прав людини на національному рівнях.

Зазначений перелік соціальних прав починається з основного права — права на власність. Основним це право є тому, що власність, високий рівень матеріальної забезпеченості є запорукою і основою практично усіх особистих прав і свобод. З іншого боку, необхідно зазначити, Що право на власність (право приватної власності) нерідко розглядають як одне з особистих прав, одне з природних прав людини. Право на власність можна сприймати не тільки як право індивіда, а і як своєрідний стрижень, основу сукупності його прав і свобод, яка визначає їхній загальний зміст і природу.

У громадянському суспільстві, економічною основою якого є вільний ринок, надзвичайно важливу роль відіграє соціально-правовий зміст інституту власності. Стаття 13 Конституції України закріплює положення про те, що «власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Держава зобов'язана забезпечити соціальну спрямованість економіки, для чого вона має створити відповідну правову базу з тим, щоб регламентувати соціальну функцію власності, забезпечувати проведення ефективної соціальної політики.

Сьогодні загальний стан правового регулювання сфери реалізації соціальної політики не відповідає завданням забезпечення соціального захисту населення в суспільстві з економікою Перехідного типу. Наслідками цього є; зокрема, відсутність уніфікованого підходу до розвитку відповідного законодавства, некоординованість змісту правових актів різного рівня, наявність законодавчо не вирішених питань, що мають принципове значення для формування системи соціального захисту. Ключові напрями реформування системи соціального захисту населення мають визначатися, з огляду на необхідність диференційованого підходу до способів і темпів реформування системи соціального страхування за основними секторами. Зокрема, доцільно законодавчо передбачити:

— реформування системи пенсійного страхування, яка включала б соціальну пенсію, пенсію загальнообов'язкового державного соціального страхування та додаткову пенсію, а також встановлення гарантій надання державної підтримки системам пенсійного забезпечення;

— визначення засад функціонування бюджетно-страхової медицини як необхідного етапу організаційно-фінансових змін у сфері охорони здоров'я, а також встановлення відповідних видів соціального страхування, пов'язаних з ризиком втрати здоров'я та працездатності;

— встановлення основних норм соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків;

— визначення основних засад надання державної допомоги малозабезпеченим громадянам на основі так званого прямого соціального контракту з визначенням ступеню малозабезпеченої сім'ї чи окремої особи.

Формування соціальної політики української держави має базуватись на спеціальному законодавстві у сфері соціального захисту і соціального забезпечення населення, яке відповідає європейським і світовим соціальним стандартам. Сьогодні бажано розробити і поступово запровадити Державну програму соціальних заходів, яка повинна отримати правове закріплення в низці нормативно-правових актів (Соціальний кодекс, Закон «Про соціальну допомогу незахищеним верствам населення» тощо).

Отже, соціальна держава — це така держава, яка формується, розвивається та функціонує шляхом активного впливу на соціальну сферу життєдіяльності суспільства, забезпечує виконання ефективної політики в інтересах найширших категорій населення, захист економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини і громадянина.