Правова держава

Суспільною свідомістю правова держава сприймається як такий тип держави, влада якого заснована на праві, правом обмежується і через право реалізується. Але таке уявлення, хоча і правильне за своєю суттю, проте недостатнє для адекватного розуміння феномену правової держави.

Поняття правової держави нерідко вживається в найширшому значенні, яке не обмежується власне державою, а поширюється на все суспільство, весь спектр суспільних відносин. Правову державу також визначають як правову форму організації і діяльності публічної в ляди, її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами Права, «КОПІЯМИ» пряв і свобод людини і громадянина.

У французькій юридичній науці поняття правової держави ототожнюєтесь, насамперед, з принципом законності як обов'язком дотримуватись закону, в англомовній літературі відповідне поняття ввяжа синонімом поняття верховенства права, причому останнє (значною мірою трансформувалось за змістом.

Сучасні українські дослідники визначають правову державу як державу, у житті якої панують закони, що закріплюють основні права людини, проявляють волю більшості або всього населення країни (наголошуючи на основних загальнолюдських цінностях та ідеалах), як державу, в якій встановлена відповідальність не тільки особи, а й самої держави, де громадянам притаманний високий рівень правової культури.

Ознаки правової держави можна поділити на соціально-змістовні (матеріальні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні тощо).

Серед соціально-змістовних ознак правової держави відзначимо насамперед те, що вона відрізняється від своїх попередниць (деспотичних, абсолютистських, поліцейських держав), де відносини між суспільством та державою будувались на основі відносин «влада-підкорення», тим, що особа та пануючий суб'єкт (як представник держави) мають бути рівноправними партнерами, які склали своєрідну угоду про взаємне співробітництво та відповідальність.

Однією з головних ознак правової держави є визнання основного соціального вектора у взаємовідносинах між людиною й державою в напрямку «від людини до держави». Держава не всевладна щодо людини, вона повинна здійснювати свою діяльність в обумовленості з правами і свободами людини. До того ж її позитивна відповідальність полягає в тому, що держава має створювати різні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини, а негативна — в зобов'язаннях відшкодувати певні збитки (матеріальні, моральні), спричинені порушенням прав і свобод людини з боку органів, службових чи посадових осіб держави.

Правова держава, у зв'язку з її орієнтацією та відповідальністю перед людиною, прагне забезпечити її свободу. Однак цей процес є досить складним і діалектичне суперечливим. Його основою є правовий статус особистості, що в державно-правовому суспільстві виражає роль самостійного регулятора суспільних відносин. З погляду правової держави визначальними його умовами є рівні можливості, справедливість, свобода думки, вибору, переконань тощо.

Права і свободи людини та громадянина, рівень правового закріплення основних цих прав у Конституції та інших законах — ще одна з найважливіших ознак правової держави. Це означає, що держава погоджується визнати ці права «основними», гарантує й захищає їх, створює умови для їхньої реалізації. Однак вона не здатна (та й не повинна) у своїх межах у повному обсязі їх реалізувати. Значна частина прав і свобод громадян реалізується поза державою, у межах громадянського суспільства.

Серед інших соціально-змістовних ознак правової держави є такі, які вказують на те, що в такій державі:

• у суспільному і державному житті панує правовий закон, що проявляє волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали;

• регулювання відносин між особою і державою здійснюється на основі загально дозволеного принципу: особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом;

• існує висока правова культура і правова свідомість громадян. Формальними ознаками правової держави є:

1) Визнання та реалізація принципу поділу державної влади. Цей процес обмежує державне всевладдя, сприяючи тим самим утвердженню авторитету суспільства, розширенню можливості його впливу на державу. Прагнучи стати правовою державою, Україна закріпила цей принцип на рівні Конституції (ст. 6). Цим самим заявлені наміри створювати бар'єр некерованій концентрації влади, зменшувати ризик монополізації чи зловживанню владою з боку окремого державного органу.

2) Юридична захищеність особи, тобто функціонування реальних; та ефективних засобів здійснення, захисту і відновлення прав і свобод людини і громадянина у випадках їхнього протиправного порушення чи обмеження;

3) Незалежність суду як надійної юридичної гарантії прав людини;

4) Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та громадськими органами.

Основними принципами правової держави є:

1. Верховенство права, через яке реалізується віковічне прагнення людства до свободи у її взаємодії з упорядкованістю та безпечністю суспільного існування. Принцип верховенства права має сенс, коли право розглядається не просто як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил належного, правил поведінки (масштабу, міри), корпусу правил, які легітимовані суспільством і базуються на історично досягнутій рівності соціальної етики.

2. Зв'язаність держави правами і свободами людини і громадянина. Визнання державою зазначеного принципу та закріплення на конституційному рівні відповідних прав і свобод, значна частина з яких реалізується поза інституціями держави, є, крім усього іншого важливою умовою її самообмеження. До того ж важливо зазначити, що правова держава визнає як нормативно закріплені, так і природні права людини. Це створює можливості розширення важелів, якими суспільство обмежує державу в її прагненні абсолютизації влади.

3. Обмеження можливостей виконавчої влади в контексті свободи прийняття нормативно-правових рішень і діяльності щодо відповідного кола осіб. Закріплення державою на конституційному рівні загально правового, демократичного принципу «дозволено все, що не заборонено законом», який стосується насамперед суб'єктів громадянського суспільства (фізичних та юридичних осіб)у сфері їхньої ринкової, господарчої, цивільно-правової діяльності і не поширюється на державні владні структури, їхніх посадових осіб, які відповідно до Конституції мають дотримуватись іншого принципу — «можна лише те, що прямо дозволено законом».

4. Рівність усіх перед законом. Рівність громадян як одна з умов існування громадянського суспільства в контексті правової держави — це передусім рівність прав, рівність перед законом, незалежно від раси, кольору шкіри, Політичних, релігійних та інших поглядів, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, мови (ст. 24 Конституції).

5. З поняттям рівності (і свободи) в межах принципів правової держави тісно пов'язане поняття справедливості. Справедливість— одна з основних рис права як регулятора суспільних відносин. Справедливе право, сформоване громадянським суспільством і легітимізоване державою, є основною умовою їхнього ефективного розвитку.

6. Юридична форма діяльності органів державної влади, їхніх посадових та службових осіб. За своєю суттю юридична форма діяльності іманентне характеризує правову державу, оскільки вона є не просто надзвичайно важливим позитивним засобом упорядкування й регулювання суспільних відносин влади, організації та діяльності органів державної влади, державного механізму на засадах права, а й засобом контролю за владою, її обмеження.

Серед інших принципів правової держави є:

7. Судовий захист фізичних і юридичних осіб, права яких певною мірою обмежені.

9. Демократизм процесу розробки, прийняття та реалізації адміністративних рішень, його чітка оформленість.

10. Широкі судові і досудові процесуальні права індивіда.

11. Конституційне закріплена відповідальність держави за дії своїх органів перед власними громадянами.

Резюмуючи наведене, правову державу можна визначити як державу, де діє система юридичних гарантій, за допомогою яких забезпечується баланс і консенсус законних інтересів особи, суспільства, держави, а також ефективна протидія протиправним посяганням як у сфері публічного, так і в сфері приватного права.

Теоретична конструкція правової держави складається поступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об'єктивної потреби в зміні сутності держави. В останній час багато держав світу, серед них і Україна, на конституційному рівні проголосили себе «правовими», але важливо усвідомити, що ці конституційні положення відображають, головним чином, не стільки реальну дійсність, скільки загальну орієнтацію, спрямування, прагнення відповідної держави.